1. СПРОБА ІНТЕГРАЦІЇ СОЦІАЛІСТИЧНОГО ТАБОРУ. РЕВ 

1.1. Відносини всередині комуністичного блоку 

Свій вплив у країнах Центрально-Східної Європи СРСР прагнув закріпити укладенням серії обопільних угод з ними ще в ході війни. Ці договори були спрямовані проти нацистської Німеччини і передбачали надання взаємної допомоги в боротьбі проти німецької агресії.

З приходом військ Червоної армії на територію країн ЦентральноСхідної Європи внутрішня і зовнішня політика східноєвропейських держав була поставлена під контроль московського керівництва.

Важливим інструментом впливу СРСР на країни Центральної та Східної Європи було створення у вересні 1947 р. замість Комінтерну Інформаційного бюро комуністичних партій (Комінформбюро), у яке ввійшли представники компартій семи східноєвропейських країн, а також Італії та Франції. Його діяльність повністю керувалася з Москви.

1.2. Утворення Ради економічної взаємо допомоги (РЕВ) 

У січні 1949 р. для спільного розв’язання економічних проблем Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили утворення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). У лютому до РЕВ долучилася Албанія, а пізніше — НДР.

РЕВ у різний час співробітничала з Кубою, В’єтнамом, Монголією, Югославією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мозамбіком, Ефіопією, Афганістаном і деякими іншими країнами на підставі окремих угод. В економічних відносинах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Центральної та Східної Європи одержували пільгові умови на торговельні відносини із СРСР. Радянський Союз поставляв у Східну Європу насамперед природні ресурси. РЕВ припинила свою діяльність у 1991 р.

1.3. Організація Варшавського договору 

У відповідь на створення в 1949 р. НАТО Радянський Союз прагнув створити під своєю егідою військово-політичний союз країн Східної Європи. У травні 1955 р. у столиці Польщі м. Варшаві відбулася конференція країн східного блоку, що закінчилася підписанням вісьмома країнами Варшавського Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу терміном на 20 років (у 1975 р. Договір був подовжений ще на 20 років). До Організації Варшавського договору (ОВД) увійшли СРСР, Польща, Чехословаччина, НДР, Румунія, Болгарія, Албанія, Угорщина.

З утворенням ОВД розпочалося блокове протистояння у світі, відбувалося постійне нарощування збройних сил. СРСР ніс головні витрати з утримання ОВД і фактично повністю визначав політику Організації Варшавського договору. Цей військово-політичний союз був розпущений у 1991 р.

2. СТАЛІНСЬКА МОДЕЛЬ СОЦІАЛІЗМУ ТА ЇЇ ВТІЛЕННЯ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ 

Війська 1-го, 2-го і 4-го Українських фронтів йшли на допомогу силам чеського Опору, які підняли повстання проти нацистських окупантів. Розгромленням німецьких військ і звільненням Праги 9 травня 1945 р. частинами Червоної армії спільно із чехословацькими військами та партизанами завершилася Празька операція — остання у Європі часів Другої світової війни.

Ще до того, 5 квітня 1945 р., у м. Кошице оголошено про створення коаліційного уряду Національного фронту, у якому переважали комуністи. У травні 1945 р. уряд переїхав до м. Праги. У своїй діяльності він передбачав відродження демократичних принципів, збереження багатопартійної системи, ліквідацію наслідків нацистської окупації, забезпечення рівноправності чехів і словаків, проведення аграрної реформи. Широкі права мав президент Едвард Бенеш, але державний апарат формувався під контролем комуністів, які обіймали в ньому ключові посади.

На виборах у Законодавчі збори в травні 1946 р. більше за всіх мандатів одержали комуністи. Новий уряд країни очолив лідер КПЧ Клемент Готвальд, затятий прихильник сталінізму.

У лютому 1948 р. комуністи свідомо загострили обстановку в країні з метою захопити владу і встановити диктатуру пролетаріату за радянським зразком. Під керівництвом К. Готвальда було сформовано новий уряд, контрольований комуністами. Після державного перевороту Національні збори 9 травня 1948 р. ухвалили нову конституцію країни, що проголосила утворення держави «народної демократії», але насправді знаменувала встановлення комуністичної диктатури за радянським зразком. Е. Бенеш відмовився підписати нову конституцію і пішов у відставку.

Нова конституція набрала чинності тільки після обрання президентом країни К. Готвальда. Розпочалася повальна націоналізація промисловості. Незабаром було оголошено про проведення колективізації в сільській місцевості. Супротивників нової влади репресували.

3. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА у 1960-ті роки 

Економічні успіхи (національний доход у 1960 р. виріс порівняно з 1948 р. удвічі) дали змогу комуністам констатувати, що в країні побудовані «основи соціалізму», а конституція 1960 р. утвердила це положення у своїх статтях. Країна одержала нову назву — Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). КПЧ відігравала керівну роль у політичній системі країни. Нове керівництво компартії та країни очолив Антонін Новотний.

Утім, у 1960-ті роки почали виявлятися негативні тенденції, властиві всім тоталітарним режимам.

У січні 1968 р. новим лідером партії обрали Александера Дубчека, а президентом країни в березні того ж року став герой Другої світової війни, легендарний командувач Чехословацької бригади генерал Людвік Свобода. Він підтримав реформи Дубчека. Так розпочалася «Празька весна» — демократичні реформи в Чехословаччині.

4. ПОДІЇ «ПРАЗЬКОЇ ВЕСНИ» 

Реформатори проголосили необхідність будівництва «соціалізму з людським обличчям», намагаючись поєднати соціалістичне суспільство з ринковою економікою і демократією. У квітні 1968 р. реформаторське керівництво КПЧ ухвалило «Програму дій»:  

u утвердження реальної багатопартійності та демократичних свобод;  

u скорочення адміністративного апарату;  u введення самоврядування в суспільстві через трудові колективи;  

u упровадження основ ринкової економіки;  

u федеративний устрій держави, забезпечення рівності чехів і словаків;  

u багатостороння співпраця з усіма країнами світу.

Лібералізація в громадському житті виявлялася у вільній роботі засобів масової інформації, активізації партій демократичного спрямування. У суспільстві зміцніли антикомуністичні настрої. Деякі державні діячі закликали до виходу з Організації Варшавського договору.

Лібералізація у Чехословаччині зумовила невдоволення комуністичних лідерів у сусідніх країнах. У Кремлі боялися, що це призведе до послаблення військової могутності Варшавського договору (оборонний пакт між країнами соцтабору), адже кордони ЧССР межували із Західною Німеччиною, яка була членом НАТО.

Після того, як тиск не дав результатів, кремлівське керівництво спільно зі своїми однодумцями з Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі у ніч з 20 на 21 серпня 1968 р. ввели до Чехословаччини війська.

300 тис. солдатів і 7 тис. танків прибули боротися з «контрреволюцією». Так розпочалася операція «Дунай» — єдина ненавчальна військова акція в історії Організації Варшавського договору. Її провели ефективно, радянська армія показала високий рівень підготовки.

А. Дубчек, прагнучи уникнути великого кровопролиття, закликав співвітчизників не чинити збройного опору Радянській армії. Але під час сутичок загинули 108 мирних жителів, більшість із них — біля будівлі радіоцентру, який для чехів і словаків був символом свободи слова.

А. Дубчека та інших реформаторів заарештували органи безпеки СРСР і відправили до Москви. У столиці СРСР на керівників КПЧ здійснювали жорсткий тиск із метою згортання демократичних реформ у Чехословаччині.

У квітні 1969 р. до влади в Празі прийшло промосковське керівництво. Першим секретарем ЦК КПЧ замість А. Дубчека обрали Гỳстава Гỳсака, який став згодом і президентом країни.

1970–1980-ті роки ознаменувалися наступом реакції. Прихильників «Празької весни» звільняли з посад; учинялися розправи над демократичною інтелігенцією.

5. НАСЛІДКИ ТА ЗНАЧЕННЯ «ПРАЗЬКОЇ ВЕСНИ» 

5.1. Міжнародна реакція на події в Чехословаччині 

Інтервенція військ Варшавського договору викликала хвилю протесту в усьому світі. Генеральний секретар ООН У. Тан кваліфікував дії військ Варшавського договору як акт агресії. Інтервенцію засудили навіть керівники соціалістичних Китаю, Югославії, Румунії. Міжнародна обстановка серйозно загострилася.

5.2. Відлуння «Празької весни» в Україні 

Радянська пропаганда називала події в Чехословаччині «загрозою для соціалістичної системи». В Україні важливу роль у формуванні громадської думки відіграли закриті інформаційні листи ЦК КПРС, які протягом 1968–1969 рр. надсилали партійним організаціям країни. Для ідеологічної та психологічної обробки населення проводили партійні збори, мітинги у трудових колективах. Радянські газети, радіо й телебачення поширювали матеріали в руслі рішень партійнодержавного керівництва СРСР.

Незважаючи на протидію владних структур, жорстку цензуру, об’єктивна інформація про події 1968 р. в Чехословаччині доходила в Україну і поширювалася серед населення.

Ідеї «Празької весни» політизували суспільство, стимулювали розвиток українського національного правозахисного руху. У свідомості українців визрівала ідея можливості реальних змін у тоталітарній системі, що знайшло свій вияв у різноманітних формах невдоволень — від відкритого засудження окупації ЧССР до поширення листівок, прокламацій, написання анонімних листів, надписів, а також на побутовому рівні в усіх регіонах України.