Фінанси
План роботи
1.Сутність податку на додану вартість.
За економічною сутністю податки є обов'язковими плате-жами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фі-зичних осіб до відповідного бюджету для фінансування - вит-рат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна Із форм вирівнювання дохо-дів юридичних І фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефектив-ніше використання для задоволення потреб суспільства в ці-лому й досягнення на цій основі зростання його добробуту. На перший погляд, податки виражають односторонні відно-сини держави з підприємцями та населенням під час їх спла-ти. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ І процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв'я-зок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.
Цьому процесові приділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність функцій держави та її реалізація.
За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність подат-ків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її подат-кову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних оз-нак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.
На сьогоднішній день в Україні існує своя податкова система, яка не є простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні умови конкретної країни, рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню та внутрішню політику, традиції народу, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників. В зв'язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятись.
Сучасний етап податкової системи України можна охарактеризувати як закладання підвалин. Зроблено за короткий час досить багато. Здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система шляхом впровадження податків, характерних для країн з розвинутою ринковою економікою. Розроблено і відображено (хоча й далеко не досконало) законодавство з питань оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена сучасна податкова адміністрація із сучасною організаційною структурою.
Існує ряд основних податків, які дістали загально світове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво відрізнятись в конкретній країні. До них належать прямі і не прямі податки, та інші збори й обов'язкові платежі. З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки завжди ефективніші за прямі. Одним із основних видів непрямих податків є ПДВ.
Податок на додану вартість – це частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), що надходить до бюджету після їх реалізації. Інакше кажучи, ПДВ – це непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до ціни товару, який сплачується споживачами.
Податок на додану вартість (ПДВ). Податком обкладаєть-ся споживання товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування. Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Непрямі податки з'явилися наприкінці XVIII століття, коли розвиток податкових форм відбувався одночасно в двох нап-рямках — прямого й опосередкованого оподаткування.
Непряме оподаткування одразу ж було піддано нищівній критиці, воно трактувалося як податки на бідних. Особливе занепокоєння непрямі податки викликали серед марксистів, соціалістів та представників інших соціал-демократичних те-чій. Проте розвиток фіскальної практики, а також теорії опо-даткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й розвивалося як явище об'єктивне, зумовлене розвитком суспільного життя, оскільки забезпечити постійно зростаючі державні видатки лише за рахунок прямих податків стало не-можливим.
Об'єктивну необхідність непрямого оподаткування обгрун-тували в своїх працях кращі представники економічної теорії та фінансової науки — Д. Мілль, А. Маршалль, А. Пігу, М. Фрідмен, І. Фішер та інші. Тут слід зазначити, що непрямі податки мають низку істотних переваг і насамперед у забезпеченні дохо-дів бюджету. Непрямі податки сплачує багато платників за міс-цем створення нової вартості, ці податки різняться простотою обрахування; широка база оподаткування сприяє зростанню до-ходів бюджету, вилученню податку на всіх етапах руху товарів, сприяє рівномірному розподілові податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності; застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збільшенню обсягу експор-ту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.
Усі ці переваги непрямого оподаткування сприяли тому, що розвиток усієї системи оподаткування здійснюється як оп-тимальне співвідношення прямих і непрямих податків залеж-но від економічних умов розвитку кожної держави.
Податок на додану вартість за своєю економічною суттю є універсальним акцизом; його починали застосовувати як по-даток з обороту. Проте податок з обороту може успішно фун-кціонувати при тоталітарній системі, коли держава централізо-вано встановлює ціни на всі товари. За умов ринку спрацьовує комулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів на-раховується податок
Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вар-тість, створена на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю, доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною гос-подарською одиницею.
Суб'єктами податку на додану вартість є фізичні та юри-дичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг- Фактично платником ПДВ с споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фі-зична особа
Розрахунок величини податку на додану вартість до спла-ти здійснюється декількома способами. За одним із них став-ка податку множиться на величини заробітної плати й прибут-ку. Це прямий статистичний метод. За іншим методом ставка множиться на валовий дохід і одержаний результат зменшується на суму податку, обрахованого множенням величини ставки на затрати. Цей метод називають непрямим або мето-дом податкового кредиту. Він був прийнятий країнами ЄС і має широке застосування в оподаткуванні.
2.Порядок сплати податку в бюджет.
Терміни сплати ПДВ у бюджет. Вибираючи податковий період, платник має врахувати можливість отримання бюджетного відшкодування податкового кредиту.
Таке відшкодування безпосередньо пов'язане з податковим періодом.
Для платників податку, у котрих обсяг операцій, що оподатковуються, за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, оподатковуваний (звітний) період дорівнює календарному місяцю. При цьому сплата ПДВ має здійснюватися не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.
Платники податку, що в них обсяг оподатковуваних операцій є меншим, ніж указано вище, самі визначають податковий період. Він може дорівнювати календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення платник податку подає в податковий орган за місяць до початку календарного року. Протягом календарного року можлива заміна квартального податкового періоду на місячний за заявою платника податку.
Платник ПДВ, що використовує квартальний податковий період, але здійснює експортні операції з продажу товарів (робіт, послуг), може одержати бюджетне відшкодування частини податкового кредиту за результатами двох перших місяців кварталу.
Час виникнення податкових зобов'язань. Здійснення розрахунків з бюджетом щодо ПДВ, можливість отримання бюджетного відшкодування податкового кредиту, яке впливає на фінансовий стан підприємства, залежать від часу виникнення податкових зобов'язань.
Час (дата) виникнення у платника податкових зобов'язань унаслідок продажу ним товарів (робіт, послуг) має деякі особливості залежно відмов продажу, учасників цього процесу, форми розрахунків.
1. За звичайного продажу товарів (робіт, послуг) датою виникнення податкових зобов'язань є дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбулося зарахування коштів від покупця, замовника на банківський рахунок постачальника в оплату за продані товари (роботи, послуги), або дата відвантаження товарів.
2. У разі здійснення бартерних (товарообмінних) операцій дата виникнення податкового зобов'язання - це:
- дата відвантаження товару, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що підтверджує факт виконання робіт (послуг);
- дата одержання товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що підтверджує факт отримання робіт (послуг).
3. За продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів датою виникнення податкових зобов'язань є дата надходження коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації в будь-якому вигляді, включаючи зменшення заборгованості платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом.
4. У разі імпорту товарів датою виникнення податкових зобов'язань є дата оформлення ввізної митної декларації з указаною в ній сумою податку, що підлягає сплаті. За імпорту робіт (послуг) датою виникнення податкових зобов'язань є дата списання коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що підтверджує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом.
Відтак можна дійти висновку, що між формуванням вхідного ПДВ (виникнення податкового кредиту) та його відшкодуванням минає час. Цей період є періодом іммобілізації оборотних коштів на сплату вхідного ПДВ. Чим він триваліший, тим більш тривалою є іммобілізація оборотних коштів, тобто негативний вплив на фінансовий стан підприємств.
Час іммобілізації оборотних коштів підприємства - платника податку на сплату вхідного ПДВ залежить від часу списання коштів з його банківського рахунка за куплені товари (роботи, послуги) і часу надходження ПДВ від продажу продукції (робіт, послуг), тобто зарахування коштів від покупця, замовника на банківський рахунок платника податку, а також від часу отримання відшкодування з державного бюджету.
Час перерахування коштів для сплати вхідного ПДВ і час надходження ПДВ від продажу продукції (робіт, послуг) залежить від форм розрахунків, що застосовуються, умов купівлі товарів, напрямків продажу продукції, платоспроможності покупця.
Час іммобілізації оборотних коштів підприємства на сплату вхідного ПДВ також залежить від умов його відшкодування з бюджету (виплата компенсації з бюджету або залік у наступні платежі в бюджет). Впливає також тривалість податкового періоду.
Коли ПДВ, сплачений підприємством під час купівлі товарів (робіт, послуг), включається до складу витрат виробництва, реальне відшкодування вхідного ПДВ відбувається не після його віднесення на собівартість продукції (робіт, послуг), а тільки після реалізації цієї продукції. Отже, збільшується період іммобілізації оборотних коштів.
З метою скорочення заборгованості (недоїмки) платників податків дозволено зарахувати суму бюджетного відшкодування ПДВ у рахунок інших податків і зборів, що сплачуються відповідним платником податків до державного бюджету. Згідно із Законом про ПДВ використання суми бюджетного відшкодування було можливим лише в рахунок платежів за ПДВ. Така зміна може позитивно вплинути на фінансовий стан підприємств.
3.Форми і види кредитів, які використовуються в виробничо господарській діяльності підприємства.
Залежно від форми руху вартості виділяються дві форми кредиту - товарна і грошова.
У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстроченням платежу - комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.
Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятися борговим зобов’язанням – векселем.
Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу) господарюючими суб’єктами здійснюється з метою прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі є в достатній кількості, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування.
Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків та поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами тощо.
Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється місце тієї або іншої форми кредиту на тому чи іншому етапі розвитку економіки країни. У колишньому Союзі РСР до кредитної реформи 1930-1932 р.р. велике значення мав комерційний кредит, який надавався одним підприємством іншому у формі продажу товарів з відстрочкою платежу. Банківський кредит мав підпорядковане значення і здебільшого посередній, непрямий характер – видавався під заставу векселів. Після кредитної реформи вирішальної ролі набув банківський кредит, який став прямим і плановим. Нині в Україні, з переходом до ринкової економіки, комерційний кредит дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківською кредиту.
Слід мати на увазі, що у ст.3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначається, що такі операції, як залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів, можуть здійснювати тільки банки. Іншим юридичним особам такі операції дозволяються лише у випадках, спеціально передбачених чинним законодавством України. Згідно із загальним правилом підприємства такого права не мають, тобто надавати один одному комерційні кредити вони не можуть. Крім того, законодавство дозволяє, наприклад, продаж своєї продукції або надання послуг у кредит із сплатою відповідних процентів контрагентами тощо. Певного поширення зараз набуло також фінансування спільних комерційних проектів за договорами про спільну діяльність (статті 430-434 Цивільного Кодексу України), що містить у собі деякі ознаки комерційного кредитування, але має і суттєві відмінності. Все залежить від конкретних обставин та умов укладеного договору.
У разі виявлення фактів порушення ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" порушника чекає відповідальність, встановлена ст. 2 Декрету Кабінету міністрів "Про внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 26 квітня 1993 р.. № 38-93. Йдеться про застосування санкції у вигляді стягнення до державного бюджету суми прибутку, одержаного внаслідок цього порушення, а також штрафу у п’ятикратному розмірі вказаної суми.
Згідно з Положення Національного Банку України "Про кредитування", затвердженого постановою Правління № 246 від 28.09.95 р. підприємства можуть використовувати такі форми кредиту банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
1. Банківський кредит надається суб’єктам кредитування всіх форм власності на умовах тимчасового користування, обумовлених кредитним договором. Вихідними принципами, на яких базуються ці умови, є:
- принцип забезпеченості;
- принцип строковості:
- принцип платності;
- принцип цільового використання.
Так, згідно з принципом забезпеченості банком встановлюються вимоги по передачі банку позичальником товарно-матеріальних цінностей чи прав власності на ці цінності. Таким чином банк гарантує собі повернення боргу від позичальника в разі його неплатоспроможності. Принципи строковості та платності вимагають встановлення строків, по закінченні яких позичальник має повернути основний борг, тобто суму кредиту, та плату за користування цими коштами - процент за позикою.
Виконуючи принцип цільового використання в кредитній угоді зазначається, що банк надає кошти під наперед визначену програму заходів та має право контролювати правильність використання коштів. Позичальник в свою чергу зобов’язаний виконувати заплановану програму та не перешкоджати контролю з боку банку.
2. Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду міх двома суб’єктами підприємницької діяльності.
Учасники кредитних відносин (при комерційному кредиті) самостійно регулюють розрахунки і можуть використовувати векселі, інші боргові зобов’язання. Об’єктом комерційною кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, стосовно яких продавцем (виконавцем) надається відстрочення платежу.
У випадку оформлення комерційного кредиту з використанням векселя, інші угоди щодо надання кредиту не укладаються.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
- погашення векселя боржником;
- передачі векселя іншій юридичній особі (окрім банків, інших кредитних установ) згідно з чинним законодавством;
- переоформлення комерційного кредиту на банківський.
Якщо договір на надання комерційного кредиту не передбачає використання векселя, то погашення такого кредиту здійснюється на умовах, застережених цим договором.
3. Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, що виникають у випадку оренди майна. Лізинг є формою майнового кредиту. Об’єктом лізингу може бути рухоме і нерухоме майно. Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання - власник об’єкта лізингу), користувач (суб’єкт, що користується об’єктом лізингу з правом придбання власності та розпорядження цим об’єктом у межах, установлених угодою), виробник (суб’єкт господарювання, який здійснює виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
4. Іпотечний кредит - цє особливий, вид економічних відносин стосовно надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами іпотеки можуть бути іпотечні банки чи іпотечні компанії, комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкт іпотеки або поручників, що надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати житлові будинки, квартири, виробничі будівлі, споруди, магазини, земельні ділянки, які є власністю позичальника. Об’єкти іпотеки не повинні бути заставою за іншими угодами.
5. Бланковий кредит - кредит, що надається комерційним банком тільки у межах готівкових власних коштів (без застави майна або інших видів забезпечення) і тільки під зобов’язання повернення кредиту. Бланковий кредит видається під підвищені відсотки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
6. Консорціумний кредит - кредит, що надається позичальнику банківським консорціумом. Такий вид кредиту надається такими способами:
- шляхом акумулювання кредитних ресурсів у певному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам підприємницької діяльності;
- шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;
- шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Існує і такий вид кредиту як споживчий кредит. Споживчий кредит надається фізичним особам - резидентам України тільки у національній грошовій валюті України для придбання товарів тривалого користування і послуг. Споживчий кредит погашається в розстрочення, якшо інше не передбачено договором. Термін кредиту встановлюється залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника., однак не більш ніж на 10 років з дня його надання.
В залежності від цільового спрямування кредит є виробничий та споживчий. Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі, насамперед це кредити на затрати, пов’язані з покращенням житлових умов і створенням підсобного домашнього господарства, а також на придбання товарів у кредит і невідкладні потреби.
За функціональним призначенням кредити поділяються:
а) овердрафт - кредит на поточні потреби позичальникам з хорошим фінансовим станом у межах узгодженого з банком ліміту (максимально можливої суми основного боргу).
Необхідно чітко уявляти, що фактичним власником вашого поточного рахунка стає банк. Будь-яке надходження на поточний рахунок вашого підприємства спрямовується насамперед на погашення відсотків і основного боргу за овердрафтним кредитом. Будь-яке платіжне доручення у межах ліміту автоматично збільшує суму кредитної заборгованості (природньо, якщо платіж менше залишку на поточному рахунку, то й кредитної заборгованості немає). У випадку перевищення суми ліміту кредитування банк припиняє оплату платіжних доручень клієнта. Ліміт кредитування може бути переглянутий (збільшений чи зменшений) за погодженням сторін. Овердрафт може бути строковим (наприклад, на час реалізації певного проекту) і без визначеного строку дії. Розмір процентної ставки за овердрафтом визначається розміром ліміту кредитування та репутацією позичальника і повинен бути меншим за процентну ставку за короткостроковим кредитом.
б) вексель, куплений банком з дисконтом (знижкою).
Вексель може бути або виданий самим позичальником на користь банку як за-безпечення кредиту, або індосований (переписаний на банк) вексель дебітора підприємства.
в) факторинг - продаж банку неоплачених зобов’язань (дебіторської заборгованості) з дисконтом,
г) кредитування внутрішніх торговельних операцій. Такий кредит буде виданий тільки у національній валюті. Величина процентної ставки визначається обліковою ставкою НБУ, сумою і якістю застави та рівнем ризику за угодою, що кредитується.
д) кредитування експортно-імпортних операцій.
Як правило це буде валютний кредит строком до 90 днів (нормативний час здійснення зовнішньоекономічного контракту). Крім зазначених у попередньому пункті факторів, на величину процентної ставки суттєво вплине можливість купівлі уповноваженим банком валюти для позичальника на УМВБ.
є) кредитування поточної діяльності підприємств.
Такі кредити банки України надають дуже неохоче, оскільки реально це означає кредитування заборгованості підприємства по зарплаті своїм працівникам. Крім того, сюди відносяться кредити на придбання сировини та матеріалів для виробництва вже освоєної продукції. У цьому випадку доведеться запевняти банк, що ваша продукція ліквідна.
ж) кредитування інвестиційної діяльності:
- кредити на будівництво і освоєння землі (меліорація сільськогосподарських угідь):
- кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі;
- фінансовий лізинг.
Ці кредити як правило, є довгостроковими. Заставою частіше за все стає сам об’єкт, що кредитується. Тому основними факторами, що визначають величину процентної ставки за кредитом буде облікова ставка НБУ та ділова репутація позичальника.
Класифікація кредитів за їх функціональним призначенням побудована на основі Плану рахунків бухгалтерською обліку комерційних банків України. Це означає, що саме з таких позицій буде розглядатися працівниками банку будь- яке звернення до них потенційного позичальника.
За строком використання позикових коштів кредити, поділяються на:
а) без визначеного строку використання:
- овердрафт;
- до запитання (кредит повинен бути погашений за першою вимогою банку, якщо такої вимоги немає., то на розсуд позичальника).
Не дивлячись на абсурдність, що нібито здається, така форма кредитування іноді буває цілком доречною;
б) строкові:
- короткострокові (до одного року),
- середньострокові (до трьох років),
- довгострокові (понад трьох років).
Короткострокові кредити можуть надаватися банками у випадку тимчасових фінансових ускладнень, що виникають у зв’язку з витратами виробництва (обігу), не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді. Наприклад:
- на поповнення недостатності оборотних коштів;
- на погашення заборгованості по заробітній платі;
- на тимчасові потреби підприємства;
- для сезонних запасів сировини, матеріалів, палива тощо;
- для покриття витрат виробництва сезонного характеру;
- для покриття витрат по незавершеному виробництву, коли розрахунки із замовником здійснюються після повного завершення робіт;
- для запасів товарно-матеріальних цінностей тощо.
Середньострокові кредити можуть надаватися для оплати обладнання, на поточні потреби, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, на капітальні витрати, на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.
За рівнем ризику кредите диференціюють на:
а) стандартні;
б) пролонговані, тобто строки погашення відсотків та основного боргу продовжені за погодженням з банком;
в) прострочені - виплати за нарахованими відсотками або за основним боргом прострочені до З0 днів;
г) сумнівні - виплати за кредитною заборгованістю (відсотками і/або основним боргом) прострочені понад З0 днів;
д) безнадійні - прострочення за платежами перевищує 90 днів. У останньому випадку банк може порушити позов проти позичальника в арбітражному суді.
За забезпеченням, розрізняють кредити:
а) повністю забезпечені, тобто сума застави або гарантії забезпечує погашення нарахованих відсотків за кредитом суму основного боргу, а також пеню за прострочення 180 днів і витрати з реалізації застави, наприклад;
б) частково забезпечені;
в) бланкові, тобто незабезпечені.
За формою грошового обігу кредити бувають:
а) готівкові (як правило, для фізичних осіб);
б) безготівкові (як правило, для суб’єктів підприємницької діяльності).
Існує думка, що видавати кредити у готівковій грошовій формі суб’єктам господарської діяльності не можна. Однак у доступних нормативних документах Уряду України та НБУ автору прямої заборони виявити не вдалося.
В країнах з розвиненою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: гарантія, або порука третьої сторони, переуступка контрактів, дебіторської заборгованості, застава товарних запасів, шляхових документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.
Гарантія, або порука - це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності, оформляється як самостійний обов’язок гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного напису на вимозі (індосаменту).
Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, що здійснюють регулярні поставки товарів або надання послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження від покупця або замовника з виплат за контрактні роботи (послуги) зараховуються в погашення заборгованості по кредитах.
Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари (послуги).
Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Перевага надається тим видам товарів, торгівля якими ведеться на біржі і за якими легко визначати ринкові ціни.
Забезпечення шляховими документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по кредитах виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів (коносамент і накладні). При цій формі -забезпечення кредиту оформлення здійснюються індосуванням документів, названих вище, їхніми власниками на користь банку-кредитора. Обов’язковою умовою надання кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.
Іпотекою визначається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та/або майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов’язане з землею, - будівля, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого, - земельні ділянки громадян та багаторічні насадження.
В якості застави по кредиту можуть використовуватись такі види рухомого майна, як обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби та космічні об’єкти, товари довгострокового вжитку (для індивідуальних позичальників).
Застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий вчиненням передатного запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та пониженням ризику банкротства клієнтів.
У практиці роботи банків держав із розвиненою ринковою економікою трапляються й інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали, при кредитуванні юридичних осіб корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, врожай (зібраний або на корінні).
За валютою, у якій видається кредит:
а) у національній валюті;
б) у ВКВ;
в) у неконвертованій валюті.
За методом надання кредити видають:
а) шляхом зарахування коштів на рахунки позичальника;
б) шляхом прямого перерахування коштів за призначенням.
За способом акумуляції кредитних ресурсів розрізняють:
а) кредити, видані одним банком;
б) консорціумні кредити - кредитні лінії, що фінансуються банківськими консорціумами (тобто тимчасовими об’єднаннями банків для кредитування великих проектів).
За методами надання розрізняють кредити, що надані:
- у разовому порядку, тобто рішення щодо надання приймається окремо з кожного кредиту на основі заяви або інших документів позичальника;
- відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожного разу з банком його умов;
- гарантовані, тобто банк бере на себе зобов’язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад, місяця, кварталу, року).
За характером і способом, сплати відсотків виділяють кредити з:
- фіксованою процентною ставкою;
- плаваючою процентною ставкою;
- сплатою процента водночас з отриманням кредиту (дисконтний кредит).
У практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики: найвищої якості, задовільні, маржинальний кредит, критичний кредит, збитковий кредит, що підлягає списанню. В Положенні Національного банку України "Про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків в залежності від щойно названого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні та безнадійні.
Варто зазначити, що в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості і складу ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки є неповними. Крім того, в літературі та нормативних актах має місце змішування понять "види кредиту" та "форми кредиту", з чим не можна погодитися.
Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.
4.По даним підприємства визначити суму комунального податку який сплачує підприємство
Ставка комунального податку встановлена в розмірі 10% від неоподатковуваного доходу громадян (1,7 грн.), помноженому на середньо облікову чисельність робітників за звітній місяць.
Згідно пункту 3.2 Інструкції №171 від 07.07.95р. за звітний місяць обчислюється шляхом сумування чисельності робітників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, те є з 1-го по 30-е або 31-е ( для лютого – по 28-е або 29-е) число, включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні, та діленням отриманої суми на число календарних днів звітного місяця.
Чисельність робітників облікового складу за святковий або вихідний день, незалежно від кількості таких днів, приймається на рівні обліковій чисельності робітників за останній робочий день, попередній вихідному або святковому дню.
середньо облікову чисельність робітників облікового складу визначається на підставі даних табельного обліку робочого часу.
Порядок визначення комунального підприємства ТОВ “Славія” приведено нижче.
Визначаємо чисельність робітників облікового складу:
Числа місяця | 1 | 2 | 3 | 4-27 | 28-31 | Всього
Чисельність робітників у середньо обліковому складі ( згідно Інструкції №171 п. 1.1-1.11 і 2.1-2.18.) | 40 | 40 | 36 | 36 | 39 | 1136
У тому числі підлягає виключенню із облікової чисельності робітників складі ( згідно Інструкції №171 п. 3.1-3.6 і 4.1-4.9.) | 5 | 5 | 3 | 3 | 1 | 89
Підлягає включенню для розрахунку середньо облікової чисельності штатних робітників спис кого складу | 35 | 35 | 33 | 33 | 38 | 1047
2. Згідно вище наведеним даним середньо облікова чисельність штатних робітників облікового складу підприємства ТОВ “Славія” дорівнює:
3. Комунальний податок ТОВ “Славія” дорівнює:
Список використаної літератури.
1. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.
2. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика, 1995.
3. Павлова Л. Н. Финансы предприятия. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
4. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой.-М.: Финансы и статистика, 1995.
5. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1998.
6. Финансы / Под ред. А. М. Ковалевой. - М.: Финансы и статистика, 1996.
7. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1999.
8. Финансы предприятий / Л. М. Павлова - М.: Финансы ЮНИТИ, 1998.
9. Фисенко М. А. Финансы предприятий. -Минск, 1995.
10. Шеремет А. Д. Финансы предприятий. - М.: Финансы и статистика, 1997.