Реферат на тему:
Співвідношення понять “фінансово-правова відповідальність” і “фінансова санкція”
Необхідною умовою забезпечення законності, дисципліни, правопорядку в країні є існування відповідальності. Вона відіграє особливу роль у політичному, економічному, соціальному житті держави, суспільства. Безумовно, відповідальність – метод безпосе-реднього впливу на правопорушення, тобто, правовий засіб тримання на відповідному рівні дисципліни та правопорядку в державі, умова існування законності, виховання громадян у дусі неухильного дотримання та поваги до закону.
В основному вчені приділяють увагу кримінальній, адміністративній та цивільній від-по-відальності. Але не можна залишити без розгляду, особливо в наш час, фінансово-правову відповідальність, яка має специфічні ознаки, особливості. Однією із основних ознак такої відповідальності є фінансовий характер відносин, що забезпечуються її заса-дами. Тобто фінансова відповідальність виступає засобом реалізації фінансово-правових норм. Звичайно, як і будь-яка відповідальність, вона носить виховний, каральний харак-тер.
Актуальність проблеми, що досліджується, пов’язана з виділенням фінансової відпові-даль-ності в окремий вид юридичної, оскільки вона є одним із найголовніших способів забезпечення стабільності законності в сфері фінансової діяльності держави. І як справед-ливо зазначає С.М Братусь, питання про співвідношення санкції та відповідаль-ності є актуальним не лише в цивільному та адміністративному, але й має важливе значення для фінансового права [3, с. 121].
Неточне тлумачення окремих понять призводить до нечіткості визначення інших науково-правових категорій, негативно впливає на застосування діючого законодавства.
Отже, метою даної публікації є аналіз позицій вчених щодо співвідношення понять “фінан-сова санкція” та “фінансово-правова відповідальність”, висловлення власної дум-ки щодо цього, з’ясування характеру фінансових санкцій і фінансово-правової відпові-дальності.
Дослідження співвідношення зазначених вище понять дозволить проводити подальші розробки такого специфічного інституту фінансового права як фінансово-правова відпо-відальність, виявити співвідношення даного виду відповідальності з іншими видами юри-дич-ної відповідальності.
З аналізу юридичної літератури видно, що одні вчені взагалі не вказують на існування фінансово-правової відповідальності [14, с. 437], інші також заперечують наявність відповідальності, а щодо фінансових санкцій висловлюють думку, що санкцію можна вважати фінансовою лише в наукових цілях і використовують термін “фінансова санкція” лише для визначення специфіки застосування адміністративних, кримінальних, цивільно-правових санкцій як заходів державного примусу за порушення фінансово-правових норм діючого законодавства [11, с. 3].
Проблеми взаємозв’язку і взаємообумовленності відповідальності та санкції привер-тали увагу як теоретиків, так і практиків, які розглядали їх не тільки на загальнотеоретич-ному рівні, а і в межах окремих галузей права, в тому числі фінансового.
Деякі вчені, досліджуючи проблему співвідношення зазначених понять прийшли до висновку про їх тотожність. Так, Ю.А. Венедіктов, А.М. Черепахін формують відпові-даль-ність як встановлену державою систему мір впливу (санкцій) на інтереси суспільства з метою усунення небажаних наслідків, які стали результатом порушення встановленого порядку здійснення діяльності і керівництва нею, а також кінцевими незадовільними результатами діяльності [5, с. 5].
Якщо погодитися з думкою вчених про тотожність даних понять, то саме поняття фінан-сово-правової відповідальності зводиться до санкції. А це не правильно, оскільки відповідальність цілком ґрунтується на найважливішій і специфічній властивості права – примусовості. Право є ніщо без апарату, здатного примушувати до дотримання норм, тобто головне призначення відповідальності полягає у примусі.
Лейст О.Е. стверджує, що між санкцією та відповідальністю існує зв’язок, а саме – без санкції не існує відповідальності. Якщо правопорушники не несуть відповідальності, то санкція стає лише абстрактною загрозою [6, с. 94]. На його думку, і з цим можна погодитися, дані поняття поєднуються при їх реалізації, а саме – санкція виступає формою і мірою відповідальності. Але, по суті, санкція існує завжди без настання відповідальності.
Деякі автори відстоюють позицію про самостійність таких категорій, як санкція та відпо-відальність. Особливої уваги заслуговує позиція В.А. Тархова, який розглядає санкцію як небажані та негативні наслідки для суб’єкта, що вчинив правопорушення. Такий підхід є однобоким, оскільки не враховує такі ознаки санкції, як нерозривний зв’язок з державним примусом та її стимулюючий характер.
Санкція, що застосовується до правопорушника за невиконання правових норм, має небажані наслідки. Міри, передбачені санкцією, повинні сприяти попередженню скоєння правопорушень у майбутньому як самим правопорушником, так і іншими особами.
Інша група науковців розглядає санкції як примус до виконання обов’язків в ім’я за-хис--ту суб’єктивного права. До санкції належать заходи, що забезпечують накладення відповідальності, недопущення правопорушень, їх попередження [13, с. 29; 4, с. 130].
Судячи з таких підходів, можна стверджувати, що санкція і відповідальність мають загальні риси, а саме – примус суб’єкта до правомірних дій та необхідність відшкодування заподіяної шкоди.
Санкція – специфічний вид правового примусу, що полягає, по-перше, в попередженні небажаних наслідків на випадок невиконання вимог закону. По-друге, державний примус виражається в прямому, безпосередньому застосуванні санкцій, який полягає в позбав-ленні осіб, які скоїли правопорушення, певних благ [7, с. 505].
Можна говорити про те, що санкція носить охоронний характер порушених правил та є частиною норми. Такої позиції дотримується В.Л. Слєсарєв, який вважає, що санкція – це охоронна норма, яка регламентує поведінку суб’єктів права на випадок скоєння право-порушення [9, с. 17].
Судячи з цього, санкція виражає захисні міри держави щодо протиправних вчинків. Вона пов’язана з можливістю примусового впливу на правопорушника.
Санкції можуть виражатися в актах державного примусу до вчинення конкретних дій; покладанні додаткових обов’язків; припиненні чи зміні змісту правомочностей [12, с. 71].
За твердженням А.В. Андреєва, санкція є частиною правової норми, що містить вка-зівку на заходи державного примусу, які застосовуються у випадку правопорушення, та ставить за мету попередження останнього, а також відшкодування шкоди, заподіяної протиправним діянням [2, с. 13]. На нашу думку, не має достатніх підстав стверджувати, що санкція ставить за мету виправлення та перевиховання правопорушника. Таку мету ставить перед собою держава, застосовуючи до правопорушника відповідні заходи дер-жавного примусу, керуючись санкцією. У цілому, санкція є частиною правової норми, закріпленої нормативно-правовими актами. А це означає, що вона існує тривалий час, оскільки нормативно-правові акти приймаються державними органами і діють до їх від-міни чи зміни. Відповідно, санкція існує і до скоєння правопорушення. Завданням право-вої держави є правильне, своєчасне застосування санкції правової норми за вчинене правопорушення.
Фінансову відповідальність не потрібно ототожнювати з санкцією правової норми, оскільки:
1) наявність санкцій ще не означає настання відповідальності, бо санкція існує постій-но як елемент правової норми, в тому числі до моменту її реалізації;
2) санкція правової норми відрізняється від відповідальності як за метою, так і за обсягом впливу на відповідного суб’єкта правовідносин;
3) відповідальність виникає і реалізується як у загальних, так і в конкретних правовід-носинах, а санкція – лише в конкретних ситуаціях;
4) санкція не співпадає в часі з моментом виникнення негативної юридичної відпові-даль-ності. Фінансово-правова відповідальність може наступити, а правова санкція не застосовується і навпаки, фінансово-правова відповідальність може не виникнути, а санкція знаходить своє застосування. Негативна відповідальність завжди пов’язана із “санкцією в дії” [8, с. 118].
Зосереджуючи увагу на фінансово-правовій відповідальності, потрібно зазначити, що вона настає за порушення фінансово-правових норм – це дія держави із застосування до правопорушників зазначених санкцій, мір примусу. Справді, фінансова санкція є елемен-том фінансово-правової норми, яка вказує на негативні, небажані наслідки, що застосовуються за її порушення. Якщо фінансова санкція тільки вказує на реакцію держави, то фінансово-правова відповідальність повною мірою реалізує цю реакцію.
Особливості фінансово-правових санкцій визначаються дією різних факторів:
1) вони в одних випадках можуть застосовуватися на вимогу керівника державного органу, а в інших – в обов’язковому порядку;
2) в більшості випадків застосування фінансово-правової санкції потребує процесу-ального оформлення;
3) фінансово-правові санкції застосовуються через певний проміжок часу після поперед-ження про усунення недоліків і, як правило, на розсуд правозастосовчого органу;
4) реалізація фінансово-правових норм має продовжувальний характер і її припинен-ня залежить, як правило, від активних позитивних дій правопорушника, від його виконавської дисципліни і своєчасності ліквідації недоліків, що існують;
5) для фінансової діяльності держави характерні специфічні методи, до яких можна віднести встановлення обов’язкових платежів, податків, встановлення і стягнення мита, зборів та інше;
6) фінансово-правовим санкціям характерні різноманітні і специфічні види примусу. Санкції, що застосовуються у фінансовому праві, як правило, не знаходять свого застосу-вання (крім штрафу і пені) у будь-якій іншій галузі права. До специфічних видів можна віднести, наприклад, припинення фінансування, відмовлення в прийнятті до фінансуван-ня, обмеження кредитування;
7) фінансово-правові санкції залежно від способів, яким вони слугують правовій охороні, поділяються на правовідновлювальні і каральні [3, с. 8–9].
Фінансово-правові акти нашої держави, а саме Закон України “Про порядок погашен-ня зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” [1], встановлюють порядок погашення зобов’язань перед бюджетами і державними цільовими фондами, нарахування сплати пені та штрафних санкцій, також регулюють питання погашення податкових зобов’язань. Цей закон передбачає два види фінансових санкцій: правовідновлювальні (пеня) та каральні (штраф).
Правовідновлювальні санкції направлені на компенсацію шкоди, завданої державі фінансовим правопорушенням, тобто функція пені полягає в компенсуванні збитків, нанесених державі. Уся сума такої фінансово-правової санкції надходить у казну дер-жави. Наприклад, така фінансова санкція, як пеня, має місце при несвоєчасному пога-шен--ні податкового зобов’язання у вигляді відсотків, які нараховуються на суму податко-вої заборгованості.
Каральні фінансово-правові санкції (штраф) встановлюються з метою покарання правопорушника. Так, у згаданому вище Законі зазначено, що штраф у вигляді фіксованої суми або відсотка від суми податкового зобов’язання накладається за порушення правил оподаткування.
Фінансово-правова санкція – це застосування уповноваженими на те державними органами, їх посадовими особами до юридичних і фізичних осіб за скоєння правопорушен-ня в установленому нормами порядку заходів державного примусу, що виражається в грошовій формі і перераховується в бюджет з метою забезпечення суспільних і державних фінансових інтересів, а також покарання правопорушників [10, с. 481].
Фінансово-правова відповідальність – це особливий вид юридичної відповідальності, яка настає при скоєнні фінансового правопорушення та полягає у застосуванні до правопорушника відповідних заходів впливу.
На існування фінансової відповідальності вказують і норми Бюджетного кодексу України. Так, у цьому нормативному акті передбачається фінансово-правова відпові-дальність за бюджетні правопорушення, до якої потрібно віднести: призупинення бюджет-них асигнувань, зупинення операцій з бюджетними коштами тощо.
Отже, з метою досягнення ефективності застосування фінансово-правової відповідаль-ності та фінансово-правової санкції слід усвідомити їх відмінні риси та не зводити поняття “відповідальність” до “санкції”. Ці поняття потрібно трактувати як самостійні правові категорії, хоча вони пов’язані між собою. Тільки через фінансову відповідальність реалізу-ється фінансова санкція.
Література:
1. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та держав-ними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 33.
2. Андреев А.В. Финансово-правовые санкции: Дис. канд. юр. наук. – М., 1984.
3. Андрєєв А.В. Финансово-правовые санкции: Автореферат. дис. канд. юр. наук. – Саратов, 1984.
4. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юридическая литература, 1976.
5. Венедиктов Ю.А., Черепахин А.М. Финансовые санкции в системе управления. – М.: Финансы и статистика, 1985.
6. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву / Теоретические проблемы. – М.: Изд-во МГУ, 1981.
7. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Государственное изд-во юр. литературы, 1960.
8. Пацурківський П.С. Проблеми теорії фінансового права. – Чернівці: ЧДУ, 1991.
9. Слесарев В.Л. Экономические санкции в советском гражданском праве. – Красно-ярск: Изд-во Красноярского института, 1989.
10. Финансовое право: Учебник / Под ред. проф. Н.И. Химичевой. – Москва: Юристь, 1995.
11. Фінансові санкції за законодавством України: Збірник нормативних актів / Відп. ред. В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
12. Халфина Р.О. Общие учения о правоотношении. – М.: Юр. литература, 1974.
13. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних. – К.: Наукова думка, 1976.
14. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл, 1998. – Т. 1: А – Г. – С. – Київ: Видавництво “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 1998.