| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
| У 7-му класі ви вивчали історію України доби Середньовіччя. Цей період став важливою віхою у становленні державності на українських землях. Так, у цей час постала, досягла розквіту і занепала Київська держава — Русь-Україна. Її спадок став надбанням Галицько-Волинської, а згодом Литовсько-Руської держави. Пригадаймо основні віхи цього розвитку, розглянувши і проаналізувавши малюнки.... |
| ... |
| Абордаж — старовинний спосіб морського бою — зближення з ворожим кораблем і зчеплення з ним для рукопашного бою. Абсолютизм (від латин. absolutus — необмежений, самодержавний) — форма правління державою, за якої вся влада належить одній особі. Авангард (від фр. avant-garde — передовий загін) — частина військ (або флоту), що рухається попереду головних сил. Автономія (від грецьк. autos — сам і nomos — закон) — право держави на власну внутрішню та зовнішню політику під контролем іншої держави. Агіографія (від грецьк. agios — святий і grafo — пишу) — різновид церковно-історичної літератури, зосередженої на описанні життя святих. Адміністрування (від латин. administro — керую) — управління територією, установою. Адмірал — військове звання вищого командного складу військово-морського флоту. Академія (від грецьк. akademia) — різновид наукового або навчального закладу найвищого рівня. Акровірш (від грецьк. akros — крайній і atihos — віршовий рядок) — вірш, у якому перші літери кожного рядка утворюють певне слово, речення, ідею, відповідь на загадку. Амбіція (від латин. ambitio — гонор, зарозумілість, чванливість, пиха) - невиправдані претензії на що-небудь.... |
| ... |
| Наступ царизму на українську автономію, українську культуру, господарство, церкву стримували гетьмани І. Скоропадський, П. Полуботок, Д. Апостол. Завдяки їхнім зусиллям у Гетьманщині було збережено автономний суспільно-політичний лад, зроблено ряд кроків на шляху відродження господарства та культури. Роки «Правління гетьманського уряду», очоленого російськими урядовцями, стали часом нового наступу імперії на Україну-Гетьманщину. її господарство нищили російські з’єднання, задіяні в російсько-турецькій війні 1735—1739 рр., а громадське життя — терор «Таємної канцелярії». Прагнення українських старшин відновити державну автономію та наміри Російської імперії використати Лівобережну Гетьманщину як плацдарм для розширення на південь і захід зумовили відновлення звання гетьмана й українських державних порядків. З обранням К. Розумовського гетьманом розпочалося відродження державних традицій Гетьманщини. У краї було проведено низку реформ, спрямованих на утвердження власної державності. Спроби старшин наприкінці 1763 р. суттєво розширити чи, точніше, відновити межі державності Лівобережної Гетьманщини надто суперечили імперським планам російського уряду. Ліквідувавши гетьманство, Катерина II призначила для управління Лівобережжям Другу малоросійську колегію. Лівобережжя було перетворено на «доходную провінцію», подолано прояви опозиційності старшини. У 1782 р. територію Гетьманщини було включено до складу Російської імперії на правах намісництв. 1783 р. тут запроваджено кріпацтво, козацькі лівобережні полки реорганізовано в регулярні частини російської армії. 1785 р. на Лівобережжя поширено дію «Жалуваної грамоти дворянству», за якою українські старшини отримували всі права російського дворянства.... |
| До козацьких літописів відносять зазвичай три класичні пам’ятки української історіографії — «Літопис Самовидця», літописи Г. Граб’янки та С. Величка. Термін «літопис» у назві цих історичних творів є більше даниною традиції, ніж відповідає змісту цих визначних творів. їхні автори поєднують у своїх працях не лише ознаки літопису, а й історичної повісті, щоденників, мемуарів тощо й розраховані на широке коло читачів. Головна увага в козацьких літописах приділяється політичним подіям історії України. Вони написані мовою, близькою до тогочасної української народної мови. Головну увагу автори зосереджують на воєнно-політичних подіях Характерними ознаками творів є палкий патріотизм, зацікавленість історією Української козацької держави, державницькі або принаймні автономістські погляди, позитивне ставлення до козацтва, уславлення національно-визвольної боротьби українського народу XVI-XVIII ст. Козацькі літописи вплинули не лише на історичну науку наступних століть, а й на всю літературу XVIII-XX ст. їх вплив особливо чітко виявляється у творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Першим у ряду козацьких літописів є «Літопис Самовидця». Найімовірнішим автором твору є генеральний підскарбій гетьманування І. Брюховецького, згодом стародубський священик Роман Ракушка-Романовський (приблизно 1622-1703). Текст літопису поділяється на дві частини. Перша є описом подій 1648-1672 рр. і має характер історичних мемуарів. Друга частина, що стосується 1673-1702 рр., написана на основі щоденникових записів.... |
| Події XVIII ст. суперечливо позначилися на розвитку української культури. Втрата державності призвела до посилення імперського тиску. Катерина II поставила перед своїми урядовцями чітке завдання: Україну, Ліфляндію та Фінляндію «належить найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитися як вовки на ліс». З цією метою 1720 р. Синод заборонив друкувати в Україні книжки українською мовою. Тоді ж цар наказав київському губернатору оглянути бібліотеки всіх монастирів і вилучити з них літописи, рукописи, рідкісні книги, історичні пам’ятки, давні жалувані грамоти, оригінальні листи тощо. Через це, окрім культурних, Україна зазнала ще й історичних і правових втрат. Тепер українці вже не могли посилатися на документи, які захистили б їхні давні права та вольності. Перетворення Гетьманщини на господарську й політичну провінцію Російської імперії призводило до втрати Україною своїх культурних діячів і талановитої молоді. Більшість юнаків їхала на навчання за кордон і назад уже не поверталася. Не тому, що вони були байдужими до рідної землі, а насамперед через відсутність потреби в талановитих фахівцях, неможливість утілити свої знання й уміння в українській провінції Російської імперії. Особливо ослаблював українську культуру російський уряд. Він постійно переманював до Петербурга та Москви українських учених, педагогів, богословів і письменників. До їхнього числа потрапили й такі яскраві постаті, як Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Гаврило Бужинський. Одночасно українська культура зазнавала впливу європейського раціоналізму та просвітництва. Саме цей вплив давав можливість українській культурі зберігати високий рівень розвитку, глибокий демократизм і гуманізм.... |
| У ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Галичина стала одним із районів бойових операцій. Край був охоплений активним національно-визвольним рухом. Галицький шляхтич Семен Височан створив 15-тисячний Галицький полк. Проте виведення гетьманом своїх угруповань із західних територій надовго відірвало Галичину від тих історичних процесів, які відбувалися в Наддніпрянщині, і дуже ослабило справу українства. Часті воєнні дії, шведська й московська окупації, сутички магнатів, татарські набіги, шляхетське свавілля та слабкість центральної влади Речі Посполитої призвели економічно розвинуті землі України до занепаду. Після Національно-визвольної війни українство Галичини втратило політично найорганізованішу та національно найсвідомішу складову — православну шляхту. Під тиском судових переслідувань польської влади, вібирання маєтків, усіляких обмежень вона покатоличилася й сполонізувалася. Полонізації зазнавали також міста. Українське міщанство дедалі слабшало. Занепадали братства. У 1676 р. членам православних братств заборонили виїздити за кордон і підтримувати контакти з одновірцями — митрополитом Київським, патріархами Константинопольським і Московським. Надзвичайно ускладнилося становище міського населення. Деякі міста й майже всі містечка були приватною власністю польських чи спольщених магнатів і шляхти. Вони накладали на мешканців міст податки, займалися прибутковими промислами. Усе це розоряло міста, стримувало розвиток промисловості. У підпорядковане становище потрапляли насамперед українці, які не могли успішно конкурувати з іноземцями (поляками й німцями) у цеховому виробництві та великій торгівлі.... |
| На початку XVIII ст. на Правобережжі було ліквідовано відроджений С. Палієм і зміцнений та розширений І. Мазепою полково-сотенний устрій. Договори, які уклали Росія, Туреччина та Польща в другому десятилітті XVIII ст., повертали Правобережну Україну під владу польської корони. Сюди знову прийшли польські магнати й шляхтичі, які прагнули якнайшвидше відновити старі порядки. Щоб залюднити землі, магнати й шляхтичі надавали переселенцям пільгові слободи. На Правобережжя почали переселятися селяни із Західної Волині, Полісся, Галичини й Гетьманщини. На руїнах колишніх сіл виростали нові. Переселенці створювали господарства, а шляхтичі терпляче очікували, поки минуть «пільгові роки», щоб знову посилити визиск і навернути православних «схизматиків» до католицтва, примусити православних зректися своєї віри, забути українську культуру й мову.... |
| Російська імперія давно пробивала собі шлях до Чорного моря й готувалася до боротьби з Османською імперією. У війні 1768-1774 рр., що розпочалася у вересні 1768 р., одразу ж була задіяна Україна. Малоросійський генерал-губернатор і президент Другої малоросійської колегії повністю підпорядкував господарство Гетьманщини задоволенню потреб російської армії. Людей і транспортні засоби десятками тисяч відмобілізовували будівельниками на фортифікаційні роботи в райони ведення бойових дій, спорудження переправ через річки, погоничами для перевезення військових вантажів, будівельних матеріалів, дров, сіна, сушення сухарів для російської армії. Знову українці страждали від вилучень худоби, транспортних засобів і продовольства. Українська скарбниця стала постачальником грошей для російської армії. Мешканців Гетьманщини масово залучали до будівництва Дніпровської оборонної лінії. Історичний факт Поки 13 козацьких полків Гетьманщини та 11 тис. запорожців воювали, забезпечуючи себе власним коштом, Гетьманщина утримувала на фронті 6 російських драгунських полків, потративши на це протягом війни майже 700 тис. рублів. Приблизно 2 млн рублів із Генеральної військової канцелярії було використано на «татарські витрати», на купівлю для російської армії десятків тисяч волів, коней, упряжі, возів, провіанту та фуражу, забезпечення розвідувальних акцій, транспортування через Україну воєнних вантажів тощо.... |
