Класифікація друкованих ЗМІ
Журналістика складається з двох головних великих підсистем:
1) друкованих ЗМІ;
2) електронних ЗМІ.
Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу газети та журнали. Другу підсистему складають радіомовлення і телебачення. Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в на-прямку розширення і удосконалення електронних органів масової інформації.
ЗМІ класифікуються за різними ознаками. Головні засади типо-логії ЗМІ такі:
1.За регіоном обслуговування: центральні, регіональні, обласні, міські, районні, міськрайонні, відомчі (виробничих підприємств, навчальних закладів тощо);
2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією: загально-інфор-маційні (універсальні), спортивні, ділові, юридичні, про здоров'я, рек-ламні, автомобільні, жіночі, комп'ютерні, городньо-садівничі, розважальні, "кримінальні", сенсаційні, партійні органи, фахово-галузеві;
3. За періодичністю: щоденні, щомісячні, квартальні, щорічники;
4. За типами аудиторії: жіночі, молодіжні, дитячі, студентські і т.д.
Існують такі атрибутивні особливості преси.
1. Інформація фіксується в друкованому тексті.
Це найважливіша атрибутивна ознака друкованої журналістики. При цьому слід врахову-вати універсальну здатність слова як такого, що не тільки здатне пере-давати інформацію про факти, але й бути носієм думок і художніх образів. Мова є основним засобом інформаційної діяльності. Дру-коване слово значно потужніше й гнучкіше, ніж слово розмовне, позна-чене властивостями приблизності й неточності внаслідок імпровізова-ного характеру мовлення. І цими перевагами на повну силу кори-стується сучасна друкована журналістика.
2. Преса сприймається без додаткових технічних засобів.
Ні радіо, ні телесигнал не прийдуть у вашу домівку, якщо ви не маєте спеціальних технічних пристроїв для їх прийняття з ефіру. Газета не потребує нічого для сприйняття надрукованого на її сторінках тексту.
Хіба що окулярів, якщо у вас слабкий зір, але вони належать не до спеціальних пристроїв
3.Преса надає читачеві можливість оглядовості чи вибірковості в ознайомленні з матеріалами газет.
Читач спочатку здійснює огляд газетних заголовків, а потім сам обирає, що читати в першу чергу, що — у другу, а що лишити поза увагою. У газеті й матеріали існують одно-часно, хронологічно паралельно, тимчасом як у будь-якому електрон-ному органі масової інформації журналістські матеріали розташовані лише послідовно, що виключає можливість їхньої вибірковості і містить у собі елемент нав'язування їх реципієнтові. Газета й сьогодні залишається найбільш демократичним типом журналістики, надає самому читачеві право вирішити: що і як читати на своїх сторінках.
4. Преса забезпечує можливість ступеня сприйняття матеріалу;
Тут можна виділити перегляд, вибіркове ознайомлення, детальне й уважне прочитання, збереження номера або вирізки з нього,
здійснення виписок чи складання конспекту статті, передавання номера з особливо цікавим матеріалом іншому читачеві, надходження бібліог-рафічних даних до каталогів наукових бібліотек, спеціальних бібліографічних покажчиків, через що матеріали в газетах і журналах стають надбанням наступних поколінь читачів.
5. Преса забезпечує здійснення способу "відкладеного читання";
Це означає звернення до тексту в більш зручніший для читача час, тоді як радіо і те-лебачення позбавляють своїх прихильників такої можливості. Пропу-щену глядачем в ефірі радіо чи телепередачу ніяким чином надолужи-ти не вдасться, якщо тільки вона не буде повторена, згідно з програ-мою, у якийсь із наступних днів.
6.Преса надає читачеві максимальну психологічну зручність;
Тобто порядок сприйняття наявного в газеті інформаційного матеріалу вста-новлює сам суб'єкт, сприймаючи матеріал, він не заважає навколишнім. Він може це робити в комфортних, максимально зручних для себе умо-вах. Сприйняття друкованого тексту відбувається без будь-якого на-пруження, приносить людині психологічне задоволення від пізнання нового, від осмислення соціального довкілля. Свобода сприйняття — важлива позитивна сторона друкованої журналістики.
7. Друкована журналістика акумулюється в бібліотеках;
Це ство-рює можливість користуватися нею як для широких кіл сучасників, так і для численних поколінь нащадків. У цьому відношенні газети й журнали мають безперечний пріоритет перед електронними ЗМІ. На сьогодні історія жур-налістики — це переважно історія преси, оскільки методи фіксування й збереження матеріалів електронної масової інформації ще недосконалі.
Якщо названі вище атрибутивні властивості преси належать до ЇЇ переваг, то дві наступні властивості відносять до її вад:
1. Дискретність (перерваність) потоку інформації, на відміну від радіомовлення й телебачення, де цей потік безперервний. У цьому відношенні преса завжди не встигає за новинами. Потік подій, що відбу-ваються в світі, безперервний, але газета не може синхронно повідомляти про нього. Вона змушена подавати новини порціями. Навіть щоден-на газета через це відстає від оперативності радіо й телебачення, які мо-жуть навіть перервати трансляцію певної програми, щоб сповістити своїх слухачів і глядачів про екстраординарну подію.
2. Преса доступна лише освіченій людині, більше того, потребу в ній відчувають особи з розвинутими навичками читання, на відміну від РМ і ТБ, що доступні й неосвіченим людям і тим громадянам, які не ма-ють стійких навичок до читання. Аудиторія преси менша, ніж аудиторія електронних ЗМІ, її прихильники дедалі виразніше виявляють свою приналежність до національної еліти, особливо в тих випадках, коли йдеться не про розважальну, а загальну суспільно-політичну газету.
Але існують і інші класифікації ЗМІ. Так, наприклад, Здоровега В.Й. класифікує інформацію, яку подають у газеті. Схематично всю інформацію, яку несуть засоби масової інформації, можна поділити на кілька груп :
офіційна ;
подієва;
науково-просвітницька;
ділова;
естетично-розважальна;
власне публіцистика.
Офіційна інформація – це державні постанови, партійні документи, ре-золюції та звернення, заяви офіційних осіб тощо. Це дуже важлива інформація, яка йде від владних структур до населення. Мас-медіа служать у цьому випадку каналом зв'язку. Такі документи, зазвичай, передаються державними інформаційними агентствами .чи прес-службами. Офіційні документи друкуються лише державними виданнями, насамперед у газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України", партійні документи у відповідних партійних органах. Загальнополітичні газети, а також телебачення та радіо, у більшості випадків, обмежуються їх стислим викладом.
Подієва інформація - оперативні повідомлення про все, що відбу-вається у світі. Подієва інформація зі стислим оперативним коментарем є хлібом насущним журналістики, без якого не може обійтись щоденна газета і навіть тижневик. Домінуючу роль у передачі оперативної подієвої інформації відіграють сьогодні потужні інформаційні агентства світу .В Україні, крім державного інформаційного агентства "Укрінформ", діє низка незалежних інформ-аційних агентств, зокрема "Іnter-Fах Україна", Українська пресова агенція. Найпоширенішим і найавторитетнішим універсальним за характером інформації та її достовірністю с УНІАН (Українське незалежне інформ-аційне агентство новин).
Власне публіцистика - тобто аналітичні авторські матеріали різних жанрів - це стислі коментарі, полемічні замітки, статті, огляди, есе, політичні портрети, нариси, памфлети, у яких трак-туються гострі суспільно-політичні питання з метою прямого впливу на громадську думку. Це вид журналістських виступів, який потребує від автора відповідного обдарування та досвіду.
Науково-просвітницька інформація — різноманітні, дуже популярні сьогодні виступи фахівців, позаштатних авторів на теми історії, культури, мистецтва, науки, економіки, політики, філософії тощо.
Ділова інформація - різноманітні поради, консультації, виступи спе-ціалістів, скажімо, лікарів, агрономів, екологів, педагогів, юристів, присвя-чені найширшому колу практичних питань - від побутових (наприклад, як ліпше вирощувати помідори на балконі) до глобальних, таких як за-побігання зараженню Снідом.
Естетично-розважальна інформація - це колосальний масив специфічної й дуже різноманітної інформації.
Довідкова інформація – це прогноз погоди, повідомлення про курси валют, програми телебачення, інформація про театральні вистави і концерти, гастролі естрадних знаменитос-тей та інше. Довідкова інформація с серйозними, іноді навіть вирішальними стимулами звертання до мас-медіа. Читач газети неминуче звертає увагу на карту погоди і неодмінно купує газету з телевізійною програмою. Зрозумівши це, редакції солідних видань запровадили додатки "Телебачення".
Реклама – це один із самостійних різновидів публічної інформації. Реклама у ЗМІ с лише одним, правда, дуже важливим, різновидом потужної рекламної індустрії у сучасному світі.
Газету, як різновид друкованих ЗМІ, розрізняють за такими ознаками:
за періодичністю виходу : щоденні( ранкові/ вечірні), недільні, щотижневі;
за масштабом: центральні або загальнонаціональні, регіональні, місцеві( обласні, районні, міські), корпоративні ( підприємств, університетів);
за профілем : масової орієнтації, спеціалізовані( професійні).
За функціональною ознакою можна виділити три види газет : загальнополітична, спеціалізована і спеціальний випуск.
Загальнополітична газета систематично висвітлює питання зовнішньої і внутрішньої політики країни, а також міжнародне життя( « Голос України», «Демократична Україна).
Спеціалізована газета систематично висвітлює окремі проблеми суспільного життя, науки, техніки, культури і інших областей діяльності і адресована визначеним категоріям читачів ( «Закон і бізнес», «Спортивна газета», « Українська музична газета» та ін.).Також спеціалізовані газети за читацькою адресою поділяють на професійну газету, профсоюзну, партійну і т.д.
Спеціальний газетний випуск – це газетне видання, підготовлене виїзною або загальною редакцією основної газети для оперативного доведення необхідної інформації до читача, він має поточний або валовий номер, рік, дату видання, виходить на протязі обмеженого терміну.
1.2 Поняття газети як різновиду друкованих ЗМІ
Газета — це періодичне, що виходить від кількох разів на день до кількох разів на тиждень, друковане видання з систематичними ма-теріалами про події і явища суспільно-політичного, економічного і культурно-го життя. Спочатку газети виконували лише інформативну функцію, але в процесі розвитку стали вміщувати аналітичні матеріали, перетворилися на спосіб формування громадської думки, урізноманітнилися за тематикою й на-прямками.
Знаменитий німецький журналістиколог Отто Ґрот, автор семитом-ного дослідження «Непізнана культурна сила. Основи газетної науки (періо-дики)» виділив такі чотири консти-тутивні ознаки газети:
1)періодичність виходу в світ;
2)універсальність зміс-ту;
3)актуальність інформаційних повідомлень;
4)гласність у подачі новин.
Головна функція газети — подавати через певні невеликі проміжки ча-су оперативну, актуальну, різноманітну, загально цікаву інформацію.
Сучасна газета може нараховувати від 2 до 100 сторінок, мати вишу-кане оформлення, кольорові фотографії, що робить проблематичним вста-новлення чіткої межі між газетою і журналом. Дослідник Вальтер Гагеманн у залежності від мети видання виділяє в сучасній журналістиці такі три го-ловні типи газет: 1) газета думок, 2) інформаційна газета, 3) газета як засіб здобування максимальних прибутків.
Газета виходить через визначені проміжки часу ( щоденно, кілька раз на тиждень, раз в тиждень і т.д.). Однак може виходити на протязі короткого терміну, обмеженого визначеним заходом. Газета може містити додатки.
Кожен номер газети складається із визначених елементів. До них відносяться : назва газети, сторінки номеру ( вони складаються із колонок), текстові матеріали, їх заголовки, ілюстрації. Для розподілу ілюстрацій і текстової інформації використовують розділові засоби – лінійки, відступи і т.д.
На вигляд газети впливає її формат, об’єм, кількість колонок на полосі. Формат газети визначається розміром паперу, на якій вона друкується. Об’єм сучасної газети – від 4 до 6 сторінок. Важливе значення в газеті займають ілюстрації (документальні і художні, фото сюжети, малюнки, схеми і т.д.).
Газета є носієм текстової інформації, характер якої в значній мірі відрізняє газету від других видань. Предметом газетної інформації є поточні події і факти. Вона забезпечує непереривність інформування про те, що відбувається. Газеті притаманна так звана подієва інформація, яка містить новини. Тут розміщується оперативна інформація ( репортажі, хроніки, інтерв’ю, замітки, прес-релізи, заяви), а також статті, огляди, рецензії, нариси, памфлети, коментарі, листи від читачів і т. п. Від інших періодичних видань газета відрізняється також великим форматом, об’ємом і частішим виходом у світ. Об’єм газети становить від 2 до 100 і більше сторінок ( полос).
За даними Всесвітньої газетної асоціації (ВГА) у 1998 році в багатьох країнах збільшився продаж: газет з одночасним зростанням рекламних надходжень. Лідерство в справі споживання газет стійко утримують норвежці і японці. На одну тисячу мешканців тут припадає відповідно 588 і 577 щоден-ного продажу газет. Трете місце займає Фінляндія (455),далі йдуть Швеція (430), Коста-Ріка (412), Швейцарія (377).
Праобразами газет були інформаційні бюлетені, що випускалися в Римі в І ст. до р. Хр. — 4 ст. після р. Хр. Перші газети з з’явилися у Китаї у 8 ст. У Європі — в 17 ст: у Німеччині в 1609, у Голландії в 1616, у Англії в 1622 ро-ках. Слово "газета" пішло під назви рукописного аркуша новин у Венеції, який купували за монету такої ж назви. Термін увійшов до широкого вжитку з по-явою у Франції видання Теофраста Ренодо "Ля газет" (1631). Першою що-денною газетою була "Ляйпцігська газета", що видавалася в Німеччині в 1661-1663 роках. Однією з найстаріших газет світу, що видасться й сьогодні є газета "Таймс ", заснована v Лондоні (Велика Бри-танія) за одними даними в 1785, а за іншими —у 1786 році. Перші газети в Україні з 'явилися польською мовою ("Кур 'єр Львівсь-кі", 1749), французькою ("Газетт де Леополь", 1776) та російською ("Харьковский еженедельник", 1812; "Харьковские известия ", 1817-1823) мовами. Перша газета українською мовою — "Зоря Галицька " видавалася у Львові в 1848-1857 роках.
Газети є найбільш активним і всеохоплюючим літописом життя . На їхніх сторінках якнайповніше відбиваються суспільні, культурні , історичні процеси. За даними відділу статистичного моніторингу та аналізу друку в 2005 р. в Україні стабільно видавалося 2940 назв газет річним тиражем 3409317 тис. примірників (статистика 30.12.05). Обсяг газетної продукції з кожним роком збушується приблизно на 120 примірників.
1.3 Нормативно-правова основа журналістики
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ЗМІ є Конституція України, Закон України «Про друковані засоби масової інформації( пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року, Закон України « Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року, Закон України « Про рекламу» від 11 липня 2003 року та Закон України «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р.
Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України.
У статті 1 визначається, що під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.
Стаття 2 даного закону гарантує свободу слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань згідно з Конституцією України, що означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.
Також в цій статті зазначається, що друковані засоби масової інформації є вільними та забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Поряд з цим Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.[…] Стаття 4 визначає, що друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами.
Під діяльністю друкованих засобів масової інформації у даному законі йде мова про збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.[…]. У статті 6 зазначається, що діяльність друкованих засобів масової інформації, спрямована на отримання прибутку.
До суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.[…
У статті 25 зазначеного Закону зазначається, що журналістом редакції друкованого засобу масової інформації є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.
Стаття 26 визначає права журналіста, він має право на : на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України та ін.[…]
Закон України « Про видавничу справу» визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи.
Під автором у статті 1 розуміється фізична особа, творчою працею якої створено твір(документ ) , а під видавництвом - спеціалізоване підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції. Видавничою справою є сфера суспільних відносин, що поєднує в
собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.[…]
У статті 5 йдеться про державну політику у видавничій справі, яка визначається Верховною Радою України і ґрунтується на принципах дотримання свободи у
видавничій справі, протидії її монополізації, зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад видавничої справи, гарантії соціального і правового захисту її працівників.
Закон України « Про інформацію» встановлює загальні правові основи держання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. […]
У статті 2 зазначається, що дія цього закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
Стаття 5 визначає основні принципи інформаційних відносин , тобто : гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Закон гарантує, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, а доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації.
Закон України « Про рекламу» визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
У статті 1 під рекламою розуміють інформацію про особу чи товар, розповсюджену в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначену сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Стаття 7 визначає основні принципи реклами. Це - законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди, реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції, реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності, реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди.
У друкованих ЗМІ інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес читачів щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" чи "На правах реклами". […]
У статті 14 йдеться про те, що обсяг реклами у друкованих засобах масової інформації визначається ними самостійно та друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.
1.4 Функції журналістики
Під функцією в журналістиці ми розуміємо цілеспрямо-вану діяльність, що має не перехідний і не випадковий, а загаль-ний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і засо-би, вона виражає сутність, суспільне призначення преси, визначає роль преси як суспільного інституту. Різні дослідники по-різному підходили до цього питання. А.З. Москаленко виділяє п’ять функцій преси:
1.Організаторська функція. Вона завжди становила один із ос-новних напрямів діяльності органів інформації. Газета, телебачення, ра-діо стали основними організаторами соціальних перетворень, розбудови незалежної держави, утвердження соціальної спра-ведливості.
2.Виховна функція. Стри-жневим елементом виховної функції дедалі більше стає формування у людей висо-кої політичної культури і сучасного економічного мислення.
3. Пропагандистська функція. Вона зумовлена настійною необ-хідністю дохідливого роз'яснення практичних і теоретичних про-блем становлення правової, демократичної держави, важливості глибокого розуміння загальнолюдських цінностей, ідей національ-ного відродження, питань ментальності українського народу, його етносу, історичної минувшини.
4.Контрпропагандистська функція.
Зростання важливості цієї функції викликане передусім зовнішніми факторами, інформацій-ною експансією з боку шовіністичних сил, посиленням «психоло-гічних» атак на позиції незалежної України.
5. Соціологічна функція
Соціологічна функція преси з особливою силою виявилася піс-ля проголошення незалежності України (грудень, 1991 р.), коли на сторінках газет, журналів, у радіо- і телепрограмах розгорнулося масове обговорення питань громадянських свобод, соціальної справедливості, впровадження ринкових відносин, проблем наці-онального відродження, входження України в Європейський Союз, налагодження її зовнішніх зв'язків на міжнародній арені.
Швейцарський професор Роджер Блюм виді-ляє вісім функцій, які він коментує таким чином:
1.Функція інформування
Завданням ЗМІ є контроль за станом оточуючого середовища, повідомлення людям усіх новин, за допомогою яких вони зможуть зрозуміти навколишній світ.
2.Функція артикуляції
ЗМІ повинні не тільки передавати те, що сказали «сильні цьо-го світу», вони повинні відображати думку народу. Вони повинні також надавати людям мож-ливість висловлювати власну думку, виражати їхні потреби, протести, їх радощі та турботи. Це відбувається тільки тоді, коли у розпорядженні аудиторії є спеціальний «форум ду-мок» (наприклад, сторінка читацьких листів, «відкритий мікро-фон»)
3.Функція соціалізації
Під функцією соціалізації розуміється передача культурних здобутків, освітня функція ЗМІ. Оскільки до завдань преси нале-жить передача зразків, цінностей та норм буття, котрі є гідними та можливими для людини, що загальноприйняті у суспільстві, то ЗМІ таким чином соціалізують людину.
4.Функція критики та контролю
ЗМІ повинні виконувати функ-цію громадського контролю. Вони повинні наглядати за роботою усіх, хто має владу, через виробництво гласності з передачею ін-формації.
5.Функція кореляції
Кореляцією вважається взаємодія між редакцією будь-якого за-собу масової інформації та його аудиторією у процесі погоджен-ня різних думок та точок зору.
6.Функція обслуговування
ЗМІ повинні допомагати своїй аудиторії та приносити користь. Із матеріалів, що поширюють газети, радіо та телебачення, спо-живачі повинні отримувати практичну допомогу, корисні поради для свого буденного життя.
7.Функція розважання
Багато людей чекають від ЗМІ передусім задоволення потреб в розвагах, відпочинку та розрядці. Вони бажають за допомо-гою ЗМІ хоч на мить відійти від круговерті буденності.
8.Функція реклами
Реклама - це, без сум-ніву, також певний вид передачі інформації. Саме тому реклама вважається також функцією ЗМІ.
Вальтер Гагеман у праці "Газета як організм" (1950) описав п'ять функцій преси: І) інформувати, 2) впливати на публіку, 3) рекламувати товари, 4} розважати читача, 5) повчати його.
Автори знаменитого дослідження "Чотири теорії преси" (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсоп та Уілбур Шрамм вважають., що у сучасному світі преса виконує сім функцій. Во-на мусить: 1) служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією; 2) обговорювати громадські справи; 3) просвіщати публіку, аби зроби-ти її здатною до самоуправління; 4) захищати права особи перед уря-дом; 5} служити економічній системі, з'єднуючи покупця й продавця то-варів за допомогою реклами, б) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тис-ку на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів.
Автор дослідження "Вступ до журналістики. Дослідження "чет-вертого етапу" в усіх його проявах" (1961) Фразер Бонд нараховує чо-тири функції журналістики: і) інформувати, 2) пояснювати іі витлума-чувати події, 3) керувати читачем, 4) розважати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважає рекламу.
В.М. Владимиров об'єднує об’єднує функції у певні рубрики, аби упорядкувати їх множинність. До загальних (основних) соціальних функцій преси він відносить пізна-вальну, комунікативну і конструктивну, розуміючи під ними здійснення журналістикою всієї своєї масово-інформаційної діяльності, тобто виго-товлення інформації (пізнавальна функція), її поширення (комунікатив-на) і запровадженій в суспільну свідомість (конструктивна функція).
На другому рівні розташовані спеціальні (більш конкретні)функції. Серед них виділяються групи об'єктних і суб'єктних функцій. До складу першої групи входять функції артикуляції, соціалізації та кореляції. У другій групі виділено функції соціально-педагогічна, соціального контролю і корекції, а також просування ("promotion").
Після цього виділяється рівень індивідуальних функцій, до числа яких належать функції виховна, популяризаторська, рекреативно-гедоністична та масово-емоційна.
Михайлин поділяє функції на загальні та спеціальні. Загальні функції належать до числа основних, пов'язані з атрибутивними ознаками журналістики, виконуються кожним виданням без виключення, незалежно від його розміру, накладу чи адресної спрямованості.
Спеціальні функції мають локальний характер, характеризують журналістику з того чи іншого конкретного боку, їх виконання не є обов'язковим для кожного видання. Так, розважальна газета може не містити ідеологічних матеріалів і аж ніяк не здійснювати функції соціа-льної критики ("сторожового собаки"), так само як партійна газета не займатися розважанням та відпочинком своїх читачів. Отже, до загальних функцій належать:
1.Інформаційна функція, яку виконують усі періодичні видання. Навіть розважальні газе-ти інформують свою аудиторію в галузі певним чином окресленої тематики.
2.Формування громадської думки. Цю функцію журналістка виконує в демократичному суспільстві, організовуючи на своїх сторінках обговорення важливих соціальних про-блем, надаючи можливість виступу для всіх зацікавлених громадян з ши-рокого кола актуальних питань. У силу цього громадяни дістають змогу сформувати свою соціально-політичну позицію.
До спеціальних функцій належать такі функції:
1. Організаційна функція журналістики виявляється в тому, що суспільство само організовується й структурується завдяки жур-налістиці. Через журналістику суспільство здійснює управління держав-ними, господарськими та громадськими установами й організаціями, домагається розробки й прийняття необхідних рішень, здійснює роз'яс-нення прийнятих державних ухвал і постанов. Журналістика згруповує людей за інтересами: політичними, економічними, фаховими, ху-дожніми.
2. Функція «сторожового собаки» (соціальної критики).
Цей термін виник в американській теорії журналістики. Він спер-тий на образ сторожового собаки, що пильно охороняє спокій господа-ревого дому і голосно гавкає при наближенні небезпеки. Сутність цієї функції полягає в боротьбі журналістики з суспільними вадами чи хворобами,у захисті законності й правопорядку від тих, хто намагається їх порушувати, від корумпованого чиновництва і тому подібне. Іншими словами, у межах цієї функції журналістика здійснює широкомасштабну соціальну критику, що відкриває шляхи до стабілізації чи поліпшення суспільного життя, стає необхідним елементом вдосконалення суспільства.
Знаменита Уотергейтська справа, що призвела до відставки пре-зидента США Р. Ніксона, є яскравим прикладом здійснення журналістикою функції охоро-ни суспільства.
3. Ідеологічна функція журналістики.
На відміну від функції формування громадської думки, в основі якої лежить інформаційна діяльність, ідеологічна функція журналістики пов'язана з пропагандою певних життєвих цінностей та агітацією на їх підтримку. Ідеологічна Функція журналістики полягає у всебічній соціальній орієнтації читацької аудиторії. Кожна людина прагне бути правильно зорієнтованою, зрозуміти себе і своє місце в соціальній структурі, уміти розбиратися в навколишньому світі світі, правильно оцінювати суспільні явища і у зв'язку з цим визначати свої цілі, напрям і характер діяльності.
4. Культурна функцій журналістики.
Журналістика сама с частиною духовної культури суспільства. Дана функція може бути розглянута в трьох аспектах:
- по-перше, журналістика виконує функцію поширення культури, журналістика поруч з книгою, с найважливішим носієм культури;
- по-друге, журналістика подає широку хроніку мистецького жит-тя, інформує про події у світовій культурі;
- по-третє, журналістика є руслом, у якому рухається мистецька критика. Критика, зародившись виключно як явище журналістики, і сьогодні, за деяким виключенням існування книжкового різновиду, за-лишається в значній мірі складовою частиною діяльності ЗМІ.
5. Розважальна функція журналістки.
Вона є об'єктивно необхідною, оскільки людина не може працю-вати цілодобово, перебувати повсякчас у напруженні, а потребує роз-слаблення й відпочинку. Розважальна функція виявляється у публікації на сторінках преси кросвордів, анекдотів, сторінок гумору.
6. Рекламна функція журналістики.
Реклама — це популяризація товарів, видовищ, послуг тощо за допомогою друкованих ЗМІ, електронних органів масової інформації з метою підви-щення їхнього авторитету, привернення суспільної уваги. Найважливішим носієм реклами с журналістика. Реклама в сучасних ЗМІ — важливий чинник їхнього фінансування.. За оцінками фахівців навіть найслабші ЗМІ покривають не менш як третину своїх витрат за рахунок реклами.
1.6 Принципи журналістики
Сьогодні важливим питанням є визначення принципів журналістики. На відміну від законів принципи мають нормативний, директи-вний характер, хоча теж є відображенням об'єктивних процесів. Закони існують об'єктивно, незалежно від людей; принципи формуються, встановлюються людьми на основі осмислення за-конів. Принцип - це те, що завжди, за всіх умов, без будь-якого винят-ку властиве певному явищу, в даному випадку - журналістиці. Увесь комплекс властивих пресі якостей, рис, напрямів, об'єд-наних спільністю методів і мети, становить зміст її принципів.Усі принципи преси так чи інакше тісно пов'язані з нормами службової або професійної етики журналіста.
Слід підкреслити, що шляхи до здійснення принципів сучас-ної журналістики слід шукати принаймні у трьох площинах: прав-дивість та добросовісність; аналітичне та суб'єктивне трактування дійсності; професійна мораль.
Зупинимося на цьому детальніше. Правдивість інформації -це не значить, що преса, радіо чи телебачення повідомляють по-вністю достовірні факти, вони мусять ще й висвітлювати події, явища дійсності з певної позиції. Без цього не можна обійтися, якими б об'єктивними ми не намагалися бути. Журналіст так чи інакше має свої думки, захоплення, інтереси тощо. І тому мимо-волі подає фактичний матеріал так, начебто пропускає його через себе. Це може виражатися у відповідному коментарі або навіть у кількох словах, які дають певну оцінку. Можна також висловити своє ставлення до того чи іншого факту інтонацією голосу, якщо йдеться про радіо чи телебачення, або відповідним одягом, як це було з чорним вбранням дикторів московського телебачення під час серпневих подій 1991р.
Отже, можемо зробити перший висновок: звичайно, одним із основоположних елементів журналістської етики повинна бути правдивість у відображенні подій і поданні інформації, фактів тощо. Натомість, на відміну від сучасних апологетів нової «не-залежної» вітчизняної журналістики та відомих тверджень про незалежність журналіста, мусимо погодитися з пріснопам'ятною тезою незабутнього Ілліча з його епохальної праці «Партійна ор-ганізація та партійна література» про те, що абсолютно правди-вих чи незалежних журналістів, письменників і т. п. немає й бути не може.
Чому ми прагнемо бачити поняття «достовірність», «точність» та «правдивість» соціальної інформації в їх органічній єдності? (Йдеться, насамперед, про достовірність та об'єктивність саме соціальної інформації, пов'язаної із самою суттю журналістської творчості).
Журналістський твір, який розглядає окреме явище без достат-ньо описаних координат, не досягає своєї мети і не повністю прав-дивий. Більше того, така стаття чи нарис можуть мати риси полі-тичної короткозорості, вносити плутанину, формувати викривлену позицію, оскільки не дають уявлення про ціле, про тенденцію, на-прямок розвитку процесів та явищ у суспільстві. У будь-якому об'-єкті соціальної інформації потрібно шукати соціальну природу яви-ща, тобто називати речі своїми іменами.
Яким же чином досягається така творча позиція? Нехай це зву-чить дещо патетично, але за перо слід братися лише чистими рука-ми і з відкритим серцем. Внутрішнє єство журналіста або, інакше кажучи, внутрішній світ відбивається в його слові. Якщо людина підла чи підступна, якщо її моральні принципи різко розходяться з десятьма біблійними заповідями («не убий», «не вкради», «возлю-би ближнього свого» і т. д.), то вона здатна на будь-яку деформа цію, радикальну заангажованість у найгіршому розумінні цього поняття при відтворенні соціальної інформації.
Характерною рисою правдивої соціальної інформації є тлума-чення позиції, яка виникає у автора внаслідок розкриття, класифі-кації та аналізу фактів. Ця позиція починається з мотивації, яку обирає журналіст, відшукуючи істину, а також при її публічному висвітленні.
Узгодження фактів з об'єктивною логікою - єдиний шлях до відносної об'єктивності у пошуку істини.
До поняття правдивості соціальної інформації слід додати ще три важливі елементи:
О проникнення в будь-який матеріал до найменших подро-биць;
О достовірність та обґрунтована оцінка журналістом об'єкта зображення - ситуації чи особи;
а точність у відображенні будь-якого факту, написанні чи ви-мовленні імені, дати, цифри.
Тепер кілька слів про класовий характер правдивості соціаль-ної інформації. Хоч і модно тепер говорити про безкласовість су-спільства, безкласовим воно від того не стане. Можливо, поняття «класовий» слід замінити словами «груповий», «корпоративний» тощо. Відповідно і в пошуку, доборі та інтерпретації фактів у жур-наліста так чи інакше виявляється класовий підхід. Що б там не говорили сьогоднішні розумники, але газета чи телеканал, який фінансується, скажімо так, багатими людьми, відповідно й пиль-нує їхні інтереси. Отже, цілком природним є висновок: в оцінці фактів та явищ завжди виступають цілі та інтереси, а також прин-ципи, ідеї, постулати певного класу чи певного прошарку суспі-льства. Це може бути депутатський корпус, банківські кола, місь-ка адміністрація, кооператив із закупівлі сільськогосподарської продукції тощо.
Постійно виникає потреба оцінювати характер інформаційних процесів та їх вплив на суспільну свідомість. Не секрет, що від рівня розвитку та вдосконалення пропаганди значною мірою за-лежить активна позиція тих чи інших споживачів інформації, без-посередня реалізація соціальної активності особи в громадсько-му житті. Відомо також, що інформаційні структури посідають одне з важливих місць поряд з іншими інституціями та організа-ціями в налагодженні нормального функціонування суспільства. Наукова проблема соціальної інформації в пресі, на радіо і теле-баченні нині розглядається суто в контексті теорії журналістики, і, практично, є «білою плямою» в філософській, психологічній та політичній літературі. Все ще у зародковому стані процес пошу-ку форм і засобів підвищення ефективності інформаційних про-цесів у сфері журналістики. І особливо в Україні.
Важливо підкреслити, що якість соціальної інформації в пре-сі, на радіо і телебаченні виявляється, насамперед, у об'єктив-ності, науковості, у повному розкритті характерів, суттєвих рис, у показі основних процесів, тенденцій, явищ. Тільки за таких умов можна оцінити й інші її важливі риси: суспільне значення, наявність справжніх духовних цінностей, зображувальні засоби (стиль, мова, жанрова довершеність, мотиви цілеспрямованої дії тощо). Лише коли усі вказані елементи виступатимуть в органі-чній єдності, можна говорити про результативність соціальної інформації.
Якщо, приміром, окреслюємо межі негативного явища, то дуже важливо бачити причини, які його породжують. Але трапляється й так, що зібрані факти з позитивним зарядом добираються без ура-хування наукової методології, тоді ефективність виступу журналі-ста дорівнює нулю. До такого типу неточної інформації, в якій не може бути мови про принцип правдивості, належать публікації, де використовуються розрахунки господарських результатів у проце-нтах. Згадаймо, як не так давно рясніли в газетах, звучали по радіо і на телебаченні переможні реляції з колгоспних ланів та заводсь-ких цехів.
Звичайно, завжди потрібна повна і правдива інформація. Це -основа методології дослідження і мотивації творчості. Соціальна інформація може бути правдивою лише тоді, коли вона є повною і в цьому розумінні - точною. Чи мають журналісти громадянську мужність визнати, що продукуються нерідко статті, де є невірні факти, висловлюються думки, які не відповідають часу, реальному розвитку суспільства?
У більшості випадків неточності подібного типу йдуть від не-повного дослідження фактів чи явищ, від збігу деяких ознак чи елементів явища. Так само як не можна уявити куб у двох вимірах, так і суспільний факт не може бути представлений у одномірному або двомірному визначенні. Від журналіста чекають не тільки іс-тини, а й повного відображення дійсності - це основний предмет нашого дослідження, нашої творчості.
Точність завжди повинна бути тісно пов'язана з мотивами жур-наліста, з його гіпотезами і добросовісністю. Справжня публіцис-тика не допускає навмисного викривлення фактів та явищ. Без цього найважливішого етичного принципу порушуються основи взаємин автор - творець - аудиторія, перестає функціонувати або деформу ється дія всіх інших факторів. Звичайно, й у недобросовісних жур-налістів часто-густо знаходимо гострий образний стиль, логічну конструкцію публікації, оперативність інформації, але в такому випадку виступ у -пресі веде до дезорієнтації, обману, має місце відсутність елементарної порядності.
Поняття професійної моральності - це особлива сукупність спеціальних норм моралі, а також додаткові норми, правила і принципи поведінки, прийняті в тому чи іншому колективі пра-цівників.
Полеміка, яка час від часу виникає в наукових колах, незва-жаючи на різні позиції сторін, призводить до думки, що мораль-ні норми, правила та принципи конче необхідні у будь-якій про-фесії, а надто у сфері творчій, де вони відіграють свою суспіль-ну роль. З повним правом цей висновок можна віднести до жур-налістики. Відомо, що вплив будь-якої публікації, її соціальний ефект залежать значною мірою від особи автора, його престижу й авторитету.
Чому ми завжди шанували й шануємо наших кращих публіцис-тів, таких як Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Павлик, Симон Петлюра. Тому що творець завжди сприй-мається як цілісний образ в усьому його культурному, політичному та моральному виявленні, у єдності справи і слова.
З повним правом можемо твердити, що у цих рядках висловле-но стислу формулу журналістської етики. Суть цього поняття ви-ходить далеко за межі професійних обов'язків, добросовісності, точності, правдивості, об'єктивності та відповідальності.
Професор Ясен Засурський (Москва), зокрема, надає великого значення проблемі журналістської етики як важливому фактору ефективності публіцистики. Проблеми етики, як підкреслює він, є надзвичайно важливими з професійної точки зору, особливо у справі навчання журналістів, виховання в них духу справжньої мораль-ності, авторитету професії, а з авторитетом журналістики пов'яза-на й дієвість преси.
Поняття справжньої журналістської етики є багатогранним. У різних авторів знаходимо різні тлумачення журналістської етики, до якої входять:
О правдивість;
О переконаність і принциповість;
О організованість і дисципліна;
1.5 Структурні проблеми ЗМІ
На сьогоднішній день спостерігаються деякі структурні проблеми ЗМІ. Можна виділити сім наступних проблем.
1. Зростаючий розрив між невеликою кількістю журналіс-тів агентств і загальною чисельністю журналістів
Цей розрив існував завжди, але сьогодні він набуває небезпеч-них розмірів, що пов'язано з надто швидкими темпами зростання кількості журналістів і викликано збільшенням кількості носіїв писемної, аудіовізуальної і телсматичної інформації. Справа в тому, що велика частина інформації, яка поширюється ЗМІ, має у своїй основі майже як ексклюзивні джерела, повідомлення чотирьох сві-тових телеграфних агентств (АП, ЮПІ, Рейтер, Франс-Пресс), на-шого Укрінформу та кількох державних і приватних агентств бли-жнього закордоння, на яких і ґрунтується у підсумку «виробницт-во» інформації.
А більша частина засобів масової інформації і журналістів лише повторюють, доповнюють і нюансують цю інформацію, яка буква-льно є інфраструктурою їх власного виробництва. Виходить так, що переважна більшість журналістів опиняється у становищі ко-ментаторів цієї інформації.
Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою. Тако-го роду диспропорція може мати з часом негативні наслідки, оскі-льки коментар і досьє подій не можуть служити противагою силі і правдивості раніше виробленої інформації.
2. Модель журналіста друкованої преси і домінанта аудіові-зуальних засобів
Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що жур-налісти дещо більш незалежні, завдяки численним політичним ба-таліям, які дозволили їм поступово закріпити свій авторитет і свою законність.
Звичайно, аудіовізуальна преса має немалий престиж, а її «зір-ки» більш відомі, ніж основна частина журналістів друкованої пре-си, проте не застаріла інформація, що справляє великий вплив, у більшості випадків походить з писемних джерел. І у нас сьогодні найсерйозніші політичні кризи, викликані втручанням ЗМІ, пов'я-зані переважно з діями друкованої преси.
3. Рекламний репортаж і похідні від нього форми журналіс-тики
Уся система ЗМІ зіткнулася з новою проблемою, яку можна ви-значити як все більш сильне змішування реклами та інформації. На даний момент цс явище зачіпає переважно друковану пресу, але можна не сумніватися, що воно пошириться на аудіо-візуальну сферу.
Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кожно-му, однак при читанні численних текстів бачимо, як непомітно зни-кають ці межі, і в результаті реклама поглинає власне пресу, підри-ває її престиж.
4. Спротив центрам економічної влади
Якщо журналісти вміють або вчаться вести діалог з політичною владою, то вони у той же час майже обеззброєні у порівнянні з економічними структурами.
5. Ідеологія комунікації
Сьогодні проблема не в інформації, а в комунікації. Небезпека пов'язана з тим, що сучасна техніка надає інформації безмежні можливості розвитку, аж до того, що ця інформація поступово ри-зикує втратити свою самобутність, знаходячись у середині розга-луженого комунікаційного комплексу.
Проблема в тому, як уникнути того, щоб журналісти не стали «суперкомунікаторами» і не втратили в цій трансформації те, що сьогодні складає суть їх професії і в результаті забезпечує всю її принадність.
6. Політична влада і журналістика
Ця проблема пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашому суспільстві. Ще вчора політична влада була якщо не оточена по-вною секретністю, то в усякому разі замкнутою на самій собі і май-же не «відкривалась».
Нині становище докорінно змінилося, і тепер самі політич-ні влади постійно пояснюють свої дії, виступають «комунікаторами», ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підручних в новій іпостасі, а саме - «інформаційних підруч-них».
Сьогодні політичні діячі і журналісти утворюють головну дійо-ву пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує.
7. Конкуренція у межах системи ЗМ1
Конкуренція між засобами масової інформації завжди існувала, але вона набуває сьогодні особливого характеру в зв'язку з невід-повідністю, яка існувала між постійним розширенням комунікати-вного простору і тим фактом, що більша частина інформації над-ходила від одних і тих же телеграфних агентств дальнього і близь-кого закордоння. Тому журналісти опинилися в умовах нерівності, що змушує їх докладати ще більших зусиль для того, щоб хоч якось відрізнятися одне від одного.
Самі ж журналісти, причому більше, ніж будь-коли, присвячу-ють чимало часу прискіпливому вивченню творчості своїх колег, прагнучи зрозуміти, як ті чи інші з них при більш-менш однаково-му стартовому матеріалі примудряються виділитися своєю кінце-вою продукцією.
Усе цс зовсім не відповідає законам будь-якої раціональної ло-гіки і найчастіше нічого спільного не має із завданням інформу-вання, що стоїть перед всією системою журналістики.
1.5. Історія газети.
Перш за все слід вияснити саме значення терміну « газета». Походження терміну газета пов’язують з назвою італійської монети gazzetta, за яку звичайно продавали рукописні звіти новин, які появилися у 15 ст. у Венеції. Як різновид видання газета була сформована у Європі на початку 17 ст. після заснування Т. Рекардо в 1631 р. французької « La Gazette».З середини 17 ст. почали виходити щоденні газети ( 1661р.- у Німеччині, 1702 р. – у Англії).[ Кушнаренко].
На українських землях, у порівнянні із західноєвропейськими країнами, преса з'явилася на 150 літ пізніше. Важливі події з українського життя мали відгук і оцінку впродовж довшого часу лише на сторінках західноєвропейської преси. Так, повстання Богдана Хме-льницького (1648), перемоги і творення Української дер-жави знайшли відгук і освітлення на сторінках англійсь-кої, французької, німецької та ін. преси. Так само в цій же пресі можна було зустріти й інші відомості з українських земель.
Різні історики по-різному підходять до питання періодизації розвитку української журналістики. Романюк подає наступну періодизацію:
Перший період. Зародження й становлення ук-раїнської журналістики (від найдавніших часів до се-редини XIX ст.): передісторія української журналісти-ки, харківська періодика початку XIX ст., альманаховий період (ЗО—40-ві рр. XIX ст.), зародження жур-налістики на західноукраїнських землях, преса буржуазної революції (1848—1849 рр.), українська преса 50-х рр. XIX ст.
Другий період. Формування журналістських си-стем {60—90-ті рр. XIX ст.): бурхливий розвиток пре-си на західноукраїнських землях та її занепад на Над-дніпрянщині; літературні альманахи, збірники, кален-дарі; системи народовської, революційно-демократич-ної і робітничої преси; сатирична, молодіжна, просвітницька, галузева і провінційна періодика, ін-шомовна преса.
Третій період. Українська журналістика епохи пер-шої народної революції (1898—1905 рр.): західноук-раїнська журналістика на рубежі століть; функціону-вання національно-демократичної, радикальної преси; періодичні видання культурно-просвітницьких това-риств; становлення української еміграційної преси.
Четвертий період. Українська журналістика 1905— 1914 рр.: післяреволюційне відродження преси на Над-дніпрянщині; зростання кількості періодичних видань у Галичині, на Буковині та в Закарпатті; україномовні та російськомовні (присвячені проблемам України) пе-ріодичні видання поза етнічними теренами українських земель у Російській імперії; видання політичних пар-тій; зародження преси самвидаву; національно-патріо-тична преса на західноукраїнських землях.
П'ятий період. Українська журналістика в період Першої світової війни (1914—1917 рр.): умови функ-ціонування української преси на всіх етнічних землях; російські репресії проти української преси на Над-дніпрянщині; преса полонених українців у таборах Ав-стро-Угорщини та Німеччини; іншомовна преса, при-свячена українським проблемам.
Шостий період. Українська преса періоду рево-люцій у Росії та національно-визвольних змагань України (1917—1920 рр.): Лютнева революція у Росії і свобода друкованого слова; преса Українських Січових Стрільців; відновлення української преси в централь-них містах; преса доби самостійності УНР і ЗУНР; суспільно-політична преса поза етнічними межами Ук-раїни; іншомовна преса, присвячена українській справі га Українській державі; функціонування преси під час українсько-російської та українсько-польської війн; початок комуністичної та офіційної радянської преси на українських землях.
Сьомий період. Преса радянської України (20— 30-ті рр.): боротьба преси за своє існування; лік-відація органів української національної преси, в тому числі й соціалістичної; доба українізації та відрод-ження; утвердження та становлення тоталітарної преси у радянській Україні.
Восьмий період. Західноукраїнська преса 20—30-х рр.: національно-патріотична журналістика; видання політичних партій, культурно-просвітницьких товариств; релігійна, галузева, молодіжна та сатирична преса.
Дев'ятий період. Українська еміграційна преса 20— 10-х рр.: преса політичної еміграції в міжвоєнний період, зростання україномовної преси в Канаді, США, Бразилії та Аргентині.
Десятий період. Українська преса періоду Другої світової війни (1941 —1945 рр.): комуністично-радянська преса; україномовна преса під німецькою окупацією України; преса національно-визвольного опору, неформальна журналістика); видання ОУН і У ПА.
Одинадцятий період. Преса в Україні після Другої світової війни. Тоталітарна журналістика (1945— 1990 рр.): її антинаціональний характер.
Дванадцятий період. Українська преса поза межами країни. Преса української діаспори (1945—1990 рр.): преса в таборах переміщених осіб; українська преса нової повоєнної політичної еміграції.
Тринадцятий період. Українська підпільна і неформальна преса самвидаву (1960—1990 рр.): умови виникнення; публіцистика; громадянська поезія; напівлегальні видання (1957—1990 рр.), неформальні культурологічні видання; преса неформальних об'єднань організацій.
Чотирнадцятий період. Преса періоду розбудові української державності (1991 р. і до наших днів) преса української діаспори».
Щойно за гетьмана І. Виговського можна побачити за-родок української преси. Крім звичайних універсалів за час його гетьманування почали видаватися спеціальні друковані універсали для козацької старшини, в яких по-біч різного роду наказів, законів тощо подано вже і поточ-ні вісті. Був це фактично своєрідний сурогат часопису, що появлявся і пізніш аж до 1709 р.
По полтавській битві московська влада заводить щораз то все більші обмеження прав і цільностей українських. На цей саме час припадає і наказ царя Петра І, яким заборо-няється друкувати українські книжки, а передруки нака-зано зрівнювати з московським: „...На ново жодних книг, окрім церковних попередніх видань не друкувати; але і ці церковні старі книги за такими ж церковними книгами виправляти (справлять) перед друком з тими великорусь-кими друками, щоб жодної різниці й особливого наріччя в них не було". За таких умов не могло бути й думки про будь-які публікації на східноукраїнських землях.
Б
ещо легші умови були на галицько-українських землях. Але і тут ще не скоро з'являється часо-пис. Щойно в 1776 р. появляється перший на українських землях. Це тижневик французькою мовою під назвою „Са?.еИе сіє ЬеороІ", перше число якого появилося у Льво-ві 1 січня, що його власником і видавцем був ближче не-відомий якийсь Сііеуаііе Оззоисіі. Проіснував цей часопис лише рік. Його сторінки (кожне число виходило на 4 стор.), як також сторінки його додатків, приносили вісті зі всіх важніших міст Європи. Головно були це вісті політич-ного характеру, а подекуди і з приватного життя. Відпо-відали вони за формою нинішнім телеграмам і хронікер-ським заміткам. Жодних статей (редакційних чи інших) тут не було.
Серед цих вістей траплялися часом вісті й з українсь-кого життя, як місцевого характеру, так і зі східних україн-ських земель. З останніх особливу увагу звертають, напри-клад, вісті про призначення гр. Румянцева генерал-губер-натором України, про перенесення столиці України з Глу-хова до Києва, як також цікава російська записка про пла-вбу на Чорному морі, в якій подано причини зруйнування Запорізької Січі: зробити торговельний шлях Дніпром безпечним від запорізьких козаків.
На східних українських землях постання періодичної преси сталося ще пізніш, а саме в першій половині XIX ст. Найперше появляється вона у Харкові, потім в Одесі, вре-шті, в Києві.
Першим таким часописом був тижневик під назвою „Харковський Еженедельник", що його почав видавати 1812 р. харківський книгар Лангнер при найближчій учас-ті проф. Харківського університету К. Нельдехена. Часо-пис близько стояв до університету, подаючи інформацій-ний матеріал, в якому відбивався місцевий побут та ін-тереси, якими жило громадянство тодішньої Слобожан-щини. Появилося 12 чисел. Припинив своє існування з огляду на малу кількість передплатників, що було зазначе-но управою університету такими словами: ,,...в тутешньо-му краї дуже мало людей, що цікавляться такими творами (сочинениями)".
Першим щоденником на східноукраїнських землях став „Одесский Вестник", що почав виходити в Одесі 1827 р. і протримався до 1893 р.
У Києві перший часопис (газета) появився 1835 р. Вла-сне був це сурогат газети під назвою „Киевские Обьявле-ния", що виходили в 1835—38 і 1850-58 рр. Появлялися вони щодня, але тільки впродовж одного місяця січня, під час контрактових ярмарків