Робота на тему:
Результати творчої діяльності, як об’єкт цивільних правовідносин
ПЛАН
Вступ
Тенденція соціально-економічного розвит-ку будь-якої країни на сучасному етапі спрямована передусім на розвиток науки, техніки і культури. Рівень виробництва, економіки в цілому і врешті-решт добробуту людей визнача-тиметься саме рівнем розвитку зазначених напрямів доціль-ної людської діяльності. У 21 ст. вони будуть вирішальними і зумовлюватимуть рівень та характер виробництва, яке стане лише способом реалізації досягнень науки, техніки і культу-ри. При цьому саме культура визначатиме характер та напря-ми науково-технічної діяльності, зумовлюватиме рівень її гу-манізації.
Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефек-тивність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і нарешті добробут суспільства значною мірою залежать від рівня й ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди в пошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки тощо. Проте через ті чи інші причини рівень творчої діяльності у різних країнах неоднако-вий. Він визначається передусім рівнем усвідомлення значен-ня цієї діяльності для розвитку суспільства, створенням для неї сприятливих умов та іншими факторами, які тією чи ін-шою мірою їй сприяють.
У сучасних умовах будь-який вид діяльності людини — ви-робництво, оборона, охорона здоров'я тощо — без належного науково-технічного забезпечення просто неможливий, як не-можливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку. Це тісно взаємопов'язані і взаємоза-лежні процеси. Зрозуміло, що будь-який прогрес суспільства неможливий також без добре поставленої системи освіти.
Питанням розвитку усіх видів творчості надає великої ува-ги нова Конституція України. У ст. 54 вона проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держава гарантує захист інте-лектуальної власності, авторських прав громадян, їх мораль-них і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різни-ми видами інтелектуальної діяльності.
За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати зазначені резуль-тати без згоди їх власника, лише за винятками, встановлени-ми законами.
Країни з високорозвинутою ринковою економікою відзна-чаються високим рівнем розвитку освіти, науки і культури. Тут культуру слід розуміти в найширшому значенні цього слова — це рівень розвитку мистецтва і виробництва, вироб-ничої інфраструктури і матеріально-технічного забезпечення побуту тощо. Саме ці фактори зумовлюють і визначають рі-вень цивілізації того чи іншого суспільства. Вони ж є резуль-татами творчої діяльності людини.
1. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності
Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняєть-ся неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною
унікальністю.
Творчість властива будь-якій діяльності людини: техніч-ній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо.
За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно по-ділити на два основні види: духовна творчість і науково-тех-нічна творчість.
У ст. 5 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р.1 (далі — Закон про авторське пра-во) наведено перелік творів науки, літератури і мистецтва, на які поширюється авторське право. Цей перелік не є вичерп-ним і в проекті Закону України "Про внесення змін і допов-нень до Закону України "Про авторське право і суміжні пра-ва" він вже значно збільшився. Варто зазначити, що поняття "результати духовної творчості", як і саме поняття "духовна творчість", у нашій спеціальній літературі не вживалося. У са-ме слово "духовність" вкладали лише релігійний зміст. З ча-сом це слово набуло іншого значення і нині духовність слід розуміти як відповідність певного роду діяльності, поведінки, а головне — їхнього змісту загальновизнаним людським цін-ностям: загальноприйнятим нормам моралі, поведінки, світо-гляду, світовідчуття тощо.
Зміст, спрямованість, сила емоційного впливу літератури, мистецтва, науки зумовлюють духовність сучасного суспіль-ства.
Отже, творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, можна вважати ду-ховною творчістю. Вона охоплює літературу, науку, мистец-тво, виконавську майстерність артистів, звукозапис, радіо, те-лебачення та інші види творчої діяльності гуманітарного ха-рактеру.
До результатів науково-технічної творчості належать вина-ходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, про-мислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслугову-вання, фірмові назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо. Це такі результати науково-технічної творчості, які можна використовувати будь-яким способом, що не суперечать закону, в господар-ській діяльності — промисловості, сільськогосподарському виробництві тощо.
Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані по-няттям інтелектуальної власності. З цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи ви-діляють окремо промислову власність, до якої належать вина-ходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки або моде-лі, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування.
Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу ре-зультатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу часто називають літературно-художньою власністю.
Отже, всі результати творчої діяльності з точки зору ци-вільної правової охорони поділяються на дві групи: одна гру-па охороняється авторським правом, друга — правом промис-лової власності (патентним правом) та іншими нормативни-ми актами. Підкреслимо, що всі результати творчої діяльності чинним законодавством визнані товаром і, отже, вони мо-жуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період переходу до ринкової економіки це має істотне значення, ос-кільки результати творчої діяльності у такий спосіб стають об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної та науково-технічної продукції.
Таким чином, у цивільному праві та в цивільному законо-давстві склалося два самостійні правові інститути — автор-ське право і право промислової власності. У цивільно-право-вому регулюванні відносин, що складаються у зв'язку зі ство-ренням, використанням та охороною результатів творчої діяльності, багато спільного, але багато й відмінностей.
Проте останніми роками намітилася тенденція до форму-вання ще однієї — третьої — групи результатів творчої діяль-ності. Вона відокремлюється від групи промислової власнос-ті. За Паризькою конвенцією про охорону промислової влас-ності такі інститути, як знаки для товарів і послуг, фірмове найменування (фірма) та найменування місця походження товару належать до промислової власності. У той же час по-мітно, що зазначені об'єкти не дуже вписуються в групу про-мислової власності, принаймні за своїм функціональним призначенням. Знаки для товарів і послуг, фірмове найменування (фірма) та найменування місця походження товарів мають своїм призначенням індивідуалізацію учасників ци-вільного обігу товарів і послуг. Фірмові найменування (фір-ма) та найменування місця походження товару індивідуалізу-ють саме учасників цивільного обороту як виробників, так і продавців. У той же час вони індивідуалізують і самі товари чи послуги. Знаки для товарів і послуг мають своїм завданням відрізняти товари і послуги одних виробників від однорідних товарів і послуг інших виробників. Водночас вони індивідуа-лізують і самих виробників.
Тому новий ЦК України результати інтелектуальної ді-яльності поділяє на три групи: право художньо-літературної власності, право промислової власності і право на засоби ін-дивідуалізації учасників цивільною обороту, товарів і послуг.
Варто підкреслити й те, що засоби індивідуалізації учасни-ків цивільного обороту, товарів і послуг відрізняються від ін-ших об'єктів промислової власності не лише функціональним призначенням. Вони також різняться і рівнем творчості — од-на справа створити винахід, інша — знак для товарів і послуг, промисловий зразок чи фірмове найменування. У цілому об'-єкти промислової власності мають своїм призначенням під-вищення ефективності виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Засоби індивідуалізації — відмінність товару одного виробника від подібного товару іншого виробника. Таким чином, значимість об'єктів промислової власності де-що вища.
2. Поняття та джерела авторського права
Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результа-ти цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні сус-пільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використан-ням, потребують правового регулювання, яке бере на себе ав-торське право. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виника-ють внаслідок створення і використання творів науки, літера-тури та мистецтва. У суб'єктивному розумінні — це сукуп-ність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.
Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція Украї-ни (1996 р.), конституційні та законодавчі акти, що визнача-ють основні засади, Закон України "Про авторське право та суміжні права" та інші закони. Так, питанням розвитку інте-лектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Кон-ституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової і технічної, ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ст. 55 Конституція України надає судовий за-хист правам і свободам людини і громадянина. Законодав-ство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує в ст. 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистец-тва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результа-ти інтелектуальної діяльності. Ст. 41 цього закону встанов-лює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами пра-ва інтелектуальної власності.
Важливе значення у регулюванні авторських відносин по-винні мати типові авторські договори, які затверджуватимуть-ся Кабінетом Міністрів України або за його дорученням від-повідними відомствами і творчими спілками.
Для правильного і однозначного застосування законодав-ства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення ав-торських прав. Верховний Суд України систематично узагаль-нює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.
3. Об'єкти авторського права
Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У ст. 5 Закону про авторське право вміщено перелік об'єктів авторського права та їх за-гальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного пере-ліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму роз-витку може породжувати нові й нові форми об'єктивного ви-раження творчої діяльності людей.
Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки:
а) творчий характер;
б) вираження в об'єктивній формі.
Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом ав-торського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літера-турна обробка — редагування, коректура тощо).
Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Са-ма об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фото-графії тощо). Задум письменника чи композитора, який у сві-домості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.
Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.
Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.
До об'єктів авторського права належать різні види музич-них творів з текстом або без нього (інструментальні — сим-фонії, сонати, квартети і вокальні — пісні, романси тощо), а також музично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.
Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, го-товності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).
Зміст художнього чи наукового твору також може бути ви-ражений у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бу-ти втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, ма-кети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис, архітектура, графіка. Іноді ху-дожній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використан-ня не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-дра-матичні твори (або музика і текст, або музика і танець).
Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояс-нювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (ст. 21 Закону про авторське право).
4. Суб'єкти авторських відносин
Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без гро-мадянства. Поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського пра-ва" не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.
Суб'єктом авторською права може бути автор твору, а та-кож інші фізичні і юридичні особи, для яких право може ви-никати внаслідок закону, договору або спадкування. Так, від-повідно до статей 20, 21, 25 і 27 Закону про авторське право право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журна-ли, інші періодичні видання належить організаціям, що ви-пустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на теле-передачі — відповідним телевізійним організаціям.
В інших випадках авторське право може перейти від авто-ра до інших осіб — правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так, за ст. 25 Закону про автор-ське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відпо-відно до ст. 27 цього закону майнові права автора можуть бу-ти об'єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за ав-тором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори — не можуть мати пра-ва, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.
Авторське право автора прийнято називати первісним, а ав-торське право правонаступників — похідним.
На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авто-рами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст. 8 Закону про авторське пра-во). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми пра-вонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на тери-торії іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни Ук-раїни або ті, які мають постійне місце проживання на терито-рії України (п. З ст. 8 Закону про авторське право).
Дія Закону про авторське право поширюється також на ав-торів, твори яких уперше опубліковано в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.
За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній фор-мі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, у яких бере участь Україна.
Авторське право за іноземними правонаступниками віт-чизняних авторів може бути визнане на території України у разі передачі їм цього права у порядку, встановленому зако-нодавчими та іншими нормативними актами.
Порядок передачі українським автором права на викорис-тання його твору на території іноземної держави також вста-новлюється законодавством України і може бути здійснений через Державний комітет України з питань науки та інтелек-туальної власності.
Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством (ст. 12 Закону про авторське право). Цивіль-но-правова теорія встановлює два види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільне співавторство;
б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто зі співавторів написав ту чи іншу частину, — роздільне співав-торство.
Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право пе-рейшло на підставі цивільної угоди відповідно до ст. 27 Зако-ну про авторське право. Крім того, авторське право може пе-рейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (ст. 25 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право залишати авторство на твір і протидіяти пере-крученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Відповідно до ст. 24 згадуваного закону авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Але із загального правила цією ж статтею передбачено винятки:
І) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього спі-вавтора;
2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів
діє протягом 50 років після їх реабілітації;
3) твір, який уперше було опубліковано після смерті авто-ра, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 50 років від дати опублікування твору;
4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське, право діє протягом 50 років від дати обнародування.
В усіх зазначених випадках чинність авторського права по-чинається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.
Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.
5. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі
Відповідно до закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літе-ратури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення автор-ських прав не вимагається виконання будь-яких формальнос-тей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має автор-ське право, і року першої публікації твору.
Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.
Право авторства полягає в тому, що тільки справжній тво-рець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його ав-тора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
Зазначення імені автора при використанні твору обов'яз-кове в усіх випадках, за одним винятком; якщо твір образот-ворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім'я автора не згадується з чис-то технічних причин.
Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).
Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що мо-же зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому вико-ристанні твору забороняється без дозволу автора та його пра-вонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допуска-ється також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочу-вати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничи-ми договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна бу-ло зробити лише за згодою автора.
Право автора на недоторканність полягає і в тому, що пе-реклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допуска-ється лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору.
Право на обнародування твору. За Законом про авторське право обнародування твору — це дія, що робить твір досту-пним для публіки, якими б засобами ие не досягалося.
Майнові права автора чи іншої особи, яка має автор-ське право. Передусім автору чи іншій особі, яка має автор-ське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (п. 1 ст. 14 Закону про авторське право). Виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відпо-відного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановле-них Законом про авторське право (про винятки з цього за-гального правила йтиметься нижче).
Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське пра-во, виключне право дозволяти або забороняти:
1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або біль-ше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фоног-рами для тимчасового чи постійного зберігання в електро-нній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтво-рення твору.
2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публіч-не виконання — це подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому вико-нанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де при-сутні чи можуть-бути присутні особи, які не належать до зви-чайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.
Публічне сповіщення (сповіщення для загального відо-ма) — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мов-лення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб.
3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, те-левізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів не-визначеному колу осіб.
4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по про-водах уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється ін-шою організацією. Тут діє загальне правило. Будь-яка органі-зація мовлення вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий в ефір чи по проводах, то ця організація може здійснити таку передачу тільки з дозволу автора твору чи його правонаступників.
5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.
Якщо оригінальний твір уже перекладено на одну будь-яку мову, а потім з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твір на третю мову, то такий переклад може бути здійсне-но лише за згодою автора оригінального твору, а також автора перекладу на другу мову. Наприклад, твір В. Гюго перекладе-но російською мовою. З російської хтось забажав перекласти цей же твір українською. У такому разі потрібно одержати згоду правонаступників В. Гюго (його спадкоємців), якщо твір ще перебуває під правовою охороною, а також автора пе-рекладу цього твору російською мовою.
6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад розповідного в драматичний чи навпаки, розповідного в сценарій чи навпа-ки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згодою автора чи його правонаступників.
7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження ін-шим способом або шляхом здавання в найми чи у прокат та ін-шої передачі до першого продажу примірників твору. Розповсю-джувати будь-яким способом до першого продажу свій твір може лише автор чи його правонаступник або інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонаступників. Проте це право зберігається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників твору. Після першого продажу примірників твору право автора чи його правона-ступників на розповсюдження твору вичерпується.
8. Здавання в найми після першого продажу, відчуження ін-шим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фоног-рамі або у формі, яку читає машина. Інше правило встановле-но щодо аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у фор-мі, яку читає машина. Якщо щодо інших творів право розпов-сюдження зберігається за авторами чи його правонаступника-ми лише до першого продажу примірників творів, то щодо зазначених творів це право зберігається за авторами чи їх пра-вонаступниками також і після першого продажу чи відчужен-ня іншим способом. Іншими словами, аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути здаваний в найми власником твору.
9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону при-мірників творів для їх розповсюдження в Україні може мати місце лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном був виданий чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступників.
Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право до-зволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.
6. Поняття суміжних прав
Починаючи з 1994 р. цивільно-правовому регулюванню підлягають так звані суміжні права. Дані права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому жит-ті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення но-вих можливостей щодо виконання та розповсюдження ав-торських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту.
Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до Зако-ну України "Про авторське право і суміжні права". Суб'єктів авторського права і суміжних прав об'єднує дух творчої діяль-ності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що грунтом для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Носіями суміж-них прав є диригент та музиканти, які виконують музичний твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диску виконавця, телекомпанія, яка транслює свої програми. Розділ III вищезгаданого закону за-безпечує правову охорону суміжних прав виконавців, вироб-ників фонограм та організацій мовлення.
Отже, можна дати таке визначення суміжних прав. Суміж-ні права — це права виконавців на результати творчої діяльнос-ті, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом. Об'єктом суміжних прав є:—
будь-які способи виконання творів літератури і мистец-тва, включаючи твори фольклору;—
запис будь-якого виконання або інші звуки на фонограмі;—
сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по про-водах.
Законом передбачено певні критерії для надання охорони суміжних прав, а саме:
1. Права виконавців охороняються відповідно до цього за-кону, якщо:—
виконання вперше відбулося на території України;—
виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється Законом про авторське право;—
виконання не зафіксовано на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється зазначеним законом.
2. Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього закону, якщо:—
виробник є громадянином України або юридичною осо-бою з офіційним місцезнаходженням на території України;—
фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом ЗО днів від дня її першої публікації в іншій державі;—
перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
3. Права організацій мовлення охороняються цим зако-ном, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на тери-торії України і ведуть передачі з передавачів, розташованих на території України.
4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.
До суб'єктів суміжних прав за законом належать виконавці, виробники програм та організа-ції мовлення.
Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства незалежно від віку.
Виконавцем визнається актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займа-ються такою самою творчою діяльністю, у тому числі викону-ють циркові, естрадні, лялькові номери.
Суб'єктом суміжних прав є виробники фонограми. Це мо-жуть бути фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Фонограмою визнається звуковий запис будь-якого виконан-ня чи звуків. Запис звуку може проводитися на платівці, кіно-плівці, магнітофонній стрічці тощо.
Українські та іноземні юридичні особи дістають захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезна-ходження — на території України. На підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про охорону інтере-сів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року" від 15 червня 1999 р. Ук-раїна приєдналася до країн-учасниць Женевської конвенції. Держави-учасниці зобов'язуються охороняти інтереси вироб-ників фонограм, що є громадянами інших держав-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника та від ввезення таких копій, якщо зазначені виробництво та ввезен-ня здійснюються з метою їх розповсюдження серед населен-ня, а також від розповсюдження цих копій серед населення.
Організацією мовлення може бути тільки юридична особа. Таким суб'єктом є телерадіоорганізація, яка використовує твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефірі, так і по проводах. Діяльність телерадіоорганізації на те-риторії України здійснюється відповідно до Закону України "Про телебачення та радіомовлення".
Суб'єкти суміжних прав можуть доручати управління сво-їми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю.
Такі організації діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм автором та іншими особами, які мають авторське право та суміжні права. На їхню діяльність не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.
Суб'єктивні суміжні права. Виконавці здійснюють свої права за умови додержання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення повинні додержуватися прав авторів і виконавців. Організації мовлен-ня мають додержуватися прав виробників фонограм, авторів і виконавців.
Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує ви-конання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх при-мірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі — ©, імені (найменування) особи, яка має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. При-кладом може бути напис на компактному диску: © Музич-ний камертон 1999.
Виконавцям належать особисті (не-майнові) і майнові права. До немайнових прав виконавців на-лежать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотво-рення, право згадування свого імені у зв'язку з використан-ням виконання.
Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забо-роняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на ма-теріальному носії раніше незафіксованого виконання та пере-дачу в ефір і по проводах їх виконань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої пере-дачі у власність чи володіння, або способом оренди чи прока-ту фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи во-лодіння.
Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб ви-користання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо.
У тому разі, коли виконання використовується в аудіовізу-альному творі, вважається, що виконавець передає організа-ції, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором.
У разі коли виконавець при першій фіксації виконання безпосередньо дозволить виробникові фонограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробникові фонограми право на її розповсюдження способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здачі в найми, оренду, прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання" винаго-роди за зазначені види використання виконання через орга-нізації, що управляють майновими правами на колективній основі.
Законом передбачено ви-ключні права виробників фонограм, а саме: виробники фо-нограм мають право дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здачі в найми, оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм.
Вказані права виробники фонограми можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм, розмір і порядок виплати ви-нагороди, термін дії договору, використання фонограм тощо.
Стаття 37 закону передбачає використання фонограм, опублікованих з комерційною метою, але з обов'язковою ви-платою винагороди. Таке використання можливе у випадках:—
публічного виконання фонограм;—
сповіщення фонограми в ефір;—
сповіщення фонограми по проводах.
Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюються однією з організацій, яка управляє правами виробників фонограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Якщо цією угодою не передбачено інше, то винагорода розподіляється між виробником фонограми та виконавцем порівну.
Розмір винагороди та умови її виплати визначаються уго-дою між користувачем фонограми чи об'єднанням таких ко-ристувачів, з однієї сторони, та організаціями, які управляють правами виробників фонограм і виконавців, з другої.
Розмір винагороди встановлюється за кожний вид вико-ристання фонограми.
Організації мовлення, до яких належать телерадіоорганізації, мають виключні права щодо використання своїх програм у будь-якій формі. Вони можуть дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по про-водах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсю-джуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не при-значався.
Організаціям мовлення належить право на одержання ви-нагороди за будь-яке використання їх передач.
Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстрокове. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки.
Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо її не було опубліковано, то протягом 50 років після першої фікса-ції звукового запису. Організації мовлення користуються на-даними цим законом правами протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.
Встановлені цією статтею терміни починаються з 1 січня року, наступного за роком, у якому мав місце юридичний факт.
До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання фонограми, передачі в ефір і по проводах.
7. Захист авторського права та суміжних прав
Захист особистих майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав може здійснюватися в ад-міністративному, кримінально-правовому та цивільно-право-вому порядку.
При захисті прав авторів значну роль відігравало Державне агентство України з авторських і суміжних прав (ДААСП). Цей державний орган представляв інтереси авторів та їх пра-вонаступників в Україні та за кордоном. Агентство за дору-ченням авторів укладало договори з видавництвами, збирало з видовищних підприємств винагороду за публічне виконан-ня творів літератури і мистецтва на території України і за кор-доном та виплачувало її авторам, від імені авторів та їх право-наступників брало участь у розгляді судових спорів. Указом Президента України "Про зміни в системі центральних орга-нів виконавчої влади України" від 13 березня 1999 р.1 Дер-жавне агентство України з авторських і суміжних прав було ліквідовано, а на його базі, Міністерства України у справах науки і технологій та Державного патентного відомства Ук-раїни створено Державний комітету України з питань науки та інтелектуальної власності Функції колишнього ДААСП України перебрав на себе зазначений Комітет.
Відповідно до п. З ст. 9 Закону про авторське право особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомоч-ність на твір, для свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування тво-ру чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Державну реєстрацію прав, автора на твори літератури, науки і мистецтва здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності. Ведення реєстру є важли-вою охоронною компетенцією цього Комітету, оскільки у разі виникнення спору факт реєстрації визнається судом юридич-ною презумпцією авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
Види порушень авторського права та суміжних прав. Законом передбачено випадки, що дають підстави для судо-вого захисту авторського права та суміжних прав:
1) відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну примірників творів, фонограм, програм мовлення без дозволу авторів та осіб, які мають су-міжні права;
2) виготовлення і розповсюдження з порушенням автор-ського права та суміжних прав (контрафактних творів) при-мірників творів, фонограм;
3) ввезення на територію України примірників творів і фо-нограм, що охороняються на території України, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялися або перестали охо-ронятися.
Отже, за вказані дії особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть вимагати від порушника відшкодуван-ня збитків, завданих ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, включаючи упущену вигоду, вилу-чення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, замість відшкодування збитків; також поруш-ник авторського права та суміжних прав зобов'язаний від-шкодувати особам, які мають авторське право та суміжні пра-ва, моральну шкоду.
Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, суд, ар-бітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудже-ної судом на користь позивача.
Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть вима-гати від порушника відшкодування моральної шкоди в розмі-рі, який визначається судом.
В разі викорис-тання чужого твору без договору з суб'єктом авторського пра-ва або суміжних прав, недодержання умов використання тво-рів та об'єктів суміжних прав, порушення особистих і майно-вих прав особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть подати позов до суду, арбітражного суду, третейсько-го суду про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене по-рушення або іншим способом.
Якщо буде достатньо даних про порушення авторського права та суміжних прав, суд, арбітражний суд мають право ух-валити рішення про заборону випуску твору, фонограми, ви-конання постановки, передачі в ефір і по проводах, про при-пинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограми.
Суд, арбітражний суд можуть ухвалити рішення про зни-щення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав суб'єктів ав-торського права та суміжних прав. За рішенням суду знище-ними можуть бути усі кліше, матриці, форми, оригінали, маг-нітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що використову-ються для їх відтворення.
Охорони авторського права тією чи іншою мірою стосу-ються також закони України "Про мови в Українській РСР" від 9 листопада 1989 р., "Про рекламу" від 3 серпня 1996 р., "Про видавничу справу" від 5 червня 1997 р., "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23 вересня 1997 р., "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" від 7 жовтня 1997 р., "Про кінематографію" від 13 січня 1998 р., "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" від 23 грудня 1998 р.
Висновки
Отже, можна зробити такі висновки. Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняєть-ся неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною
унікальністю.
Всі результати творчої діяльності чинним законодавством визнані товаром і, отже, вони мо-жуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів.
Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі.
Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Видами порушення авторського та суміжних прав є:
1) відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну примірників творів, фонограм, програм мовлення без дозволу авторів та осіб, які мають су-міжні права;
2) виготовлення і розповсюдження з порушенням автор-ського права та суміжних прав (контрафактних творів) при-мірників творів, фонограм;
3) ввезення на територію України примірників творів і фо-нограм, що охороняються на території України, із держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялися або перестали охо-ронятися.
Захист особистих майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав може здійснюватися в ад-міністративному, кримінально-правовому та цивільно-право-вому порядку.
особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть вимагати від порушника відшкодуван-ня збитків, завданих ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, включаючи упущену вигоду, вилу-чення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, замість відшкодування збитків; також поруш-ник авторського права та суміжних прав зобов'язаний від-шкодувати особам, які мають авторське право та суміжні пра-ва, моральну шкоду.
Література:
Конституція України.
Закон України “Про авторські та суміжні права”.
Право інтелектуальної власності. Підручник. Під ред. О.А. Підопригора. К., 2001 р.
А. Минков. Международная охрана интеллектуальной собственности. М., 2000 р.
Антимонов Б.С. Авторское право. М., 1987 г.
Антимонов Б.С. Изобретательное право. М., 1990 г.
Авторское право Украины. Сборник нормативно-правовых актов. Под. ред. В.В. Ситцевого. К., 1996 г.
Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. М., 1988 г.
Гаврилов Э.П. Издательство и автор. Вопросы и ответы по авторскому праву. М., 1991 г.
Гаврилов Э.П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития. М., 1984 г.
Гальперин Л.Б., Михайлова Л.А. Интелектуальная собственность: сущность и правовая природа. // Советское государство и право. 1991. № 12.
Юрченко А.К. Издательский договор. Л., 1988 г.
Серебровский В.И. Вопросы авторского права. М., 1998 г.
Капица В.М. Интеллектуальная собственность в Украине: права автора, организации, государства. К., 1995 г.
Мусияка В.Л. Авторские договоры. К., 1988 г.