Мета і мотив злочину , їх значення для кваліфікації
План.
Вступ……………………………………………………………………………..3
1. Мотив злочину в кримінальному праві……………………………………..4
2. Мета злочину в крмінальному праві………………………………………..11
3. Значення мотиву і мети злочину для кваліфікації злочину………………13
Висновок………………………………………………………………………..18
Джерела…………………………………………………………………………19
Вступ.
Проблема мотиву і мети - проблема багатопланова, багатоаспектна. Вона стоїть на стику багатьох наук, особливо, психології, філософії, соціології, права й інших. Багатоаспектність робить цю проблему надзвичайно складною і перспективною.
В даний час у зв'язку з активною розробкою проблеми особистості дослідженню мотивації стало більше приділятися уваги в філософській, соціологічній і іншій літературі.
Треба, однак, відзначити, що деякі філософські аспекти даної проблеми ще недостатньо досліджені. Особливо потребу в її розробці мають гносеологічні й морально-етичні аспекти мотивації поведінки, зокрема такі як воля і мотивація поведінки, роль мотиву і мети в морально-етичній оцінці вчиненого.
Актуальність даної проблеми підкреслюється і її практичною значимістю. Досліджувана проблема безпосередньо пов'язана зі змістом і напрямком карної політики держави, задачами і цілями покарання й організацією його виконання.
Проблема і мета безпосередньо пов'язана з розробкою і застосуванням цілого ряду інститутів карного права – визначенням основ кримінальної відповідальності і її індивідуалізацією, установленням суб'єктивної сторони злочину, осудності , характеристикою обставин, що виключають суспільну небезпеку діяння, розмежуванням стадій навмисної злочинної діяльності.
Особливо слід зазначити кримінологічний аспект цієї проблеми і зв'язок її з особистістю. Саме дослідження кримінологічного аспекту проблеми мотиву і мети злочину викликається найбільший теоретичний інтерес робить її найбільш перспективною.
Метою даної курсової роботи є комплексний розгляд мотиву і мети злочину, їхнього значення в механізмі вольового поводження, у характеристиці особистості і визначенні її структури, при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.
1. Мотив в кримінальному праві
Погляд на мотив злочину і його роль у суспільно небезпечній поведінці багато в чому залежить від того, який зміст ми вкладаємо в це поняття.
Поняттям "мотив" можна розкрити різними сторонами людської активності: окремий вольовий акт (вчинок) і ряд вольових актів - поведінку як окремого індивіда, так і будь-якої соціальної спільності. За допомогою мотиву визначається зміст усіх видів людської діяльності, моральні, правові і світоглядні погляди і соціальна роль конкретної особистості.
Мотив - це насамперед одне з найбільш істотних психологічних понять за допомогою якого розкривається внутрішня природа людських вчинків, їхня сутність. Він виступає найважливішим компонентом психологічної структури будь-якої людської діяльності, її рушійною силою, позначає внутрішню причину вчинків конкретної особистості.
Труднощі визначення мотиву в праві викликається насамперед тим, що в загальній психології - науці, покликаній безпосередньо займатися розробкою проблеми мотивації поводження , - маються великі розбіжності в характеристиці цього поняття.
При з'ясуванні змісту мотиву злочину і визначенні його співвідношення з іншими ознаками в суспільно небезпечному діянні необхідно виходити зі специфіки й особливостей людського поводження, що по своєму соціально-психологічному змісту явище дуже складне, багатопланове. Однак головне, що відрізняє його від інших явищ це те, що воно носить цілеспрямований характер. Людина звичайно прагне обирати таку поведінку, яка б більше відповідало пристрастям і потягам, які займають важливе місце в структурі особистості.
Вибірковість - це основна властивість поведінки, її найбільш характерна риса. Цією властивістю володіє будь-яка людська поведінка, у тому числі і протиправна. Дана обставина і повинна служити відправним моментом у визначенні об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, у тому числі й у визначенні мотивів. У визначенні мотивів повинна бути насамперед підкреслена його основна функція, та роль, що він виконує, коли людині приходиться приймати рішення, робити вибір в умовах складних і суперечливих обставин.
Тому визначення мотиву як спонукання, яким керувалася особа, вчиняючи ту чи іншу дію, досить повно відбиває специфіку цього поняття і його роль у механізмі людської поведінки Филановский И.Г. Мотивы и цели преступления.//Соц. законность.-1968.-№2. – С. 6.
Таким чином, стосовно кримінального права можна сказати, що мотив злочину - це усвідомлене спонукання, що викликає рішучість особи вчинити злочин.
Звичайно дана ознака далеко не вичерпує зміст мотиву. Але він підкреслює ту основну функцію, що виконує мотив у механізмі людського поводження взагалі і протиправному зокрема.
Мотив завжди є ідеальною підставою вчиненого злочину, тому що обумовлює цілеспрямовану діяльність суб'єкта . Як справедливо відзначав В.І. Мясищев, поняття мотиву має двояке значення
спонукальної рушійної сили чи поводження переживання;
підстава вчинку , рішення, думки Мясищев В,И, Личность и отношения человека. //Проблемы личности. Материалы симпозиума.,Т.1.-М.,1968. – С. 69.
Мотивовані дії, у тому числі і злочин, мають у своїй основі і рушійній силі спонукання, і підставу дії, а так звані невмотивовані дії (наприклад імпульсивні) тільки спонукання , підстава ж дії тут відсутня, не усвідомлюється суб'єктом, тому за них не буде наставати кримінальна відповідальність.
Мотиви, будучи ідеальною підставою злочину, як правило, є виправданням його здійснення в очах самого діючого суб'єкта. Однак, подібне виправдання часто не задовольняє злочинця, коли об'єктивно, із загальноприйнятої точки зору, мотив злочину є аморальним. Тому багато злочинців починають висувати будь-які, доступні їм, мотиви для виправдання скоєного діяння перед іншими людьми, перед суспільством у цілому і для самовиправдання, спрямованого на самозаспокоєння.
Необхідно розрізняти мотив як внутрішнє, споконвічне виправдання зскоєння злочину і висування злочинцем помилкових мотивів для самовиправдання і виправдання свого діяння перед суспільством в цілому. Не говорячи вже про різну психологічну сутність цих явищ, різниця між ними полягає в тому, що прийняття спонукання як виправдання злочину відбувається завжди до його здійснення , а висування помилкових мотивів можливо і до, і під час, і після здійснення злочину. Мотив у людській поведінці виконує різноманітні функції, але дві з них - динамізуюча та сенсостворююча - є головними, визначальними.
Мотив може виступати як джерело активності особистості, як фактор, що спонукує до здійснення злочину і разом з тим як обставина з який зв'язане усвідомлення вчиненого.
Мотив у конкретному людському поводженні насамперед виконує динамізуючу роль. Він стимулює поведінку , є джерелом активності особистості. Мотив стоїть на початку вольового процесу і виступає як спонукальна сила до здійснення дії. Саме етимологічне значення цього терміна безпосередньо пов'язано з визначеною функцією мотиву. Латинські терміни "motum","moveo" - як можна краще виражають дану особливість мотиву.
Про сутність мотиву злочину в юридичній літературі не має єдності поглядів. На думку А.В. Наумова "мотив - усвідомлене спонукання (потреба, почуття тощо) до досягнення визначеної мети за допомогою здійснення злочину." Наумов А.В. Мотивы убийства.-Волгоград,1969. – С. 13. Г.Т. Філановський відносить до мотиву "усвідомлений і конкретно опредмечений інтерес, що спонукав до здійснення суспільно небезпечного діяння" Филановский И.Г. Мотивы и цели преступления.//Соц. законность.-1968.-№2. – С. 46. Приведені точки зору у певній мері тяжіють до психологічного визначення мотиву і є занадто загальними.
Оскільки мотив завжди так чи інакше пов'язаний з метою здійснення діяння (мислимим представленням про майбутнє, якого прагне досягти суб'єкт), з уявленням про способи досягнення цієї мети (саме злочинним шляхом або при можливості усвідомлення суспільної небезпеки і протиправності вчиненого) і про можливість покарання за скоєний злочин (діючи злочинно суб'єкт, як правило, завжди розраховує на безкарність), його можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) до скоєння конкретного цілеспрямованого вчинку (вольового акта), що є суспільною небезпекою і передбаченого карним законом як злочин.
Спонукання є формою відносин особи до навколишнього середовища як до джерела задоволення його потреб. Будучи спонуканням, мотив завжди спрямований той чи інший об'єкт (особу, предмет), що виступає як засіб його задоволення.
У мотиві злочину знаходить висвітлення також і особистісний зміст скоєного людиною діяння. В особистості широкий діапазон спонукань, що обумовлює багатоплановість і багатосторонність мотивації дій. У конкретній ситуації особистість віддає перевагу визначеним мотивам, що стають ведучими, чільними в поводженні. Вони відсувають убік чи підкоряють інші спонукання.
Виявлення мотиву веде до розкриття значеннєвого змісту злочинних дій, допомагає встановленню характеру події злочину. Одночасно мотив є одним з ознак, що характеризують особистість обвинувачуваного. Мотив злочину, як більш чи менш виразне внутрішнє спонукання до визначеної дії, породжується різними внутрішніми і зовнішніми факторами. Їх прийнято іменувати мотивостворюючими. До них відносяться потреби, інтереси, ціннісні орієнтації суб'єкта, конфліктні ситуації й інші суб'єктивні й об'єктивні обставини.
Розглянемо деякі з них.
Серйозне місце в мотивації злочинної поведінки займають потреби особистості. Потреби - соціально-психологічна категорія (соціальна по змісту і психологічна за формою прояву). Вони формуються в процесі соціалізації особистості, тобто в ході її життєдіяльності, через спілкування з іншими людьми, через інші канали - під впливом об'єктивних факторів соціального середовища й у взаємодії з природною організацією індивіда.
У якості одного з найбільш розповсюджених мотивів злочинів виступають почуття особистості. Будучи проявом моральної установки, почуття є разом з тим елементами емоційної сфери. Почуття як мотив здебільшого виявляються у злочинах проти особистості. Розкрадання, хабарництво не можна пояснити в плані емоційного конфлікту. Отут почуття не визначають, а лише супроводжують мотив злочину.
Найбільш розповсюдженим мотивом здійснення злочину виступають інтереси особистості. Інтерес можна визначити як специфічне відношення до об'єкта в силу його життєвої значимості й емоційної привабливості. Карний закон іноді виділяє інтереси особи як самостійний мотив злочину. Наприклад корисливі чи особистісні інтереси є спеціальними мотивами при зловживанні владою чи службовим становищем. Численні випадки, коли інтереси не зазначені безпосередньо в законі як мотиви злочину. До них відносяться корисливі інтереси при розкраданні майна.
Важливу роль у мотивації поводження грають ціннісні орієнтації - соціально обумовлена система відносин особистості до явищ і подій навколишньої її соціального середовища. Ціннісні орієнтації складають елемент загальної соціальної спрямованості особистості, яка формується в процесі життєдіяльності. Різновидом ціннісних оріентацій є соціальні установки особистості, що формують визначене сприйняття й оцінку навколишніх подій і явищ, а також готовність діяти відповідним чином.
Звички як мотиви поводження не мають самостійного психологічного змісту. У їхній основі лежать ті ж потреби, інтереси, почуття, погляди й і переконання. Однак у міру формування звичка перетворюється в суб'єктивний фактор - у мотив визначеного стереотипного поводження.
Мотиви людської поведінки взагалі і мотиви злочину зокрема відрізняються великою розмаїтістю як по своєму соціально-психологічному і предметному змісті, так і по морально-етичній і правовій оцінці. По різному вони виражають соціальні і біологічні засади особистості і відіграють неоднакову роль
у її структурі.
Професор Чубинский, за прикладом Фері, поділяв усі мотиви людських вчинків на двох категорій: моральні й антиморальні Чубинский М.П. Мотив преступной деятельности и его значение в уголовном праве.-Ярославль,1990. – С. 123 (8;123).
П.С. Дагель поділяє всі мотиви злочинів на три групи Дагель П.С.,Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление.-Воронеж,1974. – С. 196 (6;196).У першу групу він включає суспільно небезпечні мотиви:
а) антидержавні мотиви,
б) особисті мотиви,
в) релігійні мотиви та мотиви, які випливають з марновірств.
Ці мотиви мають кримінально-правовий характер. Вони можуть враховуватися при визначенні кримінальної відповідальності і при призначенні покарання.
До другої групи відносяться суспільно нейтральні мотиви, куди включаються такі спонукання, як образа в зв'язку з неправильними діями потерпілого чи інших осіб, сором, захопленість тощо. Ці мотиви не впливають на вирішення питань про кримінальну відповідальність і застосування покарання.
Третя група мотивів характеризується як суспільно корисні. Дані мотиви можуть враховуватися як обставини, що зм'якшують відповідальність.
Варто також розрізняти мотиви двох порядків: "підсвідомі" і "реально діючі". Перші пояснюють, чому людина діє так, а не інакше. Другі ж безпосередньо спонукують людини до здійснення визначених дій, тобто як би виконують роль двигуна і таким шляхом стають мотивом злочину.
Чинне кримінальне законодавство надає питанню про мотив велике значення. В Кримінальному кодексі України мотив як ознака складу злочину передбачений в багатьох статтях.
Мотиви злочинів, як і все психічне - це не статистичні, а динамічні утворення. Даний факт говорить пр те, що сама детермінація мотивів виступає як процес. У ході мотивації безперервно виникають і розвиваються всі нові зовнішні і внутрішні умови для протікання процесу. Тому в процесі діяльності мотиви перетворюються, змінюються і трансформуються.
2. Мета злочину в кримінальному праві.
З мотивом злочину тісно пов'язане поняття мети злочину. Мета злочину це ідеальний образ бажаного майбутнього результату, до якого прагне злочинець, Скоюючи суспільно небезпечне діяння.
Мета злочину не можна зводити до його фактичного результату. Дійсний результат діяльності завжди відрізняється від поставленої мети і не є виконаною метою. Тому варто говорити про розбіжність чи відносність збігу мети і результату. Відносність збігу мети та об'єктивного результату діяльності полягає в тому, що, навіть збігаючись з метою цілком, даний результат усе-таки має зміст, що не є змістом мети і перебуває за межами намірів суб'єкта. Розбіжність мети і дійсного результату може виступати як "недовиконана" чи мета як "перевиконана" мета, що виявляється в непередбаченому результаті діяльності. Ці положення допомагають правильно з'ясувати механізм співвідношення мети і злочинного результату в злочинах, зроблених с непрямим наміром і по необережності.
Мета тісно пов'язана з потребами, інтересами і цінностями. Поява визначеної мети обумовлена об'єктивною дійсністю.
Відзначаючи детермінованість походження цілей, необхідно підкреслити , що вибір мети звичайно розміряється з наявним об'єктивними можливостями їхнього досягнення.
Мета злочину має неоднакове значення для кримінальної відповідальності за здійснення різних злочинів. Для одних складів злочинів вона є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони, для інших вона перебуває за межами складу.
Мета злочину також як і мотив характеризує суб'єктивні процеси, що протікають у свідомості особи в зв'язку зі здійсненням злочину. Отже, мета разом з іншими обставинами показує міру суспільної небезпеки діяння й особистості злочинця, що обов'язково варто враховувати при визначенні виду і розміру покарання.
Специфічна властивість мети - її тимчасовість. Коли мета досягнута, вона перестає бути метою, тобто вона знімається.
Цілі можуть істотно розрізнятися за своїм характером і значенням. Наприклад, цілі, до яких відносяться: підрив і ослаблення влади, провокація війни і міждержавних ускладнень, незаконне одержання чужого майна і розпорядження їм як своїм власним тощо. Встановлення того, що при здійсненні злочину особа ставила перед собою зазначені цілі, істотно впливає на підвищення ступеня суспільної небезпеки як самого злочину, так і особистості особи, що його скоїла.
Так, мета підриву й ослаблення влади додає скоєному діянню особливо якісну властивість, що дозволяє розглянути його як особливо небезпечний державний злочин.
Мета незаконного одержання чужого майна і розпорядження ним як своїм власним характеризує діяння як зазіхання на власність.
Мета приховання іншого злочину чи полегшення його здійснення свідчить про особливу небезпеку особи, що скоїля інший злочин.
При скоєнні злочину можливо також і прагнення до досягнення цілей, що не мають злочинного характеру. Суспільно небезпечними є не самі цілі, а обрані особою шляхи їхнього досягнення.
Таким чином, по своєму змісту цілі можуть бути як суспільно небезпечними , так і такі, що не являють суспільної небезпеки. В останньому випадку вони не заслуговують осудження від імені держави. Мета будучи ознакою суб'єктивної сторони злочину, не охоплюється поняттям провини.
З врахуванням ролі, що грають вказівки на мету в складах злочинів, варто розрізняти цілі, що є конститутивною ознакою відповідних складів, цілі - як їх кваліфікуючі ознаки.
При встановленні цілей не віднесених законодавцем до числа конститутивних, кваліфікуючих ознак складу злочину чи пом'якшувальних обставин, суд може їх врахувати при призначенні покарання.
Встановлення якої-небудь мети в оособи, що скоїла суспільно небезпечне діяння, впливає і на форму провини особи. Мета нерозривно пов'язана з вольовим моментом наміру. Мета є тим результатом, що безпосередньо охоплюється цим бажанням. Звідси, якщо мета відноситься до числа ознак складу злочину, то відповідно злочин може бути скоєно тільки з прямим наміром.
Певні цілі маються і при здійсненні інших злочинів, тому що будь-яка свідома діяльність людини позв'язана з якими-небудь цілями. Однак, у тих випадках, коли цілі особи виходять за рамки відповідного складу злочину, вони не роблять впливи на форму провини, не визначають її в якості тільки прямого наміру.
3. Значення мотиву і мети злочину для кваліфікації злочину.
Кожен вид поведінки людини в суспільстві обумовлений якимись спонукальними мотивами і цілями. Мотив і мета злочину входять у зміст суб'єктивної сторони злочину.
Про мотив і мету злочину в теорії кримінального права говориться в двоякому змісті, по перше, як про обов'язкові спонукальні стимули будь-якої суспільно небезпечної поведінки людини і, по-друге, як про спеціальні кримінально-правові норми, що використовуються для конструювання законодавчої моделі злочину певного виду. У цих випадках мотив і мета виступають у якості однієї з ознак складу злочину.
Мотив і мету законодавець використовує при конструюванні далеко не всіх злочинів. Ці ознаки не завжди вказуються в законі в числі необхідних ознак складу злочину. У зв'язку з цими обставинами мотив і мета у теорії карного права віднесені до групи факультативних ознак складу злочину, а точніше суб'єктивної сторони.
Незважаючи на те, що мотив і мета повинні бути встановлені слідчим і судом при розгляді будь-якої кримінальної справи, в тому числі й у необережних злочинах, у процесі кримінально-правової кваліфікації злочину мотив і мета враховуються лише в навмисних злочинах. У необережних злочинах мотив і мета установлюються головним чином або на стадії призначення конкретної міри покарання винному або в кримінологічному плані, у плані з'ясування причин і умов, що сприяють скоєнню злочину, і для з'ясування морального вигляду особистості злочинця. Таким чином, у необережних злочинах мотив і мета не роблять впливу на кваліфікацію злочину. Інше правове значення має мотив і мета у навмисних злочинах. Якщо мотив і мета виступають як необхідна ознака суб'єктивної сторони певного виду злочинів то, це завжди свідчить про те, що дане суспільно небезпечне діяння відноситься до групи навмисних злочинів.
Точне встановлення мотиву і мети дозволяє правильно кваліфікувати вчинене, визначити форму провини і ступінь суспільної небезпеки злочину й особистості особи, його що скоїла, виявити причини конкретного злочину і, отже, розробити і здійснити заходу для попередженню подібних злочинних діянь.
Кримінально-правове значення мотиву і мети різне. Вони як і інші факультативні ознаки складу злочину можуть мати трояке значення.
По-перше, вони можуть бути обов'язковими ознаками основного (простого) складу злочину, коли або прямо вказується на них у диспозиціях відповідної статті Кримінального кодексу, або маються на увазі як необхідна ознака складу конкретного злочину. Якщо по обставинах справи не буде встановлений певний мотив чи певна мета, то в діях (бездіяльності) особи відсутній склад даного злочину.
Мета, як обов'язкова ознака названа, наприклад, у таких складах, як терористичний акт (ст. 258 КК), Законодавча конструкція складів таких злочинів, як крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), припускає корисливі мотиви і цілі.
Тому в складах злочинів, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони яких є певні чи мотив мета, відсутність їх при здійсненні діяння означає або відсутність складу злочину взагалі або наявність іншого складу злочину.
По-друге, мотив і мета у ряді випадків є кваліфікуючими ознаками. Так, кваліфікуючою ознакою мотив виступає в складі умисного вбивства з корисливих чи хуліганських спонукань (п.п. 6,7 ст.115 КК) і з метою приховати інший чи злочин полегшити його здійснення (п. 9 ст.105). При відсутності зазначених обставин учинене може бути кваліфікований лише як склад простого навмисного убивства по ч. 1 ст. 115 КК.
По-третє, коли мотив і мета не зазначені в диспозиції статей КК і законодавча конструкція того чи іншого складу їх не припускає, вони виконують роль обставин, що зм'якшують чи обтяжуючих відповідальність.Так, п. 9 ст. 115 КК як обставину обтяжуючого покарання передбачає "здійснення умисного вбивства з метою приховати інший чи злочин полегшити його здійснення".
Мотив і мета відіграють різну роль у психологічному механізмі навмисних і необережних злочинів. Це насамперед обумовлено різним зв'язком мотиву і мети зі злочинними наслідками, що є елементом складу злочину.
При прямому намірі злочинний наслідок, зазначений у складі злочину, є бажаним майбутнім результатом, метою (кінцевою чи проміжною) дії винного. Таким чином, злочинний наслідок при прямому намірі цілком випливає з мотиву дій винного і визначається цим мотивом. Складніший стан справ з непрямим наміром. Так, І.Г. Філановский вважає, що при непрямому намірі винний не тільки ясно собі уявляє взаємозв'язок діяння і наслідків, але і свідомо їх застосовує, а тому мотив його поводження поширюється і на наслідки діянь. Це положення викликало критику з боку інших дослідників. У злочині, скоєному з непрямим наміром, мотив визначає постановку мети. Але мета у даному випадку не є злочинним наслідком, включеним до складу злочину. Злочинні наслідки не випливають з мотиву поводження винного, не визначаються цим мотивом і самі по собі не уточнюють його Дагель П.С.,Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление.-Воронеж,1974. – С. 198.
Не менш складним є питання про мотив і мету в необережних злочинах. Мотив і мета при злочинному легкодумстві не охоплюють злочинних наслідків, тому що суб'єкт враховує суспільно небезпечні наслідки, що може заподіяти своєю дією, але легковажно розраховує їх запобігти.
При злочинній недбалості суспільно небезпечні наслідки не передбачаються і тому не беруть участь у мотивації вчинку. Але саме діяння є мотивованим і цілеспрямованим. У даному випадку відбувається розбіжність мети і результату, явище "перевиконаної мети", але відповідальність тут настає тільки тоді, коли буде встановлено, що обличчя об'єктивно повинно було, суб'єктивно могло передбачати ті наслідки, що наступили в результаті його дій.
Мотив і мета будучи необхідними елементами будь-якого злочину, у той же час не завжди вказуються в числі необхідних ознак складу злочину, як наприклад, не завжди вказується спосіб дії чи бездіяльності, місце, час тощо, хоча будь-яке злочинне діяння відбувається певним способом, у визначеному місці й у визначений час.
Мотив і мета можуть бути обов'язковими ознаками складу злочину і тоді, коли вони прямо не зазначені в тексті диспозиції тієї чи іншої статті КК. Це походить від того, що зміст складу злочину ширше тексту диспозиції статті, і воно може бути з'ясовано лише в результаті аналізу системи норм чинного законодавства Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений.-М.,1963. – С. 76.
Входячи до складу злочину, мотив і мета безпосередньо впливають на кваліфікацію злочинів. Однак, мотив і мета мають значення для кваліфікації й у тому випадку, коли вони не є необхідною ознакою того чи іншого складу злочину. Тоді вони повніше і глибше розкривають зміст відповідного складу злочину.
Мотив і мета тісно зв'язані з призначенням покарання. Для обрання справедливої міри покарання насамперед необхідна правильна кваліфікація діяння, що неможливо без врахування мотиву і мети злочину. Без їхнього врахування неможливо і належне виконання вимог принципу індивідуалізації покарання.
Зі сказаного випливає, що мотив і мета злочину незалежно від того входять вони до складу злочину як обов'язкові ознаки чи ні, завжди мають кримінально-правове значення.
Висновок.
Мотив і мета злочинну висвітлюють вчинене винним допомагають розмежувати добро і зло, іншими словами в залежності від змісту й особливостей мотиву і мети скоєне особою діяння, з погляду морально-етичної оцінки може здобувати різне значення.
Значення мотиву і мети в діяльності органів суду, прокуратури і внутрішніх справ, що ведуть боротьбу зі злочинністю, важко переоцінити. Встановивши мотив і мета злочину, органи правосуддя мають можливість правильно його кваліфікувати, визначити винному міру покарання, виявити причини й умови, що сприяли здійснення злочину і вжити заходів до їх усунення.
Практична значимість розглянутої проблеми пояснює той великий інтерес, що виявляють до неї юристи.
Мотив і мета пронизують усі сфери суспільної діяльності людей, характеризують різні сторони їхньої діяльності. В них виражається те, що передбачаються і бажані результати реалізації тих чи інших можливостей дійсності, що були попередньо оцінено й обрано. Мотиви і мети є породженням визначених потреб, у більш-менш безпосередній формі відбивають їх, дають ту чи іншу оцінку.
Джерела.
Кримінальне право України: Загальна частина // За ред. М.І. Бажанова, Ю.В Бауліна, В.І. Борисова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право – 2002.
Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений.-М.,1963.
Наумов А.В. Мотивы убийства.-Волгоград,1969.
Филановский И.Г. Мотивы и цели преступления.//Соц. законность.-1968.-№2.
Дагель П.С.,Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление.-Воронеж,1974.
Мясищев В,И, Личность и отношения человека. //Проблемы личности. Материалы симпозиума.,Т.1.-М.,1968.
Чубинский М.П. Мотив преступной деятельности и его значение в уголовном праве.-Ярославль,1990.