В науці міжнародного права і практиці міжнародних організацій не вироблено загальноприйнятого поняття “постанови міжнародних організацій”, не розроблені загальні критерії, яким повинні відповідати ті чи інші їх види.
Це без сумніву ускладнює аналіз юридичної сили постанов (рішень). В такому випадку треба керуватися положеннями статуту (або установчих документів організації, а не виходити із загальновживаного значення терміну. Різні органи однієї і тієї ж організації можуть приймати постанови (рішення) однакові за своєю назвою. Зокрема, це має місце і в ОБСЄ.
Таким чином, аналіз юридичної сили рішень міжнародної організації презюмує вивчення не тільки загальнотеоретичних аспектів даного питання, але перш за все конкретно-правове дослідження відповідних положень установчого акту (документів) організації і її рішень.
Доцільним на мій погляд є аналіз тих рішень, які приймаються органами ОБСЄ і виражають волю і інтереси всієї Організації. Такими є рішення Ради міністрів, Керівної ради, Постійної ради і Парламентської Асамблеї. Рішення інших органів (Форуму з співробітництва в галузі безпеки, Бюро з демократичних інститутів та прав людини) не мають такої властивості або виступають в якості підготовчого етапу в процесі прийняття рішень від імені всієї організації.
Юридична сила рішень Ради Міністрів. Рада міністрів була створена згідно з Паризькою Хартією для нової Європи (1990 р). Як центральний законодавчий і керівний орган ОБСЄ, Рада міністрів була наділена широкою компетенцією у сфері попередження конфліктів і регулювання кризових ситуацій. Цей керівний політичний орган приймає рішення стосовно призначення Директора Бюро з демократичних інститутів і прав людини. Верховного комісара у справах національних меншин. Генерального секретаря ОБСЄ, Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації та цілий ряд інших рішень, пов’язаних з діяльністю Організації та її інститутів.
Рада міністрів ОБСЄ має таку компетенцію, яка потрібна Організації для досягнення її цілей і здійснення оперативної діяльності. ця компетенція не закріплена в установчих документах Організації. Але вона випливає з їх положень. Оскільки, Рада міністрів є керівним представницьким органом і діє від імені всієї Організації, її рішення мають особливе значення. До компетенції Ради міністрів входить прийняття рішень по призначення Директора Бюро з демократичних інститутів і прав людини, Верховного комісара у справах національних меншин, Генерального секретаря ОБСЄ, Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації, а також рішення про збільшення кількості місій ОБСЄ, про призначення подальших самітів, про посилення заходів щодо боротьби з торгівлею людьми та ін.
Рішення Ради міністрів носять рекомендаційний характер за своєю природою, і покликані координувати діяльність урядів держав-учасниць ОБСЄ у вирішенні тих чи інших питань. Однак, ті рішення, які безпосередньо стосуються діяльності оперативних структур та інститутів, є юридично обов’язковими для них. Рішення Ради міністрів ОБСЄ, які можуть набути юридичної сили за умови їх тарифікації національними парламентами. Такі рішення набувають чинності лише для тих держав-учасниць Організації, які їх ратифікували. Таку позицію відстоює О.Г.Зайцева (с. 134). Так, в 1993 р. на зустрічі Ради міністрів ОБСЄ в Римі було прийнято рішення: “Про міністрів та привілеї і імунітети ОБСЄ”, але лише чотирнадцять держав-учасниць ратифікували це документ. Україна як учасниця ОБСЄ підписала 13 липня 1999 р., а 10 лютого 2000 р. ратифікувала. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією з безпеки і співробітництва в Європі прийнятий Постійною Радою ОБСЄ № 295 від 1 червня 1999 року. В цьому документі чітко передбачені повноваження координатора та його персоналу, їх права, привілеї та імунітети.
Керівна Рада України. Цей орган, що раніше мав назву комітет старших посадових осіб є відповідальним за нагляд, керівництво і координацію діяльності Ради міністрів у період між її засіданнями та при прийнятті нею відповідних рішень. Керівна рада здійснює нагляд за всіма поточними проблемами ОБСЄ і може приймати відповідні рішення рекомендаційного характеру до Ради міністрів. Особливість цього органу полягає ще і в тому. Що він може делегувати завдання Ішим оперативним структурам та інститутом ОБСЄ або групам ??? держав-учасниць, визначаючи їх мандат. Починаючи з 1997 р. Керівна рада збирається тільки в якості економічного форуму. В процесі інституалізації Організації, більше частина повноважень Керівна рада перейшла з Постійної ради.
Постійна Рада (раніше – Постійний комітет). Це – орган для регулярного проведення політичних переговорів і прийняття рішень з усіх питань, які стосуються представниками держав-учасниць ОБСЄ. На відміну від інших інститутів Організації, початок існуванню постійної ради було покладено Паризькою Хартією для нової Європи (1990 р.), а рішенням повсякденних оперативних завданнях ОБСЄ. З 1994 р. Постійний комітет носить назву Постійна рада. Даний орган приймає 2/3 усіх рішень Організації, з усіх поточних питань. Зокрема, рішення про запровадження бюджету місій проведення семінарів з людського фактора, про вироблення регіональної стратегії в Південно-Східній Європі та ін.
Парламентська Асамблея. Даний орган був створений на мадридській зустрічі парламентарів держав-учасниць ОБСЄ в 1991 р. Основним завданням Асамблеї є сприяння міжпарламентським переговором завдань, які відіграють усе більшу роль в спільних зусиллях держав-учасниць у вирішенні проблем всього регіону ОБСЄ. Для виконання завдань, які покладені на Парламентську Асамблею ОБСЄ (далі – ПА), в її арсеналі знаходяться різноманітні засоби. Щорічно на черговій сесії приймаються заключна декларація і декілька резолюцій та рекомендацій, які передаються Раді міністрів ОБСЄ. Діючому голові Організації і національним парламентом держав-учасниць ОБСЄ.
Процес прийняття рішень в Парламентській Асамблеї ОБСЄ. Постійний комітет ПА приймає рішення на основі принципу “консенсус мінус один”. В Бюро, загальних комітетах і на щорічних засіданнях Асамблеї рішення приймаються більшістю голосів. Це дозволяє ПА приймати рекомендації з питань, які носять рекомендаційний характер, включаючи далекосяжні пропозиції про реформування інститутів ОБСЄ. Асамблея послідовно виступає за зміну широко використовуваного в ОБСЄ правила консенсусу з метою прискорення процесу прийняття рішень. ПА запропонувала запровадити правило “приблизного консенсусу”, згідно з яким для прийняття рішення необхідно, щоб його підтримали 90 % членів Асамблеї, які вносять таку ж частку фінансових внесків в бюджет ПА.
Саме рішення рекомендаційного характеру займають найважливіше місце в діяльності організації. По-перше, вони можуть прийматися з будь-яких питань, які входять в компетенцію Організації, по-друге, такі рекомендації є основною формою волевиявлення ПА, і складають значний відсоток всіх рішень, які приймаються Асамблеєю. Тому, можна зробити висновок, що рішення найбільш повно характеризують правову природу цього органу.
Не всі рішення Парламентської Асамблеї адресуються Раді міністрів, Постійній раді і Діючому голові. У таких випадках вони набувають форми резолюцій. ПА ОБСЄ може приймати декілька видів резолюцій: 1) ті, що стосуються внутрішньоорганізаційних питань діяльності ПА; 2) ті, що виражають позицію Асамблеї на певну подію або ситуацію, яка склалася в тій чи іншій державі-учасниці ОБСЄ; 3) ті, що стосуються певних суб’єктів міжнародного права (наприклад, міжнародних організацій). Парламентська Асамблея ОБСЄ налагодила співробітництво з Парламентською Асамблеєю Ради Європи і Асамблеєю Західноєвропейського союзу, Північноатлантичною асамблеєю, Міжпарламентським союзом, Європейським парламентом і Міжпарламентською асамблеєю Співдружності Незалежних Держав; всі вищеперечислені організації мають офіційний статус спостерігача в Парламентській асамблеї ОБСЄ.
Не дивлячись на певні особливості тих чи інших рішень Парламентської асамблеї ОБСЄ, їх об’єднує та обставина, що всі вони не мають юридично обов’язкового характеру: Асамблея може тільки запропонувати здійснити рекомендовані нею дії або висловити своє відношення до певних проблем. Проте вона не може виконати ті рішення, які нею приймаються, а також, в силу свого дорадчого характеру в системі Організації, самостійно брати участь в реалізації своїх рішень. В цьому розумінні ефективність рішень Асамблеї обмежена.
Характер рішень, які приймаються Організацією з безпеки і співробітництва в Європі, свідчить про те, що ця організація позбавлена наднаціональних повноважень і її діяльність здійснюється за допомогою традиційних механізмів міждержавного співробітництва. На думку О.М.Талалаєві наднаціональність в діяльності міжнародних організацій має наступні ознаки: 1) Право органу, організації і співтовариства зобов’язувати своїх членів без їх згоди і проти їх згоди шляхом прийняття загальнообов’язкових рішень більшістю голосів; 2) Право своїми рішеннями зобов’язувати і уповноважувати фізичних осіб або юридичних осіб або державні органи, держав-членів безпосередньо без трансформації цих рішень в національне прав держав; 3) Наділення правом приймати рішення, указані в попередніх пунктах, непредставницькі органи, тобто органи, які складаються з незалежних від держав міжнародних чиновників; 4) Право органу і організації на втручання у важливі питання, які відносяться до внутрішньої компетенції держав. Поряд з цим, ще один російський вчений-міжнародник В. О. Василенко, досліджуючи питання над національності, додає що цьому переліку наступні: 1) Право на виключну компетенцію в сферах, які визначені в установчих актах і раніше належали до суверенної ??? держав-членів; 2) Правомочність головного представницького органу (в ЄС), в якому держави-члени мають нерівну кількість голосів, розширювати свою компетенцію; 3) Право органів Співтовариств укласти договори О.С.Фещенко визначає над національність як сукупність повноважень (юридично закріплених чи домислюваних), якими держави наділяють міжнародну організацію для цілеспрямованого врегулювання їхніх країн-членів, включаючи можливість прийняття обов’язкових для них рішень. Очевидно, що ОБСЄ такими повноваженнями не володіє. Юридична сила рішень, а відповідно, і юрисдикційна компетенція ОБСЄ така, що вона може здійснювати взаємовідносини з державами-учасницями шляхом прийняття рішень, які мають характер рекомендацій.
Про рекомендаційний характер рішень міжнародних організацій говорить англійський вчений-міжнародник А.-Х. Робертсон, який робить висновок органів міжнародної організації (і безпосередньо Ради міністрів і Парламентської Асамблеї).
Проте, було б нелогічним вести мову про рекомендації як рішення, що не мають впливу на діяльність тих чи інших структур і законодавство держав-учасниць Організації. На цьому наголошує ще один англійський вчений Г. Шермерс: “Рішення навряд чи мало б сенс, якщо б рекомендації зовсім не мали ефекту”. Відсутність у рекомендацій міжнародних організацій, в тому числі й у ОБСЄ, якості юридично обов’язкових норм не означає, щ вони не здійснюють вплив на поведінку держав-учасниць Організації і на формування норм міжнародного права.