Реферат на тему:
Сучасний стан українського зброярства
Олексеєнко Ігор Михайлович - бувший головний конструктор Київського КБ спеціальної техніки (КБ-С). Народився в Києві в 1946 році. У 1968 році закінчив факультет стрілецької зброї й артилерії ближнього бою Харківського військового училища МВС СРСР. Під час служби займав посади начальника збройової кулеметної майстерні і начальника служби озброєння. Після звільнення довгий час працював піротехніком на кіностудії ім. О. Довженко. У 1993 році Ігоря Михайловича запросили очолити створене під патронатом Міністерства машинобудування, ВП і конверсії України та СБУ Конструкторське бюро спеціальної техніки, основним завданням якого стала розробка вітчизняних зразків стрілецької зброї для підрозділів спецслужб і Збройних сил України.
- Ігор Михайлович, так уже склалося, що в 1991 році в Україні не залишилося жодного науково-виробничого комплексу на зразок Тульського або Іжевського, де б займалися не тільки розробкою, але й виробництвом зброї. Тобто традицій зброярства як таких на території нашої держави фактично не існувало. Але це не перешкоджало вашому колективу за лічені роки одержати результати, про які інші «монстри» від збройового бізнесу можуть лише мріяти.
- Так, наше КБ дійсно створювалося фактично «із нуля». І, з одного боку, майже повна відсутність виробничих потужностей відчувається і зараз, що фактично унеможливлює швидкий перехід від експериментальних зразків до серійного виробництва зброї. З іншого боку - майже з першого дня свого утворення КБ-С - міцний колектив фанатично відданих своїй справі однодумців, неодноразово перевірений «на міцність» абсолютним безгрішшям першого років нашого існування. Крім того, на мою думку, найбільшою нашою перевагою перед збройовими фірмами інших країн є те, що майже всі вони у визначеній мірі спочивають на лаврах і у творчих пошуках не йдуть далі модернізації своїх систем, вважаючи їх ледве чи не досконалими. Ми ж починали на рівному місці. Тому на нас не давив вантаж традицій і марновірств, що дало нам можливість сміливіше втілювати свої ідеї. І як результат - наші пістолети і пістолети-кулемети (ПК) по своїх характеристиках далеко випереджають закордонних «родичів». Перший наш ПК «Сорока-1» побачив світ 21 червня 1993 року, тобто усього через два місяці після організації самого КБ-С. А вже через кілька місяців вийшов «Сорока-2». Обидва вони були створені під патрони «Парабелум». Завдяки новому рішенню в конструкції, такий неприємний чинник, як віддача при стрільбі, у цих ПК був зведений на нуль. Історія появи пістолета-кулемета «Гоблін» була трохи іншою. У січні 1994 року в Києві проходила виставка зброї, під час якої українським «силовикам» був представлений російський «ПК-90». На одноголосні хвалебні відгуки про цей ПК (який, до речі, є лише інтерпретацією американського ПК для спецпідрозділів) я зауважив, що можу зробити набагато кращий. І у відповідь почув: «Кращий не треба, зробіть хоча б такий же. Шести місяців вам вистачить?» Сказано - зроблено. Через два місяці ми продемонстрували свій пістолет-кулемет «Гоблін-1». При цьому, розробляючи свою зброю, принципово не брали за основу «ПК-90», оскільки все другосортне завжди таким і залишається. Незабаром був розроблений «Гоблін-2», що, як і його попередники, мав примусове охолодження, і навіть після 150 пострілів підряд температура нагрівання ствола в нього не перевищувала 600 С. У самому ж стволі, якщо придивитися, ви не побачите нарізів. Але це зовсім не заважає кулям чітко лягати в ціль на відстані 150 метрів.
- Таке ефективне охолодження ствола - сугубо ваш винахід?
- Охолодження ствола - це взагалі одна з найбільших проблем, що існує стільки, скільки існує автоматична вогнепальна зброя. Спроби вирішити її не припиняються вже більше ста років. Хайрем Максим у свій час вирішив цю проблему дуже просто - поставив на ствол водяний радіатор. Англійці на своєму «Льюісі» за рахунок стрільби протягали повітря по радіатору. У якості більш сучасного приклада можна призвести італійський ПК «Спектр». У ньому за рахунок тиску, що утворюється в стволовій коробці, після пострілу продувається ствол. Але така система виявилася занадто нестійкою до забруднення. І для серйозного бою, що проходить далеко не в стерильних умовах, навряд чи придатна. Наші ж ПК не тільки нечутливі до нагрівання, але і зовсім не бояться бруду. Останні зразки вже перевищили рубіж 32 тисяч пострілів без чищення і змащення. Я спеціально заборонив це робити, щоб наочно довести можливості наших пістолетів-кулеметів.
- Практично усі ваші ПК розроблені під патрони «ПМ». Але його характеристики досить скромні. Полеміка - «ПМ» або «Парабелум» - уже давно ведеться на сторінках видань...
- По-перше, і пістолети, і ПК, створені в КБ-С, можуть бути перероблені під патрони «Парабелум». Але навіщо? Ми зараз розганяємо «пеемівську» кулю в стволі до 400 м/с, у той час як західні зброярі свою «парабелумівську» - лише до 350-360 м/с. По-друге, хто сказав, що ми зараз використовуємо старий патрон? Так, дійсно, його геометрію ми зберегли цілком (метричні параметри, форму кулі і т.д.), але «зміст» дозволяє залишити хвалений «Парабелум» далеко позаду. І це не порожні розмови. Наприклад, «парабелумівська» куля, випущена з ізраїльського «Узі», у 4,5-міліметровій пластині катаної сталі зробить лише вм'ятину 0,5 мм, а от куля від нашого модернізованого патрона з тієї ж відстані зі звичайного пістолета Макарова «прошиває» її наскрізь.
- Ігор Михайлович, технічні завдання яких українських силових структур ви виконуєте зараз?
- У нас є угоди з Міністерством оборони, МВС України. Думаю, що в найближчій перспективі ми зможемо щось запропонувати і Прикордонним військам. Зокрема, крім вищезгаданих ПК, у КБ-С була розроблена і снайперська гвинтівка (СГ). Її калібр - 13,2 мм, довжина - усього 950 мм, вага - 6,8 кг, дальність прямого пострілу по цілі 250х250 мм - 1200 м. Як бачите, по своїх характеристиках наша СГ набагато випереджає закордонні аналоги. До того ж, незважаючи на досить потужний патрон (на відстані 500 метрів куля пробиває 50-міліметрову броню), гвинтівка, як і інші наші вироби, має примусне охолодження і фактично позбавлена віддачі. Що стосуються оптики, то на одному з українських підприємств зараз йде робота по створенню для нашої гвинтівки принципово нового прицілу, що поєднає в собі якості сугубо прицілу і, щонайменше, 12-кратного бінокля. У перспективі на базі СГ буде розроблений легкий кулемет вагою біля 10 кг. Не вдаючись у чисто технічні подробиці, скажу лише, що під час бойових дій у лісі дерев для цього кулемета просто не буде існувати...
- Отже Україна має унікальні розробки в секторі стрілецької зброї майже по всіх позиціях. Чому ж тоді наші військові не мають такої зброї, а дотепер опановують «наукою перемагати» з імпортними «макарами» і «калашами»?
- Не відкрию Америку, якщо скажу, що для запуску зброї в серійне виробництво необхідні гроші. Для розробки відомої гвинтівки М16 американцям знадобилося п'ять років і 175 млн. доларів. Нам не потрібні такі астрономічні суми. За нашими підрахунками, щоб провести всі необхідні дослідження і здійснити випуск української снайперської гвинтівки, ми може «вкластися» у 2 млн. доларів. Проте наші основні замовники - МО і МВС, як і вся країна, переживають не кращі часи, тому і про масовий випуск зброї поки що говорити не доводиться. Але, всупереч обставинам, просто так примиритися з цією ситуацією ми вже не можемо і рухаємося, хоч і повільно, але впевнено, до своєї основної мети - налагодженню серійного випуску української автоматичної зброї. І щось уже встигли для цього зробити. Використовуючи комерційні структури (звичайно, у рамках чинного законодавства) і не залучаючи при цьому ні копійки бюджетних коштів, ми спромоглися спорудити завод по збору стрілецької зброї, що має 8000 квадратних метрів виробничих площ. Почати випуск вітчизняних пістолетів-кулеметів ми плануємо приблизно через півроку. А першими сучасні українські пістолети-кулемети одержать бійці антитерористичних, штурмових й інших спецпідрозділів.