Реферат на тему:
Усвідомлення потерпілим порушення суб’єктивних прав, як необхідна умова виникнення права на відшкодування моральної шкоди
На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є домінуючою. В цьому напрямі прийнято ряд міжнародних нормативно-правових актів, які визнають людину головною цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави. Загальна Декларація прав людини, зокрема, закріплює положення про необхідність забезпечити загальне й ефективне визнання та дотримання прав людини. Закріплення такого положення в правовому акті ООН стало важливим кроком на шляху побудови правової держави, до втілення в життя положення – “держава для людини”, а не людина для держави. Це положення знайшло своє відображення і в ст.3 Конституції України, яка визначає, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов”язком держави. Саме передбачення можливості “забезпечення” прав і свобод людини є дуже важливим, оскільки Конституція є нормою прямої дії, що дає можливість, в разі порушення прав і свобод людини, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, відшкодування завданої майнової та моральної шкоди. Отже, після прийняття Конституції України стали актуальними питання створення механізму реалізації її положень, у тому числі й тих, що пов’язані з втіленням у життя передбачених нею прав, зокрема права людини на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з чинним законодавством, моральна шкода може бути заподіяна діянням (дією чи бездіяльністю). Таке діяння повинно бути протиправним, тобто забороненим законом. Протиправність дії полягає в тому, що особа не мала права вчиняти саме так. Наприклад, поширення відомостей, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію особи. Приміром, позов про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди на суму 100 млн. грн. до Міністерства промислової політики, Анатолія Голубченка та Валерія Мазура подав колишній генеральний директор Донецького металургійного заводу Володимир Следньов. Як повідомив В.Следньов, його було звільнено з посади генерального директора Донецького металургійного заводу у серпні 1994 р. за результатами державної перевірки підприємства, якою було виявлено “погіршення всіх техніко-економічних показників”, що стало наслідком “помилкових технічних рішень і допущених прорахунків у фінансовій політиці”. Рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 22 травня 1998 р. звільнення визнано незаконним, а його причини – такими, що не відповідають дійсності [10].
Протиправність бездіяльності полягає в тому, що особа була зобов’язана вчинити дію, але не зробила цього. Зокрема, це відмова від виконання певних умов договору. Так у Старокиївський суд м. Києва було подано позов п. Ходосом до тресту КМБ-4 про стягнення моральної шкоди у зв’язку з тим, що відповідач не виконав умов договору, згідно з яким вона була відряджена інститутом транспорту на три роки на роботу в КМБ з метою прискорення будівництва житла. Після закінчення цього строку їй мало бути надано житло, проте відповідач свого зобов’язання не виконав [19].
Поряд з цим виникає запитання – чи можна заподіяти моральну шкоду правомірними діяннями, тобто такими, що не заборонені законом?
Яскравий приклад, який дає відповідь на це запитання, наводить Є.Солодко. В одному із засобів масової інформації була опублікована стаття, яка викладала правдиву інформацію, підтверджену і по суті не шкідливу. Однак стиль викладу – глумливий. Скажімо, офіс затопило, а заголовок: “Фірма N підмочена!”. Далі повідомляється, що напівпідвал, в якому розміщено офіс, залило каналізацій-ними стоками. Неприємно, але факт – фірму підмочено. Тобто образне порівняння, що наведено в заголовку, виставляє потерпілого в невигідному світлі, і є по своїй суті образливим, однак захиститись у такій ситуації важко [17].
Ще одним прикладом може бути постійне нагадування особі про певні, неприємні для неї факти, що стосуються її особисто або близьких їй людей. Це може бути також і постійне звертання уваги особи на певні її недоліки, або недоліки близьких їй людей. Причому такі факти або недоліки можуть мати виняткове (неприємне, образливе) значення лише для цієї особи і сприйматись абсолютно нормально іншими людьми.
Хотілось би наголосити ще на одному випадку, коли правомірні дії можуть заподіювати моральну шкоду. Йдеться про випадки, коли моральну шкоду можна заподіяти покараннями, які застосовує держава за вчинення правопорушення.
Згідно з чинним законодавством, покарання являє собою справедливий акт правосуддя. Суть покарання полягає в тому, що засуджений терпить кару за вчинений злочин, тобто зазнає певних втрат і страждань. Це може виражатись в обмеженні пересування і спілкування з іншими членами суспільства, обмеженні права обирати рід трудової діяльності на свій розсуд, у матеріальних обмеженнях, а у виняткових випадках – у позбавленні життя [11]. Тобто у будь-якому випадку особа за вчинений злочин повинна перетерпіти певні втрати і страждання.
Європейський суд з прав людини ставить питання про те, що покарання справляють також негативну дію на психічний стан людини. Наголошується, крім того,на тому, що деякі покарання тяжкі не стільки через заподіяння фізичного болю, скільки через їхню розбіжність з людською гідністю. З цього приводу висловлюється необхідність відмови від тих з покарань, які найбільше принижують гідність людини, тобто викликають почуття страху, страждання і неповноцінності, що призводить до образи й приниження і, можливо, до зламу їх фізичної чи моральної стійкості [4, с.135].
Зауважимо, що покарання визнається принижуючим гідність, навіть коли воно:
не ображає суспільної думки;
є ефективним засобом стримування;
виконується за закритими дверима;
не завдає довготривалої шкоди;
призначається за правопорушення, пов’язані із застосуванням фізичного насильства [4, с.135].
Вищевикладене дає підставу стверджувати, що покараннями, які найбільше принижують гідність і потребують заміни більш гуманними, є тілесні покарання і смертна кара.
Розвиваючи ці положення, ч.2 ст.22 Кримінального кодексу України зазначає, що покарання не має на меті завдавати фізичних страждань засудженій особі або принижувати людську гідність, а ч.2 ст.28 Конституції України проголошує: “Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню”. Це гарантується тим, що система покарань у кримінальному праві України не знає тілесних покарань. Поряд з цим зауважимо, що Кримінальний кодекс України передбачає в окремих випадках можливість застосування смертної кари, як виключної міри покарання.
Отже, правомірні дії спроможні заподіяти моральноу шкоду. Така ситуація виникає у випадках, коли виявляється:
неповнота правового регулювання певних суспільних відносин;
різне суб’єктивне сприйняття особами аналогічних фактів, що пояснюєть-ся відмінностями світогляду, а також психічної організації людей;
моральна шкода, що заподіюється покараннями, які застосовує держава за вчинення правопорушення.
Законодавство України, яке регулює порядок вішкодування моральної шкоди, не поширює дію на вищеперелічені випадки заподіяння моральної шкоди, вказуючи, що відшкодуванню підлягає лише шкода, заподіяна протиправними діяннями, які порушують суб’єктивні права особи (майнові або особисті немайнові).
Приклад порушення особистих немайнових прав особи, яке потягло за собою моральну шкоду, містить позов п. Костишин до п. Скользького, п.Скользької (Стрийський міський суд). Позивачка зазначала, що син відповідачів кинув камінь в її сина, внаслідок чого він дістав тупу травму ока. Для лікування її сина було проведено три операції, у хлопчика знизився зір; він став боятися темноти; злишатися на самоті без батьків, у сім’ї змінився нормальний уклад життя. Завдану моральну шкоду оцінено у 10000 грн [20].
Яскравий приклад порушення майнових прав особи, яке потягнуло за собою моральну шкоду, містить позов п. Масленікова до СП “Хосен” про відшкодування шкоди у зв’язку з викраденням автомобіля. Позов задоволено рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.12.1997 р. і стягнуто з СП “Хосен” на відшкодування викраденого автомобіля 15263 грн. матеріальної шкоди і 15000 грн. моральної шкоди.
Зауважимо, що існує думка, згідно з якою право на відшкодування моральної шкоди поширюється лише на випадки порушення майнових прав, інші – лише на випадки порушення особистих немайнових прав. Домінуючою, однак, є позиція, згідно з якою моральна шкода може бути заподіяна як порушенням майнових прав, так і особистих немайнових прав.
У кінцевому підсумку не так важливо, які права дане правопорушення порушило – майнові чи немайнові, важливо інше – до яких наслідків це правопорушення призвело, яким є внутрішнє ставлення суб’єкта прав до факту їх порушення, тобто, наскільки потерпілий усвідомив факт порушення його суб’єктивних прав.
Усвідомлення потерпілим порушення його суб’єктивних прав свідчить про ступінь сприйняття такого порушення, що торкається, в першу чергу, його гідності і, як наслідок, викликає негативні емоції. Тобто можна говорити про те, що порушення будь-яких суб’єктивних прав, порушує гідність особи в широкому розумінні цього слова [12, с.161].
Таку позицію підтверджує і той факт, що Преамбула до міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права закріплює положення, згідно з яким всі права людини "випливають з властивої людській особі гідності” [9, с.3]. Тобто порушення прав людини розглядається передусім як порушення її гідності.
З огляду на це для найбільш повного розуміння поняття моральної шкоди видається необхідним розглянути поняття гідності як соціальної і особистісної цінності, що виступає головним поняттям категорії гуманізму.
Зауважимо, що право, визначаючи правове положення особи в суспільстві і державі, є специфічною формою закріплення і виразу ідей свободи, рівності, справедливості, гідності та гуманізму.
Поняття гуманізму різностороннє. Воно вміщує низку інших понять та ідей. Серед них головним поняттям гуманізму як цілісної системи поглядів на особу, її положення в суспільстві і праві є ідея гідності. Гуманізм являє собою передусім учення про гідність і цінність людської особистості, про її місце та роль у суспільстві й державі [14].
Ідея гідності як основне поняття теорії гуманізму – це постійно змінюване суспільне явище. ЇЇ сутність може бути теоретично виражена лише поняттями, що розвиваються, перетворюються, змінюють одне одного. Вона склалась як відображення в свідомості людей того особливого становища, яке посідає людина, а також як відображення її соціальної цінності [ 15, с.12, 15].
У юридичній літературі поняття гідності особи, головно, розглядається в сфері моральної і правової свідомості індивіда. Так С.Н.Братусь [2, с.85], О.А.Красавчиков [16, с.157] поняття гідності визначають як відображення в свідомості громадянина його оцінки суспільством, тобто самооцінка особою її суспільної оцінки.
Н.С.Малеін вказує, що людина усвідомлює своє становище в суспільстві, колективі. Їй притаманні самоповага і потреба в повазі її іншими людьми. Ця внутрішня самооцінка власних якостей, здібностей, світогляду, свого суспільного значення і є гідністю [7, с.31-32]. Подібного погляду дотримується Ю.І.Скуратов [5, с.69].
М.Й.Коржанський [6, с.223] визначає гідність особи як право на громадську повагу, що грунтується на визнанні суспільством громадської цінності цієї особи. Він розглядає гідність як публічну цінність особи.
Б.В.Здравомислов під гідністю розуміє повагу високих моральних якостей в самому собі [18, с.74].
Сутність даних визначень виводиться з двох сфер: із сфери емоційних переживань і сфери розумової діяльності індивіда, що характеризує в першу чергу суб’єктивну сторону гідності.
Як зазначає Н.А.Придворов, внутрішня, чи суб’єктивна, сторона, тобто усвідомлення людиною своєї гідності, вміщує в себе інтелектуальний, емоційний та вольовий моменти – усвідомлення індивідуумом свого правового і суспільного становища, своєї моральної репутації, чутливість до суспільної думки, до суспільної оцінки своєї діяльності та своєї гідності, прагнення завоювати й підтримати хорошу репутацію і уникнути суспільного осуду. Введення вольових моментів пояснює явище самовиховання, саморегулювання, що мотивує вплив усвідомлення власної значущості на поведінку людини в суспільстві, в якому вона і виявляється назовні [15, с.12,15].
Подібний підхід знаходимо у праці Г.Д.Бандзеладзе, який вказує, що людська гідність складається з трьох елементів: мислення, почуття і волі. Зв’язок між цими елементами є настільки міцним, а єдність їх нероздільною, що реально вони окремо один від одного не уявляються. Тільки в абстракції цих здатностей має коріння в інших двох, і, незважаючи на їхні феноменальні й функціональні відмінності, вони створюють смислову органічну єдність.
Ця єдність виражається тріадою вищих людських цінностей: істини, краси і добра. Ці цінності переходять одна в одну, взаємно зумовлюють одна одну і всі вони майже однаковою мірою є центральними, домінуючими та цільними цінностями [1, с.12].
У сфері моральної і правової свідомості поняття гідності – це передусім емоційне ставлення людини до всієї сукупності юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується закріплення фактичного становища особи в суспільстві і державі: громадянство, правоздатність, права та обов’язки , принципи правового статусу [3, с.162-163]. Ідея гідності особи в цій сфері виступає як стержньовий елемент, вона орієнтує особу на правильний вибір лінії поведінки, на самостійність і вільне визначення своїх вчинків, свого місця в суспільстві та державі.
Зауважимо також, що поряд з категорією гідності дуже важливе місце займає категорія честі. Загалом честь і гідність є дуже близькими й тісно взаємо-пов’язаними між собою поняттями, які вживаються без чіткого смислового розмежування. Разом з тим, хоч і близькі за своїм змістом, проте вони відрізняються одне від одного.
Щодо визначення співвідношення між ними відомі різні погляди. Одні вчені вважають, що честь повністю вміщує в собі поняття гідність, інші з цим не погоджуються. Найбільш раціональний підхід до вирішення цієї проблеми пропонує К.Б.Ярошенко, який стверджує, що честь і гідність поняття близькі і різниця між ними існує лише в суб’єктивному чи об’єктивному підході до оцінки цих якостей: якщо мається на увазі оцінка з боку оточуючих, то мова йде про честь особи, а якщо самооцінка – то про її гідність [21, с.155].
Тобто честь – це суспільна оцінка особи, міра соціальних, духовних якостей громадянина як члена суспільства. Така суспільна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки формується на підставі його поведінки, вчинків, ставлення до інтересів суспільства, інших людей [7, с.31-32]. З цього приводу різні люди мають різну соціальну оцінку, яка може змінюватися залежно від їх вчинків.
Останнім часом у законодавстві і юридичній літературі, поряд з поняттями гідність і честь, з’явився новий термін – ділова репутація.
Під діловою репутацією розуміють, головно, думку, яка склалася про людину на основі оцінки її суспільно значимих якостей – це оцінка родичами, друзями, співробітниками суспільного значення особи, її компетентності, здібностей, комунікабельності [5, с.69]. Отже, ділова репутація – це один з елементів, що входить у поняття честь, тобто поняття честі набагато ширше, ніж поняття ділової репутації.
У нинішніх соціальних умовах поняття ділової репутації найперше пов’язують з підприємницькою діяльністю і визначають ділову репутацію як відображення ділових якостей особи в суспільній свідомості, що супрово-джується позитивною оцінкою [8].
Тому в літературі висловлюють думки, що діловою репутацією можуть володіти не всі суб’єкти права, що займаються діяльністю соціального значення. Не можуть мати ділової репутації непрацюючі пенсіонери, інваліди, які фізично неспроможні займатися певною справою, хатні робітниці та ін. [13].
Останнім часом часто вживається термін добре ім’я. Вчені зазначають, однак, що це поняття підпорядковане загальному поняттю честі [8].
Отже, честь і гідність у своїй єдності відображають множинні, різнобічні зв’язки особи й суспільства. Гідність виступає у вигляді цінності особи, а честь – це оцінка цієї особи з боку суспільства. На цій підставі можна стверджувати, що негативний влив на гідність особи порушує і її честь, а негативний вплив на честь особи порушує її гідність.
Тобто, якщо порушення прав людини розглядати як порушення гідності, то, як наслідок, воно буде порушувати і честь. У такому випадку порушення суб’єктивних прав людини – це передусім порушення її гідності та честі, порушення самооцінки власних якостей, здібностей, світогляду, свого суспільного значення (цінності особи), а також порушення оцінки особи з боку суспільства.
Отже, проведений нами аналіз дає підставу стверджувати, що причинами моральної шкоди є діяння, що принижують честь і гідність особи.
Порушення честі і гідності особи своєю чергою породжує негативні емоції, які можуть призвести до критичних ситуацій, а також до несприятливих для потерпілого наслідків.
Література
Бандзеладзе Г.Д. О понятии человеческого достоинства. – Тбилиси: Мецничреба, 1979.
Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1963.
Государственное право СССР. – М.: Юрид. лит., 1967.
Дженіс М., Кей р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Перек. з англ. – К.: АртЕк, 1997.
Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Особенная часть / Под. ред. проф. Скуратова Ю.И., Лебедева В.М. – М.: Издат. группа ИНФРА . М-НОРМА, 1996.
Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина Особлива. – К.: Генеза, 1998.
Малеин Н.С. Охрана прав личности советским законодательством. – М. 1985.
Марогулова И.Л. Защита чести и достоинства личности. – М.: Правовое просвещение, 1998.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. – К.: Українська правнича фундація, 1990.
Моральні збитки на 100 млн. грн. // Юридичний вісник України – 1999. – №15.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 / За ред. Бойка В.Ф., Кондратьева Я.Ю., Яценка С.С. – К.: Юрінком, 1997.
Палиюк В.П. Защита прав потребителей. – Николаев: МП “Возможности Киммерии”, 1996. – Т.1.
Плотников В. Деловая репутация как объект гражданско-правовой защиты. // Хозяйство и право. – 1995. – №11.
Попков В.Д. Гуманизм советского права. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1972.
Придворов Н.А. Достоинство личности и социалистическое право. – М.: Юрид. лит., 1977.
Советское гражданское право / Под ред. проф. О.А.Красавчикова. М.: Высшая школа, 1972. – Т.1.
Солодко Е. Если вам наплевали в душу. За моральный вред – материальный ответ // Капитал. 1998. №7-8.
Уголовное право России. Особенная часть: Учебник / Отв. ред. проф. Здравомыcлов В.Б. – М.: Юристъ, 1996.
Узагальнення практики розгляду судами Львівської області цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди, розглянутих в ІУ кварталі 1997 року і в І кварталі 1998р.
Узагальнення практики розгляду судами України справ по спорах, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди в 1994р.
Ярошенко К.Б. Жизнь и здоровье под охраной закона. – М., 1990.