Благодир Сергій Миколайович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу і криміналістики Прикарпатського юридично
го інституту МВС України
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ В ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ
Реформування кримінально-процесуального законодавства України набуло якісно нового значення після прийняття в 1996 році нової Конституції.
За останні роки зроблено суттєві кроки на шляху реалізації ідеї правової держави у сфері кримінального судочинства. Серед значних досягнень слід відмітити зміцнення гарантії недоторканості особи, житла та особистого життя, створення апеляційних судів, підвищення ролі суду тощо.
Однак, як вірно зазначають деякі автори, внесення змін до кримінально-процесуального законодавства України по суті залишились півкроком, не вирішивши всіх проблем [8, 4; 9, 137].
Тому, логічним завершенням даного етапу реформування кримінально-процесуального законодавства повинно стати прийняття нового кримінально-процесуального кодексу, робота над підготовкою якого ведеться досить тривалий час. В проекті КПК, на наш погляд, є спірні положення, що потребують обговорення.
Не маючи можливості у рамках даної статті розглянути весь спектр проблем ми зупинимось лише на окремих питаннях пов’язаних з інститутом закриття кримінальної справи.
Проблеми закриття кримінальної справи в досудовому слідстві постійно знаходяться в полі зору науковців. До цієї проблеми звертались в своїх роботах багато відомих юристів, в тому числі і вітчизняні вчені, такі як А.Я.Дубинський, М.М.Михеєнко, П.П.Михайленко та інші. Автором статті в 2001 році опублікована монографія з даної теми [1].
Однак, багато аспектів, які охоплюють цю проблему, досліджені не достатньо повно. Одним із таких складних питань є регламентування в законодавчому порядку застосування реабілітуючих підстав до закриття кримінальної справи в досудовому слідстві, на які ми хочемо звернути увагу і запропонувати шляхи вирішення даної проблеми.
Статтею 183 Проекту кримінально-процесуального кодексу України, поданого на розгляд Верховної Ради України в 2004 році, були передбачені підстави припинення кримінального переслідування за реабілітуючими підставами, а саме:
“1. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена кримінальна справа підлягає закриттю:
1) якщо не було події злочину;
2) якщо діяння не містить складу злочину;
2. При недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушена справа підлягає закриттю на підставі пунктів 1, 2 частини першої цієї статті.
3. Суд закриває справу у разі відмови прокурора від обвинувачення у порядку, передбаченому частиною другою статті 350 цього Кодексу, якщо потерпілий чи його представник не вимагають продовження розгляду справи і не підтримують обвинувачення, або якщо потерпілий чи його представник не підтримують обвинувачення у справі, передбаченій в частині першій статті 228 цього Кодексу.
4. За реабілітуючими підставами справа закривається постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, ухвалою суду”.
Зазначений Проект кримінально-процесуального кодексу України був відхилений Верховною Радою України.
В новому Проекті кримінально-процесуального кодексу, прийнятому за основу постановою парламенту від 15.12.2005р., порядок припинення кримінального переслідування за ребіалітуючими підставами регламентується статтею 170 ( глава 26 ), Зокрема дана норма присвячена припиненню кримінального переслідування за відсутністю події чи складу злочину і викладена в наступній редакції:
„Стаття 170. Припинення кримінального переслідування за відсутністю події чи складу злочину.
1. Провадження в кримінальній справі не може бути порушено, а порушене провадження у справі підлягає закриттю:
1) за відсутністю події злочину;
2) за відсутністю в діянні складу злочину.
2. При недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушене стосовно нього провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої цієї статті.
3. Суд закриває провадження в кримінальній справі в разі відмови прокурора від обвинувачення в порядку, передбаченому частиною другою статті 342 цього Кодексу, за умови, що потерпілий чи його представник не вимагає продовження розгляду справи і не підтримує обвинувачення, а також у разі відмови потерпілого від обвинувачення у справі приватного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 166 цього Кодексу.
4. За відсутністю події чи складу злочину провадження в кримінальній справі закривається постановою прокурора, судді, ухвалою суду”.
Частина 1 даної статті по суті повторює частину 1 статті 183 попереднього проекту та пункт 1 і 2 статті 6 чинного процесуального закону, залишаючи не вирішеною проблему, яка має важливе теоретичне та практичне значення.
Справа в тому, що у слідчій практиці не завжди чітко проводиться розмежування реабілітуючих підстав до закриття кримінальної справи. Іноді, в аналогічних випадках, одні слідчі закривають справу за відсутністю події злочину, інші за відсутністю у діянні складу злочину [2, 183].
На наш погляд, однією з причин змішування реабілітуючи підстав до закриття кримінальної справи є не досить чітке вирішення цього питання в діючому кримінально-процесуальному законодавстві.
Більшість авторів притримуються думки, що справа закривається за відсутністю події злочину у таких конкретних випадках:
подія у зв’язку з якою порушена кримінальна справа взагалі не мала місце;
подія мала місце, але не є подією злочину, тому що була результатом дії потерпілого;
подія мала місце, але не є подією злочину, тому що не була результатом дії людини;
якщо точно не встановлено чи мала місце подія злочину. [4, 308; 10, 328].
Відсутність у діянні складу злочину як підстава до закриття кримінальної справи на практиці застосовується в тих випадках, коли встановлено, що подія, у зв’язку з якою порушена справа, мала місце, була результатом дії конкретної особи, але це діяння не є злочином у зв’язку з відсутністю його ознак.
В юридичній літературі неодноразово висловлювалась думка про те, що розмежування випадків закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину та відсутністю у діянні складу злочину передбачає, в деякій мірі, умовний характер [3, 67; 6, 73].
Слід звернути увагу на ту обставину, що в п.1 ч.1 ст.6 кримінально-процесуального кодексу України та в п.1 ч.1 ст.170 нового Проекту йдеться про відсутність події злочину, а не події взагалі. Тому можна зробити висновок, що передбачаються всі випадки коли не було вчинено злочин. Також про те, що не було вчинено злочину необхідно говорити і тоді, коли встановлено, що особа вчинила певне діяння, яке не можна вважати злочином у зв’язку з відсутністю сукупності елементів його складу або інших вказаних в законі умов.
Звідси випливає, закономірний висновок про те, що у випадках, передбачених п.1, 2, 5 ч.1 ст.6 КПК та п.1, 2 ч.1 ст.170 Проекту КПК йдеться про одну підставу до закриття кримінальної справи, яка штучно розділена на декілька.
Частиною 2 статті 213 чинного КПК України передбачена третя реабілітуюча підстава до закриття кримінальної справи – недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
За цією підставою, як правило, закривається кримінальне переслідування щодо окремих осіб, коли встановлено, що злочин було вчинено, конкретна особа притягнута по справі як обвинувачений, доказів вчинення злочину даною особою зібрано недостатньо, а можливості зібрати додаткові докази остаточно вичерпані. На практиці іноді в таких випадках повністю закривається кримінальна справа.
Нове рішення даного питання пропонується частиною 2 статті 170 Проекту КПК, а саме: “При недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушене стосовно нього провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої цієї статті”.
Така новела, на наш погляд, є доречною. Адже, різні автори неодноразово звертали увагу на те, що застосування даної підстави до закриття кримінальної справи викликає сумнів стосовно фактичної невинуватості особи [5; 7, 47; 11, 84].
Так, М.В. Савицький вказував: “Якщо участь обвинуваченого у вчиненні злочину не доведено – це означає, що зібрано мало, можливо, дуже мало доказів, але деякі докази все таки є. Термін “недоведено” можна тлумачити по різному, в тому числі як “ недоведено повністю”. Звідси можна зробити висновок, що в деякій мірі участь обвинуваченого у вчиненні злочину доведено, але слідство, напевно, не змогло повністю довести його винуватість, і тому вимушено було справу закрити” [7, 47].
Термін “недоведеність”, як правило, незрозумілий для особи стосовно якої закривається справа, а також для її близьких, тому в практиці нерідкі випадки звернення громадян до органів розслідування з вимогою про перегляд підстави до закриття кримінальної справи. [2, 185].
Підсумовуючи вищевказане, на нашу думку, частину 1 статті 170 Проекту КПК України необхідно викласти в наступній редакції:
“1. Провадження в кримінальній справі не може бути порушено, а порушена кримінальна справа підлягає закриттю:
1) якщо не було вчинено злочин;
2) якщо особа не причетна до вчинення злочину.
2. Суд закриває провадження в кримінальній справі в разі відмови прокурора від обвинувачення у порядку, передбаченому частиною другою статті 342 цього Кодексу, за умов, що потерпілий чи його представник не вимагають продовження розгляду справи і не підтримують обвинувачення, а також у разі відмови потерпілого від обвинувачення у справі приватного обвинувачення за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 116 цього Кодексу.
3. За реабілітуючими підставами справа закривається постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, ухвалою суду”.
Підставу вказану в п.1 запропонованого проекту статті слід застосовувати у випадках якщо:
не було події злочину, для розслідування якої порушена справа;
не встановлено точно чи мала місце подія, для розслідування якої порушена справа;
не встановлено точно, чи є злочином подія, для розслідування якої порушена справа;
подія мала місце, але не була результатом діяння будь-якої особи, а тому не є злочином;
подія мала місце, є результатом діяння конкретної особи, але не є злочином у зв’язку з відсутністю необхідних його ознак.
У випадках передбачених пунктом 2 ( особа непричетна до вчинення злочину ) слід закривати кримінальне переслідування відносно конкретної особи, а справа підлягає зупиненню у зв’язку з невстановленням особи яка вчинила злочин. Цю підставу необхідно застосовувати, якщо подія злочину мала місце, є злочином, але особа відносно якої вирішується питання про причетність до вчинення злочину, не причетна до цієї події; злочин мав місце, але відсутні докази того, що він вчинений даною особою.
Список використаних джерел:
Благодир С.М. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві: навчальний посібник. –Тернопіль. -2001. – 112 с.
Благодир С.М. Реабілітуючі підстави до закриття кримінальної справи / Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України // Зб. наук. статей викл. юрид. фак-ту Прикарпатського університету. –Ів.-Франквськ: Плай. – 1997. – С. 183-186.
Дубинский А.Я. Прекращение уголовных дел в стадии предварительного расследования. –К.: КВШ МВД СССР, 1975. –С.67-68.
Жогин Н.В., Фаткулин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. –М.: Юридическая лит-ра, 1965. –С.308.
Ларин А.М. Защита чести и достоинства // Известия. – 19.09.1984.
Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. –К.: 1984. –С.73-75.
Савицкий В.М. По поводу уголовно-процессуальних гарантий прав невиновного на реабилитацию // Советское государство и право. -1965. -№9. –С.47-50.
Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. –К.: Видавництво А.С.К., 2003. –С.4.
Фріс П.Л. Актуальні питання вдосконалення загальної частини кримінального кодексу України // Зб. наук. статей викл. юрид. фак-ту Прикарпатського університету. –Ів.-Франквськ: Плай. – 2002. - №10. –С.137.
Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. –М.: Госюриздат, 1962. –С.328.
Шимоновский В.В. Недоказаность участия лица в совершении преступления как процессуальное основание для прекращения уголовного дела// Правовведение. -1986. -№1. –С.84-88.