Реферат на тему:
Договір міни (бартеру)
У Цивільному кодексі України немає роз-горнутого визначення договору міни. У ньому лише зазна-чається, що за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує (ст. 241 ЦК). Наведені положення з додатковим посиланням на бартер як різновид міни збережено у проекті нового ЦК України.
Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за дого-вором міни набуває майно, відповідно виникає право влас-ності (право повного господарського відання або право опе-ративного управління).
За своїми юридичними ознаками договір міни є сплатним, двостороннім і консенсуальним.
Договір міни за змістом і формою має багато спільного з договором купівлі-продажу. У ранній період історичного розвитку, коли суспільство ще не мало грошової одиниці, міна була основною правовою формою забезпечення потреб гро-мадян і товарообігу.
Найістотнішою ознакою для розмежування цих двох дого-ворів є те, що у договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцеві сплачується відповідна його вартість лише у гро-шовому виразі. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вар-тості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. За таких умов, однак, договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу. Більше того, така вартісна різниця може бути також компенсована виконанням певних робіт та наданням за товар меншої вартості відповідних послуг. У чин-ному законодавстві немає перешкод для подібних розрахун-ків у договорі міни.
Викладені положення щодо розрахунків закріплено у про-екті ЦК України (ст. 763).
Відповідно до ст. 242 ЦК України правове регулювання до-говору міни має здійснюватися за правилами про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін. Таким чином вирішуються питання про форму та умови договору міни, про права, обов'язки та відповідальність сторін за недоліки обмінюваного майна тощо. Правила купівлі-продажу, не властиві договору міни, або ті, що супе-речать його змістові, зокрема правила про сплату за куплену річ грошової суми, до договору міни не застосовуються. Не є договором міни угоди про обмін громадянами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, відносини з обміну промислових товарів, придбаних громадянами в роздрібній торговельній мережі, якщо вони з якихось причин не влашто-вують покупця або є неякісними.
До недавнього часу договір міни широко не застосову-вався. Більше того, сфера його застосування постійно звужу-валася. Так, за чинним законодавством, договір міни, в якому однією або обома сторонами виступали державні організації, міг бути укладений лише у випадках, передба-чених законодавством. Між колгоспами та іншими коопе-ративними, а також громадськими організаціями договори міни мали укладатися в межах спеціальної правоздатності їх і якщо це не суперечило закону. Громадяни укладали дого-вори міни переважно побутового характеру. Заборонялися, як правило, товарообмінні відносини між державними орга-нізаціями і громадянами. Наявність цих та багатьох інших обмежень щодо застосування договору міни у сфері товаро-обігу зумовлювалася централізованою плановою системою розподілу матеріальних благ, ігноруванням законів ринкової економіки.
І лише після започаткування економічних реформ ринко-вого спрямування, прийняття нового законодавства про власність, підприємництво тощо договір міни набув вагомішо-го значення. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, тобто саме власник обирає спосіб відчуження належного йому майна. У Законі України "Про підприємства в Україні" (ст. 10) зазначається, що підприємства можуть відчужувати, в тому числі обміню-вати, належне їм майно іншим підприємствам, а також за певних умов — громадянам. Предметом договору міни може бути практично все те майно, що й у договорі купівлі-продажу. Разом з тим у законодавстві можуть встановлюватися ті чи інші обмеження щодо товарообмінних угод. В умовах рефор-мування системи розподілу продуктів матеріального вироб-ництва, виникнення диспропорцій у структурі виробництва та відсутності у суб'єктів підприємництва достатніх коштів набу-ли поширення бартерні угоди.
Договір міни може також породжувати й негативні тен-денції. Бартерні угоди, зокрема, здатні гальмувати товарообіг сприяти розвитку тіньової економіки, а в умовах дефіциту обігових коштів — спонукати сторони укладати їх на невигід-них та нееквівалентних умовах, особливо у зовнішньоеконо-мічній діяльності. Тому з метою впорядкування здійснення бартерних (товарообмінних) операцій суб'єктами зовнішньо-економічної діяльності України, регулювання платіжного ба-лансу України 27 січня 1995 р. було прийнято Указ Прези-дента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".
Однак, як свідчить статистика, товарообмінні бартерні угоди (операції) надзвичайно поширилися як у внутрішньому, так і зовнішньоекономічному товарообігові.
Так, у січні-вересні 1997 р. 39,2 відсотка всієї промисло-вої продукції країни було реалізовано на бартерних умовах. При цьому обсяги реалізації продукції за бартерними угодами в чорній металургії становили 41,2 відсотка, в хімічній та нафтохімічній промисловості — 50,1, лісовій, деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості — 54,3, промисло-вості будівельних матеріалів — 57,8 відсотка.
Питома вага бартерних операцій у загальному обсязі експорту дорівнювала 11,1 відсотка (у січні-серпні 1996 р. — 23,5 відсотка), імпорту — 10,4 відсотка (16,2 відсотка). Особ-ливо високою в цей період була питома вага бартеру в експорті паперової маси — 96,2 відсотка, каучуку та гумових виробів — 77 відсотків.
Статистичні дані свідчать про те, що заходи, передбачені в Указі Президента України від 27 січня 1995 р., певною мірою спричинили зменшення бартерних угод у зовнішньоекономіч-ному товарообігові.
Однак у загальному товарообігові питома вага бартерних угод у реалізації продукції є надто високою. У зв'язку з цим представники банківської системи запропонували ввести прямі обмеження на здійснення суб'єктами підприємництва бартерних угод, посилити державний контроль та запровади-ти спеціальний режим розрахунків за такими угодами через банківські установи2. На нашу думку, такі пропозиції супере-чать принципам ринкового законодавства, яке утверджує свободу договору та вільного вибору його організаційно-пра-вових форм. Ефективнішим тут може виявитися встановлен-ня відповідного механізму оподаткування бартерних угод та їх цивільно-правового врегулювання.
Відповідно до згаданого Указу бартерна (товарообмінна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених єдиним договором між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності
України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, не опосередкований рухом коштів у готівковій чи безготівковій формі (бартерний договір). В Указі визначається порядок від-криття, внесення та повернення попередніх імпортних депо-зитів у разі здійснення бартерних операцій, предметом яких є високоліквідні експортні товари України, високоліквідні сіль-госппродукція і продукти її переробки та товари, що є критич-ним імпортом для України. Відповідно до ст. 11 згаданого Ука-зу товари, що імпортуються за бартерним договором, підля-гають ввезенню на митну територію України у строки, зазна-чені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення товарів, які фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним до-говором робіт, послуг — з дати підписання акта або іншого документа, що посвідчує виконання робіт, надання послуг. Порушення строків ввезення товарів (виконання робіт, на-дання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від вартості неодержаних товарів в іно-земній валюті, перерахованій у валюту України за офіційним поточним курсом валюти України до долара США на день на-рахування пені.
На відміну від традиційного договору міни предметом бар-терного договору можуть бути не лише майно, а й послуги і роботи, що випливає із змісту зазначеного Указу. Можлива ситуація, за якої взагалі немає обміну реальними товарами, наприклад, коли кожна із сторін бартерного договору надає одна одній послуги чи виконує роботи.
До бартерного договору в зовнішньоекономічній діяльності застосовуються відповідні положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інші спеціальні законо-давчі акти.
Незважаючи на поширення товарообмінних угод у внут-рішньому товарообігові України, загальноцивільний договір міни, що опосередковує цей обіг, виявився практично неврегульованим, адже в чинному ЦК України йому присвячено всього лише дві статті — 241 і 242. Стільки ж статей пропо-нується і в проекті нового ЦК України — статті 763 і 764. У даному випадку не можна компенсувати проблему законо-давчої неврегульованості договору міни посиланням на те, що до нього застосовуються відповідні правила про договір купівлі-продажу, оскільки мінові угоди, за якими здійснюється обмін одних товарів (робіт, послуг) на інші товари (роботи, послуги) за своїми правовими наслідками у разі їх невиконан-ня можуть виявитися значно складнішими, ніж угоди купівлі-продажу з грошовою оплатою товару.
Наприклад, українська компанія "Укрнафтохім" уклала з АТ "Індустріалекспорт" (м. Бухарест, Румунія) контракт від 17 ве-ресня 1992 р. № 19-12, згідно з якими компанія зобов'я-залася на бартерній основні поставити АТ топковий мазут, а останнє — виготовити та поставити фланці на суму 2 217 373 доларів США. У встановлені строки фланці було ви-готовлено й підготовлено для відвантаження, однак компанія "Укрнафтохім" не змогла поставити мазут. АТ звернулося до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України з позовом, в якому вимагало стягнути з "Держкомнафтогазу" (правонаступника компанії "Укрнафтохім") вар-тість виготовлених фланців. Суд задовольнив вимоги позива-ча. Водночас своїм рішенням від 14 грудня 1994 р. суд зобо-в'язав відповідача розпорядитися виготовленими для нього фланцями. Вирішуючи дану справу, суд обґрунтовано визнав за доцільне застосувати принцип реального виконання зобо-в'язання в натурі лише позивачем. Оскільки відповідач не міг виконати поставку мазуту в натурі, примусове спонукання його до цього не могло забезпечити захист інтересів позива-ча, який своє зобов'язання виконав належним чином.