Плюралізм підходів до право розуміння
План
1. Плюралізм підходів до право розуміння
2. Поняття та сутність права
3. Принципи права: поняття, різновиди та роль у правовому регулюванні
4. Цінність права в суспільному житті
5. Право, політика, економіка: їх взаємозв'язок і взаємодія
6. Поняття та види соціальних норм
7. Норми права в системі соціальних норм
Протягом всієї історії розвитку юридичної науки вчені та мислителі прагнули з'ясувати, що таке право, яка його природа і сутність. 3 цього приводу точаться гострі дискусії, результатом яких є багатоманітність визначень поняття права.
Праворозуміння — це наукова категорія, що відображає процес та результат цілеспрямованої розумової діяльності людини і включає пізнання права, його оцінку та ставлення до нього як до цілісного соціального явища.
Серед усіх тлумачень терміна "право" доцільно виділити такі його визначення:*
це певні можливості, які має соціальний суб'єкт;*
це сукупність, система юридичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин;*
це оцінка, покажчик істинності, дійсності, достовірності певних соціальних явищ.
Наявність плюралістичного підходу до праворозуміння об'єктивно зумовлена тим, що право тісно пов'язане з іншими соціальними явищами, як-от: державою, політикою, культурою суспільства. Серед різних підходів виділяються основні: нормативний, моральний та соціологічний підходи.
Нормативний підхід полягає в тому, що право — це тексти закону, норми права, які відрізняються від інших соціальних норм такими ознаками:*
вони регулюють найбільш важливі суспільні відносини, для чого держава видає нормативно-правові акти, в яких містяться норми права;*
право — це не одна норма, а сукупність або система норм, які формально визначені;*
норми права встановлюються або санкціонуються державою, компетентними її органами;*
вони є загальнообов'язковими для всього населення, державних органів та посадових осіб;*
вони охороняються від порушень засобами державного примусу або погрозою застосування юридичних санкцій;*
у нормах права виражається воля панівного класу (компромісна воля класів і соціальних груп) або воля всього народу.
Прихильники цього підходу визначають право таким чином.
Право — це система (сукупність) формально визначених норм (правил поведінки), які встановлені (санкціоновані) державою, є загальнообов'язковими для всього населення, державних органів і посадових осіб, охороняються від порушень державною владою, виражають волю панівного класу або всього народу та спрямовані на регулювання й охорону суспільних відносин і соціальних цінностей.
Моральний (етичний) підхід базується на ідеї етичної справедливості, на ідеї природних прав людини, тому право розглядається як форма суспільної свідомості.
Представники цього підходу вважають:*
тексти законів залишаються на папері, якщо вони не усвідомлені та не засвоєні громадянами;*
окремі слова закону взагалі не сприймаються практикою або змінюються за змістом. Тому чинне право буває не зовсім таким, як викладене в текстах нормативно-правових актів, що потребує тлумачення, врахування правозастосувальної діяльності щодо правильного вживання юридичної термінології, застосування аналогії тощо;*
суспільна правосвідомість оцінює тексти законів не тільки з позицій здорового глузду, а й порівняно з поняттями справедливості та гуманізму (не завжди всі моральні цінності зафіксовані в текстах законів);*
тексти законів часто мають декларативний характер, містять у собі лозунги, заклики тощо, які не мають юридичного значення.
Тому право — це не тільки тексти законів, сукупність норм права, а й наявність у суспільній свідомості системи понять про загальнообов'язкові норми, права і обов'язки, умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту.
За соціологічним підходом право не тільки є мірою справедливості, але й оцінкою взаємовідносин між людьми, між особою та державою, особою і суспільством.
Прихильники цього підходу вважають:*
закони, кодекси — не право, якщо вони не реалізуються в суспільних відносинах. Тому "живе право" — це реальні правовідносини, закріплені в нормах права і відображені у правосвідомості;*
закони можуть існувати і тривалий період не застосовуватись, тому право є те, що завжди діє й реалізується;*
слова закону, норми права не становлять власне право тому, що деякі з них практично не застосовуються через їх абстрактність, а для конкретизації правових приписів необхідно видавати нові норми. Але правознавство ще не здатне відповісти, який має бути ступінь їх конкретизації, щоб вони були нормами "прямої дії", тобто правом;*
у поняття права вводиться поняття правопорушення, оскільки однією з ознак права є охорона права від порушення. Але правопорушення завдає шкоди не самим нормам права, а суспільним відносинам і соціальним цінностям.
Тому право — це безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядкована взаємодія соціальних суб'єктів, і тільки це лежить в основі утворення законів та інших нормативних актів.
Але ці підходи до праворозуміння не є єдиними. Наука створила багато похідних наукових концепцій розуміння права.
Системному підходу відповідає відображення правової дійсності як системи (сукупності) правових явищ, що певним чином пов'язані між собою і утворюють єдине ціле — правову систему. Статичний аспект її становлять норми права, правовідносини, суб'єкти права, правопорядок тощо, а динамічний — правотворчість, реалізація норм права, їх застосування, правове мислення та інші правові процеси.
Дослідження права як феномена культури, соціальної цінності становить основу аксіологічного підходу. Правова дійсність вивчається у цьому випадку крізь призму її відповідності досягнутому суспільством рівню соціального прогресу, що дає можливість виділити частку "права в праві", тобто дати оцінку прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відображує регресивні традиції, гальмує суспільний розвиток.
Інструментальному підходу властиве дослідження права як специфічного регулятора соціальних відносин, за допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.
При генетичному підході до праворозуміння основна увага зосереджується на процесах виникнення і формування права, його соціальної детермінованості об'єктивними і суб'єктивними умовами життя суспільства.
Інтегративний підхід враховує і поєднує все раціональне, що є в кожному із зазначених вище підходів, а саме: цінність природних прав людини, "живе право" — правовідносини, формальну визначеність і точність правових приписів, закріплених у нормах права.
Досить впливовим у вітчизняній юридичній науці був і залишається саме нормативний підхід до праворозуміння.
Отже, кожне праворозуміння має своє обґрунтування, і тому вони існують одночасно. Без нормативного підходу до поняття права не можливо досягти визначеності та стабільності правовідносин, законності в діяльності державних органів та посадових осіб. У свою чергу, закони, інші нормативні акти можуть бути реалізовані лише після їх усвідомлення і порівняння їх приписів із нормами, правилами моралі. І нарешті, лише через соціологічне розуміння право набуває конкретності та практичного здійснення, не залишається декларацією, системою текстів і моральних побажань.
Поняття та сутність права
Проблема праворозуміння досить складна, адже у праві знаходять своє відображення дуже різноманітні відносини та інтереси людей, воно має різні форми вияву, прямо пов'язане з природою людини, її життєдіяльністю, безпосередньо впливає на поведінку людей, визначає межі їхньої свободи. Тому за будь-якого праворозуміння спільним є те, що вони так чи інакше, у тій чи іншій формі торкаються свободи людини, способів та засобів її визначення та обмеження.
Отже, сутністю права є свобода людини, тобто притаманні людині властивості й форма життя, що відображають її прагнення до самовираження й самореалізації. Але це не будь-яка свобода, а свобода певним чином визначена й забезпечена. Тому право є свободою:*
взаємодії з іншими суб'єктами;*
у першу чергу, діянь, що знаходять своє втілення у вигляді дій чи бездіяльності;*
що поєднує в собі свободу суспільства та його членів;*
межі якої забезпечуються суспільством, а не окремою людиною;*
реалізація якої захищається юридичними засобами;*
не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства, тому межі свободи є рівними для кожного з однойменних суб'єктів.
Право — це система загальнообов'язкових формально визначених правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою, нею охороняються, виражають волю домінантної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві і є регулятором найбільш важливих суспільних відносин.
Право характеризується такими ознаками:
1) регулятивний характер права. Право має регулятивний характер, оскільки впливає на поведінку людей. Це засіб регулювання суспільних відносин. У цьому полягає одна з його функцій, його соціальне призначення, а отже, і соціальна цінність;
2) нормативність (нормативний характер) права. Свою регулятивну роль право може виконувати, оскільки містить норми права, тобто встановлює правила поведінки для соціальних суб'єктів. Право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб'єктів. Це має місце в ситуаціях, які передбачаються нормами права, що вносять у життя людей суспільне буття, певну впорядкованість і визначеність;
3) загальнообов'язковість правових приписів. Право — це система норм, обов'язкових до виконання всіма, кому вони адресовані;
4) формально визначений характер правових установок. Право — це сукупність формально визначених норм, тобто ці норми приймаються (видаються) при додержанні встановленої державою процедури і мають відповідати певним вимогам щодо їх змісту та оформлення;
5) системність. Право становить не розрізнену сукупність норм, а систему взаємопов'язаних, узгоджених між собою і взаємодіючих правил. Право складається із сукупності тісно пов'язаних між собою норм, які виконують свої регулювальні функції не ізольовано одна від одної, а в системі та у взаємодії. Система простежується не тільки на внутрішньогалузевому рівні, коли взаємопов'язані норми, що регулюють однорідні суспільні відносини (скажімо, кримінальне право, сімейне право тощо), а й між нормами різних галузей права;
6) встановлення (санкціонування) державою. Право як система норм походить від держави, а конкретно — від її органів. Такими є, насамперед, законодавчі органи. Але нормативно-правові приписи встановлюються також багатьма іншими державними органами, діяльність яких має підзаконний характер. Щодо санкціонування раніше діючих правил як правових норм, то цей спосіб створення права державою в сучасному житті застосовується відносно рідко. Але ж державні органи формуються народом, тому в праві знаходить вираження воля більшості народу в умовах демократичної держави;
7) можливість забезпечення реалізації правових приписів не лише засобами організаційного характеру та переконання, а й державного примусу. На відміну від інших соціальних норм, норми, які утворюють систему права, гарантуються державою. Норми права, як і інші види соціальних норм, виконуються, як правило, добровільно. Але лише право підтримується державою. Номенклатура заходів державного примусу достатньо широка: від різних видів юридичної відповідальності до інших видів невигідних правових наслідків державно-примусового характеру. Вид і міра державного примусу, як і порядок його застосування, суворо регламентуються правом.
Принципи права: поняття, різновиди та роль у правовому регулюванні
Принципи права — це керівні ідеї, положення, провідні засади, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.
Систему принципів права становлять загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні) принципи.
Загальносоціальні принципи:*
домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй та ін.;*
верховенство громадянського суспільства наддержавою;*
верховенство правових законів над політичною та фізичною силою;*
різноманітність та рівноправність різних форм власності;*
свобода підприємницької діяльності;*
верховенство прав і свобод людини над правами держави.
Спеціально-соціальні (юридичні) принципи:
1) загальноправові принципи: гуманізм, рівність громадян перед законом, демократизм, законність, взаємна відповідальність держави й особи;
2) міжгалузеві принципи (виражають особливості декількох споріднених галузей права): гласність судочинства (для кримінально-процесуального й цивільного процесуального права), принцип змагальності, принцип матеріальної відповідальності (для цивільного, фінансового, трудового права тощо);
3) галузеві принципи (характеризують найбільш суттєві риси конкретної галузі права): принцип диспозитивності (у цивільному праві) і принцип імперативності (у кримінальному праві), принцип презумпції невинуватості (у кримінальному праві) тощо.
4) принципи правових інститутів: рівність усіх форм власності (інститут власності), невідворотність відповідальності (інститут юридичної відповідальності) тощо.
Способами закріплення принципів права в законодавстві є текстуальний (принцип безпосередньо текстуально закріплений у конкретній статті нормативно-правового акта) і смисловий (принцип випливає зі змісту законодавства).
Роль, значення принципів права визначаються їх природою. Вони в концентрованому вигляді виражають сутність, зміст права, тому мають значення керівних положень під час здійснення державою правотворчої, правозастосовчої діяльності.
Норми права формуються на основі принципів права, тому останні є "фундаментальними конструкціями" всієї системи права, всього масиву норм права.
Принципи права можуть застосовуватися під час вирішення конкретних юридичних справ, наприклад застосування аналогії права як способу надолуження прогалин у праві.
Цінність права в суспільному житті
Цінність права — це його здатність служити метою і засобом науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян і їх об'єднань.
Можна виділити такі основні прояви цінності права: Соціальна цінність права — полягає в тому, що воно, втілюючи загальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, в яких зацікав* лені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. Забезпечуючи простір для впорядкованої свободи й активності, право служить фактором соціального прогресу.
Інструментальна цінність права — полягає в тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різноманітних завдань, у тому числі для функціонування інших соціальних інститутів та соціальних благ. Воно здатне забезпечувати організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир та злагоду, зняти соціальну напруженість.
Власна цінність права — полягає в тому, що право виступає як міра свободи та справедливості і стає цінністю для окремої людини, конкретної групи і суспільства в цілому, відкриває індивіду доступ до благ, є ефективним способом його соціальної захищеності.
Активна роль права в суспільному та державному житті яскраво виявляється через його функції.
Функції права — це зумовлені соціальним призначенням права напрямки правового впливу на суспільні відносини.
Розрізняють такі функції права:
Загальносоціальні функції:
1. Гуманістична — право охороняє та захищає права людства, народу, людини.
2. Інформаційна (або комунікативна) — право е джерелом знань про державно-організоване суспільство і правовий статус особи, волю законодавця, що виражена в юридичних нормах тощо.
3. Орієнтаційна — з позицій законів держави оцінюють поведінку людей, право вказує на допустимі й бажані шляхи і способи задоволення своїх потреб у межах правомірної поведінки.
4. Виховна (або ідеологічна) — право формує певний світогляд, виховує звичку дотримуватися чинного законодавства, дає зразки правомірної поведінки.
5. Організаторсько-управлінська — право суб'єктів
правовідносин на розв'язання певних соціальних проблем.
Спеціально-юридичні функції такі:
1. Регулятивна функція, тобто напрямки правового впливу, спрямовані на упорядковування суспільних відносин, на введення їх у певні межі. Правовий вплив спрямований на нормальні, позитивні суспільні відносини.
При цьому розрізняють:*
регулятивно-статичну функцію, що виражається у закріпленні певних суспільних відносин;*
регулятивно-динамічну функцію, яка виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки).
2. Охоронна функція, тобто напрямок правового впливу, спрямований на охорону та забезпечення недоторканності певних суспільних відносин і одночасно на витіснення тих відносин, що суперечать суспільним інтересам.
Специфіка охоронної функції в тому, що вона характеризує право як особливий засіб дії на поведінку людей, виражений у впливі на їхню волю через загрозу санкцій, установлення заборон та реалізацію юридичної відповідальності.
Право, політика, економіка: їх взаємозв'язок і взаємодія
Керівна та впливова за радянських часів позиція марксизму-ленінізму визначала, що політика є концентрованим вираженням економіки, а право — концентрованим вираженням політики.
Політика — мистецтво управління державою; участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту його діяльності; сфера діяльності, пов'язана з відносинами між різними суб'єктами з приводу здійснення державної влади.
Незважаючи на те, що категорії "політика" і "право" близькі, їх не можна ототожнювати. Передумовою можливої відмінності між ними є відносна самостійність держави щодо громадянського суспільства.
Політика держави безпосередньо виявляється в характері змісту норм права, який виражає загальнообов'язкову державну волю. "Державна воля" — політична категорія, оскільки держава — політичний інститут, який займає центральне місце в політичній системі суспільства. Політика держави неминуче пов'язана з інтересами, волею тих або інших суб'єктів цієї системи, насамперед тих, хто певною мірою здобув державну владу (партія, яка перемогла на парламентських виборах, може суттєво змінити характер правопорядку у певних сферах життя).
Державна воля, яка виявляється у характері державних рішень та об'єктивована у відповідну правову форму (закон, указ, постанову та ін.), може виражати інтереси всього населення країни чи його більшості, або навіть меншості. Але будь-які інтереси людей, перед тим як набути форми права, мають бути опосередковані державною політикою.
Політика народу безпосередньо виявляється в характері змісту законодавчих актів, що приймаються на референдумі. Ці акти виражають його волю, яка стає загальнообов'язковою.
Принципи справедливості та свободи, закладені у праві, здійснюються соціальними групами, класами, народами, а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває політичного характеру.
Право є засобом вираження політики, її реалізації, робить легітимними політичні рішення. Право конституційно закріплює політичний устрій суспільства, механізм дії політичної системи. Воно закріплює і гарантує політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх реалізації.
Економіка — це сукупність суспільних відносин, що виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.
Співвідношення права й економіки, їхні прямі та зворотні зв'язки виявляються в тому, що:*
певні економічні відносини, що виникають об'єктивно, породжують необхідність установлення адекватної правової форми, що їх закріплює, підтримує й охороняє;*
право здатне як стимулювати, так і гальмувати розвиток певних економічних відносин;*
право встановлює юридичну відповідальність за правопорушення у сфері економіки;*
опосередкований вплив економіки на право виявляється в тому, що державою визначаються розміри податків, мінімум заробітної плати тощо;*
право визначає цілі, завдання, принципи ринкових відносин, закріплює тенденції їх розвитку.
Поняття та види соціальних норм
Усі види норм (правил) можна умовно поділити на дві групи: соціальні і технічні.
Технічні норми — це правила найбільш доцільного та екологічно безпечного поводження людей із предметами природи, знаряддями праці та різними технічними засобами.
Соціальні норми — це правила поведінки загального характеру, що регулюють взаємовідносини людей та їх об'єднань.
Сутність цих норм у тому, що вони є не просто правилами, які існують в несоціальних системах — математика, граматика та ін., а правилами, що мають чітко виражений соціальний характер.
Ознаки соціальних норм:
1. Правила (масштаби, моделі, еталони) поведінки регулятивного характеру, які спрямовують поведінку людей відповідно до передбаченої ідеальної моделі суспільних відносин.
2. Правила поведінки загального характеру, які не мають конкретного адресата.
3. Правила, що регламентують певну сферу відносин у суспільстві.
4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).
Класифікацію соціальних норм можна провести за різними критеріями.
1. За сферами дії:*
економічні — регулюють суспільні відносини у сфері економіки;*
політичні — регулюють відносини між класами, націями, які беруть участь у боротьбі за державну владу та її здійснення;*
релігійні — регулюють відносини у сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії та ін.
2. За регулятивними особливостями:*
норми моралі — правила, спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла, які забезпечуються особистим переконанням, традиціями та суспільним впливом;*
норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу, які забезпечуються засобами суспільного впливу;*
корпоративні норми — правила поведінки, які встановлюються у корпорації для врегулювання відносин між її членами та спрямовані на досягнення цілей функціонування цієї корпорації;*
норми права — загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що встановлюються (санкціонуються) державою й офіційно закріплюють міру свободи і справедливості та забезпечуються засобами державного впливу.
Соціальні норми утворюють єдину систему, оскільки усі вони спрямовані на встановлення та підтримку належного порядку в суспільстві.
Норми права в системі соціальних норм
Місце норм у системі соціальних норм вочевидь виявляється при аналізі їх співвідношення з іншими соціальними (неправовими) нормами, що здійснюється виявленням їх єдності, взаємодії та відмінностей.
1. Єдність цих норм виявляється в тому, що вони:*
є результатом свідомо вольової діяльності людей, тобто формуються та забезпечуються людьми;*
так чи інакше виражають волю та інтереси народу;*
спрямовані на регулювання суспільних відносин з метою забезпечення бажаного порядку та стабільності в суспільстві;*
зумовлені соціально-економічним ладом суспільства.
2. Взаємодія норм права і неправових соціальних норм може виявлятися по-різному:*
в одних випадках у вимогах різних соціальних норм можуть міститися однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми взаємодоповнюються і, таким чином, сприяють більш повному та швидкому досягненню бажаних результатів;*
в інших — різні соціальні норми можуть містити суперечливі, взаємовиключні вимоги, що створює свого роду конкуренцію різних моделей поведінки. Але така ситуація не зовсім бажана: ускладнюється реалізація вимог, що випливають зі змісту норм, які суперечать одна одній.
3. Відмінність між цими нормами виявляється:
1) за способом формування:*
норми права виникають разом із виникненням держави, встановлюються (санкціонуються) відповідними державними органами від імені держави;*
неправові норми існують у будь-якому суспільстві, утверджуються поступово, відображають волю всього суспільства або певних верств населення;
2) за сферою дії:*
норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини, які стосуються основних інтересів народу;*
неправові норми регулюють і ті відносини, що перебувають поза межами правового регулювання;
3) за формою вираження та доведення до відома членів суспільства:*
норми права завжди викладаються письмово у спеціальних актах держави та утворюють єдину узгоджену систему велінь; вони набувають чинності, змінюються офіційно, у точно визначеному порядку;*
неправові норми існують у свідомості людей і формального визначення не мають, тому й єдністю та узгодженістю велінь не характеризуються;
4) за методами впливу на суспільні відносини:*
норми права містять детальну регламентацію поведінки суб'єктів, чітко формулюють їх права та обов'язки;*
неправові норми виступають як загальні правила поведінки суб'єктів, що сформульовані у вигляді принципів, ідей тощо;
5) за способом охорони:*
норми права забезпечуються заходами державного примусу (застосуванням юридичних санкцій);*
неправові норми забезпечуються позадержавними засобами: звичкою, внутрішніми мотивами, громадським впливом та ін.
Соціальна роль норм права виявляється в тому, що:*
установлюючи загальну і рівну міру свободи суб'єктів права, вони виступають ефективним регулятором суспільних відносин;*
за їх допомогою здійснюється державне керівництво економікою, забезпечується раціональне господарювання, впроваджується принцип рівноправ'я у взаємовідносинах між громадянами;*
вони є юридичною основою діяльності державного апарату, засобом удосконалення демократії, захисту прав і свобод громадян, нормативною базою правомірної поведінки та забезпечення належного правопорядку.