Реферат
на тему:
Розвиток організованих ринків основних ресурсів виробництва в Україні – пріоритетна умова виведення економіки держави з “тіні”
Актуальність та важливість питань, пов’язаних з “тіньовою” економікою в Україні, а, точніше, – з проблемою виведення економіки держави з “тіні”, на фоні малоефективності заходів, що вживаються для подолання цього негативного явища, змушує політиків, науковців, аналітиків різних сфер діяльності шукати нові рішення, які в їх практичній реалізації дали б позитивний результат.
Визначаючи напрями першочергових практичних дій, слід враховувати, що в Україні, на відміну від економічно розвинених країн, де кримінальний бізнес зводиться до торгівлі зброєю, наркотиками та людьми, “тіньовий” капітал накопичується головним чином шляхом вчинення фінансових та посадових злочинів.
Інший важливий аспект полягає в тому, що за роки реформ “тіньова” економіка у нашому суспільстві якісно змінилася. Раніше вона відігравала роль антагоніста ідеологічної системи і командної економіки, хоча і доповнювала недосконалість останньої. Нині, як і офіційна економіка, вона має загальну ринкову основу та деякою мірою ідеологію. Але об’єктивні протиріччя між ними, в центрі яких знаходиться держава, набули проблемного характеру. У повсякденній практиці це виявляється у тому, що інтерес держави полягає у поповненні фінансових ресурсів за рахунок платників податків. А вектор інтересу підприємств і населення спрямований у зворотньому напрямі.
За нинішніх умов, коли офіційна економіка перебуває не у кращому стані, не спроможна забезпечити ефективну трудову зайнятість та належний рівень життя людей, “тіньова” – має можливість для подальшого процвітання. Враховуючи те, що в зазначеному секторі реалізуються інтереси великої маси населення, заходи державного впливу повинні бути максимально зваженими, в першу чергу, щоб запобігти соціальній та політичній напрузі у суспільстві. Тому необхідно знаходити такі економічні рішення, які б сприяли збалансованості інтересів держави та інших суб’єктів економічних відносин.
На користь пріоритетності економічних заходів у вирішенні проблеми припинення “тінізації” економіки держави свідчить той факт, що “тіньова” економіка на сьогодні складає своєрідний симбіоз з “тіньовою” діяльністю представників органів влади та активно укорінюється в соціальній і духовно-психологічній сферах суспільства. “Комерціалізація” державних установ є такою, що навряд чи можна розраховувати на їх самоочищення: по-перше, в багатьох структурах державної служби глибоко укорінилася система поборів; по-друге, за принципово негативного ставлення суспільства до хабарів більшість громадян віддають перевагу відкупу при вирішенні життєво важливих питань. Крім того, наявність “тіньових” стосунків у системі державних закладів, охорони здоров’я, освіти, науки, культури стрімко прискорюють процеси втрати правових і моральних перепон у суспільстві. За таких умов фактично неможливо розраховувати на самооздоровлення суспільної моралі та правової свідомості громадян.
Головна ідея економічних реформ полягає у формуванні нових стимулів трудової діяльності та створенні можливостей завдяки власній праці забезпечити належний рівень життя. Відтворити реально стимулюючу роль оплати легальної праці можливо лише на принципово новій (ринковій) системі державного та громадського контролю за економічними процесами, що дозволило б максимально спростити правила економічної діяльності та виключити бюрократичні перепони.
Пряма залежність рівня розвитку “тіньової” економіки від ефективності системи контролю підтверджуєтья відомим її визначенням західного вченого Є. Фейга, згідно з яким “тіньова” економіка – це вся економічна діяльність, що з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту [1]. Тому заходи щодо відтворення дієвої системи державного контролю та регулювання господарської діяльності у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ, яка б могла забезпечити можливість ефективної взаємодії в цьому підприємств різних форм власності, потрібно розглядати за ключові у вирішенні даної проблеми. Це означає необхідність заміни пострадянської системи, до якої входили Держплан, Держпостач, галузеві міністерства, їх територіальні органи, і якою керували Рада Міністрів та Центральний Комітет партії в центрі та органи виконавчої влади і місцеві партійні комітети на місцях, на більш ефективну систему організованих ринків основних ресурсів (факторів) виробництва, якою держава управлятиме за новими принципами.
За час існування незалежної України в цьому напрямі вже здійснено певні кроки. Концептуально важливими та найвагомішими з них такі:
зміна загальної орієнтованості виробництва на задоволення соціальних потреб;
демонтаж системи централізованого планування та розподілу продукції, яку виробляють державні підприємства;
масова приватизація державного майна виробничого призначення.
Однак, на сьогодні в Україні позитивні наслідки запровадження приватної власності на засоби виробництва є меншими від негативних наслідків демонтажу макроекономічної інфраструктури виробництва, що обумовило значний спад суспільного виробництва, і, відповідно, зростання його “тіньового” сектора.
Досвід економічно розвинених країн світу свідчить, що найбільш ефективним механізмом організації обігу ресурсів у межах економічної системи суспільства є сукупність організованих ринків капіталу (основних ресурсів виробництва), кожен з яких спеціалізуються на обслуговуванні обігу однорідних ресурсів виробництва, є складною системою різних за своїм функціональним призначенням, але взаємопов’язаних елементів, зокрема:
1. Система визначення ціни здійснює концентрацію попиту та пропозиції на організаторі торгівлі (біржі та електронні торговельно-інформаційні системи), забезпечуючи постійне визначення об’єктивної ціни відповідного ресурсу та інших показників кон’юнктури ринку.
2. Система обліку прав власності здійснює фіксацію права власності фізичних та юридичних осіб на ресурси та є механізмом захисту прав учасників ринку.
3. Система виконання угод забезпечує оперативне проведення грошових розрахунків між учасниками ринку та гарантує виконання укладених угод у передбачені строки.
Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової систем та системи виконання угод, автоматизація їх роботи на основі інформаційних систем, застосування сучасних фінансових технологій (використання цінних паперів та похідних фінансових інструментів, зокрема, таких стандартизованих контрактів, як опціони, фьючерси, варанти тощо) забезпечує визначення об’єктивної ціни на ресурси виробництва, дозволяє мінімізувати системний ризик та є механізмом страхування цінових ризиків учасників ринку від коливань його кон’юнктури, що об’єктивно є найактуальнішою умовою ефективної роботи вітчизняних підприємств господарювання.
В Україні процес обігу капіталу фактично не організований. Існуючі ринки капіталу окремих ресурсів виробництва функціонують на низькому технологічному рівні, характеризуються застосуванням псевдоринкових механізмів організації та регулювання, а також еклектичністю і фрагментарністю розвитку інфраструктурних елементів.
За приклад цього може слугувати, зокрема, застосування гучної назви “енергоринок” до системи, яка з ринковим механізмом не має нічого спільного, адже не виконує основного завдання – визначення об’єктивної ціни на ресурс. Навпаки, негативним наслідком застосування адміністративних методів регулювання енергоринку стало викривлення дійсної вартості енергоресурсів, а складність та непрозорість системи розрахунків призвели до кризи неплатежів та “тінізації” відносин між учасниками ринку. Обрання за центральний елемент розрахункової системи, тобто розрахункового банку, на ринку електроенергії Ощадного банку України поставило під загрозу не тільки функціонування енергоринку, а й створило передумови для соціального вибуху, адже йдеться про ризик невиплати вкладів десяткам мільйонів громадян України внаслідок можливого банкрутства Ощадбанку.
Стосовно роботи ринку сільгоспсировини в Україні можна сказати, що кількість агробірж обернено пропорційна якості виконання ними функцій щодо формування об’єктивних цін на зазначені ресурси, не кажучи вже про відсутність технологічних зв’язків торгових систем з системами обліку і виконання укладених угод та грошових розрахунків.
Винятком із загального правила донедавна був валютний ринок, який функціонував на основі Української міжбанківської валютної біржі, а його розрахунковою системою виступав акціонерний банк “Кліринговий дім” – єдиний в Україні банк, що спеціалізувався на забезпеченні розрахунків за біржовими угодами. На жаль, продаж банку “Кліринговий дім” зруйнував технологічну цілісність організованого валютного ринку, що негативно позначилося на його можливості виконувати свої макроекономічні функції. Нині Національний банк України здійснює ручне управління курсом національної валюти, не використовуючи переваги ринкових механізмів.
Найбільш розвиненим на сьогодні є ринок корпоративних цінних паперів, інфраструктура якого в Україні вже частково сформована.
Системою визначення ціни у цьому секторі ринкової інфраструктури є наявність 6 фондових бірж та 2 торговельно-інформаційних систем.
Систему обліку прав власності утворюють 352 реєстратори (ведуть реєстри власників цінних паперів, випущених у документарній формі), 82 зберігачі (здійснюють облік прав власників бездокументарних цінних паперів) та 20 тис. реєстрів, що ведуться емітентами самостійно.
Система виконання угод складається з депозитаріїв, які мають забезпечувати виконання угод, укладених на організованому ринку, та розрахункового банку – проведення грошових платежів. На сьогодні в Україні існує 4 депозитарії: депозитарій НБУ, Міжрегіональний фондовий союз, НДУ та депозитарій Української фондової біржі. Депозитарій НБУ не є окремою юридичною особою і обслуговує обіг тільки державних цінних паперів. Депозитарій УФБ перебуває у стадії відновлення функціонування. Відповідно до меморандуму та всупереч українському законодавству НДУ заборонено займатися депозитарною діяльністю. Депозитарій МФС обслуговує декілька угод, укладених на організованому ринку. У зв’язку з відсутністю в Україні ліцензованих розрахункових банків функцію розрахункового банку для МФС здійснює НБУ, який відповідно до законодавства України повинен бути розрахунковим банком для НДУ. При цьому, більшість операцій МФС здійснюється без грошового врегулювання. Поставка цінних паперів проти оплати готівкою практично не застосовується.
Основними проблемами фондового ринку, з точки зору економічної безпеки держави, є переважно “тіньовий” характер торгівлі цінними паперами, фрагментарність розвитку інститутів інфраструктури ринку та низький технологічний рівень роботи професійних учасників ринку стосовно надання послуг з обслуговування інвестиційних процесів.
Так, кількість зареєстрованих у країні бірж становить понад 400, з яких працює лише 60 %. Це на два порядки перевищує реальну потребу економіки України в організаторах торгівлі. Щодо організаторів торгівлі на ринку цінних паперів, то їх налічується 9, з яких 7 – бірж та 2 – торгово-інформаційні системи. При цьому 90 % операцій з цінними паперами здійснюється поза межами організованого ринку.
На сьогодні в Україні так і не створено жодної установи, яка б мала повноцінну ліцензію та здійснювала розрахунково-клірингову діяльність на організованих ринках, тобто забезпечувала б функціональний зв’язок між депозитарною та банківською системами при обслуговуванні процесів інвестування.
Наочним свідченням серйозних проблем в роботі системи обліку прав власності на цінні папери є численні скандали, пов’язані з грубим порушенням прав акціонерів приватизованих підприємств, фальсифікацією реєстрів власників акцій та внесенням до них несанкціонованих змін. Конфлікти навколо пакетів акцій “Миколаївського глиноземного комбінату”, “Укррічфлоту”, “Полтаваобленерго”, “Одесаобленерго”, ВАТ “Балцем” тощо обумовлено низькою якістю роботи інституту реєстраторів, суттєвими недоліками нормативно-правової бази та відсутністю належного контролю за веденням реєстрів акціонерів.
Така ситуація сприяє створенню передумов для зловживань та незаконних дій на ринку з метою встановлення контролю за приватизованими підприємствами, особливо привабливими з інвестиційного погляду, отриманню доходу від цінних паперів, що нині призвело до зростання рівня криміналізації відносин у цій сфері. Одним зі свідчень цього є вбивство члена Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку О. Ромашка, який останнім часом фактично керував роботою Комісії та очолював здійснення нею контрольно-ревізійних функцій.
Сучасний незадовільний стан фондового ринку в Україні обумовлено не тільки об’єктивними технологічними та економічними недоліками роботи його інфраструктури, але й значним негативним впливом на ситуацію, що справляють на нього проблеми суто політичного характеру.
Суттєвим недоліком сучасного ринку цінних паперів є невиправдано велика, порівняно з потребами ринку, кількість учасників, потужність яких сьогодні або практично не використовується, або фактично не відповідає світовим стандартам здійснення професійної діяльності. Це дає можливість їх залучення до створення ринків інших складових виробничого капіталу – електроенергії, енергоносіїв, металів в т. ін.
Таким чином, для формування в Україні повнофункціональної системи організованих ринків капіталу (основних ресурсів виробництва) необхідно:
визначити архітектуру кожного з ринків основних складових виробничого капіталу, враховуючи відповідні особливості організації спотового та термінового ринків;
розробити відповідні фінансові інструменти (цінні папери або їх похідні), визначити (створити) на кожному з ринків національного організатора торгівлі та розробити правила біржової торгівлі зазначеними спеціалізованими фінансовими інструментами;
визначити та запровадити систему реєстрації прав власності та систему виконання угод, укладених на організованому ринку, створити інститути, що забезпечать їх функціонування;
зосередити “левову частку” торгівлі відповідним ресурсом на визначеному національному організаторі торгівлі.
Саме таким чином мають бути утворені ринки електроенергії, металів, окремих видів сільськогосподарської продукції, енергоносіїв інших ресурсів виробництва.
Непростою проблемою є необхідність утворення з окремих організованих ринків основних ресурсів виробництва цілісної системи, якою зручно користуватися основним учасникам суспільного виробництва. Наявність такої системи, крім зручності, має забезпечити значну економію коштів порівняно зі створенням відокремлених організованих ринків.
Принцип цілісності ринку, створення єдиного для всієї держави ринкового простору потребує впровадження єдиних підходів до функціонування організованих ринків на всій території України, здійснення виваженої державної політики та координації дій міністерств та відомств економічного сектора.
Для успішного виконання цього завдання вбачається за доцільне Кабінету Міністрів та Міністерству економіки разом з Міністерством фінансів, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України за участю галузевих міністерств розробити Національну програму розвитку ринкової інфраструктури в Україні, яка має визначити заходи щодо формування в Україні сприятливого ринкового середовища та забезпечувати їх впровадження у найкоротший термін.
При цьому потребує серйозного вивчення питання вибору найбільш раціональної для України моделі ринкової інфраструктури, а саме: ретельного аналізу пропонованої інфраструктури на основі домінуючої сьогодні американської стратегії “вільного ринку”, яка базується на гіпотетичній можливості самоутворення ринкового середовища за умови створення державою “відповідних умов”, тобто приватизації майна виробничого призначення та дерегуляції економіки.
Суть питання полягає у тому, що згідно з досвідом Сполучених Штатів Америки самостворення цивілізованого ринкового середовища потребує багатьох десятиріч, а за цей час індустріальну частину української економіки буде повністю зруйновано.
Є підстави вважати, що самостворення ринкового середовища в Україні за американським рецептом принципово неможливо навіть у віддалені часи, оскільки ринкова інфраструктура у США базується на принципово іншій правовій основі, унікальній грошовій системі, на абсолютно іншій ментальності населення. Досвід запровадження американських механізмів ринкового саморегулювання, наприклад у Франції, свідчить про те, що навіть у країнах з розвиненою ринковою економікою ці механізми працюють далеко не добре, що призвело до їх демонтажу та заміни національними інститутами, які діють набагато ефективніше.
Управління економікою, фінансами та ринковою інфраструктурою в США побудовано на культі ринкового саморегулювання. Зокрема, саморегулюючі організації (СРО) на фондовому ринку мають широкі повноваження щодо регулювання діяльності професійних учасників ринку, захисту їх “цехових” інтересів. В Україні СРО не набули широкого значення, оскільки рівень усвідомлення українськими учасниками ринку загальнонаціональних інтересів, а також рівень їх професійних та технічних можливостей не дозволяє делегувати СРО повноваження, аналогічні тим, що отримали їх американські колеги, без ризику ще більше погіршити ситуацію на ринку.
Крім того, американська фінансова система (у тому числі банківська система) за своєю структурою, механізмами та технологіями значно відрізняється від створеної за роки Незалежності української фінансової системи.
Слід врахувати, що у самих Сполучених Штатах Америки сьогодні проходять процеси переосмислення та реформування цієї системи.
Аналіз європейської практики регулювання фінансових ринків свідчить про зростання ролі державно-громадських інститутів у провадженні державної політики на фондовому ринку країн Європи. З огляду на проголошений Президентом України Л.Д. Кучмою головний пріоритет зовнішньої політики нашої держави – набуття Україною членства у Європейському Союзі, а також враховуючи територіальну наближеність і більшу ментальну схожість українців та народів Європи, доцільніше застосовувати у розбудові ринкового середовища в Україні європейський досвід.
Особливе місце в цьому процесі може відігравати досвід Франції, оскільки за участю саме цієї країни в Україні побудовано першу фондову біржу, впроваджено сучасну технологію у роботу зберігачів, розвиватиметься Національний депозитарій України.
Організуюча роль на ринках капіталу Франції належить Раді фінансових ринків (CMF), яку було засновано у 1996 році на підставі Закону про модернізацію фінансової діяльності у зв’язку із впровадженням у Франції директиви ЄС “Про інвестиційні послуги” від 10 березня 1993 р.
Склад Ради визначається Міністром економіки та фінансів строком на 4 роки; до неї входять представники державних органів, промислових компаній, інвесторів, фінансових посередників (інвестиційні фірми та банки). До компетенції Ради фінансових ринків віднесено визначення правил організації та функціонування організованих ринків (ринку корпоративних цінних паперів, ринку похідних фінансових інструментів, товарних ринків тощо), розгляд планів інвестиційної діяльності нових учасників ринку перед затвердженням відповідним державним органом, санкціонування інвестиційної діяльності французьких компаній в інших країнах Європи. Рада здійснює моніторинг виконання нормативних актів, що є обов’язковими для всіх учасників інвестиційної діяльності, має повноваження накладати санкції за їх порушення.
Аналогічна практика організації регулювання ринків капіталу існує у Великобританії: Управління фінансових послуг (FSA) – відоме до жовтня 1997 р. як Рада з цінних паперів та інвестицій (SIB), є незалежним неурядовим органом, що здійснює повноваження, встановлені йому відповідно до Закону про фінансові послуги від 1986 р. та у зв’язку із впровадженням вищезгаданої директиви ЄС “Про інвестиційні послуги”. Голова та члени Ради FSA призначаються Першим Лордом Міністерства фінансів. Як і французьку CMF, FSA сформовано з фахівців широкого спектру, які мають досвід професійної діяльності в галузі фінансових послуг, юридичних та бухгалтерських послуг, державної служби та в інших регуляторних і наглядових органах.
Головними цілями FSA у регулюванні ринку капіталу в Великобританії є підтримка стійкості фінансової системи країни, захист інвесторів та сприяння прозорим та упорядкованим інвестиційним ринкам. З метою реалізації цих завдань FSA керує регуляторною системою, запровадженою Законом про фінансові послуги від 1986 р.; встановлює стандарти для фірм та регуляторів; розслідує протизаконні випадки інвестиційного бізнесу та здійснює заходи щодо правозастосування; регулює системи колективного інвестування, здійснює банківський нагляд.
Життєва необхідність розробки та реалізації в Україні Національної програми розвитку ринкової інфраструктури, організаційного забезпечення та координації дій учасників (як міністерств і відомств економічного профілю, так і учасників ринку) щодо її впровадження об’єктивно вимагає створення Національної ради фінансових ринків України на зразок Французької ради фінансових ринків та Управління фінансових послуг Великобританії.
До складу Національної ради фінансових ринків України необхідно буде ввести представників органів державної влади, громадських організацій та ринкових структур. Повноваження зазначеного органу мають бути співвіднесені із функціями Національного депозитарію України, на який сьогодні покладено значну частину повноважень, які у Франції має Рада фінансових ринків, у Великобританії – Управління фінансових послуг.
Створена Національна рада фінансових ринків України стане механізмом збалансування загальнодержавних та ринкових інтересів на шляху розбудови в Україні сучасної ринкової інфраструктури, яка є фундаментальною основою для забезпечення економічного зростання у реальному секторі вітчизняної економіки, інтеграції України у світові фінансові ринки.
Створення Національної ради фінансових ринків найбільш доцільно проводити шляхом реорганізації існуючої Ради Національного депозитарію України на основі внесення відповідних змін до Указу Президента України “Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України” від 22.06.99р. № 703/99.
Сьогодні необхідно виважено ставитися до формування моделі вітчизняного ринкового середовища, враховувати місце та роль уже створених державних та ринкових інститутів з метою їх найефективнішого використання, національні особливості економіки та зовнішньоекономічні інтереси українських підприємств як щодо поставок ресурсів, так і реалізації виготовленої продукції.
Створення в Україні організованих ринків основних ресурсів виробництва (ринків капіталу) забезпечить конкурентну перевагу вітчизняного виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках завдяки підвищенню конкурентності його продукції.
Створення сучасної ринкової інфраструктури матиме важливий зовнішньополітичний наслідок для України – буде закладено підвалини для набуття Україною серед країн СНД привабливого статусу країни, на території якої знаходяться організатори торгівлі, де укладаються угоди стосовно ресурсів виробництва, які здійснюються не тільки в Україні, але й в інших країнах СНД.
Україна має об’єктивні передумови стати (щонайменше для країн СНД) місцем міжнародної організованої торгівлі основними видами сільськогосподарської сировини, металами, вугіллям, електроенергією та деякими іншими ресурсами, що виробляються як у країнах колишнього СРСР, так і в країнах Північної Африки, Близького Сходу та Центральної Європи.
Найактуальним, на наш погляд, що можна чекати у результаті пропонованих заходів, буде усунення передумов та підгрунтя для здійснення будь-яких “тіньових” операцій: фіктивних, псевдолегетимних чи повністю не оформлених документально. Досить “свіжі” приклади країн Східної Європи підтверджують те, що впровадження системи організованих ринків фактично унеможливило проведення операцій, спрямованих на ухилення від оподаткування під виглядом розрахунків, а це, відповідно, призвело до суттєвого зростання бюджетних надходжень.
Враховуючи те, що “тіньова” економіка – є не тільки криміногенним явищем, а й економічним, пронизаним фінансовими, організаційно-управлінськими і правовими технологіями, і, що зустрічається часто, некриміналізованими проявами, які є суспільно небезпечними джерелами “тіньової” економіки, а, навпаки, віднесено до категорії корисних, невідкладних, запобіжних тощо, успіхи у напрямі усунення підгрунтя для її існування можливі лише за умови єдиної концепції та програми покоординованих дій, в основі яких одним із пріоритетних заходів повинно бути створення сучасної інфраструктури організованих ринків** При підготовці статті було використано статистичні дані, матеріали звітів та аналітичних довідок Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного депозитарію України..
Список використаних джерел
1. Николаева М., Шевяков А. Теневая экономика. Методы анализа и оценки (обзор работ западных экономистов). – М., 1987. – С. 53.