Актуальні проблеми умов правомірності ризику в кримінальному праві.
Однією із обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності є діяння, пов’язане з ризиком. Вказана обставина вперше з’явилася в чинному кримінальному законодавстві з прийняттям КК України 2001 року. Поява цієї статті у КК України зумовлена необхідністю надати статус правомірним діянням, здійснюваним для отримання суспільної користі, але пов’язаним з ризиком заподіяння шкоди у разі їх вчинення. Актуальність даної теми полягає в тому, що визначення та оцінка умов правомірності ризику дозволяє правильно кваліфікувати виправданий ризик і відмежувати його від невиправданого.
Правове значення ризику полягає в тому, що при наявності об’єктивних ознак злочину – вчинення особою дій, що спричинили шкоду правоохоронюваним інтересам або спричинивши загрозу нанесення такої шкоди – ці діяння визначаються виправданими, правомірними [2, с. 112]. Тобто мова йде про діяння, яке було вчинене в умовах виправданого ризику.
Не викликає заперечень той факт, що не кожен ризик, та ще й пов’язаний із заподіянням матеріальної шкоди, а іноді і людськими жертвами, може бути правомірними [3, с. 72]. Для того, щоб такий ризик став підставою для звільнення від кримінальної відповідальності він повинен відповідати певним умовам його правомірності, які дозволяють здійснити правильну кваліфікацію виправданого ризику.
В теорії кримінального права відсутнє однозначне тлумачення умов правомірності ризику, у зв’язку з чим вони потребують конкретизації. Одним із перших хто виділив умови правомірності виправданого ризику був М.С. Грінберг. Правомірність ризику він обумовлює такими моментами: ризик повинен співпадатися зі значенням тієї мети, для якої він застосовується; при правомірному ризику мета не може бути досягнута звичайними, не ризикованими засобами; можливість шкідливого наслідку при ризику є менше ймовірною; об’єктом ризику, як правило, повинні бути матеріальні фактори, а не життя і здоров’я людини [4, с. 100]. В.Н. Кудрявцев, погоджуючись з цими умовами правомірності ризику, доповнює їхній перелік тим, що він повинен бути не забороненим нормами права, технічними або іншими правилами.
В законі повинні бути визначені чіткі неоднозначні умови ризику, які дозволяють здійснити правильну кваліфікацію ризикованого діяння, відмежувати правомірний ризик від неправомірного.
Кримінальний Кодекс України виділяє наступні загальноприйняті умови правомірності виправданого ризику:
Спрямованість дій (бездіяльності) у ситуації ризику обумовлена досягненням тільки суспільно корисних цілей;
Суспільно-корисна мета не може бути досягнута діями не зв’язаними з ризиком;
Особа, що допустила ризик, повинна вжити достатніх заходів для запобігання шкоди охоронюваних кримінальним законом інтересам;
Ризик не повинен бути за відомо поєднаний з загрозою для життя інших людей, з загрозою екологічної катастрофи або іншої надзвичайної події .
Умови правомірності ризику за своїм характером є оцінюючими і у зв’язку з цим вимагають однакового тлумачення в правозастосовчій практиці. Тому на нашу думку всім умовам правомірності ризику необхідно дати офіційне тлумачення, а Верховному суду додатково роз’яснити на основі узагальнення практики застосування цього закону ознаки для забезпечення їх однакового розуміння в слідчій і судовій практиці.
Отже, першою і основною умовою правомірності ризику є суспільно-корисна мета ризикового діяння. Суспільно-корисна мета, заради досягнення якої допускається ризик, означає успішний результат з найменшими витратами часу і засобів у будь-якій сфері людської діяльності, незалежно від спрямованості характеру його суспільної користі і соціальної значимості для особистості; суспільства або держави з урахуванням важливості правоохоронюваного інтересу (суспільного відношення), якому загрожує небезпека заподіяння шкоди при досягненні корисної мети. Ризик повинен бути направлений на досягнення значної суспільно-корисної мети і співвідноситись з нею. Так, для спасіння людей, яких завалило в шахті, можна ризикувати життям і здоров’ям рятувальників. З другої сторони, навряд чи є виправданим ризик життям людей для спасіння матеріальних цінностей [5, с. 109]. Мета може набувати вигляду майнових здобутків для суспільства, держави чи багатьох громадян, нової наукової, технологічної, гуманітарної інформації, корисної для суспільства, збереження або покращення життя чи здоров’я людей та інше. Користь для суспільства у разі успіху ризикованих дій (бездіяльності) має бути значною, тобто істотною за обсягом та характером. При цьому слід зазначити, що, якщо ціль, якою керується особа, протиправна за своєю суттю або відображає егоїстичний інтерес, кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду настає на загальних підставах [3, с. 73].
Наступною умовою правомірності виправданого ризику є те, що поставлена суспільно корисна мета не може бути досягнута не зв’язаною з ризиком дією (бездіяльністю), тобто звичайними, не ризикованими засобами У разі можливості досягнення мети за допомогою не ризикованої поведінки ризик не може вважатися виправданим. Дана умова вказує на вимушений характер ризикованих дій (бездіяльності). Проте, такий підхід до даної проблеми на нашу думку є не досить вдалим. Не викликає заперечень той факт, що в багатьох випадках ризик є єдиним шляхом досягнення суспільно корисного результату.
Такий так званий „вимушений ризик” насамперед зустрічається в правоохоронній діяльності і медицині. Вимушеність ризику якраз і полягає в тому, що у суб’єкта в ситуації ризику є можливість вибору між кількома варіантами поведінки, кожен з яких пов’язаний з ризиком. В такому випадку суб’єкт зобов’язаний детально проаналізувати їх, прорахувати можливі наслідки при обранні кожного з них і вибрати найбільш ефективний. Проте, в багатьох випадках звернення до ризику не завжди є єдиним засобом для досягнення в певній ситуації конкретного суспільно-корисного результату. Це обумовлюється тим, що в ситуації яка вимагає прийняття певного рішення в суб’єкта є можливість вибору між декількома варіантами поведінки, не кожен з яких обов’язково є ризикованим, і врахувавши наявні в нього можливості, час необхідний для досягнення бажаного результату, можливі затрати при реалізації того чи іншого варіанту поведінки та співставивши цінність поставленої мети і можливі негативні наслідки обирає саме ризикований варіант поведінки. Тому, ми вважаємо, щодо цієї умови в законодавстві просто було б доцільніше вказувати на те, що ризикована дія (бездіяльність) є найбільш оптимальною для досягнення бажаного суспільно корисного результату.
В таких випадках коли звернення до ризику ставить під загрозу заподіяння шкоди життю або здоров’ю людини, а досягнення наміченої суспільно корисної мети є можливим і без ризику, суб’єкт прийняття рішення зобов’язаний обирати зазначений варіант поведінки, не зважаючи на можливі переваги обрання варіанту поведінки з елементами ризику. Наприклад, операція в людини пов’язана з ризиком ускладнень, але одночасно може призвести до радикального вилікування застарілої хронічної хвороби. Але при наявності ліків і інших не хірургічних засобів впливу, що вимагають навіть довшого застосування, лікар зобов’язаний прийняти курс консервативного лікування, а не операційне втручання. Саме в такий спосіб можна уникнути заподіяння ймовірної шкоди хворому [2, с. 114].
При здійсненні діяння в ситуацій ризику кримінальний закон у ч.2 ст. 42 КК України пропонує поряд з іншими умовами його правомірності необхідність вжиття суб’єктом достатніх заходів для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Зміст цієї умови правомірності ризику кримінальний закон не розкриває, і, таким чином, вона є оціночним положенням. В теорії кримінального права також відсутня єдина думка щодо трактування даної умови. З цього приводу в науковій літературі в основному обговорюється питання про необхідність вживання терміну „достатні заходи” чи „можливі заходи”, що слід розуміти під даними термінами, а також про доцільність внесення даної умови в кримінальний закон.
У своїй публікації присвяченій обговоренню проекту КК Російської Федерації Ф.С. Бражник пропонує замінити редакцію норми про ризик і замість слів „вживала всі можливі заходи для запобігання шкоди” вказати „вживала заходи, які визнавалися на момент ризику достатніми для запобігання шкоди ” [6, с. 25]. Ряд науковців виступають за виключення цієї умови з норми про ризик, оскільки вона, взагалі неприйнятна, тому, що не можна вимагати від особи в екстремальній обстановці заподіяння шкоди вжити всі суб’єктивно можливі заходи для її запобігання. Вжиття особою достатніх заходів ґрунтується і відповідно відображає, головним чином, внутрішню, суб’єктивну оцінку суб’єктом вживаних ним заходів безпеки, в ситуації виправданого ризику. Тому видається цілком обґрунтованою думка тих науковців які вважають, що суб’єкт повинний здійснити саме ті заходи для запобігання шкоди інтересам третіх осіб, суспільства або держави, що у даній і конкретній ситуації ризику залежали від нього і, на його думку, були здатні призвести до суспільно корисної мети, при цьому виключивши можливу шкоду [3, с. 76].
Суб’єкт правомірного ризику зобов’язаний вжити заходи для того, щоб створювана ним небезпека локалізувалась певними межами й існували реальні шанси для запобігання шкоди.
Аналізуючи умову достатності заходів, що вживаються для запобігання шкоди, варто сказати, що термін „достатність” стосовно вжитих заходів у ситуації ризику навряд чи вдалий. Якщо заходи були достатніми, то шкода не повинна була б наступити, якщо шкода настає, то вжиті заходи не можна визнати достатніми. Отже, вірніше було б говорити про вжиття обґрунтовано можливих, з позицій ризикую чого, розумних, реальних, безпечних заходів, спрямованих на усунення шкоди або принаймні, на максимальне зниження розміру можливих шкідливих наслідків.
В тому випадку, якщо особа припустилася помилки, і незважаючи на вжиті нею заходи і всупереч її розрахункам шкода, що наступила виявилась більшою, ніж могла би бути при вжитті інших заходів не зв’язаних з ризиком, її дії виходять за межі ризику. Це означає, що в такому випадку є наявним перевищення меж виправданого ризику, наслідком якого є настання кримінальної відповідальності за правилами фактичної помилки. Нажаль у Кримінальному Кодексі не містяться визначення перевищення меж виправданого ризику, що дозволяє деяким криміналістам робити висновок про те, що заподіяна шкода не може бути більшого очікуваного соціально корисного результату. Така думка є цілком прийнятою і тому, якщо незважаючи на вжиті заходи, шкода наступила, і її розміри були значно більшими, ніж та на яку суб’єкт ризику міг би розраховувати при прийнятті інших, не зв’язаних з ризиком заходів, ми маємо випадок перевищення меж виправданого ризику.
Перевищення суб’єктом ризику його меж не повинно виключати його кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду, проте враховуючи його мету спрямовану на досягнення суспільно корисного результату повинні враховуватись судовими органами при призначенні покарання в якості пом’якшуючої обставини. Тому, на нашу думку, було б доцільно доповнити ст. 42 КК України положенням перевищення меж виправданого ризику і викласти його в такій редакції:
„Перевищення меж виправданого ризику визнається необережне заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам в умовах досягнення суспільно корисного результату, якщо особою не були передбачені або вжиті можливі заходи, об’єктивно здатні в даній конкретній ситуації попередити настання шкідливих наслідків”
Частина 3 ст. 42 КК України містить вказівку на те, що ризик визнається виправданим, якщо він за відомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.
Не викликає заперечень той факт, що життя і здоров'я людини є головними цінностями будь-якого суспільства. Проте в реальному житті виникає ряд випадків коли може створюватись загроза заподіяння їм шкоди. Зокрема, така можливість створюється при вчиненні певних ризикованих діянь, які можуть бути визначені виправданими. Такі ризиковані діяння поширені насамперед при екстремальному ризику, у людей небезпечних професій (пожежні, рятувальники, випробувачі літаків і ін.)і навіть у професійному спорті [3, с. 82]. У цих ситуаціях коли ризикують людьми, необхідна додаткова умова для визнання ризику виправданим, а саме: особи, що піддаються небезпеці, повинні бути про це проінформовані і дати на це добровільну згоду (лише у виняткових ситуаціях, що межують з крайнього необхідністю або переходять в неї, можна обійтись без такої згоди.)
В зв’язку з цим в ситуації виправданого ризику в якості самостійної умови його правомірності необхідно враховувати згоду особи на поставлення в небезпеку її життя або здоров'я.
Отже, проаналізувавши все вищесказане доцільно було б викласти ст. 42 КК України в наступній редакції: „Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.
Ризик визнається виправданим, якщо ризикована дія (бездіяльність) є найбільш оптимальною для досягнення бажаного суспільно корисного результату, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжила всі можливі заходи для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.
Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій або загрозу для життя інших людей, які не висловили на це свою згоду.
Перевищення меж виправданого ризику визнається необережне заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам в умовах досягнення суспільно корисного результату, якщо особою були передбачені або вжиті можливі заходи, об’єктивно здатні в даній конкретній ситуації попередити настання шкідливих наслідків.”
Література
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хаврошока, - К.: Каннон, А.С.К., 2002 – с. 1104.
Тимербулатов А.Риск – уголовно-правовые аспекты. // Государство и право. – 1995. - №3. – с. 112-116.
Козаев Н.Ш. Обоснований риск как обстоятельство, исключающее преступление деяния. / Учебное пособие. – Ставрополь: Ставропольсервисшкола, 2001-112 с.
Гринберг М.С. Момент оправданного риска в производственном процессе. // Советское государство и право. – 1954. - №1. с. 99-108
Самороков В.И. Риск в уголовном праве. // Государство и право- 1993. №5 – с. 103-112.
Бражник Ф. Некоторые норми проекта требуют совершенствования. // Социалистическая законность. – 1989. №3. с. 27-29.
Келина С. Профессиональной риск как обстоятельство, исключающее преступность деяния. // Советская юстиция – 1998- №22. – с. 14-15.