Поняття цивільного процесуального права України

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Проте, захист цивільних прав здійснюється не лише судом, але й іншими органами та особами:

1) Президентом України. Відповідно до ст. 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

З метою захисту цивільних прав та інтересів, Президент, зокрема, зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України через невідповідність Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ст. 106 Конституції); скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ст. 106 Конституції).

2) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Ці органи захищають цивільні права та інтереси як шляхом вчиненням фактичних дій (наприклад, припинення працівниками міліції злочину, який посягає на особу чи власність), так і шляхом прийняття відповідних рішень (наприклад, рішення про усунення порушень на ринку цінних паперів тощо).

При цьому ст. 17 ЦК визначає, що рішення, прийняті зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду;

• 3) Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
• 4) прокурором. Прокурор може захищати цивільні права та інтереси шляхом вжиття відповідних заходів прокурорського реагування. Підстави та порядок їх застосування передбачені Законом України “Про прокуратуру”.
• 5) нотаріусом. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст. 19 ЦК закріплює право особи на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. При цьому самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Ці способи мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Судовий захист порушених прав та інтересів особи, порівняно з іншими формами захисту, має такі ознаки:

• 1) здійснюється спеціальним державним органом – судом;
• 2) здійснюється професійними юристами – суддями;
• 3) відбувається у передбаченій законом процесуальній формі;
• 4) є остаточним;
• 5) має найвищу юридичну силу;
• 6) здійснюється шляхом постановления судового рішення, же має загальнообов'язкову силу;
• 7) виконання рішення суду забезпечується можливістю застосування державного примусу;
• 8) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Цивільне процесуальне право (ЦПП) – це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, який складається із: провадження з розгляду і вирішення справ у спорах з цивільних, сімейних, трудових, земельних правовідносин; справ наказного та окремого провадження. Все це є провадженням у цивільних справах.

Змістом цивільного процесуального права є діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини). Процесуальною формою є об'єктивне закріплення і оформлення відповідної діяльності. Діяльність суду складається з послідовних дій. Всі дії повинні бути закріплені у відповідних процесуальних документах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом примусового виконання, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов'язків. Сукупність реалізації цивільно-процесуальних прав і обов'язків становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільно-правових відносин, судів, органів державного виконання (примусове виконання судових та інших рішень), осіб, які беруть участь у розгляді справи, інших учасників процесу.

Метод цивільного процесуального права – це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб'єктів. За своїм змістом метод є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів, закріплений у нормах права, що встановлює зобов'язання заборони і примушення. Зобов 'язання – обов'язок конкретної активної поведінки. Заборона – виконання певних дій і бездіяльності. Примушування – вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм ЦПП. Диспозитивний спосіб характеризується дозволянням і визначається правами суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених ЦПК (ст. 27, 31 ЦПК). Імперативний спосіб стосується тільки становища суду. Спосіб дозволения широко використовується в цивільному процесуальному праві.

Система цивільного процесуального права – це сукупність норм та інститутів в галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК і складається з 2 частин: загальної та особливої. Загальна – об'єднує норми та інститути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу. До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ у різних стадіях судочинства.