§ 24. ПРИПИНЕННЯ ІСНУВАННЯ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ ГЕТЬМАНЩИНИ

Поміркуйте, чим козак був подібний до шляхтича, а чим — до селянина. Чому козак ставав на захист селянина проти шляхтича?

1. Чигиринські походи

Після зречення П. Дорошенка Туреччина звільнилася від обов’язків протектора й склала плани щодо розширення своїх володінь в Україні. Тим часом не полишав намірів об’єднати Україну під власного булавою й І. Самойлович. Він узявся укріплювати Чигирин, до якого, як до гетьманської столиці, неодмінно мала прийти турецька армія. Це сталося в серпні 1677 р.

Турецько-кримсько-ногайське військо чисельністю 60-90 тис. осіб планувало здобути Чигирин за 3-4 дні, а далі — Київ. Проте місто туркам «костомахою поперек горла стало», як заявляли його оборонці. Двічі нападникам удавалося зруйнувати фортечні чигиринські стіни. Турки кидалися в пролом, але наштовхувалися на незламний опір і заново вибудувану стіну. Три тижні місто витримувало облогу, поки на допомогу підійшли бойові формування І. Самойловича й воєводи Г. Ромодановського.

У липні 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія знову оточила Чигирин. Майже сім тижнів козаки героїчно захищали гетьманську столицю, уважаючи це справою всеукраїнського значення та власної честі. Козакам співчувало все населення України. Священики, монахи й миряни старанно молилися. По три дні на тиждень, у понеділок, середу та п’ятницю, усі постили, морально підтримуючи оборонців гетьманської столиці.

Відверто байдужою виявилася позиція Московії. Цар відрядив військо на чолі з воєводою Г. Ромодановським, але водночас таємно звелів не брати участі у важких боях за Чигирин, а зруйнувати його укріплення й відступити. Тому Г. Ромодановський через різні причини запізнився аж на півтора місяці. Не надав він допомоги й тоді, коли, нарешті, підійшов до славної козацької столиці.

Тож коли нападники, зруйнувавши одну зі стін фортеці, удерлися до міста, пролунав вибух, і «верхній» замок злетів у повітря... й опустився на голови 4-тисячного передового загону турків, поховавши його під своїми уламками. Так 12 серпня 1678 р. перестала існувати колишня столиця Б. Хмельницького та П. Дорошенка. Зруйнування Чигирина для українського суспільства стало ніби символом загибелі Правобережної України. Українсько-московське військо відступило до Дніпра. Турецький візир наказав зрівняти рештки Чигирина із землею.

Султан Мудрад І і яничари. XVII ст.

Спустошення Правобережжя 1678-1679 рр. Зруйнування Чигирина відкрило безборонний шлях на Правобережжя для людоловських загонів, які «багато сіл повибирали». Почастішали набіги й на Лівобережжя. Щоб ускладнити для турків і татар можливості для нападу на Лівобережжя та зміцнити його, І. Самойлович вирішив примусово переселити правобережців на лівий берег. Командирам загонів, які здійснювали «Великий згін» 1678-1679 рр., він наказував: «Коли б хто з вами не захотів (іти), того для спільної одностайності силоміць із собою звідти провадьте сюди до Переяславля». Ставлячи людей у безвихідь, лівобережні загони палили домівки, села, містечка й міста, нищили фортеці, що вціліли. Середня й Південна Київщина перетворилися на пустку.

2. Бахчисарайський мир 1681 р.

Підсумки війни за Правобережжя між Московією, з одного боку, і Туреччиною та Кримом, з іншого, зафіксовані в Бахчисарайському договорі 13 січня 1681 р. Кордон між Московською державою й Османською імперією встановлювався по Дніпру. Володіннями Московії визнавалися Лівобережна Україна та Київ. Території між Південним Бугом і Дніпром — Середня та Південна Київщина, Східне Поділля (Брацлавщина) — мали залишатися безлюдними та нейтральними впродовж наступних 20 років. Татари зберігали право кочувати та полювати в південноукраїнських степах. Москва знову зобов’язалася щорічно сплачувати кримському ханові данину. Підписанням Бахчисарайського договору Московія втретє зрадила українсько-московському договору 1654 р., відмовилася від протекції над Правобережною Україною на користь Туреччини.

Відповідно до Бучацького мирного договору, Туреччина продовжувала володіти Західним Поділлям, а Польща — Галичиною, Волинню та Північною Київщиною.

3. «Вічний мир»

Після поразки Османської імперії під Віднем 1683 р. Річ Посполита й Московія вирішили укласти новий договір. Варшава за його допомогою прагнула витіснити Туреччину з Поділля, а Москва — вийти до Азовського й Чорного морів.

У травні 1686 р. Московська держава та Річ Посполита підписали договір про «Вічний мир». За його умовами обидві сторони вступали у воєнний союз проти Туреччини й Кримського ханства. Одночасно Московія приєднувалася до антитурецької «Священної ліги», членами якої були Австрія, Венеція, Польща й Ватикан.

Договір підтверджував тодішній поділ України. Лівобережжя з Києвом мало залишатися під зверхністю московського царя. Лише йому підпорядковувалося Запорожжя. Польща ж залишала за собою Галичину, Волинь, Брацлавщину (Східне Поділля) і Київщину. Придніпровські території Південної Київщини сторони визначили як «пустку», тобто незаселені. Західне Поділля перебувало під владою Туреччини.

Штандарт «Священної ліги» в битві при Лепанто. 1571 р.

Отже, «Вічний мир» утверджував на необмежений час насильницький поділ України й став серйозною перешкодою на шляху до її возз’єднання.

4. Стан Правобережжя наприкінці XVII ст.

Незважаючи на те, що Бахчисарайський договір визначав ряд земель Правобережжя як нічийні території, турецький султан не відмовився від утвердження свого впливу в Україні. Він порушив угоду й доручив молдовському господарю Георгію Дуці розпочати заселення краю під покровительством Туреччини. Вони спокушали поселенців слободами, козацькими «правами й вольностями» та самоуправлінням.

Після перемоги над турками під Віднем 1683 р. польський уряд вирішив витіснити турків із Правобережжя, заново залюднити його й відродити тут східні воєводства. До справи відродження Правобережжя король Польщі Ян III Собеський закликав саме козаків, завзятих господарів і звитяжних воїнів.

Проте намірам польського короля була властива дуже серйозна суперечність: Правобережжя повинні були заселяти й господарювати українські селяни, захищати козаки, а владу мало здійснювати польське шляхетство, яке поверталося до колишніх запустілих маєтків.

Історичне джерело

Уривок з універсалу Яна III Собеського: «Оскільки Військо Запорозьке нині щиро віддане нам і Речі Посполитій, а в останніх двох кампаніях чесно показало своє бажання до послуг ... то ми приймаємо під батьківську протекцію всіх козаків низових і окраїнних ... підтверджуємо всі вольності, свободи та привілеї, і на доказ нашої доброї до них ласки призначаємо комісарів для порядкування й забезпечення заселення в Україні наших володінь на користь нам і Речі Посполитій».

• Визначте, хто мав захищати край, а хто здійснювати в ньому владу.

5. Правобережне козацтво в останній чверті XVII ст.

У 1684 р. король Ян III Собеський видав універсал, у якому закликав козаків оселятися на вільних землях навколо Брацлава, Корсуня, Черкас, Чигирина, Лисянки, Умані, Фастова. Отже, козаки мали захищати південні кордони Київського, Брацлавського та Подільського воєводств по лінії, що проходила між Брацлавом і Фастовом. Уряд Речі Посполитої дозволив їм користуватися «прадавніми правами та вольностями» і сформувати окремі полки.

Незабаром Семен Палій організував полк у Фастові, Самійло Іванович (Самусь) — у Вінниці, Захар Іскра — у Корсуні, Андрій Абазин — у Брацлаві. Однак сотні не мали місця постійного розміщення, а сотники — влади над мешканцями та населеними пунктами, де ставали на постій.

Польський володар не бажав, аби козаки вільними голосами обирали собі гетьмана, тому сам призначав наказного гетьмана, який разом із козаками знаходився під управлінням польських військових регіментарів — управлінців.

Невідомий художник. Фастівський полковник Семен Палій. XIX ст.

Семен Палій — провідник правобережного козацтва. Усупереч бажанням короля, який призначив наказним гетьманом С. Самуся, народним ватажком відродження краю став фастівський полковник Семен Палій (Гурко).

Він народився в 1640 р. в Борзні на Чернігівщині в міщанській родині. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Під час Національно-визвольної війни його батько записався в козаки Ніжинського полку.

Семен Палій був мужнім і безстрашним воїном. Служив на Запорожжі, де й отримав прізвисько Палій. У вересні 1683 р. під час Віденської битви очолював один із загонів запорожців, які входили до складу армії короля Яна III Собеського.

Повертаючись із походу, «віденський богатир» (так С. Палія називав король) вирішив іти не на Січ, а оселитися з козаками на Правобережжі. Ян III Собеський надав йому посаду фастівського полковника за умови, що він допомагатиме йому в боротьбі з Туреччиною.

До С. Палія переселенці йшли особливо охоче тому, що він проводив вільну колонізацію. Усі поселенці отримували ті самі права, що й козаки. Вони або ставали козаками й виконували військові обов’язки, або займалися господарюванням і платили податки. Невдовзі Палієва резиденція стала велелюдним містом.

Діяння цього невтомного організатора виходили за межі відведеної йому полкової території. Нові поселенці на широких просторах від Дніпра до Случа й Дністра проголошували себе куренями й сотнями саме Фастівського полку. Тому в останнє десятиліття XVII ст. так звана Паліївщина охопила території Київщини, Брацлавщини, Східної Волині та Центрального Поділля.

Наростання суперечностей із польською владою. Правобережне козацтво ретельно виконувало свої військові обов’язки. Найбільшу активність виявляв полк С. Палія. Лише протягом 1690—1696 рр. Фастівський полк здійснив 9 великих походів у володіння Туреччини й Кримського ханства. За походами С. Палія в Північне Причорномор’я уважно спостерігали в Європі. Німецькі газети того часу писали про нього як про славного лицаря.

Тривала збройна боротьба проти турецьких і татарських завойовників сприяла зміцненню сил козацтва, формувала власну самоповагу. Але, повертаючись із походів, козаки щоразу бачили посилення наступу польських шляхтичів на правобережних селян. Цілком природно, що вони завжди підтримували співвітчизників. Таке втручання розцінювалося шляхтою як свавілля. Козаки ж сприймали свої дії як відновлення справедливості. Коли ж відносини з шляхтичами загострювалися, козаки просто їх проганяли, а на звільнених територіях установлювали свою владу.

Щоб зробити С. Палія слухняним, король подарував полковникові Романівське староство (поблизу Фастова), до якого належало містечко Романівка й майже десяток сіл. Однак С. Палій не поставив власні інтереси над народними.

Наступ Польщі на правобережне козацтво. Поки козаки воювали з турками, польський уряд у 1693, 1694 та 1697 рр. здійснював проти них каральні акції. Проте всі вони зазнали невдачі. Козацтво зміцніло настільки, що перед Польщею постала загроза втрати Правобережжя. Проте несподівано їй допомогли рішення міжнародного Карловицького конгресу 1699 р. За мирним договором, укладеним між Польщею та Туреччиною, остання відмовилася від Поділля й звільнила Кам’янець-Подільський. Ліквідація турецької загрози для Речі Посполитої означала можливість ліквідувати й правобережне козацтво, захисту якого Польща більше не потребувала.

У червні 1699 р. Варшавський сейм ухвалив рішення про «знищення» правобережного козацтва. Польські корогви вступили до Немирова, Бара, Брацлава, захопили Вінницю — резиденцію наказного гетьмана С. Самуся. Не підкорившись Польщі, наказний гетьман змушений був відійти зі своїм полком до Богуслава. Не мали намірів поступатися й інші козацькі полковники.

Історичне джерело

«Я знайшов цей край пустелею й працював коло Фастова, як коло свого хазяйства. Широкі поля засіяли збіжжям, число мешканців зростало ... і церкви Божі я побудував, і прибрав на славу Божу» — так писав полковник білоцерківський (фастівський) С. Палій в одному з листів до І. Мазепи. Коли ж єзуїти Київського біскупства (єпископства) поставили вимогу повернути їм Фастів, С. Палій відповів посланцям гетьмана Яблоновського такими словами: «Я поселився на вільній Україні, і Речі Посполитій немає ніяких справ до цієї області; лише один я маю право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».

• Чому С. Палій не підкорився рішенню Варшавського сейму?

Завдання та запитання

1. Опишіть події, пов’язані із захистом Чигирина в 1677 та 1678 рр.

2. Розкрийте причини й опишіть здійснення «Великого згону» 1678-1679 рр.

3. Прослідкуйте за мапою кордони поділу України між Туреччиною, Польщею та Московіею за Бучацьким, Бахчисарайським і «Вічним миром».

4. Визначте сутність поняття «Паліївщина», а за мапою визначте її територію.

5. Поясніть, чому жодна з договірних сторін не бажала дотримуватися вимог договорів, які перетворювали Правобережжя на нічийні території.

6. Поясніть сутність головної суперечності політики Польщі стосовно відродження Правобережжя.

7. Визначте причини, за яких С. Палій став справжнім лідером відродження Правобережжя.

8. Порівняйте, яке значення мала оборона Чигирина від турецько-татарської агресії для України, а яке — для Московії.

9. Поміркуйте, чи правильно висловлюються історики, називаючи події з приводу захисту Чигирина «Чигиринськими походами».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно