Системи утримання овець і кіз

Економічні показники вівчарства багато в чому залежать від природно-кліматичних і зональних умов, способу утримання й організації технологічних процесів, що забезпечують високу продуктивність праці, одержання максимальної кількості продукції високої якості при одночасному зниженні її собівартості.

На сьогоднішній день в Україні діють відомчі норми технологічного проектування ВНТП-АПК-02.05 Вівчарські і козівничі підприємства, погоджені головним державним санітарним лікарем МОЗ України, Державним департаментом ветеринарної медицини Мінагрополітики України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Державним департаментом пожежної безпеки МНС України та затверджені Мінагрополітики України від 15.09.05 р. і введені в дію з 1 січня 2006 року.

Відповідно до природно-кліматичних та економічних умов різних регіонів у вівчарстві виділилися такі напрями продуктивності:

• а) у тонкорунному та напівтонкорунному:
  • • вовновий;
  • • комбінований:
  • • вовново-м'ясний;
  • • м'ясо-вовновий;
• б) у грубововновому:
  • • комбінований:
  • • м'ясо-вовновий;
  • • м'ясо-молочний;
  • • спеwіалізований:
  • • шубний;
  • • смушковий;
  • • м'ясний;
  • • молочний.
• в) у козівництві:
  • • молочний;
  • • пуховий.

В умовах України районуються такі основні породи овець:

а) Тонкорунні, асканійська, прекос, мерино-фляйш, полварс, яких розводять у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях і в Криму.

б) Напівтонкорунні, цигайська, асканійська м'ясо-вовнова з кросбредною вовною: (декілька внутрішньопородних типів); чорноголові та темноголові (латвійська та литовська), північнокавказька, ромні-марш, тексель, олібс, яких розводять у 16 областях лісостепової та поліської зон.

• в) Смушкові: сокольська та каракульська
• г) Грубововнові. українська гірськокарпатська, романівська, яких розводять у гірських районах Карпат, Закарпатської, Івано- Франківської, Львівської та Чернівецької областей.
• д) М'ясні породи: шароллє.

В умовах України районуються такі породи кіз:

• • горьківська;
• • російська;
• • зааненська;
• • місцеві молочні.

З урахуванням того, що за біологічними особливостями кози дуже подібні до овець, передбачаються такі статево-вікові групи овець (кіз):

а) барани (цапи):

плідники віком старше 1,5 року;

пробники віком старше 1,5 року, призначені для виявлення

вівцематок в охоті;

б) матки:

холості, які після відлучення ягнят (козенят) ще не осіменялись;

суягні (сукізні), які поділяються на дві групи:

матки першої половини суягності (сукізності) і матки другої половини суягності (сукізності);

підсисні – матки з ягнятами (козенятами) до відлучення;

в) ягнята від народження до відлучення від маток віком до 4- місяців;

козенята від народження до відлучення від маток віком до 2- місяців;

При штучному вирощуванні, з застосуванням замінників натурального молока:

ягнята відлучені від маток у віці 2-3 днів до 4-х місяців;

козенята відлучені від маток у віці 2-3 днів до 2-х місяців;

• г) ремонтний молодняк – баранчики і ярочки (цапки і кізочки) після відлучення, при штучному вирощуванні – баранчики і ярочки старше 4 місяців, а цапки і кізочки старше 2 місяців до першого осіменіння.
• д) відгодівельне поголів'я: надремонтний молодняк від відлучення до реалізації на м'ясо та вибракуване доросле поголів'я;
• с) валухи (кастровані барани та цапи).

Залежно від кліматичних і господарських особливостей регіонів згідно вимог ВНТП-АПК-02.05 застосовують такі системи утримання овець і кіз тварин:

зимою:

• • стійлова;
• • стійлово-пасовищна (при створенні відповідних пасовищ для пізньоосіннього та зимового випасання).

влітку (травень-жовтень):

• • пасовищна;
• • пасовищно-стійлова;
• • стійлово-пасовищна;
• • стійлова.

При всіх системах утримання поголів'я розподіляють на отари. Орієнтовний розмір отар такий, голів:

На племінних фермах розмір отар може бути менший на 15 – 20 %. Розмір ферм залежить від поголів'я овець, площі земельних угідь і спеціалізації господарства. Оптимальний розмір ферми в зоні Степу – 3000 – 4000 овець, Лісостепу – 1500 – 3000, на Поліссі й у західних районах – 500 – 700 голів.