Реабiлiтуючi пiдстави до закриття кримiнальної справи
Реабiлiтуючими підставами до закриття кримiнальної справи слiд вважати підстави, вказані в п.п.1,2,5 ч.1. ст.6, ст.7-3 та в ч.2 ст.213 КПК України, а саме: вiдсутнiсть подiї злочину (п.1 ч.1 ст.6 КПК);вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину (п.2 ч.1 ст.6 КПК ); недосягнення особою вiку з якого можлива кримiнальна вiдповiдальнiсть (п.5 ч.1 ст.6, ст.7-3 КПК); недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину (ч.2 ст.213 КПК ).
Бiльшiсть авторiв [15,51] дотримуються думки, що справа закривається за вiдсутнiстю подiї злочину у наступних конкретних випадках:
подiя, у зв'язку з якою порушена кримiнальна справа, взагалi не мала мiсця. Наприклад, слiдчим була порушена кримiнальна справа на пiдставi повiдомлення КРУ про виявлену пiд час проведення ревiзiї, недостачу товарно-матеріальних цінностей. В ходi розслiдування встановлено, що ревiзором не були врахованi всi розхiднi документи i помилково зроблене припущення, що товарно-матерiальнi цiнностi викраденi. У зв'язку з тим, що подiя злочину взагалi не мала мiсце, слiдчий закрив кримiнальну справу за ст.6 ч.1 п. КПК [52];
подія мала мiсце, але не є подiєю злочину, тому що була результатом дiї потерпiлої особи. Часто закриваються кримiнальнi справи, пiд час розслiдування яких з'ясовується, що причиною смертi особи є самогубство;
подiя мала мiсце, але не є подiєю злочину, тому що не була результатом дiї людини. Наприклад, встановлення факту пошкодження майна або факту пожежi, якi були наслiдками удару блискавки, тягне за собою закриття кримiнальної справи за п.1 ч.1 ст.6 КПК.;
якщо точно не встановлено, чи мала мiсце подiя злочину. Г.I. Чангулi вказував: "Якщо недоказано, що злочин дiйсно мав мiсце, справа пiдлягає закриттю за вiдсутнiстю подiї злочину."[54].
Друга реабiлiтуюча пiдстава до закриття кримінальної справи передбачена п.2 ч.1 ст.6 КПК - вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину. Дана пiдстава застосовується в тих випадках, коли встановлено, що подiя, у зв'язку з якою порушена кримiнальна справа мала мiсце, була результатом дiї конкретної особи, але це дiяння не є злочином у зв'язку з вiдсутнiстю його ознак.
Термiн "склад злочину" означає сукупнiсть встановлених кримiнальним законом ознак, якi характеризують суспiльно-небезпечне дiяння (дiю або бездiяльнiсть) як злочинне.
Ряд авторiв звертають увагу на те, що поняття "склад злочину" включає два нерозривно пов'язаних мiж собою положення: сукупнiсть ознак, встановлених законом, i суспiльну небезпеку [56,57], що дає можливiсть роздiлити пiдстави, якi вiдносяться до юридичних ознак складу злочину i до його суспiльної небезпеки.
В юридичнiй лiтературi всi ознаки злочину дiляться на групи, якi становлять постiйну сукупнiсть чотирьох елементiв: об'єкт; об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Вiдсутнiсть одного з елементiв означає вiдсутнiсть складу злочину.
Третя реабiлiтуюча пiдстава до закриття кримінальної справи - недосягнення особою вiку, з якого є можливою кримінальна вiдповiдальнiсть. Як вказувалось вище, досягнення певного вiку є однiєю iз ознак суб'єкта злочину. В кримiнально-процесуальному кодексi УРСР 1927 року недосягнення вiку, з якого є можливою кримінальна вiдповiдальнiсть, розглядалось як рiзновид загальної пiдстави вiдсутностi складу злочину [65]. В КПК України 1960 року, законодавець видiлив дану пiдставу як самостiйну. Пунктом 5 ч.1 ст.6 КПК було передбачено як пiдставу до закриття справи не досягнення особою на момент вчинення суспiльно небезпечного дiяння вiку,по досягненні якого, згiдно з законом, є можливою кримiнальна вiдповiдальнiсть.
Видiлення даної пiдстави в юридичнiй лiтературi обґрунтовується соцiально-психологiчними особливостями неповнолiтнiх осiб [81]. Суттєвi змiни в дiюче кримiнально-процесуальне законодавство України, що стосується даного питання, внесенi законом України "Про внесення змiн i доповнень до Кримiнального i Кримiнально-процесуального кодексiв України та до Положення про комiсiї в справах неповнолiтнiх Української РСР."[82]. Цим законом дiяльнiсть правоохоронних органiв, що стосується закриття кримiнальних справ щодо осiб, якi за своїм вiком не є суб'єктами злочину, роздiлено на дві окремi форми.
Перша форма, передбачена пунктом 5 ч.1 ст.6 КПК, у відповідності з яким,закриттю пiдлягає кримiнальна справа щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспiльно небезпечного дiяння одинадцятирiчного вiку.
Друга форма, передбачена ч.5 ст.6 КПК, такого змiсту: "У разi наявностi достатнiх пiдстав вважати, що суспiльно небезпечне дiяння, вчинене особою, яка досягла 11 рокiв,але до виповнення вiку, з якого законом передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть, по факту цього дiяння порушується кримiнальна справа.Така справа вирiшується у порядку,передбаченому статтею 7 iз значком 3 цього Кодексу."
Нововведеною до КПК статтею 7 iз значком 3 передбачено: слiдчий, встановивши в кримiнальнiй справi, що суспiльно небезпечне дiяння, вчинене особою у вiцi вiд одинадцяти рокiв i до виповнення вiку, з якого можлива кримiнальна вiдповiдальнiсть, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолiтнього примусових заходiв виховного характеру. Закрита справа пiдлягає направленню в суд, який застосовує примусовi заходи виховного характеру.
По деяких видах злочинiв, якi не являють великої суспiльної небезпеки кримiнально-процесуальним законодавством передбачено особливий порядок провадження у формi протокольної досудової підготовки матерiалiв. Хоч цi злочини не мають великої суспiльної небезпеки, проте вони все-таки є злочинами i за їх вчинення призначається реальне кримiнальне покарання. Такий особливий порядок провадження було введено, перш за все, з метою розвантаження слiдчих, з тим щоб вони могли зосередити свої зусилля на розслiдуваннi бiльш тяжких злочинiв. В той же час, при вчиненнi суспiльно небезпечного діяння особою, яка не досягла вiку з якого можлива кримінальна вiдповiдальнiсть порушується кримiнальна справа i проводиться досудове слідство. Такi дiяння взагалi не є злочинами, тому доцiльнiсть новел передбачених в новiй редакцiї п.5 ч.1 ст.6 та ст.7-3 КПК викликає сумнiв.
Психологи вiдзначають, що найбiльш емоцiйна неврiвноваженiсть та змiна настрою спостерiгається у вiцi 12-14 рокiв. Саме в цьому віці дитина найбiльш незахищена вiд негативного впливу [83]. Мабуть, саме тому особа визнається суб'єктом злочину з 16 рокiв, i тiльки за вчинення найбiльш небезпечних протиправних дiянь з 14 рокiв.
Американський професор В.Фокс, аналiзуючи дослiдження ведучих вчених, зробив наступні висновки: "Чим ранiше людина попадає в сферу дiяльностi кримiнальної юстицiї, тим бiльше шансiв на те, що вона буде вчиняти злочини i в подальшому", i далi "... тi,хто займається проблемою делiнквентностi неповнолiтнiх, шукають можливiсть вiдгородити людей вiд системи кримiнальної юстицiї на можливо бiльш ранніх етапах їх життя."[84].
Четверта реабiлiтуюча пiдстава до закриття кримінальної справи - недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину. За цiєю пiдставою, як правило, закривається кримiнальне переслiдування щодо окремих осiб, коли встановлено, що злочин було вчинено, конкретна особа притягнута як обвинувачений, доказiв вчинення злочину даною особою недостатньо, а можливостi зiбрати додатковi докази немає. На практицi, як було вказано вище, iнодi закривається повністю кримiнальна справа.
Бiльшiсть авторiв притримуються думки, що кримiнальна справа за ст.213 ч.2 закривається тiльки щодо даного обвинуваченого [92,93]. Вони вважають, що основний змiст i суть цiєї пiдстави полягає в оцiнцi ранiше пред'явленого обвинувачення, у визнаннi його помилковим. Подальше провадження в справi або триває, або зупиняється у вiдповiдностi з п.3 ст.206 КПК України.
Iз тексту закону вбачається, що недоказанiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину, застосовується як пiдстава до закриття справи тiльки при наявностi злочину. В iншому випадку справу слiд закривати за вiдсутнiстю складу злочину або за вiдсутнiстю подiї злочину. В разi закриття справи за ч.2 ст.213 злочин, фактично залишається не розкритим, а особа, яка його вчинила не встановленою.
Принцип публiчностi кримiнального процесу, закрiплений в ст. 4 КПК України, зобов'язує суд, прокурора, слiдчого i орган дiзнання в межах своєї компетенцiї порушити кримiнальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всiх заходiв до встановлення подiї злочину, осiб винних у вчиненнi злочину i до їх покарання.
Закриваючи справу, не встановивши осiб, якi вчинили злочин, слiдчий грубо порушує принципiальну норму закону.
Статтею 206 ч.1 п.3 КПК передбачено, що досудове слiдство в кримiнальнiй справi зупиняється, коли не встановлена особа, яка вчинила злочин.
Тому, на наш погляд, в кожному випадку закриття кримінального переслiдування за ч.2 ст.206 КПК необхiдно виконати умови передбаченi ч.3 ст.206 i зупинити справу за п.3 ч.1 ст.206 КПК. Закриття повнiстю кримiнальної справи за даною умовою суперечить чинному законодавству i тому недопустиме.
Рiзнi автори неодноразово звертали увагу на те, що застосування даної пiдстави до закриття кримiнальної справи викликає сумнiв, щодо дiйсної невинуватостi особи [95,96,97,98].
Термiн "недоведенiсть" породжує внутрiшнє протирiччя мiж юридичним змiстом та словесною формою його визначення. Так, Савицький М.В. вказував, що коли участь обвинуваченого у вчиненнi злочину не доведено - це означає, що зiбрано мало, можливо, дуже мало доказiв, але деякi докази все-таки є. Термiн "недоведено" можна тлумачити по рiзному, в тому числi i як "недоведено повнiстю". Звiдси можна зробити висновок, що в деякiй мірі участь обвинуваченого у вчиненнi злочину доведено, але слiдство, напевно, не змогло повнiстю довести його винуватiсть, i тому вимушене було справу закрити." [11].
Слiд звернути увагу, що термiн "недоведенiсть" абсолютно не зрозумiлий бiльшостi громадян. Особа, вiдносно якої закривається справа, її знайомi, спiвробiтники, iншi особи, як правило, не розумiють, що пiдстава до закриття кримiнальної справи, вказана в ч.2 ст.213 КПК,повнiстю реабiлiтує особу. Часто особи, вiдносно яких приймається рiшення по справi, звертаються до органiв розслiдування з вимогою про перегляд пiдстави до закриття кримiнальної справи. Так, в 1996 роцi слiдчими органами Iвано-Франкiвської областi за недоведенiстю участi обвинуваченого у вчиненнi злочину закрито кримiнальне переслiдування вiдносно 11 осiб, з яких 6 осiб зверталися з вимогою про перегляд пiдстави до закриття кримiнальної справи [99].
Якщо не можливо абсолютно точно стверджувати, що особа винувата у вчиненнi злочину, органи досудового слідства повиннi робити категоричний, позбавлений двозначностi висновок, який не дає можливостi на сумнiви в невинуватостi особи.
Невизначенiсть при розмежуваннi реабiлiтуючих пiдстав до закриття кримiнальної справи, нерозумiння їх юридичного змiсту, пов'язане з досить нечiтким вирiшенням цього питання в дiючому кримiнально-процесуальному законодавствi України.