Реферат
на тему:
“Конституція України
про основи конституційного
ладу України”
Вступ
Основи конституційного ладу України — це основоположні принципи організації та діяльності держа-ви, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і сво-боди та характеризують її як конституційну державу.
Будь-яка конституція покликана встановити певні правила, за якими мають будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні принципи їх функціонування й розвитку. В сучасній Конституції України цьому присвячено передовсім I розділ.
Ст. 1 Конституції України проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава”.
Суверенітет – одна з найстаріших категорій конституційного права. За часів середньовіччя суверенними вважалися монархи. В ХVI ст. видатний мислитель Ж.Боден висунув концепцію народного суверенітету, за якою джерелом влади в будь-якій державі є народ. “Суверенітет і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами”.
Демократичний характер української держави означає, що вона має на меті створення сприятливих умов для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами.
1. Форми вираження засад конституційного ладу
Розділ І Конституції України має назву "Загальні за-сади". Термін не зовсім вдалий для відображення змісту цього розділу, оскільки у кожного виникає закономірне пи-тання — загальні засади чого?
Між тим, лише конституції України та Казахстану засто-совують цей термін. Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають відповідно до його змісту.
У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації він має назву "Засади конституційного ладу".
"Засади держави" — таку назву має цей розділ у Консти-туції Азербайджану. Багато держав, виходячи зі змісту зга-даного розділу, застосовують інші назви: "Загальні прин-ципи", "Загальні постанови" (конституції Киргизстану, Молдови, Узбекистану, Литви, Латвії та ін.).
Аналіз змісту розділу "Загальні засади" доводить, що мова в ньому йде саме про конституційний лад, незважаючи на те, що цей термін застосовується лише у п. 3 ст. 5 (з 20 статей цього розділу).
У той же час, термін "конституційний лад", закладений у текст конституцій багатьох країн світу, не містить у собі офіційного поняття цього інституту. У різних країнах він, як правило, об'єктивно різний.
Мабуть, вищенаведені обставини пояснюють різні підхо-ди щодо змісту цього поняття.
Так, одні автори визначають конституційний лад як сис-тему соціальних (економічних і політико-правових) відносин, які встановлюються і охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами кожної держави.
Близькі до змісту цього поняття і визначення конститу-ційного ладу інших вчених, згідно з поглядами яких згада-ний конституційно-правовий інститут розуміється як такий стан (або порядок) суспільних відносин, врегульованих кон-ституційно-правовими нормами, що характеризує державу як підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню у суспільній практиці та правосвідомості справедливих, гуман-них і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою.
Деякі автори ототожнюють конституційний лад з дер-жавним ладом, визначаючи, що конституційний лад — це певна форма або відповідний засіб організації держави, за-кріплений у її конституції, яка забезпечує підпорядкованість держави праву і характеризує її як конституційну державу.
Між тим, конституційний лад не можна ототожнювати з державним ладом, оскільки на відміну від останнього він завжди передбачає наявність у державі конституції.
Так, необхідними ознаками конституційного ладу є: не-порушність і невідчужуваність загальновизнаних природних прав і свобод людини, народний суверенітет, розподіл влади та ін.
Державний лад може і не містити цих ознак.
Іноді зміст поняття "конституційний лад" надто широко трактується, оскільки під цим терміном розуміють устрій держави та суспільства. При цьому за основу останнього бе-реться термін періоду доби існування СРСР — "суспільний лад" .
Суспільний лад розумівся у той період як система сус-пільних відносин, притаманних радянському суспільству на конкретному етапі його розвитку. На відміну від таких кате-горій, як держава або право суспільний лад СРСР охоплював всі сторони суспільного життя в їх органічному зв'язку. До його структури входили всі соціальні відносини (не лише правові), які існували в суспільстві.
До системи цих відносин включалися: економічний базис та відповідна надбудова — політичні, юридичні, філософські, моральні, естетичні та інші ідеї. Крім того, ця система включала соціально-класову структуру радянського суспіль-ства — робітників, колгоспників, селянство, інтелігенцію.
На сучасному етапі розвитку суспільства зникли класи, виникли зовсім інші відносини між сучасними прошарками суспільства.
Виходячи з наведеного, не можна вважати складовою частиною поняття "конституційний лад" суспільний лад, оскільки останній поглинає як державний лад, так і право в цілому.
2. Поняття конституційного ладу
Найбільш правильним уявляється таке визначення по-няття "конституційний лад": під конституційним ладом слід розуміти систему принципів (на наш погляд, не лише їх), які дають можливість реально забезпечити додержання прав і свобод людини, а діяльність держави здійснювати на основі фактично проведеного розподілу влади відповідно до її кон-ституції.
Проведений аналіз різних поглядів учених щодо змісту поняття "конституційний лад" дозволяє зробити висновок, що майже всі вони акцентують увагу на державницькій сто-роні цього інституту у відриві від основної складової самого поняття — людини як вищої соціальної цінності, інтересам якої мають бути підпорядковані всі інші елементи конститу-ційного ладу — громадянське суспільство, державний лад, принципи конституційного ладу тощо. Між тим, з часів прийняття перших декларацій щодо ролі та місця людини в державі основою конституційного ладу завжди була людина і громадянин.
Зокрема, в Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки від 4 липня 1776 p., зазначалося: "Ми вважаємо очевидними такі істини: всі люди створені рівними і всі вони одарені своїм творцем деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода, прагнення до щас-тя. Для забезпечення цих прав серед людей установлені уря-ди, які покликані здійснювати свою справедливу владу за згодою тих, ким вони управляють. Якщо ж дана форма уряду стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або скасувати його і встановити новий уряд, оснований на таких принципах і з такою організацією влади, які, на думку наро-ду, більш за все можуть сприяти його безпеці і щастю".
Декларація прав людини і громадянина, прийнята 26 серпня 1789 p., також підтвердила первинність прав і свобод людини і вторинність її підпорядкованості державі, яка зо-бов'язана забезпечити права людини.
Стаття 2 Декларації проголошувала, що "мету кожного державного союзу становить забезпечення природних і не-від'ємних прав людини".
У ст. 16 цього документа це положення було викладено ще більш конкретно: "Суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влади, не має конституції".
Уявляється, що для з'ясування змісту поняття "консти-туційний лад", як і будь-якого визначення, доцільно пройти певні етапи від одиничного факту до явища, від часткового до закономірності, як обов'язковий шлях розвитку знань про будь-яку наукову категорію.
Для цього необхідно перш за все визначити критерій, на його основі — принципи, а окремі блоки змісту поняття самі вибудуються навколо знайденого стрижня.
Проте, стосовно поняття "конституційний лад", як фор-ми організації Української держави, слід врахувати таке. Конституційний лад може бути юридично проголошений, а фактично не існуватиме, оскільки з сьогодні на завтра авто-матично його утворити неможливо. Становлення його залежить від певних чинників: рівня розвитку демократії, еконо-міки, права тощо.
Мабуть, саме тому в Конституції України закріплено та-ку назву розділу — "Загальні засади", в якому містяться ли-ше основи конституційного ладу України, який проходить процес свого становлення і поступового розвитку.
3. Основи конституційного ладу України
Кожна з держав має притаманну їй специфіку, яка поля-гає у сукупності певних ознак, які визначають форму, за-соби організації держави, основи побудови її ладу. Згадані ознаки в демократичній державі закріплюються у її консти-туції. Отже, у найзагальнішому вигляді конституційний лад — це закріплення в Основному Законі держави форми і засобів організації держави.
Проте, таке закріплення властиве будь-якій державі — і тоталітарній, і демократичній. У демократичних державах, до яких належить і Україна, згадані форми і засоби організа-ції держави характеризуються тим, що держава, державна влада підпорядковані праву, а Конституція як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили в демократичній держа-ві завжди є основним засобом обмеження державної влади на основі відповідних гарантій, закріплених у Конституції. Саме така держава може за своєю суттю бути конститу-ційною державою, яка у своїй конституції закріплює засади конституційного ладу.
Отже, конституційна держава характеризується обмеже-ністю державної влади правом на основі принципу суверені-тету народу, якому належить вся повнота державної влади, і забезпеченням цієї обмеженості відповідними конституцій-ними гарантіями.
Із загального поняття "конституційна держава" випливає і визначення конституційного ладу даної держави. Проте, конституція закріплює внаслідок свого призначення лише основи конституційного ладу, які є відправними для органі-зації та діяльності держави.
Таким чином, основи конституційного ладу України — це основоположні принципи організації та діяльності держа-ви, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і сво-боди та характеризують її як конституційну державу.
Виходячи з цього, визначальним критерієм з'ясування змісту поняття "конституційний лад" є людина з її невід'єм-ними правами і свободами [9].
Загальні засади закріплюють окремі права громадянсько-го суспільства у статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", на підставі яких і визначаються основні прин-ципи конституційного ладу України.
Зокрема, такими принципами є: право визначати і зміню-вати конституційний лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5), принцип розподілу державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін.
У свою чергу на основі цих принципів конституційного ладу України з'ясовується сутність державного ладу (ус-трою) України.
Згідно з ч. 2 ст. З Конституції України "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
Крім того, державний лад включає також певну систему соціальних, економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст. 5), державний режим (ст. 1) тощо.
Проте, державний лад може відрізнятися від конститу-ційного ладу, якщо вплив держави на суспільство виявляєть-ся у неправовій формі, в обхід Конституції та інших легітим-них джерел права, з порушенням обов'язків держави щодо людини і громадянина. Саме тому Конституція України є засобом обмеження державної влади.
Обмеження державної влади має на меті створення пев-них умов для створення і функціонування громадянського суспільства, яке є необхідним атрибутом конституційної держави. Громадянське суспільство являє собою систему са-мостійних і незалежних від держави суспільних відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів людини і колективів у духовній, соціальній і культурній сферах. Зокрема, воно охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних відносин, включаючи власність, працю, підприємництво, організацію і діяльність громадських об'єднань, сферу виховання, освіти, науки і культури, сім'ю, систему засобів масової інформації, норми етики поведінки людини тощо.
Конституція повинна визначати такі межі державної вла-ди, які б виключали взагалі її втручання у сферу громадян-ського суспільства. Проте, в сучасний період без такого втручання у межах, суворо визначених у Конституції, не-можливе нормальне функціонування громадянського суспільства. Зокрема, таке втручання виявляється в неприпус-тимості задоволення прав громадян на шкоду політичній, економічній та духовній свободі; державного регулювання економіки на шкоду ринковій економіці; підміни судової про-цедури арбітражною, яка спрощує розгляд справи, тощо.
Таким чином, у конституційній державі громадянське суспільство функціонує як самостійно, так і завдяки управ-лінню з боку держави. У свою чергу конституційна держава залежить від громадянського суспільства та його потреб.
Отже, загальні засади, як форма вираження консти-туційного ладу України, визнають як першооснову люди-ну і громадянина, їх права і свободи, що є базою закріп-лення основних принципів конституційного ладу, на підставі яких будується державний лад (устрій) та ос-нови громадянського суспільства в Україні.
У свою чергу норми цього розділу регулюють сукупність основоположних політико-правових відносин у вищезгада-них сферах. Така конструкція відповідає сучасним реаліям.
У конституційних розпорядженнях закладена принципово нова модель суспільних відносин, за якою ми жили тривалий час. Не людина для держави, а держава для людини — ось основа цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямо-вано впроваджуватися в життя.
4. Характеристика основних принципів
конституційного ладу в Україні
Ст. 6 Конституції проголошує: “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Реалізація цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана запобігти концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного органу, що, як свідчить історичний досвід, загрожує свавіллям у здійсненні керівництва державою. Важливою передумовою втілення в практику цього принципу є створення системи взаємних стримань і противаг між різними гілками влади. Для запобігання переваги однієї гілки влади над іншими необхідна чітко визначити компетенцію кожної з них та створити реальні можливості уникнути спроб будь-якої гілки влади виконувати непритаманні їй функції.
Статті 10,11 та 12 Конституції України регулюють основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. Конституція визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши:
принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо;
основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин.
Згідно зі ст. 11 Українська держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Статті 13, 14 та 16 закріплюють основні засади економічних відносин у нашому суспільстві. Нині економічна система України включає такі форми власності, як державна, колективна і індивідуальна власність. Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктом права власності українського народу.
Велику увагу приділяє Конституція питанням політичного розвитку українського суспільства, яке ґрунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності. На відміну від Конституції УРСР 1978 року, нова Конституція принципово допускає діяльність у суспільстві різних політичних партій. Кожна з них в ході свого функціонування, при визначенні найближчих та перспективних завдань свого розвитку не може не виходити з певних ідеологічних, політичних або інших концепцій. Проте ці концепції “…не можуть проголошуватись державою обов’язковими для вивчення, сповідання і пропагування під загрозою тих чи інших санкцій. Кожна особа, кожне об’єднання добровільно й свідомо можуть обирати і дотримуватись тих ідеологічних настанов, які вони вважають переконливими для себе”. Конституція України забороняє цензуру, тобто обмежувальні заходи щодо свободи друку.
Водночас ст. 36 Конституції згадує по обмеження, встановлені законом “…в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”. Прикладом таких обмежень можуть бути положення ст. 4 Закону України “Про об’єднання громадян”, прийнятого в 1992 році. Ця стаття встановлює, що не підлягають реєстрації, а діяльність зареєстрованих об’єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їхньою метою є:
зміна шляхом насильства встановленого конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі посягання на територіальну цілісність держави;
підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;
пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму і неофашизму.
Органи державної влади та органи місцево-го самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передба-чені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції);
- закріплення у якості державних символів України Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України (ст. 20 Конституції).
Висновки
Отже, можна зробити наступні висновки:
Найбільш правильним уявляється таке визначення по-няття "конституційний лад": під конституційним ладом слід розуміти систему принципів (на наш погляд, не лише їх), які дають можливість реально забезпечити додержання прав і свобод людини, а діяльність держави здійснювати на основі фактично проведеного розподілу влади відповідно до її кон-ституції.
Основи конституційного ладу України — це основоположні принципи організації та діяльності держа-ви, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і сво-боди та характеризують її як конституційну державу.
Основні принципи конституційного ладу України:
- принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Ук-раїні найвищою актуальною цінністю (ч. 1 ст. З Конституції);
- принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади (ст. 5 Конституції);
- визначення форми Української держави як унітар-ної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, пра-вової держави з республіканською формою правління (стат-ті 1, 2 та 5 Конституції);
- організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції);
- визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції);
- принцип верховенства права, згідно з яким закріп-люється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпо-середнє застосування норм Конституції (статті 8 і 19 Кон-ституції);
- визнання і гарантування основ громадянського сус-пільства, його саморозвитку, свободи його інститутів (стат-ті 11, 13 та 14 Конституції);
- принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологіч-ної багатоманітності, заборони цензури, свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції);
- принцип визнання української мови державною (ст. 10 Конституції);
- визнання плюралізму форм власності і гарантування захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарюван-ня, соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституції);
- принцип, згідно з яким норми міжнародного права, за умови згоди на обов'язковість яких надано Верховною Ра-дою України, становлять частину національного законодав-ства (ст. 9 Конституції);
- визначення основних функцій держави: захисту суве-ренітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, забезпечення еколо-гічної безпеки і підтримання екологічної рівноправності України, оборона держави, здійснення зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції);
- принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Окрема увага приділяється в Конституції захисту конституційного ладу України. Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність. Гарантіями конституційного ладу є наступні положення Конституції:
неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ст. 157);
неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст.157);
ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу;
конституційне визначення статусу Президента як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102) та встановлення відповідальності Президента України в разі вчинення ним державної зради абор іншого злочину (ст. 111);
заборона утворювати політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ст. 37);
присяга народних депутатів України щодо додержання конституційного ладу та законів України (ст. 79);
конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати її державний суверенітет, виконання Конституції і законів (ст. 116);
діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу – Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента та Кабінету Міністрів (ст. 150).
Характеризуючи державу як соціальну, Конституція передбачає орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної політики, виявом чого є забезпечення прав людини, формування доступних для різних верств систем освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, підтримки малозабезпечених прошарків.
Ст. 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою. Це означає, що в її межах немає інших утворень з ознаками суверенітету і правами вступати у відносини з іншими державами або вийти зі складу України.
Список використаної літератури
Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
Історія української Конституції / Упоряд. А.Г.Слюсарено, М.В.Томенко.
– К.: Право, 1997. – 464 с.
Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 2002.
Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.
Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.
Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 2000.
Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999.
Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.
Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 1997. – 206 с.
Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун",
2003. – 416 с.
Опришко В. Конституція України – основа розвитку законодавства //
Право України. – 2002. - № 8. – С.14-17.
Шкорута Л. Поняття моралі, права та держави // Розбудова держави. –
2003. - № 1. – С.13-17.