Поняття, мета та завдання цивільного судочинства

Цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок розгляду і вирішення цивільних справ.

Цивільне судочинство є важливою сферою державної діяльності, а тому відповідно до ст. 2 ЦПК цей вид діяльності регулюється лише Конституцією України, ЦПК України, Законом України "Про міжнародне приватне право". Саме в цих актах, які є основними і визначальними, містяться норми цивільного процесуального права, що регулюють порядок вирішення цивільних справ. Тому для цивільного судочинства характерна його законодавча регламентація. Цей порядок розгляду і вирішення цивільних справ не регулюється підзаконними актами. В цивільному судочинстві діє принцип: "дозволено те, що передбачено в законі".

Для цивільного судочинства, окрім процесуальної форми його існування та регулювання, важливою ознакою є його зміст, який складається з системи цивільних процесуальних правовідносин, суб'єкти яких (суд та учасники процесу) наділяються взаємними процесуальними правами та обов'язками. Кожен з учасників процесу переслідує власну мету, відповідно до якої спрямовує свою поведінку в цивільному судочинстві, і вона повинна узгоджуватися з метою і завданнями цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 1 ЦПК завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Мета і завдання об'єднанні в змісті однієї статті. Важливість використання двох понять пов'язана з подвійною сутністю цільових настанов, зумовлених послідовним розвитком цивільного процесу, як нормативної моделі розгляду абстрактної цивільної справи. Мета і завдання співвідносяться як загальне і конкретне. Тобто мета конкретизується через завдання, оскільки вони відрізняються за обсягом і змістом. Мета акумулює завдання правосудця в цивільному судочинстві, а тому є більш ширшим. Завдання цивільного судочинства виступають процесуальними засобами реалізації мети. Такий підхід до розмежування цих понять може здійснюватись лише з врахуванням передбачених у ст. 1 ЦПК мети і завдань як загальних, які діють постійно, на протязі всього процесу. їх конкретизація може здійснюватись через мету і завдання інститутів цивільного процесуального права, зміст процесуальних норм, мету і завдання учасників процесу.

Отже, метою цивільного судочинства є судовий захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи судом (ст. 1 ЦПК) для досягнення мети цивільного судочинства.

Одним із елементів завдань є справедливість розгляду і вирішення справи. Дана категорія у попередніх ЦПК України (1924, 1929, 1963 рр.) у якості завдань не передбачалася, а тому є новою для теорії та судової практики. Пов'язано це з тим, що "справедливість", як вимога до судового процесу, судового рішення, діяльності суду, присутня в багатьох міжнародних актах, які стосуються цивільного судочинства. Україна ратифікувавши Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Конвенцію про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), тим самим визнала передбачені в цих актах важливі основи правосудця, як право на дотримання всіх вимог справедливості (ст. 10 Загальної декларації) та право на справедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції). Засади справедливості обумовлені моральними якостями судді, його безсторонністю як суб'єкта права, діючого на основі незалежності. Отже, справедливість, як вимога стосується процесуальної діяльності суду щодо розгляду і вирішення цивільної справи. Справедливість слугує важливим орієнтиром в цивільному судочинстві, який спрямовує діяльність суду, учасників процесу для досягнення правових цінностей, які повинен захищати суд. У цьому проявляється загальносоціальне значення справедливості, яке втілюється в цивільному судочинстві.

У якості основних складових елементів права на справедливий судовий розгляд виділяють: необтяжений юридичними та економічними перешкодами доступ до судової установи; належна судова процедура; публічний судовий розгляд; розумний строк судового розгляду; розгляд справи незалежним та безстороннім судом, встановленим законом. Але в даному випадку виділені складові елементи характеризують переважно форми прояву справедливості в цивільному судочинстві, а не її зміст та значення. Для характеристики змісту справедливості повинні враховуватися одночасно загальносоціальні та процесуальні аспекти судової форми захисту цивільних прав, які знаходять прояв через норми цивільного процесуального права. Отже, зміст справедливості полягає: 1) характеризує цивільне процесуальне законодавство з точки зору його гуманності, моральності, соціальної цінності в суспільстві; 2) є критерієм оцінювання ефективності правосуддя в цивільних справах в основу якої покладено завершальний етап розгляду і вирішення цивільної справи - це ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, його практичне виконання. Вирішуючи справу, суддя, який діє від імені суду, повинен враховувати особливості кожної цивільної справи, а саме можливість застосовувати справедливість через моральні принципи при ухваленні рішення (наприклад: у справах про визначення місця проживання дитини (дітей); у справах про позбавлення батьківських прав; у справах про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя; у справах пов'язаних із аліментними зобов'язаннями тощо). У даному випадку суд застосовуючи закон, використовує свій юридичний та життєвий досвід сформований під впливом соціально - економічних та юридичних проблем; 3) це основа всього цивільного процесуального законодавства, цивільного судочинства. Справедливість пронизує зміст кожної норми ЦПК, які у тому чи іншому ступені характеризують справедливість відправлення правосуддя в цивільних справах. Це проявляється у принципах цивільного судочинства, змісті процесуальних процедур, у процесуальних правах та обов'язках суду, учасників процесу тощо. Отже справедливість знаходить свої форми вираження і застосування через норми цивільного процесуального законодавства; 4) справедливість виконує важливу регулятивну функцію, яка спрямовує поведінку (процесуальну діяльність) суду, учасників процесу у відповідності до норм ЦПК, щоб при цьому вони добросовісно здійснювали свої процесуальні права та обов'язки, тобто за їх процесуальним призначенням. Важлива роль у забезпеченні даного положення повинна відводитись суду, як гаранту забезпечення справедливості в процесі.

Неупереджений розгляд і вирішення справи, як завдання цивільного судочинства, повинен забезпечити правильний розгляд справи незалежним судом. Тобто, суд (судця) зобов'язані розглядати цивільні справи відповідно до вимог матеріального і процесуального законодавства, виходячи із встановлених обставин справи і досліджених доказів. Тому неупередженість є запорукою ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Неупередженість знаходить свій прояв через норми цивільного процесуального права, які закріплюють принципи змагальності і диспозитивності, рівності сторін та інші, а також у правилах оцінки доказів (за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічно повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі), у праві учасників заявити відвід судді при наявності у нього заінтересованості у розгляді справи. Неупередженість передбачає і незалежність суду у здійсненні правосуддя у цивільних справах і підкорення його тільки Конституції і законам України.

Своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи передбачає її розгляд у межах встановлених ЦПК строків. Цивільне судочинство регламентується не лише у формі регулювання поведінки суду і учасників процесу, послідовності реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків, а й шляхом встановлення часових меж на протязі яких реалізуються права та обов'язки (наприклад, докази подаються сторонами чи повідомляють про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання не проводиться - до початку розгляду справи по суті (ст. 131 ЦПК)). Контроль за дотриманням процесуальних строків здійснює суд. Своєчасний розгляд і вирішення справи забезпечує оперативність цивільного судочинства, не дозволяє затягувати процес і слугує важливою гарантією реалізації права на судовий захист.