Податкова політика є найбільш значущим інструментом державного регулювання соціальних і економічних процесів, інвестиційної стратегії, зовнішньоекономічної діяльності, структурних змін у виробництві, прискореного розвитку пріоритетних галузей.
Загальні принципи податкової системи та її регулювання, закладені у чинному законодавстві, в основному відповідають тим, що діють у багатьох країнах і напрацьовані протягом століть. Це стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; введення пільг з оподаткування прибутку (доходу), спрямованих на розвиток виробництва; обов’язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обґрунтованість, рівномірність сплати, компетенція, єдиний підхід, доступність. Проте в Україні в перехідний період не завжди вдавалося їх дотримуватися. Це спричинило ряд негативних соціально-економічних наслідків (масове зубожіння населення, падіння виробництва, незадовільний рівень формування податкової культури суспільства, зростання тіньового сектору економіки та ін.), які досить широко вивчені, описані та систематизовані в науковій літературі [1–3]. Виходячи з низького рівня ефективності функціонування податкової системи постала проблема її реформування.
Як відомо, з січня 2004 року ставка податку на прибуток підприємств була знижена з 30 % до 25 % об’єкта оподаткування. Встановлена також нова ставка прибуткового податку з громадян у розмірі 13 % об’єкта оподаткування замість прогресивної шкали ставок, що діяла до зазначеного часу із граничної ставкою 40 % та середньою ефективною – 17 %.
Зрозуміло, що податкова реформа – це система упорядкованих заходів, що може тривати не один рік. Тому ці заходи повинні відповідати вітчизняним соціально-економічним реаліям, рівню розвитку виробничих сил, враховувати існуючі накопичені проблеми. Проте існує також й інша сторона проблеми. Зокрема, запроваджувані реформаційні кроки повинні відповідати не лише внутрішнім економічним реаліям, а й, у більш загальному контексті, загальносвітовим вимогам і стандартам. До таких стандартів сьогодні у світі відносять вимоги сталого розвитку, сутність яких проявляється у зменшенні антропологічного тиску на зовнішнє природне середовище та врахування у поточний момент часу інтересів майбутніх поколінь. У даній роботі зроблена спроба оцінити доцільність та ефективність здійснених в Україні заходів з реформування одного з основних у податковій системі податків – податку з доходів фізичних осіб.
У період наближення соціально-економічної системи України до вимог сталого розвитку на податки покладається виконання специфічної ролі. Соціально спрямована та ефективна економічна система, що ґрунтується на ринкових засадах, повинна так розподіляти національний дохід, щоб непрацездатні, безробітні, найбільш незаможні верстви населення суспільства не були дискримінованими стосовно інших споживачів національного доходу. Це необхідна ознака соціально-орієнтованої економічної системи.
З січня 2004 року розпочалася масштабна податкова реформа за основними податками. Цілком логічним та упорядкованим кроком з боку уряду було започатковано проведення реформи за прибутковими податками (податком на прибуток підприємств та податком на доходи громадян, далі – ПДГ).
Оскільки більші трансформації відбулися в механізми справляння ПДГ та в зв’язку з тим, що величина саме цього податку безпосередньо впливає на доходи громадян, проаналізуємо, наскільки проведені зміни відповідають головним імперативам сталого розвитку.
Відомо, що за прикладом Росії, в Україні було введено єдину плоску шкалу ПДГ, тобто замість прогресивної шкали оподаткування доходів з середньою граничною ставкою 16–17 % було встановлено плоску шкалу з єдиною ставкою 13 %. Таке зменшення ставки податку очевидно є позитивним моментом для платників податків, хоча для бюджету означає зростання ризику його недовиконання. Проте в контексті тематики нашої роботи нас цікавитиме більше не цей аспект здійснених заходів, а принципове рішення держави замінити прогресивну шкалу ПДГ на плоску, адже навіть у Росії, незважаючи на позитивний досвід реформи саме цього податку, багато фахівців розцінюють існуючий податковий режим як тимчасовий та піддають дії уряду значній критиці. З погляду постулатів сучасної економічної теорії державних фінансів, побудованої на класичних принципах Адама Сміта, встановлення плоскої шкали ПДГ можна розцінювати винятково як негативний захід, або розглядати її як тимчасову альтернативу прогресивної шкали.Дуглас Норт зазначає, що „лоббирование перехода к плоскому налогообложению – идеи, ошибочной теоретически и вредной практически. Она неверна с точки зрения как возможности стимулирования национальных инвестиций, так и обеспечения социально справедливого перераспределения дохода. Эти два аспекта неразделимы, поскольку переход к плоскому налогообложению всегда означает передачу определенной величины чистого дохода от бедных богатым, что неизбежно приводит (в обществе, находящемся на ранней стадии накопления капитала) к уменьшению склонности к сбережению на макроуровне. Прошедшие 15 лет переходного периода убедительно это подтвердили. Подобная политика заметно усиливает торговый дисбаланс, стимулирует импорт дорогих товаров и отток капитала. В конечном счете ресурсов в экономике окажется меньше, а не больше. Об этом свидетельствует и российский опыт в последние годы. Плоское налогообложение не только несправедливо, оно прежде всего оказывает дестабилизирующее воздействие, подрывая эффективность производства, а значит, негативно влияя на перспективы экономического роста” [4, с. 56].
Таким чином, ми бачимо, що плоска шкала ПДГ щодо вимог сталого розвитку не є раціональним вирішенням проблеми оптимального оподаткування. Її можна розглядати як певну сходинку на шляху досягнення основної мети – розбудови податкової системи адекватної вимогам сталого розвитку.
Звичайно не можна стверджувати, що деструктивна критика здійснюваних українським урядом реформ у податковій сфері також не може стати у пригоді. Насправді, існує прецедент, коли у фахівців виникає рідкісна можливість провести компаративний аналіз та порівняти, що дали економіці прогресивна шкала ПДГ та плоска. Аргументи та контраргументи тут досить відомі. ПДГ з прогресивної шкалою був тим податком, який змушував підприємців приховувати заробітну плату та уникати оподаткування. ПДГ з плоскою шкалою теоретично дозволяє розв’язати цю проблему, проте достатніх доказів з економічної практики в Україні поки що немає. Більше того, серед незалежних експертів навіть існують побоювання, що заходів у сфері реформування ПДГ може бути недостатньо для виведення коштів з тіньового сектору економіки.
На думку експертів, лише зменшення загального фіскального тиску на фонд оплати праці – шляхом зниження ставки податку на доходи – не може бути достатнім стимулом для такого кроку з боку платників податків (як роботодавців, так і робітників). Держава не повинна зупинятися на півдорозі. Зокрема, в системі державних фінансів залишається не розв’язаним цілий комплекс проблем: високий рівень відрахувань до соціальних фондів, незавершеність реформи пенсійного забезпечення та ін.
Закладені у Законі України „Про податок з доходів фізичних осіб” окремі норми, які б сприяли виходу з тіньового обороту певних доходів (зокрема оподаткування процентів, операцій з нерухомістю, спадщини та дарунків), вступають у дію лише з 2005 року. Крім того, норма статті 5 щодо застосування податкового кредиту почне реально впливати на доходи громадян лише з другого кварталу 2005 року.
Подібна ситуація може спровокувати платників до подальшого застосування нелегальних способів уникнення оподаткування, у тому числі до конвертації коштів у готівку для виплати реальної винагороди працівникам „у конвертах” [5].
У зв’язку з цим розпочату реформу ПДГ можна оцінювати по-різному. З одного боку, зміни у системі ПДГ не значні, з іншого – ці зміни можна розглядати лише як тимчасовий варіант функціонування податку, оскільки найбільш очевидно, що в середньо та особливо довгостроковій перспективі Україна відійде від практики застосування єдиної плоскої шкали ПДГ і повернеться до варіанта ПДГ з прогресивною шкалою, як це є в більшості економічно розвинених країн світу. До речі, в Російській Федерації сьогодні, наприклад, досить широко обговорюється питання збільшення ставки цього податку [6].
У цьому напрямі повинна формуватися й нова податкова політика в Україні, оскільки, на нашу думку, лише прогресивна шкала ПДГ забезпечує соціальну справедливість та рівномірний розподіл між платниками податків податкового тягаря. Існуюча сьогодні єдина ставка, на жаль, порушує цей принцип. „Після введення 13 % податку на доходи громадян крива Лоренцо, що ілюструє рівномірність розподілу доходів, зміститься праворуч. Тобто прірва між рівнями доходів бідних та багатих ще збільшиться” [7. c. 45]. Допустити такий розвиток подій неможливо також із нормативного погляду, оскільки в Законі України „Про систему оподаткування” безпосередньо записано, що принцип соціальної справедливості вимагає, „забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи” [8].Прогресивність ПДГ може реалізовуватися не лише за рівнем доходів, а й за іншими істотними ознаками. Враховуючи негативні демографічні тенденції в Україні, однією з таких ознак, за якою може бути встановлена прогресивна шакала ПДГ, є вік платника податку, як це практикується, наприклад, в Північній Ірландії. Така прогресія шкали ставок ПДГ за віком дозволяє перерозподіляти кошти від старших працюючих поколінь до молодших. Якщо брати до уваги, що існує певна закономірність зростання доходів громадян, головним чином внаслідок зростання заробітної плати, з віком, а також той факт, що старші працюючі покоління в ринковій економіці формують істотні обсяги заощаджень, то подібна „вікова” прогресія шкали ПДГ щодо застосування імперативів сталого розвитку є цілком соціально справедливим та економічно доцільним заходом.
Таблиця 1
Зміна структури населення України протягом 1979–2026 рр.
*Джерело: Розраховано автором за даними [6], 2026 рік – прогноз за даними [10, с. 342].
В Україні подібний захід може бути цілком адекватним соціально-економічним реаліям кроком. Якщо взяти до уваги необхідність підвищення інвестиційного потенціалу економіки, що в ринковій економіці можливо лише за умови достатнього обсягу заощаджень, та негативні демографічні тенденції, то доцільність прогресії ПДГ за ознакою трудового стажу стає очевидною. З таблиці 1 видно, що пропорція працюючі/непрацюючі в Україні в довгостроковому періоді залишається постійною. У структурі населення приблизно 54–55 % працюючих, решта – непрацюючі (діти, підлітки та пенсіонери). Проте вікова структура працюючого покоління, погіршується. Якщо в 1979 році тут домінувало молодше працююче покоління, в 2001 – середнє та старше працююче покоління, а в 2026 році – прогнозується ще більша зміна вікової структури працюючих у бік старшого покоління. Старше працююче покоління та працівники передпенсійного віку в структурі населення України займатимуть частку до 29–30 %. Натомість молодше працююче покоління – лише 10 %. Не вдаючись до аналізу подібного стану речей та ґрунтуючись на офіційних прогнозах фахівців, а також враховуючи вказані вище обставини (менший трудовий стаж – менша заробітна плата, демографічна репродуктивна проблема та ін.) ми пропонуємо ввести податкову прогресію за ознакою трудового стажу. Крім того, враховуючи, що частка дітей та підлітків у структурі населення України за офіційними прогнозами впаде в 2026 році на 36 % порівняно з 1979 роком, а частка пенсіонерів за цей термін зросте на 61 %, доцільно в системі ПДГ застосувати норму пільгового оподаткування доходів громадян (сімей), що мають не три, а дві дитини, як це є на сьогодні. Подібні заходи, на нашу думку, дозволяють врахувати в новій податковій політиці й відповідно системи принципи сталого розвитку, які більш справедливо дозволяють перерозподілити податковий тягар між поколіннями та у часі.
Підсумовуючи вищевикладене можна зробити такі висновки.
По-перше, встановлення плоскої шкали ПДГ необхідно розглядати як тимчасовий захід на шляху розбудови соціально-економічної системи, яка відповідає вимогам сталого розвитку. У середньо- та особливо в довгостроковій перспективі в Україні виникне необхідність запроваджування прогресивної шкали ПДГ.
По-друге, з урахуванням наявних демографічних тенденцій в Україні пропонуємо встановити податкову прогресію за ознакою трудового стажу. Виходячи з цього також пропонуємо зменшити кількість дітей, що надасть платнику ПДГ право на соціальну пільгу, з трьох до двох осіб (ст. 6.1.2 підпункт В Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”).
Література:
1. Вишневський В., Вєткін А. Ухилення від сплати податків: моделювання вибору та дій економічного суб’єкта // Економіка України. – 2004. – № 1. – С. 9–15.
2. Барановський О.І. Фінансова безпека: Монографія. – К.: Фенікс, 1999. – 338 с.
3. Білик М.Д. Оптимальне оподаткування в умовах дефіциту державного бюджету // Економіст. – 2002. – № 5. – С. 36–39.
4. North D. Understanding Economic Change and Economic growth. – Distinguished Lectures Series, 2002. – № 7. Leon Kozminski Academy of Entrepreneurship and Management, Warsaw.
5. http://www.sefr.kiev.ua/ukr/fao/
6 http://www.iet.ru/publication.php?folder-id=44&category-id=90&publication-id=1150.
7. Бицюра Ю. Негативні наслідки введення 13 % фіксованого податку на доходи громадян // Економіст. – 2003. – № 10. – С. 44–45.
8. Про систему оподаткування: Закон України від 13 березня 1992 року № 2199-XII, із змінами і доповненнями.
9. Статистичний щорічник України за 2002 рік / За ред. О.Г. Осауленка. – Державний комітет статистики України, 2003. – 663 с.
10. Залетов А.Н. Страхование в Украине / Под ред. д. э. н. О.А. Слюсаренко. – К.: Международная агенция „BeeZone”, 2002. – 452 с.