Цивільна юрисдикція та підвідомчість: поняття та її види

 

Під юрисдикцією (підвідомчістю) розуміють розмежування компетенції між органами держави. Компетенція суду в здійсненні правосуддя по розгляду і вирішенню певної категорії питань називається підвідомчістю судових органів або судовою юрисдикцією. Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судочинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити цивільні права у порядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського).

Однак право вирішення цивільних справ надано не тільки судовим, а й державним органам адміністративної юрисдикції (органи державної влади, місцевого самоврядування, органи, що здійснюють виконавче провадження); недержавними юрисдикційними органами (третейські суди. Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України); змішаними органами (комісіями по трудових спорах); нотаріатом.

У зв'язку з цим цивільна юрисдикція або підвідомчість визначає коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до кожного з цих органів. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Юрисдикцію ще можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу, або ж її визначають як коло справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного або громадського органу.

Для того щоб відмежувати компетенцію судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших юрисдикційних органів, і вводиться категорія підвідомчості. Підвідомчість означає коло цивільних справ, які віднесені законом на розгляд та вирішення суду. І хоча в чинному ЦПК України на відміну від Кодексу 1963 р. термін "підвідомчість" не вживається, все ж ученими і практиками він використовується і вживається поряд із закріпленим в новому ЦПК України інститутом "цивільної юрисдикції суду".

До справ цивільної юрисдикції ст. 15 ЦПК відносить: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Крім того, суди розглядають справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Законом може бути також передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.

В залежності від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одного органу або до компетенції кількох органів, юрисдикція (підвідомчість) поділяється на виключну і множинну. Виключною називається юрисдикція (підвідомчість), за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду (справи по позбавлення батьківських прав, справи про усиновлення тощо).

Множинна юрисдикція передбачає, що розгляд цивільних справ здійснюється судом та іншими юрисдикційними органами. Залежно від вибору юрисдикційного органу з кількох, яким справа підвідомча, чи недопущенні такого вибору множинна юрисдикція поділяється на альтернативну, договірну, імперативну і за зв'язком справ.

Альтернативна юрисдикція означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, спір про право може бути вирішений не тільки судом, але й третейським судом. Для передачі справи третейському суду потрібно волевиявлення двох сторін і висновок угоди про передачу спору на розгляд третейського суду (третейський запис), який повинен бути в оформлений письмово. Закон встановлює правило, відповідно до якого громадяни можуть передати будь-який спір, що виник між ними, на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Договірною є юрисдикція яка визначається взаємною угодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом України від 11.05.2004 р. "Про третейські суди" . У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ст. 1 Закону України від 24.02.1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж" ).

Доволі суперечливою є наявність імперативної (умовної) юрисдикції. Протягом тривалого часу вона включала в себе низку спорів, що могли стати предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку "досудового вирішення спору". Однак Конституція України визнала можливість судового захисту без додержання попередньої досудової форми вирішення спору, в якому бере участь фізична особа. Це знайшло своє підтвердження у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. №9 . Згодом у рішенні Конституційного Суду України у справі громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на підставі того, що раніше прийнятим законом був встановлений попередній розгляд справи в досудовому порядку .

Однак такий вид юрисдикції може визнаватися в іншому значенні, коли можливість звернення до суду (відповідно й можливість судового розгляду справи) пов'язана із певними умовами чи дотриманням певного порядку. Наприклад, у разі відмови у позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із таким позовом можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (ч. 6 ст. 169 СК). Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків протиправної поведінки одного з подружжя, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 СК). У разі подання такої заяви до суду останній своєю ухвалою повертає її (п.5 ч.3ст. 121 ЦПК), що не перешкоджає зверненню до суду в подальшому після усунення обставини, яка слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, що особа позбавлена права на судовий захист, законом лише встановлюється окремий, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв'язком справ, її засади містяться у ст. 16 ЦПК України. Зокрема, за загальним правилом не підлягають об'єднанню в одне провадження вимоги, які випливають з різних правовідносин, що належать до різних юрисдикцій. Однак законом можуть визначатися такі винятки. Це, наприклад, вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різних судових юрисдикцій - про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу або особи (адміністративно-правова вимога), а також про відшкодування завданої шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може розглядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об'єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства (ст. 21 КАСУ).

Окремої уваги заслуговує визначення наслідків порушення правил підвідомчості цивільних справ суду.

Суддя, приймаючи позовну заяву або заяву, повинен перевірити в обов'язковому порядку чи підпадає розгляд такої справи під юрисдикцію суду. Якщо заява не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК).

Якщо суд дійде висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства під час її розгляду, суддя своєю ухвалою закриває провадження у справі (п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК).

На тій же підставі під час перегляду судового рішення вищестоящі суди (апеляційної, касаційної інстанцій) скасовують рішення нижчих судів і закривають провадження у справі (ч. 1 ст. 310, ч. І ст. 340 ЦПК).

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы