Зупинення провадження у справі, його відновлення

Зупинення провадження у справі — це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

У деяких визначених законом випадках суд на невизначений строк тимчасово може припинити розгляд справи. Це пов'язано з об'єктивними обставинами, тобто такими, що не залежать від суду та учасників процесу. Крім того, ці обставини перешкоджають подальшому розгляду справи і неможливо встановити, коли вони перестануть існувати.

У чинному ЦПК (глава 6 розділу III) правила про зупинення і закриття провадження у справі, про залишення заяви без розгляду викладені не після, а перед нормами про рішення суду. В цьому, як вважається, є певний сенс, оскільки у судовому розгляді такі процесуальні дії можуть передувати вирішенню справи по суті.

Зупинення провадження у справі як процесуальна дія має загальні ознаки, які полягають у тому, що: а) підстави зупинення провадження, які є обов'язковими і необов'язковими (факультативними), точно визначені законом (ст.ст. 201, 202 ЦПК); б) строки зупинення провадження залежать від тривалості дії обставин, що стали підставою зупинення; в) якщо провадження зупинене, вчиняти будь-які процесуальні дії до його поновлення не можна; г) ухвала про зупинення провадження може бути оскаржена (п. 13 ч. 1 ст. 293 ЦПК); г) до поновлення провадження у справі перебіг строків її розгляду зупиняється.

Залежно від обставин, що є підставами зупинення провадження у справі, його можна поділити на обов'язкове і необов'язкове (факультативне). Зокрема, законодавець встановлює обов'язок суду зупинити провадження у справі, коли взагалі неможливо продовжувати її розгляд до усунення певних підстав, оскільки в іншому разі не будуть належним чином захищені права, свободи та інтереси осіб. Обов'язкове зупинення провадження у справі не залежить від ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Так, відповідно до ст. 201 ЦПК суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у наступних випадках.

1. Смерть або оголошення особи, яка була стороною у справі, померлою, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво (п. 1 ч. І ст. 201 ЦПК). Факт смерті фізичної особи має підтверджуватися свідоцтвом про смерть, а оголошення її померлою — рішенням суду про оголошення фізичної особи померлою, що набрало законної сили.

Крім цього, обов'язковою умовою застосування судом зазначеної підстави для зупинення провадження у справі є можливість правонаступництва у таких правовідносинах. Наприклад, відповідно до ст. 1219 ЦК правовідносинами, в яких не допускається правонаступництво, є такі, що виникають у зв'язку з правами та обов'язками, що нерозривно пов'язані з особою, зокрема з: 1) особистими немайновими правами; 2) правом на участь у товариствах і правом членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) правом на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) правом на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

• 2. Злиття, приєднання, поділ, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі (п. 2 ч. 1 ст. 201 ЦПК). До цих підстав необхідно віднести й виділ юридичної особи. Так, відповідно до ст. 109 ЦК виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. До виділу застосовуються за аналогією положення частин 1, 2 та 4 ст. 105 ЦК та норми ст.ст. 106 і 107 цього Кодексу.
• 3. Перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан (п. З ч. 1 ст. 201 ЦПК).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 6 квітня 2000 р. "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

При цьому цивільне процесуальне законодавство України не уточнює правового військового статусу, яким має бути наділена сторона цивільної справи, яка перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Тому це може бути військовослужбовець як строкової, так і контрактної служби.

4. Неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства (п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК). Законодавче закріплення цієї підстави зупинення провадження у справі має на меті, насамперед, полегшити доказову діяльність осіб, які беруть участь у справі, в силу так званих преюдиційних фактів.

Так, відповідно до частин 3, 4 ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої винесено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Разом з тим підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження попередніх судових рішень у справі.

Крім того, підставою зупинення провадження у справі є необхідність розгляду справи в порядку конституційного судочинства. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Підставою для зупинення провадження за п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК може бути також відкриття Конституційним Судом України провадження за зверненням відповідно до ст. 43 Закону України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України" про офіційне тлумачення положень Конституції чи закону, що мають застосовуватися при вирішенні справи, яка перебуває у провадженні суду.

5. Призначення або заміна законного представника у випадках, передбачених частинами 1—3 ст. 43 ЦПК. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника, суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників (ч. І ст. 43 ЦПК). При встановленні під час розгляду справи тієї обставини, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд своєю ухвалою встановлює над нею відповідну опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування та залучає їх до участі у справі як законних представників (ч. 2 ст. 43 ЦПК). Якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, передбачених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника (ч. З ст. 43 ЦПК).

Звільнення опікуна чи піклувальника, якщо їх призначив суд, здійснюється в порядку, встановленому ч. 2 ст. 241 ЦПК, якою встановлено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником чи опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. За заявою особи, над якою встановлено піклування, суд може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.

За п. 5 ч. 1 ст. 201 ЦПК підставами для зупинення провадження у справі є факт відсутності у зазначених випадках законного представника сторони чи третьої особи або відсутність у законного представника права вести справи у суді.

• 6. Звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого органу іноземної держави. Таке звернення може бути реалізоване, наприклад, на підставі Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.
• 21 липня 2001 р. для України набула чинності Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 р. Згідно з ч. 4 ст. 39 цієї Конвенції приєднання до неї України матиме силу лише у відносинах нашої держави з тими договірними сторонами Конвенції, які заявляють про свою згоду з приєднанням України.

Доручення судів України надсилаються до Міністерства юстиції України з метою передачі центральним органам договірних держав Конвенції.

7. Надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення. Зокрема, передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

З питань, зазначених у ст. 201 ЦПК, суд постановляє належно мотивовану з цього приводу ухвалу у вигляді окремого процесуального документа.

До підстав необов'язкового (факультативного) зупинення провадження у справі належать обставини, за яких можливий подальший розгляд. Однак якщо його продовжити, це може вплинути на встановлення дійсних правовідносин учасників процесу. Таке зупинення провадження відбувається за заявою особи, яке бере "участь у справі, або з власної ініціативи суду у випадках, встановлених ст. 202 ЦПК, а саме:

• 1) перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання;
• 2) захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу;
• 3) перебування сторони у тривалому службовому відрядженні;
• 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності;
• 5) призначення судом експертизи;
• 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому ст. 132 ЦПК.

Однак суд не зупиняє провадження за перших 3 факультативних підстав, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника.

При цьому слід зазначити, що перелік підстав зупинення провадження у справі, встановлений законодавцем, є виключним. Так, провадження може бути зупинене лише у випадках розшуку відповідача у разі неможливості розгляду справи за його відсутності (п. 1 ч. 1 ст. 202 ЦПК).

З питань, зазначених у ст. 201 ЦПК, суд також постановляє належно мотивовану з цього приводу ухвалу у вигляді окремого процесуального документа.

Важливо, що закон визначає строки, на які зупиняється провадження (ст. 203 ЦПК). Зокрема, у випадках смерті або оголошення фізичної особи, яка була стороною у справі, померлою, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі; призначення законного представника сторони чи третьої особи, визнаних недієздатними або обмеженими у цивільній дієздатності, а також у разі заміни законного представника цих осіб, коли він не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, провадження у справі зупиняється до залучення у справі правонаступника чи законного представника.

Крім того, провадження у справах зупиняється, відповідно: 1) до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі, службового відрядження; 2) на час хвороби сторони; 3) до розшуку відповідача; 4) на час проведення експертизи; 5) до надходження відповіді від суду на доручення щодо збирання доказів; 6) до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи; 7) до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги; 8) до закінчення строку для примирення, визначеного судом.

Враховуючи, що ст. 203 ЦПК пов'язує строки зупинення провадження у справі з обставинами, після усунення яких суд зобов'язаний відновити провадження у справі, суддя повинен періодично перевіряти, чи не усунені ці обставини, що викликали його зупинення. Суду також слід роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх процесуальний обов'язок інформувати суд про усунення обставин, що викликали його зупинення. Час, який минув з моменту зупинення провадження у справі і до його відновлення, не включається до строку розгляду справи (п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Після усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі, воно відновлюється ухвалою суду. Ініціювати відновлення провадження мають право особи, які беруть участь у справі (подавши відповідну заяву), та суд. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.

Відновивши провадження у справі, суд викликає сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, і продовжує судовий розгляд за правилами глави 4 розділу III "Позовне провадження" ЦПК.