Реферат з бухобліку
Тема: Облік праці, її оплати.
План
Завдання обліку праці та її оплати. Нормативна база по регулюванню питань з оплати праці.
Класифікація та облік персоналу підприємства. Документальне оформлення руху особового окладу.
Види, форми і системи оплати праці. Склад фонду оплати праці.
Документальне оформлення та облік використання робочого часу. Табельний облік.
1. Процес регулювання оплати праці почався з 1991р., коли було прийнято ЗУ “Про підприємства в Україні” і їм було надано право самостійно встановлювати системи, форми, визначати розмір оплати праці.
У 1992р. затверджено декрет КМУ “Про оплату праці”, на підставі якого у 1995р. прийнято ЗУ “Про оплату праці”, що регламентує питання тарифікації та оплати праці.
З 1993р. введено в дію ЗУ “Про колективні договори і угоди”, якими передбачено порядок укладання угод і договорів з питань організації праці, визначення умов та порядку встановлення розміру оплати праці.
Здійснення будь-якого господарського процесу обов’язково пов’язане із застосуванням праці та її оплатою. Облік цього процесу має забезпечити контроль за використанням праці, рівнем її оплати, здійсненням розрахунків з робітниками і службовцями. Зрозуміло, що саме цей облік потребує особливої точності, оскільки він зачіпає матеріальні інтереси людей.
Праця – це цілеспрямована свідома діяльність людини в результаті якої утворюються споживчі вартості: продуктом праці є створення всіх матеріальних і духовних цінностей. Вона спрямована на здійснення процесу виробництва і на доведення продукту до споживача.
Зарплата – це винагорода обчислена, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникам за виконану ним роботу.
Основними показниками праці і заробітної плати є:
чисельність робітників;
фонд оплати праці;
їх професії та кваліфікації;
преміальні виплати;
витрати робочого часу тобто кількість відпрацьованих годин;
кількість виготовленої продукції або обсяг виконаних робіт;
розрахунки з кожним працівником згідно діючого законодавства.
Основними завданнями обліку праці і заробітної плати є:
документальне оформлення відпрацьованого часу;
контроль за використанням фонду оплати праці і премій;
контроль за дисципліною праці і повним використанням робочого часу;
контроль за виконанням завдань по росту продуктивності праці;
своєчасний і правильний розподіл нарахованої заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування по напрямках затрат при визначенні вартості продукції;
здійснення правильних і своєчасних розрахунків по заробітній платі;
збір інформації і групування показників по праці заробітної плати для складання бухгалтерської і статичної звітності.
Підвищення рівня заробітної плати на зазначених засадах вимагає здійснення на державному, регіональному, галузевому рівні, а також на рівні підприємництва організаційних та економічних заходів, спрямованих на пошук необхідних для цього коштів.
Для нагромадження коштів, спрямованих на оплату праці, необхідно:
знижувати витрати матеріалів, енергії, палива;
переходити на погодинну оплату праці;
відновити нормування праці;
збільшувати рентабельність виробництва через механізм зниження собівартості продукції;
підвищувати продуктивність праці;
використовувати сучасні мотивації та стимулюючи механізми високопродуктивної праці.
2. Однією із складових виробничого процесу є наймані працівники, які називаються персоналом. Від кількісного і якісного складу персоналу значною мірою залежить продуктивність праці, випуск і реалізація продукції, фінансові результати.
Облік персоналу забезпечує інформацію про списків склад у розрізі категорій, професій, кваліфікації, освіти, стажу роботи, віку, національності та інших показників. Аналіз даних про персонал дає можливість виявити основні кількісні та якісні характеристики трудового колективу, знайти резерви для подальшого поліпшення щодо чисельності та якості його складу, цілеспрямовано формувати команду управлінців та виконавців високого рівня, які здатні забезпечити успішне функціонування й тривале існування підприємства.
Особовий склад персоналу обліковується відділом кадрів, який фіксує його наявність, зміни у складі працівників та їх причини.
Відділ кадрів відкриває особову справу на кожного працівника, веде облік приймання переміщення та звільнення особового складу, оформляє надання відпусток, присвоєння кваліфікації, змін тарифних ставок і окладів та інші оперативні дані. Такі дані відображаються в особових справах на основі записів про приймання, переміщення чи звільнення, наказів і розпоряджень адміністрації та інших документів. Накази щодо руху персоналу обов’язково доводяться до відома працівників бухгалтерії, які ведуть облік розрахунків з оплати праці.
Персонал підприємства поділяється на промислово-виробничий і персонал неосновної діяльності.
До промислово-виробничого відносять працівників основних і допоміжних цехів, підсобних виробництв, заводських лабораторій.
До непромислового персоналу відносяться працівники зайняті обслуговуванням житлово-комунального господарства, торгівлі, закладів дошкільного виховання, культури, музичного обслуговування.
Всіх працюючих на підприємстві поділяють на списків і несписковий персонал. Загальна кількість працюючих, яка значиться в списках підприємства називається спусковою. В списків склад не включаються працівники, які тимчасово залученні для виконання окремих робіт.
За категоріями працівники підприємства поділяються на : робітники, керівники, спеціалісти, інші працівники, що відносяться до службовців.
На кожну особу відкривається трудова книжка й алфавітна картка (ф.П-3). На працівників з вищою освітою відкривається особова картка (ф.П-2), а на спеціалістів, що виконують науково-дослідні, технологічні роботи – особова картка (ф.П-4), наказ про приймання (ф.П-1), наказ на переведення на іншу роботу (ф.П-5), наказ про припинення трудового договору (ф.П-8), список про надання відпусток (ф.П-7) та інші документи.
Особливе значення для бухгалтерії має табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (ф.П-12), в якому відображаються дані про кожного працюючого щодо явок і неявок на роботу за кожен і разом за місяць.
Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Табелі здаються в бухгалтерію для нарахування заробітної плати, а тому доцільно їх складати за окремими категоріями працюючих, за окремими категоріями працюючих, за місцями роботи, виконуваними функціями, за виготовлення замовлень, робіт чи послуг. Ці дані потрібні для складання бухгалтерських проводок і внесення заробітної плати за призначенням на ті чи інші види продукції, статті витрат.
Праця обумовлюється трудовим договором. Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу зазначену цією угодою, а власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовами праці. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, а також умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін. Право прийому працівників на умовах контракту надане усім підприємцям незалежно від форм власності і характеру діяльності. За трудовою угодою між сторонами визначається перелік робіт, послуг, що підлягають оформленню та здачі виконавцем замовнику на окремих етапах виконання та по закінченні договору, а також технічні, економічні та юридичні вимоги до виконуваних робіт. Крім цього трудовою угодою обумовлюється порядок здачі та приймання робіт, форма розрахунків та оплата.
У випадку розірвання угоди з ініціативи замовника або припинення робіт при з’ясуванні неможливості одержання позитивного результату замовник сплачує витрати на підставі звітних документів виконавця.
3. Оплата праці ґрунтується на тарифній системі, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифні сітки (схема посадових окладів) формуються на основі тарифної ставки робітника першого розряду і міжкваліфікаційних співвідношень розмірів тарифних ставок наступних розрядів до першого. Для визначення тарифної ставки будь-якого розряду робітника треба користуватися тарифно-кваліфікаційним довідником. У якому вказується перелік виконаних робіт, що відносяться до того чи іншого розряду, і врахувати кваліфікацію робітника.
Нормування дозволяє врахувати кількість затраченої праці. Форма оплати праці дозволяє визначити порядок розрахунку заробітної плати.
В процесі нормування праці розробляють і запроваджують норми затрат праці і норми часу на виконання робіт, норми виробітку за одиницю часу, норми обслуговування, чисельність працюючих.
Власник має право самостійно визначати системи, форми і види оплати праці та посадові оклади. Держава гарантує лише дотримання власниками мінімальних розмірів та передбачених законодавством про працю гарантій і компенсацій.
Для бухгалтера важливо знати основи законодавства про працю, контролювати правильність застосування менеджерами затверджених тарифних ставок і посадових окладів, заповнення первинних документів про відпрацьований час, виробіток, наявність документів, що підтверджують право на доплати за невідпрацьований час. Заробітна плата знаходиться в центрі уваги різних зацікавлених сторін – найманих працівників, власників, пенсійного фонду, податкових органів, профспілок, державних структур. Для кожної із сторін значення заробітної плати оцінюється по-різному, але повільність нарахування та утримання зачіпає інтереси всіх.
В основу організації оплати праці покладено колективні договори між роботодавцями та найманими працівниками. Вони укладаються двома сторонами зобов’язань із метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узагальнення інтересів працівників та підприємств.
Центральним поняттям організації праці є визначення сфери застосування адекватних умовам підприємства систем та форм оплати за виконану роботу.
Система оплати праці складається з двох підсистем – погодинної (оплата праці залежить від відпрацьованого часу і встановлених тарифних ставок чи посадових окладів) та відрядної (оплата праці залежить від виготовленого обсягу продукції (робіт чи послуг) з урахуванням складності й умов праці та відрядних розцінок за одиницю продукції (робіт чи послуг) встановленої якості).
Погодинна підсистема має дві форми оплати праці:
погодинна проста – оплата здійснюється за кількість відпрацьованих годин (днів) і встановлених тарифних ставок чи посадових окладів;
погодинно-преміальна – оплата здійснюється, як і при простій погодинній формі, але крім того працівнику виплачується премія за особливі умови роботи.
Відрядна підсистема має такі форми оплати праці:
пряма відрядна оплата залежить від обсягу виготовленої продукції (робіт чи послуг) та розцінок;
відрядно-преміальна – оплата праці залежить від суми заробітку за відрядними розцінками й обсягу виготовленої продукції та встановленого розміру премій;
непряма відрядна – використовується для оплати праці допоміжних працівників у процентах від заробітку основних, яких вони обслуговують, що стимулює продуктивність праці допоміжного персоналу;
відрядно-прогресивна форма оплати ґрунтується на тому, що зі збільшенням обсягу виготовленої продукції зростає розцінка;
акордна форма – передбачає нарахування заробітної плати за наперед визначену роботу, виконану в обумовлений час. За скорочення робочого часу і виконання якісної роботи може бути додатково нарахована премія;
колективно-відрядна (бригадна) форма застосовується у промисловості при випуску продукції на кінцевій операції і розподілі загальної суми заробітку між членами бригади пропорційно до їх тарифного заробітку.
Системи та форми оплати праці встановлюється роботодавцем виходячи з їх доцільності й ефективності в конкретних умовах використання найманих працівників. Проте свідомий досвід з організації праці свідчить про доцільність розширення сфери застосування погодинних форм оплати. Законодавством передбачено при погодинній оплаті встановлення працівником нормованих завдань, що означає визначення обсягу робіт за годину праці. Це вимагає обґрунтування норм часу на всі операції з виготовлення продукції, норм обслуговування устаткування, норм на прибирання приміщень.
Нараховану заробітну плату поділяють на два види:
1). Основну;
2). Додаткову.
Є інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні і інші грошові виплати, які непередбачені актами чинного законодавства.
4. Для правильного визначення сум заробітної плати і розрахунку по ній необхідно вести облік використання робочого часу.
Облік фактичного часу перебування працівників на підприємстві називаються табельним обліком.
Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Відповідальність за точність наведених даних покладається на табельників або інших відповідальних осіб.
В табелі вказується перелік всіх працюючих відповідно присвоєних табельних номерів по окремих відділах, цехах.
Застосовується два способи ведення табелів:
1). Суцільна реєстрація – при цьому записується всі виходи і невиходи на роботу;
2). Вибіркова реєстрація – при цьому відмічають тільки відхилення від нормального робочого режиму.
Табелі використовуються також для економічного аналізу (5-а сторінка ф.П-12), де наводяться дані про відпрацьовані людино-дні, щорічні відпустки, відпустки на навчання, хвороби, неявки з дозволу адміністрації, в тому числі і вихідних людино-днів та деякі інші показники використання робочого часу.
Завдання табельного обліку:
1). Забезпечення контролю заявками на роботу і закінчення роботи;
2). Одержання даних про фактично-відпрацьований працівниками час і передача даних у бухгалтерію для розрахунків з ними;
3). Виявлення причин запізнень або неявки на роботу;
4). Складання звітності про наявність працівників, їх рух і стан трудової дисципліни.
Порядок ведення встановлений основними положеннями обліку праці, якщо на підприємстві застосовується авансування працівників, то табель складається двічі.
Найчастіше використовується форма П-13, яка призначена лише для обліку використання робочого часу, а розрахунок зарплати по кожному працівнику проводиться окремо.
Облік відпрацьованого часу має важливе значення для визначення продуктивності праці, яка встановлюється шляхом ділення обсягу продукції за місяць на число відпрацьованих днів і годин. Такий показник точніше характеризує продуктивність, ніж показник виробітку продукції на одного працюючого. Доцільно також при калькулюванні собівартості продукції визначити кількість витраченого сукупного робочого часу на виробництво однієї одиниці продукції та аналізувати динаміку цього показника. Він краще характеризує процеси виробництва, ніж вартісні показники, на які великій вплив справляє інформація.
Отже, відпрацьований час треба ретельно фіксувати в табелях, аналізувати втрати робочого часу та використовувати інформацію для пошуків резервів підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції.