Поняття, ознаки і види цивільних процесуальних правовідносин

Визначення поняття цивільних процесуальних правовідносин є важливим не тільки з теоретичних міркувань, але має й вагоме практичне значення. Тільки на основі правильної і чітко сформульованої дефініції ми можемо визначити і розробити перспективи розвитку та підвищення ефективності і ролі цивільних процесуальних правовідносин у правовому регулюванні.

Для формулювання оптимального визначення поняття "цивільні процесуальні правовідносини" слід розглянути ті ознаки, які є характерними для цих правовідносин і відображають наше розуміння їх сутності, структури та функціонального призначення.

Цивільним процесуальним правовідносинам, як різновиду правових відносин, властиві загальні ознаки: вони становлять різновид суспільних відносин; є ідеологічними відносинами; є вольовими відносинами; охороняються і забезпечуються заходами державного впливу, їх учасники є носіями прав і обов'язків. Крім загальних, їм також притаманні специфічні ознаки, які зумовлені властивостями цивільного процесуального права, його предметом і методом правового регулювання.

Так, однією з основних ознак цивільних процесуальних правовідносин є те, що вони мають правовий характер і втілюються у цивільній процесуальній формі. Норми цивільного процесуального законодавства чітко встановлюють, що "Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право" (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Про вагомість дотримання норм процесуального законодавства наголошується і в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".

Низка процесуалістів, зокрема російських, вважають, що у цивільному судочинстві можливе існування фактичної процесуальної діяльності, оскільки у цивільному процесуальному законодавстві існують певні прогалини і цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати поза межами процесуального закону в якості фактичних відносин. Однак, відповідно до положень, передбачених цивільним процесуальним законодавством, в цивільному процесі не можуть існувати фактичні процесуальні відносини, оскільки всі процесуальні дії повинні здійснюватись тільки в межах закону. Так, ЦПК України передбачає, що при виникненні спірних відносин не врегульованих законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права), (ч. 8 ст. 8) Процесуальна діяльність суду з розгляду і вирішення цивільних справ, навіть якщо вона прямо не передбачена нормами цивільного процесуального законодавства, в будь-яких її проявах, з самого початку, відбувається в межах правового поля.

Сама сутність цивільного процесу, як форми реалізації судової влади держави передбачає високу ступінь впорядкованості і організованості, що може бути забезпечене саме через неухильне дотримання норм цивільного процесуального законодавства. У ході розгляду і вирішення цивільних справ, учасники судового розгляду наділяються комплексом суб'єктивних цивільних процесуальних прав і обов'язків, які сприяють реалізації їх мети, завдань та функцій. Приміром, ЦПК України відзначає, що позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31); треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін (ч. 1 ст. 34); суд з власної ініціативи має право виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки (ст. 219), ухвалити додаткове рішення (ст. 220) тощо. Вказані суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин наділяються зазначеними правами тільки в силу того, що вони передбачені нормами цивільного процесуального законодавства. Відповідно, всі відносини, які виникатимуть на підставі і на виконання цих норм, будуть мати форму правових відносин.

Цивільні процесуальні правовідносини також характеризуються тим, що їх обов'язковим суб'єктом є суд. Підкреслюючи роль суду у здійсненні правосуддя, його називають обов'язковим суб'єктом всіх без винятку цивільних процесуальних правовідносин, які можуть виникати і існувати тільки між двома суб'єктами - судом, який розглядає справу, і будь-яким іншим учасником процесу. Цивільні процесуальні правовідносини не можуть існувати поза судом, оскільки саме суд є єдиним державним органом, виключною компетенцією якого є здійснення правосуддя. Так, Конституція України закріплює положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Дане положення відображено і у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 5), а також у ЦПК України, де зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3). Враховуючи той факт, що цивільні процесуальні правовідносини існують у процесі розгляду і вирішення цивільних справ, то тільки при наявності суб'єкта, до компетенції якого віднесено здійснення правосуддя, вони можуть виникати, змінюватись і припинятись.

Іншою специфічною ознакою цивільних процесуальних правовідносин є їх владний характер, який проявляється в вертикальній структурі правового зв'язку його суб'єктів, оскільки у цивільному процесі правові зв'язки будуються за принципом влади і підкорення. Вони складаються по вертикальній лінії між органом державної влади - судом, який наділено владними повноваженнями з одного боку, та усіма іншими учасниками цивільного процесу, з іншого боку. Але аналіз норм ЦПК України свідчить про те, що цивільні процесуальні правовідносини не є відносинами підпорядкування. Вони складаються по горизонтальній лінії, де суб'єкти мають взаємні права і обов'язки. Приміром, ч. 2 ст. 23 ЦПК України закріплює положення про те, що на підставах, зазначених у статтях 20,21 і 22 даного Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі. Даному праву осіб, які беруть участь у справі відповідає обов'язок суду розглянути їх і, зокрема, ст. 24 ЦПК України закріплює порядок вирішення заяви про відвід. Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини, які виникають між судом і іншими учасниками процесу не є відносинами субординації. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин перебувають у відносинах координації, оскільки вони взаємодіють між собою і взаємопов'язані кореспондуючими правами і обов'язками.

Виходячи з положень ЦПК України, принципів цивільного процесу, методу правового регулювання цивільного процесуального права, така ознака як владний характер цивільних процесуальних правовідносин втратила свою актуальність. Закріплення на законодавчому рівні принципів диспозитивності (ст. 11 ЦПК України), змагальності сторін (ст. 10 ЦПК України) та ін., призвели до втрати судом своєї активної ролі і передбачають пасивність суду. Він керує ходом цивільного процесу і згідно з положеннями ЦПК України, сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє реалізації їх прав у випадках встановлених ЦПК України (ч, 4 ст. 10), Суб'єкти самостійно розпоряджаються наданими правами і суд не має право визначати поведінку учасників цивільного процесу. Так, ЦПК України закріплює положення про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 11 ЦПК України). У цьому контексті цілком слушним є твердження про те, що за новим цивільним процесуальним законодавством суд має роль арбітра, що, як правило, лише спостерігає за розвитком спору між сторонами і "оцінює" доведеність позиції сторін та відтворює свої враження про результати такого спору у своєму ж рішенні. Владні функції та повноваження суду, які визначенні імперативним методом правового регулювання, обмежуються диспозитивними основами цивільного судочинства. Наприклад, ч. 1 ст. 122 ЦПК України визначає, що суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. В свою чергу, за правилами діалектики, диспозитивні аспекти перебувають в залежності від імперативних приписів. Волевиявлення суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин (диспозитивний аспект) набувають статусу юридичних фактів тільки після їх підтвердження або прийняття судом (імперативний аспект). Приміром, в силу положень ст. 36 ЦПК України, залучення або допуск до участі у справі третьої особи за власною заявою або заявою сторони, можливе з моменту по-становлення ухвали суду з цього питання. Саме тому, сучасному стану розвитку науки цивільного процесуального права і положенням діючого цивільного процесуального законодавства України більш адекватно відповідає така ознака цивільних процесуальних правовідносин як їх імперативно-диспозитивний характер.

У процесуальній літературі вказується також на таку ознаку цивільних процесуальних правовідносин, як їх індивідуалізований характер, оскільки вони відображають індивідуалізований суспільний зв'язок між конкретними персоніфікованими особами. Цивільні процесуальні правовідносини - це не безособовий, абстрактний зв'язок, а завжди конкретне відношення "когось" з "кимось". Вони виникають між конкретними, чітко визначеними цивільним процесуальним законом суб'єктами. Зокрема ЦПК України в окремій, 4 главі, яка називається "Учасники цивільного процесу", чітко вказує, які суб'єкти можуть брати участь у цивільному судочинстві: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу. Відповідно, цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати тільки між судом і зазначеними суб'єктами, і тому мають індивідуалізований характер.

При розгляді ознак цивільних процесуальних правовідносин також слід згадати їх динамічність. Цивільні процесуальні правовідносини, з моменту виникнення знаходяться в постійному русі. Кожне правовідношення, яке виникає і розвивається, пов'язане з іншими процесуальними відносинами. Наприклад, відносини між судом і судовим експертом з приводу призначення і проведення судової експертизи (ст. 143-150 ЦПК України) не можуть існувати ізольовано, відокремлено від інших відносин, в результаті яких процес у даній, конкретній справі розпочався і дійшов до цього етапу. Відповідно, характеристика сутності цивільних процесуальних правовідносин, визначення специфічних особливостей, формування критеріїв класифікації неможливі без врахування їх динамічності.

Динамічність цивільних процесуальних правовідносин пояснюється також наявністю багатьох стадій цивільного процесу, що вказує на таку ознаку цих відносин як їх багатостадійність. Дана ознака виділяється у російський процесуальній літературі і на жаль, не знайшла відображення у працях вітчизняних процесуалістів. У вітчизняній теорії цивільного процесуального права про багатостадійність цивільних процесуальних правовідносин говорять у контексті розкриття змісту інших ознак. Так, С.В. Васильєв вважає, що наявність стадій цивільного судочинства свідчить про системний характер цивільних процесуальних правовідносин. Багатостадійність, як специфічна ознака цивільних процесуальних правовідносин відіграє вагому роль у розкритті поняття та сутності цивільних процесуальних правовідносин. Суть багатостадійності цивільних процесуальних правовідносин полягає у тому, що в своєму русі та розвитку вони здійснюють поступове проходження передбачених законом стадій судового процесу.

Багатостадійність та динамічність цивільних процесуальних правовідносин це взаємопов'язані, але водночас різні ознаки. Не завжди цивільні процесуальні правовідносини проходять всі передбачені у законі стадії свого розвитку, що не впливає на їх динамічність. III розділ ЦПК України передбачає такі стадії цивільного процесу як: пред'явлення позову та відкриття провадження у справі (глава 2), провадження у справі до судового розгляду (глава 3), судовий розгляд (глава 4). В межах кожної із стадій можна спостерігати динамічність цивільних процесуальних правовідносин, їх розвиток. Вона є характерною як для окремої стадії, так і для всього процесу у конкретній цивільній справі.

Серед ознак цивільних процесуальних правовідносин традиційно також називають їх цілісність, взаємозв'язок і взаємозалежність.

Однак, серед науковців-процесуалістів немає єдиної точки зору з приводу визначення характеру взаємозалежності і взаємозв'язків, які виникають між зазначеними правовідносинами при розгляді судом цивільних справ. Цивільний процес уявляється по-різному: як єдине цивільне процесуальне правовідношення; як комплексне цивільне процесуальне правовідношення або як система цивільних процесуальних правовідносин між судом та іншими учасниками судового процесу. Ідею єдності і взаємозв'язку всіх правових відносин по цивільній справі з диференційованим аналізом кожного окремо гармонічно поєднує саме конструкція системи цивільних процесуальних правовідносин. Отже, перебуваючи у єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності, цивільні процесуальні правовідносини утворюють систему і відповідно мають системний характер.

Цивільні процесуальні правовідносини характеризуються зв'язком з матеріально-правовими відносинами. Так, В.М. Щеглов, зокрема, зазначав, що цивільні процесуальні правовідносини пов'язані з матеріальними відносинами, зумовлені ними і виконують допоміжну роль по відношенню до останніх. Однак, таке твердження звужує функції цивільних процесуальних відносин і зводить їх лише до обслуговування потреб реалізації норм матеріального права. Натомість Е.Г. Лук'янова констатує, що роль процесуальних правовідносин, в тому числі і цивільних процесуальних, не зводиться лише до застосування матеріальних правових норм, а є необхідним засобом забезпечення дотримання норм права, що на нашу думку, є вкрай необхідним під час розгляду конкретної цивільної справи в суді. Цивільні процесуальні правовідносини, як правові категорії цивільного процесуального права, яка є самостійною галуззю права не мають, і не можуть відігравати допоміжну роль по відношенню до матеріальних правовідносин. Вони перебувають у тісному зв'язку, який полягає в тому, що процесуальні відносини сприяють охороні матеріальних відносин.

Наявність специфічних особливостей цивільних процесуальних правовідносин дає нам підстави стверджувати, що вони є одним з основних засобів механізму захисту прав, свобод та інтересів осіб. Так, Конституція України закріплює і гарантує право людини і громадянина на судовий захист (ст. 55). Реалізація права на судовий захист можлива шляхом звернення до супу та вступу у процесуальні правовідносини. Ст. 1 ЦПК України зазначає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З наведеного випливає, що реалізація завдань цивільного судочинства можлива шляхом звернення до суду, що і зумовлює виникнення цивільних процесуальних правовідносин, за допомогою і у межах яких здійснюється захист прав, свобод та інтересів.

Цивільні процесуальні правовідносини як самостійний вид правових відносин характеризується такими специфічними ознаками: 1) правова форма вираження; 2) обов'язковим суб'єктом є суд; 3) імперативно-диспозитивний характер; 4) динамічність; 5) багатостадійність; 6) системний характер; 7) зв'язок з матеріально-правовими відносинами; 8) є одним із засобів механізму захисту прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб та держави.

Отже, цивільні процесуальні правовідносин - це система динамічних багатостадійних правових відносин, які мають імперативно-диспозитивний характер, виникають між обов'язковим суб'єктом - судом і іншими учасниками цивільного процесу забезпечуючи захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При здійсненні правосуддя по цивільним справам знаходить свій прояв різноманітність відносин. Будучи складовою частиною системи, кожне процесуальне правовідношення має тільки йому властивий зміст і суб'єктний склад. З метою впорядкування та виявлення функцій цивільних процесуальних правовідносин прийнято класифікувати на наступні види:

• 1) за характером взаємовідносин між суб'єктами процесу цивільні процесуальні правовідносини поділяються на:
  • а) головні - це відносини між судом і сторонами процесу;
  • б) похідні - взаємодія суду з іншими, особами, які беруть участь по справі;
  • в) службово-допоміжні - відносини між судом і іншими учасниками процесу, які сприяють здійсненню правосуддя;
• 2) за характером їх взаємодії цивільні процесуальні правовідносини поділяються на:
  • а) відносини змагальності;
  • б) відносини співробітництва;
  • в) відносини керування;
• 3) в залежності від виконуваних функцій і завдань, цивільні процесуальні правовідносини класифікуються на:
  • а) регулятивні;
  • б) охоронні:
    • - правовідновлюючі;
    • - каральні;
    • - компенсаційні;
• 4) відповідно до розподілу прав і обов'язків між суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин останні поділяються на:
  • а) односторонні;
  • б) двосторонні;
• 5) за наявністю і характером інтересу суб'єктів цивільні процесуальні правовідносини можна класифікувати на:
  • а) відносини між судом і особами, які мають матеріальний інтерес в результатах розгляду справи;
  • б) відносини між судом і особами, які мають процесуальний інтерес;
  • в) відносини між судом і особами, які незаінтересовані в результаті розгляду справи, але вони сприяють здійсненню правосуддя.