Підприємництво та споживачі
План
1. Підприємництво та споживачі
2. Підприємництво та захист конкуренції
Приймаючи рішення щодо організації бізнесу, підприємцю необхідно знати потреби і права споживачів, ступінь відповідальності перед цими учасниками підприємницької активності.
У Законі України «Про захист прав споживачів» регулюються відносини між покупцями, виробниками і продавцями, визначається механізм реалізації державного захисту їхніх прав.
Під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення побутових потреб споживачі мають певні права (рис. 4.3).
Держава забезпечує громадянам захист їхніх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їхніх потреб.
Державний комітет України у справах захисту прав споживачів та його територіальні органи здійснюють державний контроль за підприємствами незалежно від форм власності, індивідуальними підприємцями і мають право:
• давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи щодо припинення порушень прав споживачів;
• перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів (робіт, послуг), дотримання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів, а також дотримання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно входити та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення;
• відбирати у суб'єктів зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їхньої якості на місці або для проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях; проводити контрольні перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари;
• одержувати від суб'єктів господарювання, що перевіряються, безоплатно необхідні нормативні документи та інші відомості, які характеризують якість товарів (робіт, послуг), сировини, матеріалів, що використовуються для виробництва цих товарів;
• припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення виявлених недоліків;
• забороняти суб'єктам господарювання реалізацію товарів (виконання робіт, надання послуг):
• на які відсутні документи, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів;
• на які в законодавчих актах, нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища;
• якщо ці товари не мають сертифікату відповідності;
• завезених на територію України без документів, що підтверджують їхню високу якість;
• вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;
• накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення.
Споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх компетентного вибору.
Інформація про товари повинна містити: посилання на нормативні документи, перелік основних споживчих властивостей товарів (для продуктів харчування — склад, калорійність), дату виготовлення, гарантійні зобов'язання виробника, правила та умови ефективного використання, термін служби, найменування та адресу виробника. Така інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у технічній документації, що додається до товарів, на етикетці, а також маркуванням.
Індивідуальний підприємець на етикетці товару повинен надати інформацію про номер документа, що засвідчує право на провадження підприємницької діяльності, та найменування органу, що його видав, а в разі необхідності — відомості про його сертифікацію.
Вимоги до товару щодо його безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.
Виробник зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, нормальну роботу товару впродовж гарантійного терміну. Гарантійний термін має зазначатися в паспорті на товар або на його етикетці. Продаж товарів, термін придатності яких минув, забороняється.
Споживач має право вимагати від продавця (виробника), щоб якість придбаного ним товару відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар.
Споживач має право на перевірку якості, комплектності, міри, ваги та ціни товарів, що придбані, демонстрацію безпечного та правильного їх використання. На вимогу споживача продавець зобов'язаний у цих випадках надати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про ціну товарів.
Споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару впродовж гарантійного або інших термінів, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:
• безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;
• заміни на аналогічний товар належної якості;
• відповідного зменшення його купівельної ціни;
• заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахунком купівельної ціни;
• розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.
Продавець, виробник (підприємство, яке виконує їхні функції) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.
Споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну.
На товари встановлюється термін служби. Виробник (виконавець, продавець) повинен попереджати споживача про наявність терміну служби (придатності) товару, обов'язкові умови його використання та можливі наслідки в разі їх невиконання.
Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Відповідальність несе сторона, яка цю шкоду заподіяла.
Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.
Упродовж 14 днів, не враховуючи дня купівлі, споживач має право на обмін товару належної якості. Такий обмін товару провадиться, якщо він не споживався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також товарний чи касовий чек або інші документи, видані споживачеві разом з проданим товаром.
Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахунком вартості, або одержати назад гроші у розмірі вартості поверненого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж.
У разі порушення закону про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, у тому числі громадяни-підприємці, несуть відповідальність за:
• випуск або реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів;
• реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності;
• випуск, реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів стосовно
безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;
• реалізацію товару (виконання роботи, надання послуги), забороненого до випуску та реалізації відповідним державним органом;
• реалізацію небезпечного товару (отрути, отрутохімікату, вибу- хо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила та умови безпечного його використання;
• відсутність необхідної, доступної та достовірної інформації про товар, роботу, послугу;
• створення перешкод службовій особі державного органу у справах захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а також правил торговельного та інших видів обслуговування;
• реалізацію товару, термін придатності якого минув.
Законом України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію,
знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» (2000 р.) передбачено, що неякісна та небезпечна продукція підлягає обов'язковому вилученню з обігу.
Вилучення такої продукції з обігу здійснюється власником за його рішенням або за рішенням спеціально уповноважених органів виконавчої влади відповідно до їхніх повноважень.
Особи, винні в порушенні законодавства про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну відповідальність за: невилучення з обігу даної продукції, порушення порядку подальшого її використання, невиконання рішень спеціально уповноважених органів виконавчої влади і вимог нормативно-правових актів.
Підприємництво та захист конкуренції'
При здійсненні бізнесу підприємцям необхідно дотримуватись Законів України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції», які спрямовані на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних засобів ведення конкуренції.
На товарному ринку не можна допускати монопольного становища окремих підприємницьких структур в умовах конкуренції, встановлення ними монопольних цін. Це негативно впливає на процес функціонування інших суб'єктів господарювання, призводить до порушення прав споживачів.
Конкуренція — змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.
Монопольне становище — домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку конкретного товару перевищує 35%.
Монопольна ціна — ціна, яка встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав покупців.
Монопольне утворення—підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.
Зловживаннями монопольним становищем вважаються:
• нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
• обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
• часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
• інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;
• встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
• встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;
• встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.
Не допускаються з боку підприємств погоджені дії, угоди, пов'язані зі встановленням монопольних цін; розподілом ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їхньої реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що можуть призвести до їхньої монополізації; усуненням з ринку або обмеженням доступу на нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, що сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень, у тому числі від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції, здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.
За порушення антимонопольного законодавства підприємці несуть відповідальність у формі штрафів за:
• вчинення дій, пов'язаних зі зловживанням монопольним становищем на ринку та антиконкурентними узгодженнями; ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень;
• створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання (у тому числі господарського товариства, асоціації, концерну або іншого об'єднання підприємств); вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання; одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів чи їх структурних підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень, адміністративних колегій;
• неподання, несвоєчасне подання або подання свідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його структурним підрозділам.
Прибуток, незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства, стягується судом чи Господарським судом до державного бюджету.
Недобросовісна конкуренція — це будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним засобам у підприємницькій діяльності.
Розглянемо, які дії вважаються недобросовісною конкуренцією.
1. Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Призводить до перетину з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їхнє використання.
2. Неправомірне використання товару іншого виробника. Це передбачає введення у господарський обіг під своїм позначенням товару стороннього виробника без дозволу уповноваженої на те особи.
3. Копіювання зовнішнього вигляду виробу. Це відтворення зовнішнього вигляду продукту іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до перетину з діяльністю іншого суб'єкта.
4. Порівняльна реклама. Містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого підприємця. Не вважаються неправомірними порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги, підтверджені фактичними даними є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.
5. Дискредитація підприємця. Це поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали шкоди діловій репутації.
6. Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом. Це продаж однієї продукції за умови продажу іншої, не потрібної споживачу або контрагенту, тобто пряме нав'язування.
7. Підштовхування до бойкоту суб'єкта господарювання (підприємця). Це спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим суб'єктом.
8. Схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника).
9. Схиляння суб'єкта господарювання (підприємця) до розірвання договору з конкурентом. Це вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання (підприємця) — учасника договору до невиконання або до недобросовісного виконання договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту — учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.
10. Підкуп працівника постачальника. Це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору щодо поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).
11. Підкуп працівника покупця (замовника).
12. Неправомірне збирання комерційної інформації. Мається на увазі здобуття протиправним способом відомостей, які, відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, що завдає шкоди суб'єкту господарювання.
13. Розголошення комерційної таємниці.
14. Неправомірне використання комерційної таємниці. Це передбачає впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності неправомірно здобутих відомостей.
Здійснення вищевказаних дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою штраф накладений Антимонопольним комітетом України, а також адміністративну, цивільну відповідальність.
На основі розгляду справ з конкуренції Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення приймають обов'язкові для виконання рішення про:
• визнання факту недобросовісної конкуренції та її припинення;
• офіційне скасування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;
• накладання штрафів;
• вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання (підприємця);
• скасування або зміну прийнятих органами державної виконавчої влади неправомірних актів.
Суб'єкти підприємницької діяльності при сприянні зацікавлених організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер бізнесу, а також для певних галузей економіки. Розроблені підприємцями правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватись при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів.
Багато підприємців незалежно від виду бізнесу мають справу з організацією реклами своєї продукції, послуг. їм потрібно знати ступінь та умови відповідальності у рекламній діяльності.
Так, відповідно до Закону України «Про рекламу» забороняється:
• поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено;
• розповсюджувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також ті, що дискредитують продукцію інших осіб;
• подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;
• використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача;
• наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламується;
• рекламувати продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація якої потребує наявності ліцензії, у разі відсутності цього документу;
• вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без згоди останньої;
• копіювати текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено чинним законодавством про авторське право та суміжні права.
Що вважається недобросовісною рекламою?
Недобросовісною рекламою вважається реклама, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.
Недобросовісна реклама заборонена. Прийоми та спеціальні ефекти, мета яких — привернути увагу або викликати позитивні емоції, не створюючи неправильного розуміння споживачем загальної ідеї, не вважаються недобросовісною рекламою. Рішення щодо визначення реклами недобросовісною приймають державні органи, у компетенцію яких входять такі повноваження.
Підприємці несуть відповідальність за порушення законодавства про рекламу у таких випадках:
• розповсюдження реклами щодо продукції, виробництво або реалізація якої заборонені законодавством України;
• порушення порядку виготовлення та розповсюдження реклами;
• недотримання вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.
За порушення законодавства про рекламу передбачено стягнення штрафів.
Література
1. Конституція України: Закон України // Закон і бізнес,— 1996.— № 105.
2. Цивільний кодекс України. — К.: Парламентське вид-во, 2003.
3. Господарський кодекс України. — К.: Видавництво «Право», 2003.
4. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.
5. Про господарські товариства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49.
6. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 30.
7. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України // Голос України. — 1991. — 18 груд.
8. Про охорону навколишнього середовища: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41.
9. Про страхування: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18.
10. Про товарну біржу: Закон України // Голос України. — 1993. — 11 січ.
11. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс: Учебник для вузов. — М.: ИНФРА, 1997.
12. Виноградська А.М. Комерційне підприємництво: сучасний стан, стратегії розвитку. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 807 с.
13. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. — 382 с.
14. Виноградська А.М. Підприємництво у структурі економічних відносин перехідного періоду // Сучасні економічні проблеми розвитку підприємництва: Зб. наук. праць. — К.: Київський державний торговельно-економічний університет. — 2000.
15. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України. — 1999. — № 2.
16. Виноградська А.М. Механізм розвитку малого підприємництва / / Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1998. — № 4.
17. ВиноградськаA.M. Основні напрямки регіональної політики розвитку малого підприємництва // Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. — 1999. — № 2.
18. Виноградская A.H. Предпринимательство в розничной торговле // Бизнес Информ. - 1999. - № 17-18.
19. Виноградська A.M. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 5.
20. Виноградская A.H. Стратегия развития гостиничного бизнеса // Бизнес Информ. — 2000. — № 1-2.