Кримінальна тактика
План
1. Правові та етичі засади кримінальної тактики
Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію – сприяє державним структурамі правоохоронним органам в розбудові незалежної сувереної держави.
Криміналістична тактика – це розділ науки криміналістики, що займається розробкою прийомів проведення слідчих дій, загальнихтактичних рекомендацій про організацію і планування процесу слідства.
Основним елементом криміналістичної тактики є поняття прийому. Тактичний прийом – це найбільш ефективний спосіб дії у тій ситуації, що склалася, при розкритті злочинів. Тактичні прийомиможуть мати законний і факультативний характер. Законні тактині прийоми названі у Кримінально процесуальному законі повинні обов”язково виконуватись при виконанні слідчих дій. Наприклад, тактичний прийом допиту неповнолітнього свідка ретельно викладені у ст. 168 Кримінально прцесуального кодексу України, прийом виконання обшуку – ст. 177 КПК України, виконання огляду – ст. 191 КПК України.
Рекомендаційний тактичний прийом має альтернативний характер і його використання є прероготивою слідчого. Наприклад, протоколювання слідчих дій є законним прийомом фіксації, а фотографування – факультативним. Присутність понятих під час обшуку – обов”язкова, цей тактичний прийом має законний і процесуально-удостовірчий характер, тоді як участь фахівця при обшуку не обов”язкова.
Криміналістика широко і творчо запозичує положення формальної та діалектичної логіки, особливо такі прийоми мислення як аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, гіпотезу і аналогію, узагальнення і абстрагування тощо. Логічні закони та прийоми мислення входять у методологічні основи криміналістики, крім того використання їх дозволило розробити “логіку слідства”, вчення про криміналістичну версію, логіку доказування у кримінальному судочинстві.
Глибоке проникнення психології та логіки в криміналістику стало перед умовою для розробки програми розслідування конкретних видів злочинів, створення автоматизованих систем пошуку інформації і забезпечення процесуальних рішень слідчим та суддям.
Розробка тактичних прийомів неможлива без урахування етичних правил спілкування і поведінки в суспільстві. Тактичніприйоми роботи з об”єктами живої та неживої природи розрізняються за етичними особливостями. Те, що можна виокристати для дослідження неорганічного об”єкта треба простежити через принципи етики щоб використати для дослідження об”єкта живої природи, особливо людини.
Уміле та законне застосування технічних засобів збирання, дослідження і оцінки криміналістично їінформації забезпечує повноту, об”єктивність, точність і оперативність розкриття і розслідування злочинів. У правовій державі, покликаній ретельно захищати особисті і майнові права громадян та забезпечувати справедливе застосування закону у кримінальному судочинстві, збирання інформації за допомогою технічних засобів створює правові проблеми насамперед стосовно конституційних прав, що гарантують недоторканість особи і житла громадян.
Закон віддає перевагу іманентним (почуттєвим) засобам у структурі правоохоронної діяльності суб”єктів. Останні – суб”єктивні, а результати їх важко перевірити, що нерідко призводить до самообмови, неправдивих заяв при допиті, а іноді неправильної оцінки такої інформації на попередньому слідстві і в суді.
Місце технічних засобів у процесі розслідування злочинів загальновідоме.
Науковість, законність і етичність – це принципи допустимості технічних засобів збирання криміналістичної інформації.
Принцип законності. Законність технічного засобу характеризується правовою стороною допустимості і свідчить про відповідність методів і прийомів використання технічних засобів для збирання криміналістичної інформації духу і букви закону. Звідси правову сторону допустимості називають спеціальною тобто зафіксованою в законі. Спеціальна допустимість має три ступеня: 1.Застосування технічних засобів і спеціального знання є обов”язковим, 2.Застосування технічних засобів дозволено, тобто має альтернативний характер, 3.Застосування технічних засобів дозволено і отримані результати повинні бути відображені у протоколі слідчої дії.
У першому випадку законодавець зобов”язує слідчого використовувати спеціальні знання і технічні засоби для отримання інформації про деякі обставини, що підлягають доказуванню, наприклад, для встановлення причин смерті, тяжкості і характерутілесних ушкоджень, психічного стану обвануваченого та ін (ст. 76 КПК України) шляхом проведення судової експертизи, а також обов”язкової участі спеціаліста у слідчій дії, наприклад, при допиті неповнолітнього свідка (ст. 168 КПК України), огляді трупа (ст. 192 КПК України).
У другому випадку законодавець тільки дозволяє застосування технічних засобів або обумовлює такими об”єктивними чи суб”єктивними умовами, як “по можливості”, “може застосувати”, тобто ставить технічні засоби в один ряд з органолептичним.
Принцип етичності. Етичність, як і законність,відображає правову сторону допустимості, але стосується тактичних прийомів і технічних методів (спосіб, методик) використання криміналістичної техніки.
Принцип етичності означає допустимість використання таких технічних засобів, таких приймів і способів які не суперечать існуючим нормам моралі і етики у правовій державі не принижують честі і гідності громадян, виключають погрозу і насильство над особою та іншіх дій, що противні конституційним правом і свободам громадян.
Збиранням криміналістичної інформації за допомогою технічних засобів пов”язане з впливом на матеріальні джерела. Тому технічні засоби повинні бути ранжировані відносно особистих і речових джерел інформації, а критерії етичної допустимості розділені на процесуальні і моралі.
Процесуальний критерії прямо названі у законі, наприклад, особистісний обшук може проводити тільки особа тієї самої статті, що й обшукуваний, в присутності понятих тієї ж статі (184 КПК).
Моральний критерій являє собою заборони морально-етичного плану, вони безпосередньо не закріплені в нормах права і є нормами поведінки, що склалися у суспільстві, уявлення про честь і гідність, добро і зло, сором і совість, свободи отримання і використання особистої, державної, суспільної і комерційної інформації.
2.Реалізація положень Конституції України в кримінальній тактиці
Конституція, як Основний закон України визначає головні засади правового статусу особи. Ці засади мають бути дотриманні в усіх галузях права у тому числі і криміналістиці.
Правовий статус особи – це сукупність або система суб”єктивних юридичних прав і обов”язків особи, що закріплені в діючому законодавстві.
Суб”єктивне право –ці міра можливої і бажаної поведінки особи для задоволення своїх інших потреб і інтересів. Суб”єктивні права, що належать конкретній особі й унормовуються об”єктивним законодавством, яке є підставою для реалізації суб”єктивних прав особи.
В ст.3 Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов”язком держави. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невіджуваними та непорушними (ст. 21 Конституції). Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24 Конституції).
Кожний громадянин має право приватної власності, яка набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчудження об”єктів права приватної власності (конфіскація) може бути застосована лише на підставі закону:конфіскація майна може бути застосована тільки за рішенням суду і на підставі закону.
Особистісні права- це такі права, які спрямовані на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи. Іноді ці права називають особистими, іноді громадянськими.
Разом із тим всі суб”єктивні права є особистісними, а громадянські права пов”язані з громадянством особи, людини, тому вони можуть мати політичний, економічний характер. До особистісних прав відносяться так іправа: право на честь і гідність, право на ім”я, право на свободу та недоторканість і безпеку, право на вільний розвиток особистості, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на особисте сімейне життя.
В ст.3 Конституції закріплено, що людина, її життя і здоров”я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В цій статті закріплені фізичні і особистісні права длюдини, один із основних принципів правової держави і громадянського суспільства. Кожна людина має невід”ємне право на повагу до її гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому поводженню чи покаранню, що принижує його гідність (ст. 28 Конституції). Це означає, що кожний громадянин повинен поважати права і свободи інших людей, це стосується також і посадових осіб. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом (ст.14 КПК). Державні органи можуть затримати особу у випадку запобігання злочинові і тримати під вартою не більше 72 годин, обгрунтованість якого повинна бути перевірена судом. Якщо паротягом цього часу їй не буде вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою, то особа негайно звільняється. Кожному затриманому чи заарештованому повинно бути негайно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз”яснено його права, надана можливість захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожнийс затриманий має право у будь-ячкий час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів затриманого (ст. 29 Конституції).
Кожному громадянину гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Виключення можуть бути встановлені лише судом, з метою запобігти злочинові чи з”ясувати істину під час розслідування справ, якщо іншим способом отримати інформацію неможливо.
Громадянам гарантується недоторканість житла. Ніхто не має права бе законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому (ст. 14-1 КПК).
Кожен громадянин має право на захист у судді та на попередньому слідстві. Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення. Звернемо увагу, що судді повинні забезпечити підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному права на захист відповідно до ч.2 ст.63 і п.6 ч.3 ст.129 Конституції України та чинного законодавства. Додержання цього конституційного принципу й однієї з основних засад судочинства є важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинуватих осіб. (Пункт 1 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )
Судам, у тій же постанові, радять відповідно до вимог ч.2 ст.62 Конституції України та статей 21 і 22 Кримінально-процесуального кодексу особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення і не вправі перекладати на нього обов'язок доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину. (Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )
Істотне порушення чинного законодавства, яке регламентує право на захист, у передбачених законом випадках може тягти скасування судових рішень. Судові рішення підлягають, зокрема, обов'язковому скасуванню у тих випадках, коли таке порушення позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або його захисника в здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне та обгрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ст.44 КПК захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадку затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту - з моменту оголошення їй протоколу затримання чи постанови про застосування такого запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Відповідно до ч.1 ст.44 КПК як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються лише особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що видається їм відповідно до вимог ст.2 Закону України "Про адвокатуру". Не можуть допускатися до участі в справі в якості захисників особи, які мають інші документи (ліцензії на здійснення юридичної практики чи підприємницької діяльності тощо).
У судовому засіданні до участі в справі в якості захисника за згодою підсудного можуть бути допущені його близькі родичі, опікуни або піклувальники.
Література
Конституція України 1996
Кримінальний Кодекс України 2001
Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 зі змінами
Загальна декларація прав людини 10 грудня 1948
Закон України “Про адвокатуру”
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, право на захист” від 7 липня 1995р.