Поняття, суть та значення Кримінального процесу України
Поняття, суть та значення Кримінального процесу України
Основні питання, які необхідно вивчити у процесі опрацювання теми: поняття кримінального процесу; його завдання, історичні форми; кримінально-процесуальні функції та гарантії; стадії кримінального процесу.
Рекомендована література:
Бацько І.М. Поняття і зміст кримінально-процесуальних відносин \\ Науковий вісник Дніп-ропетровського ДУВС. – 2006. - №1. – С. 274-279.
Божьев В.П. Уголовно-процессуальные право-отношения. М., 1975. 175 с.
Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса, Ленинград, 1982. – 111 с.
Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. Л., 1982. 111 с.
Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе/Собр. соч. М., 1967. Т. 4, с. 33-69.
Кримінальний процес України: Підручник / Кова-ленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
Ларин А.И. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства. М., 1985. 118 с.
Лобойко Л. Співвідношення імперативного і диспозитивного методів кримінально-процесуального права: сучасний стан та перспективи // Право України. – 2005. - №6. – С. 79-83.
Лобойко Л.М. Поняття і види методів кримінально-процесуального права // Наук. вісн. юрид. акад. МВС. – 2004. - №1. – С. 298-306.
Лупинская П.А. Решение в уголовном судопроизводстве: их виды, содержание и формы. М., 1976. 167 с.
Муратов И.Р. Процессуальные акты органов предварительного расследования. Казань., 1989. 118 с.
Развитие и совершенствование уголовно-процессуальной формы // Науч. ред. Л.Д. Кокорев. Воронеж., 1979. 176 с.
Якуб М.Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве. М., 1981. 144 с.
Поняття, завдання кримінального процесу Сутність кримінального процесу проявляється в його спрямованості на захист суспільного та державного устрою, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому розумінні кримінальний процес має правоохоронний характер. Водночас, кримінальний процес - це активна діяльність з попередження та викорінення злочинів.
Зміст кримінального процесу становить втілена у форму правових відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також інших учасників процесу, спрямована на вирішення названих завдань у галузі боротьби зі злочинністю.
Кримінальний процес є єдністю змісту і форми: змістом кримінального процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а його формою - кримінально-процесуальні відносини, встановлений законом порядок провадження процесуальних дій.
Кримінальній процес не вичерпується системою дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, спрямованих на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.
У кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:
1) кримінально-процесуальне право, тобто право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;
2) засновану на законі та інших нормах процесуаль-ного права діяльність органів дізнання, досудового слідст-ва, прокуратури і суду;
3) правовідносини учасників процесу.
Яким є зв’язок цих елементів? Це зв’язок змісту та форми. Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним впливом типову модель діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.
Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як справедливо зазначає М. С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин.
Кримінально-процесуальні відносини - це, по-перше, правовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вказаних суб’єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасни-ків процесу між собою.
Кримінальний процес - це регламентуюча реалізацію кримінального закону галузь права, а також заснована на ньому, втілена у форму правових відносин та здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також інших осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення об’єктивної істини та забезпечення захисту прав і свобод людини, захист суспільства та громадян від злочинних посягань, забезпечення правильного застосування закону та здійснення правосуддя.
Поняття «кримінальний процес» та «правосуддя» близькі, але не тотожні. Правосуддя (справедливий суд) здійснюється судом. Тільки суд може визнати людину винною у вчиненні злочину та накласти на неї покарання. Правосуддя - органічна частина кримінального процесу. Воно спрямоване на вирішення його основного завдання - забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб на кожного, хто вчинив злочин, було накладено справедливе покарання та жоден невинний не був притягнутий до відповідальності. Правосуддя - основна, але не єдина частина і функція процесу.
Окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями.
Функція - це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному процесі є п’ять основних функцій: 1) розслідування; 2) нагляд; 3) обвинувачення; 4) захист; 5) правосуддя.
Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд - на додержання законності, обвинувачення - на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист - система дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обгрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинуватість обвинуваченого або на пом’якшуючі його відповідальність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об’єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.
У кримінальному процесі, поряд з принципом диспозитивності, що діє протягом усього процесу, але переважно в досудових стадіях, реалізується і принцип змагальності сторін. Сторонами в кримінально-процесуальних правовідносинах виступають сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпший, цивільний позивач та їхні представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник). Обидві сторони користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.
Кримінальний процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує досудове розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.
Завдання кримінального судочинства визначені у статті 2 КПК України:
охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь;
швидке і повне розкриття злочинів;
викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Стадії кримінального процесу
Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу.
Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв’язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу.
Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб’єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.
Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії.
Основні стадії:
1) порушення кримінальної справи (або вирішення питання про порушення кримінальної справи);
2) досудове розслідування (дізнання та досудове слідство);
3) попередній розгляд справи суддею;
4) судовий розгляд;
5) апеляційне провадження;
6) касаційне провадження;
7) виконання вироку, ухвали і постанови суду.
Перша стадія - порушення кримінальної справи починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.
Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримінально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов’язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії - порушення кримінальної справи.
У цій стадії процесу компетентні органи у специфічній процесуальній формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) з’ясовують наявність у подіях ознак злочину.
Друга стадія – досудове розслідування. Полягає у провадженні органами дізнання та досудового слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин і правильне застосування закону.
Третя стадія – попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду та організації судового розгляду.
Четверта стадія – судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв’язання справи по суті.
Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального, або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування.
П’ята стадія – апеляційне провадження, яка полягає у тому, що суд інстанції вищого рівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків, ухвал суду першої інстанції та постанов судді, які не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами.
Шоста стадія – касаційне провадження, яка полягає у перевірці законності і обґрунтованості судових рішень, які набрали законної сили, так і тих, що не набрали законної сили єдиною касаційною інстанцією – Верховним судом України, зокрема, колегією суддів Судової палати у кримінальних справах та колегією суддів Військової судової колегії.
Сьома стадія – виконання вироку полягає у реалізації вироку, що набрав законної сили та виконанні рішень суду.
До виключної стадії належить перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у порядку виключного провадження, а саме: відновлення справ за ново- виявленими обставинами та через неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.
Історичні форми кримінального процесу
У теорії кримінального процесу виділяють основні три історичні форми:
інквізиційний (пошуковий);
змагальний (обвинувальний);
змішаний (континентальний).
Історично ці форми послідовно змінювали одна одну,в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. Однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.
Слід зазначити, що історія розвитку кримінально-процесуального права тісно пов’язана в цілому із правом, яке виникає разом із державою і є продуктом свідомої правотворчої влади, виступає засобом управління суспільством. Основи кримінального судочинства закладені ще у Руській правді, де значно звужено підстави застосування кровної помсти і порядок її визначався лише судом, зроблено акцент на відшкодуванні шкоди потерпілому. Передбачався суд князя як головна судова влада. Уже тоді у судочинстві набувають значення речові докази, показання свідків («послухів» - свідків по слуху, «видоків» - свідків, що були очевидцями злочину), затримання на місці вчинення злочину, організація переслідування. Тогочасний кримінальний процес мав ознаки змагального судочинства, так як на князівському суді учасники доводили промовами і доказами свою правоту.
Із прийняттям християнства (988 р.) поряд із світськими діють закони церкви. Проте вони не містили інквізиційних процесів. Набули значення церковні суди, діяльність яких регламентувалася Уставами Володимира (966 р.) та Ярослава Мудрого (1051 р.).
За часів Литовського князівства Статути відігравали роль основних писаних норм правосуддя. У 1734 році створено перший звід українського права, «Права, за якими судиться малоросійський народ». У 1722 році Петро I підписав Указ про заснування посади генерал-прокурора, який повинен був здійснювати нагляд за законністю у всіх сферах життя, тому 27 січня вважають днем заснування прокуратури. У 1823 році Микола I затвердив Звід законів Російської імперії. Серед прийнятих законів був і перший Кримінально-процесуальний кодекс, який називався «Про судочинство по злочинах». Це було історичною подією – закон щодо процедури розкриття, розслідування злочинів та судочинства (сім розділів).
Одними із перших робіт по кримінальному процесу слід виділити праці Барщева Я. та Стояновського Н. У 1860 році видано указ імператора Олександра II про відокремлення слідства від поліції. Перебуваючи у штаті судового відомства, слідчі могли виконувати і функції судді у справах, в яких вони не брали участі як слідчі.
Рік за роком розвивається процесуальна наука, яка завжди приділяла значну увагу одній із найскладніших і найважливіших тем – доказам і доказуванню. У 1856 році вийшла цікава праця Жиряева А. «Теория улик», а в 1876 році в Києві друкується книга І. Бентама «Про судові докази».
Основні питання, які необхідно вивчити у процесі опрацювання теми: поняття кримінального процесу; його завдання, історичні форми; кримінально-процесуальні функції та гарантії; стадії кримінального процесу.
Рекомендована література:
Бацько І.М. Поняття і зміст кримінально-процесуальних відносин \\ Науковий вісник Дніп-ропетровського ДУВС. – 2006. - №1. – С. 274-279.
Божьев В.П. Уголовно-процессуальные право-отношения. М., 1975. 175 с.
Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса, Ленинград, 1982. – 111 с.
Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. Л., 1982. 111 с.
Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе/Собр. соч. М., 1967. Т. 4, с. 33-69.
Кримінальний процес України: Підручник / Кова-ленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
Ларин А.И. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства. М., 1985. 118 с.
Лобойко Л. Співвідношення імперативного і диспозитивного методів кримінально-процесуального права: сучасний стан та перспективи // Право України. – 2005. - №6. – С. 79-83.
Лобойко Л.М. Поняття і види методів кримінально-процесуального права // Наук. вісн. юрид. акад. МВС. – 2004. - №1. – С. 298-306.
Лупинская П.А. Решение в уголовном судопроизводстве: их виды, содержание и формы. М., 1976. 167 с.
Муратов И.Р. Процессуальные акты органов предварительного расследования. Казань., 1989. 118 с.
Развитие и совершенствование уголовно-процессуальной формы // Науч. ред. Л.Д. Кокорев. Воронеж., 1979. 176 с.
Якуб М.Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве. М., 1981. 144 с.
Поняття, завдання кримінального процесу Сутність кримінального процесу проявляється в його спрямованості на захист суспільного та державного устрою, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому розумінні кримінальний процес має правоохоронний характер. Водночас, кримінальний процес - це активна діяльність з попередження та викорінення злочинів.
Зміст кримінального процесу становить втілена у форму правових відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також інших учасників процесу, спрямована на вирішення названих завдань у галузі боротьби зі злочинністю.
Кримінальний процес є єдністю змісту і форми: змістом кримінального процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а його формою - кримінально-процесуальні відносини, встановлений законом порядок провадження процесуальних дій.
Кримінальній процес не вичерпується системою дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, спрямованих на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.
У кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:
1) кримінально-процесуальне право, тобто право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;
2) засновану на законі та інших нормах процесуаль-ного права діяльність органів дізнання, досудового слідст-ва, прокуратури і суду;
3) правовідносини учасників процесу.
Яким є зв’язок цих елементів? Це зв’язок змісту та форми. Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним впливом типову модель діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.
Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як справедливо зазначає М. С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин.
Кримінально-процесуальні відносини - це, по-перше, правовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вказаних суб’єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасни-ків процесу між собою.
Кримінальний процес - це регламентуюча реалізацію кримінального закону галузь права, а також заснована на ньому, втілена у форму правових відносин та здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також інших осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення об’єктивної істини та забезпечення захисту прав і свобод людини, захист суспільства та громадян від злочинних посягань, забезпечення правильного застосування закону та здійснення правосуддя.
Поняття «кримінальний процес» та «правосуддя» близькі, але не тотожні. Правосуддя (справедливий суд) здійснюється судом. Тільки суд може визнати людину винною у вчиненні злочину та накласти на неї покарання. Правосуддя - органічна частина кримінального процесу. Воно спрямоване на вирішення його основного завдання - забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб на кожного, хто вчинив злочин, було накладено справедливе покарання та жоден невинний не був притягнутий до відповідальності. Правосуддя - основна, але не єдина частина і функція процесу.
Окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями.
Функція - це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному процесі є п’ять основних функцій: 1) розслідування; 2) нагляд; 3) обвинувачення; 4) захист; 5) правосуддя.
Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд - на додержання законності, обвинувачення - на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист - система дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обгрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинуватість обвинуваченого або на пом’якшуючі його відповідальність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об’єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.
У кримінальному процесі, поряд з принципом диспозитивності, що діє протягом усього процесу, але переважно в досудових стадіях, реалізується і принцип змагальності сторін. Сторонами в кримінально-процесуальних правовідносинах виступають сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпший, цивільний позивач та їхні представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник). Обидві сторони користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.
Кримінальний процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує досудове розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.
Завдання кримінального судочинства визначені у статті 2 КПК України:
охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь;
швидке і повне розкриття злочинів;
викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Стадії кримінального процесу
Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу.
Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв’язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу.
Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб’єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.
Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії.
Основні стадії:
1) порушення кримінальної справи (або вирішення питання про порушення кримінальної справи);
2) досудове розслідування (дізнання та досудове слідство);
3) попередній розгляд справи суддею;
4) судовий розгляд;
5) апеляційне провадження;
6) касаційне провадження;
7) виконання вироку, ухвали і постанови суду.
Перша стадія - порушення кримінальної справи починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.
Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримінально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов’язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії - порушення кримінальної справи.
У цій стадії процесу компетентні органи у специфічній процесуальній формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) з’ясовують наявність у подіях ознак злочину.
Друга стадія – досудове розслідування. Полягає у провадженні органами дізнання та досудового слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин і правильне застосування закону.
Третя стадія – попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду та організації судового розгляду.
Четверта стадія – судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв’язання справи по суті.
Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального, або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування.
П’ята стадія – апеляційне провадження, яка полягає у тому, що суд інстанції вищого рівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків, ухвал суду першої інстанції та постанов судді, які не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами.
Шоста стадія – касаційне провадження, яка полягає у перевірці законності і обґрунтованості судових рішень, які набрали законної сили, так і тих, що не набрали законної сили єдиною касаційною інстанцією – Верховним судом України, зокрема, колегією суддів Судової палати у кримінальних справах та колегією суддів Військової судової колегії.
Сьома стадія – виконання вироку полягає у реалізації вироку, що набрав законної сили та виконанні рішень суду.
До виключної стадії належить перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у порядку виключного провадження, а саме: відновлення справ за ново- виявленими обставинами та через неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.
Історичні форми кримінального процесу
У теорії кримінального процесу виділяють основні три історичні форми:
інквізиційний (пошуковий);
змагальний (обвинувальний);
змішаний (континентальний).
Історично ці форми послідовно змінювали одна одну,в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. Однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.
Слід зазначити, що історія розвитку кримінально-процесуального права тісно пов’язана в цілому із правом, яке виникає разом із державою і є продуктом свідомої правотворчої влади, виступає засобом управління суспільством. Основи кримінального судочинства закладені ще у Руській правді, де значно звужено підстави застосування кровної помсти і порядок її визначався лише судом, зроблено акцент на відшкодуванні шкоди потерпілому. Передбачався суд князя як головна судова влада. Уже тоді у судочинстві набувають значення речові докази, показання свідків («послухів» - свідків по слуху, «видоків» - свідків, що були очевидцями злочину), затримання на місці вчинення злочину, організація переслідування. Тогочасний кримінальний процес мав ознаки змагального судочинства, так як на князівському суді учасники доводили промовами і доказами свою правоту.
Із прийняттям християнства (988 р.) поряд із світськими діють закони церкви. Проте вони не містили інквізиційних процесів. Набули значення церковні суди, діяльність яких регламентувалася Уставами Володимира (966 р.) та Ярослава Мудрого (1051 р.).
За часів Литовського князівства Статути відігравали роль основних писаних норм правосуддя. У 1734 році створено перший звід українського права, «Права, за якими судиться малоросійський народ». У 1722 році Петро I підписав Указ про заснування посади генерал-прокурора, який повинен був здійснювати нагляд за законністю у всіх сферах життя, тому 27 січня вважають днем заснування прокуратури. У 1823 році Микола I затвердив Звід законів Російської імперії. Серед прийнятих законів був і перший Кримінально-процесуальний кодекс, який називався «Про судочинство по злочинах». Це було історичною подією – закон щодо процедури розкриття, розслідування злочинів та судочинства (сім розділів).
Одними із перших робіт по кримінальному процесу слід виділити праці Барщева Я. та Стояновського Н. У 1860 році видано указ імператора Олександра II про відокремлення слідства від поліції. Перебуваючи у штаті судового відомства, слідчі могли виконувати і функції судді у справах, в яких вони не брали участі як слідчі.
Рік за роком розвивається процесуальна наука, яка завжди приділяла значну увагу одній із найскладніших і найважливіших тем – доказам і доказуванню. У 1856 році вийшла цікава праця Жиряева А. «Теория улик», а в 1876 році в Києві друкується книга І. Бентама «Про судові докази».
