“Нове кримінальне законодавство:
досягнення, помилки і недоробки”
Вступ
Прийняття нового кримінального кодексу України сприяло важливим етапам розвитку юридичної науки і практики в нашій країні. В ньому закріплено ряд нових дуже важливих положень, які раніше були спірними, однак, на мою думку, він має і ряд недоліків, над вирішенням яких мають працювати як вчені-юристи, так і практики працівники.
Забезпечення безпеки громадян є одним з основних завдань держави. Неповнолітні – завжди найменш захищені у суспільстві, особливо в країнах, де мають місце кризові процеси.
Сьогоднішня ситуація в Україні характеризується суспільно-економічною і політичною нестабільністю, зниженням моральних норм, зростанням злочинності і насильством. Це особливо загострило проблеми дітей та підлітків. Зростаюче безробіття, зменшення можливості отримати освіту, адекватну медико-соціальну і психологічну допомогу призвели до втрати соціально-моральних орієнтацій, деформації сексуальної поведінки, збільшення сексуального насильства, погіршення здоров’я, особливо серед молоді.
У новому Кримінальному кодексі України, на жаль, як і попередньому КК 1960 р., залишилися невирішеними важливі питання захисту прав неповнолітніх. Це суперечить вимогам Конвенції про права дитини ,яка у статті 6, 1, 19, 35 зобов’язує державу всіляко захищати життя, здоров’я, особисту волю осіб у віці до 18 років.
Так, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК передбачає, зокрема, підвищену відповідальність за умисне вбивство малолітньої дитини (тобто, особи у віці до 14 років). З одного боку, така постановка питання є кроком вперед у порівнянні з попереднім КК, де взагалі не зверталася увага на ту обставину, що особа, яка посягнула на життя дитини, становить підвищену суспільну небезпечність і повинна нести відповідальність, адекватну тяжкості скоєного.
Однак, з другого -, за межами посиленої кримінально-правової охорони у такій ситуації опиняються неповнолітні у віці від 14 до 18 років, що не відповідає Конвенції про права дитини, яка вимагає посиленого захисту всіх неповнолітніх, а не тільки осіб до 14 років. Таким чином, у ст.. 115 потрібно встановити підвищену відповідальність за умисне вбивство не малолітнього, а неповнолітнього, що дозволить більш ефективно захищати життя всіх осіб у віці до 18 років.
Статті 121, 122, 125 та 126 КК України, що встановлюють відповідальність за умисні тілесні ушкодження, побої і мордування, не містять як кваліфікуючі обставини вчинення цих злочинів щодо неповнолітнього. Це, безперечно, невірно. Тілесні ушкодження взагалі становлять особливу небезпеку для здоров’я неповнолітніх, організм яких ще тільки формується, а назване ушкодження може призвести до ненормального фізичного розвитку.
Це може мати насідком те, що дитина стане інвалідом і не зможе повною мірою реалізувати себе у дорослому житті, а, отже, суспільство може втратити повноцінного члена. Дитячий організм менш захищений, і більш уразливий, ніж дорослий, і це треба врахувати у випадках заподіяння дитині тяжкого ушкодження (а, особливо, тяжкого) свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи злочинця, і тому закон повинен передбачати адекватне покарання за споєння подібних злочинців.
Тому в статтях 121, 122 та 125 КК потрібно встановити підвищену відповідальність за вчинення вказаних злочинів щодо неповнолітнього. Це стосується також побоїв чи мордувань неповнолітніх. Організм останніх більш чутливий до долю, крім того, подібні дії можуть заподіяти дитині й психічну травму, яка може негативно позначитися на її подальшому розвитку. Тому особи, котрі знущаються над дітьми, повинні нести посилену відповідальність. І це потрібно зафіксувати у ст. 126 КК, окремо передбачивши більш суворе покарання за побої чи мордування, вчинені щодо неповнолітнього.
Особливу увагу слід звернути на ст. 127 КК, яка встановлює відповідальність за катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання ляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі.
Такої статті в попередньому КК не було, але цікаво те, що й тут простежується позиція, згідно з якою неповнолітні позбавлені спеціального посиленого захисту. Наведене незрозуміло, оскільки очевидно, що особа ,яка катує дитину, по суті користуючись тим, що жертва в силу свого віку часто не може вчинити опір злочинцю, становить підвищену небезпеку для суспільства і від неї можна чекати що завгодно.
Новий КК України не передбачає підвищеної відповідальності, навіть, за катування неповнолітнього. Це, безумовно, слід виправити і у ч. 2 ст. 127 КК необхідно передбачити підвищену відповідальність за катування неповнолітнього.
Все більш загрозливою стає ситуація з торгівлею неповнолітніми. Наведемо факти. Серед українських дівчат, яких відправляють за корон для занять проституцією, зустрічаються, навіть, 12-літні. А як бути в ситуації, коли все відбувається всередині держави, тобто переміщення через кордон немає? Наприклад, один громадянин України продав (або подарував) дитину іншому громадянинові України, і всі, включаючи потерпілого (в даному випадку – дитину), постійно перебувають у межах нашої держави.
Якщо керуватися змістом ст. 149, то винних осіб в такому разі не можна притягти о відповідальності (дитину ж ніхто не вивозив за кордон). З цього приводу М. Хавронюк зазначає: сама по собі безоплатна передача людини у фактичну власність чи для тимчасового використання, так само як одержання останньої внаслідок її купівлі чи іншої угоди, не пов’язаної з переміщенням людини через державний кордон України, не створюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149, і можуть кваліфікуватися за наявності відповідних обставин за ст. 1465.
Проте навряд чи це вирішує проблему, оскільки незаконне позбавлення волі або викрадення людини (за що встановлює відповідальність ст. 146) і, наприклад, продаж останньої – далеко не одне і те ж, а, отже, застосовувати в подібних випадках ст. 146 нелогічно (такі питання потрібно вирішувати у самій ст. 149).
Зайвою є вказівка в диспозиції на згоду або відсутність такої потерпілого. Оскільки факт (наприклад, продажу людини) вже є протизаконним, то наявність згоди потерпілого на вчинення щодо нього протизаконних дій може бути врахована при призначенні винному покарання, але зовсім не обов’язково робити на цьому наголос у статті. Крім того, необхідно враховувати, що згода потерпілого може бути досягнута шляхом обману, коли людині не повідомляють, що насправді вона уде робити, наприклад, за кордоном.
При аналізі ст. 149 постає питання: вона передбачає відповідальність тільки в тих випадках, коли незаконна угода щодо передачі людини переслідує саме вказану в диспозиції мету (сексуальна експлуатація, використання в порнобізнесі)? Якщо так, то незрозуміло, як бути, наприклад, у випадках продажу людини для проведення над нею наукових дослідів тощо – тобто в тих ,які не охоплюються зазначеною в диспозиції метою, що переслідується при вчиненні побічних дій.
Особливо важливо потрібно охороняти права неповнолітніх потерпілих, які значно страждають від сексуального насильства. У міжнародному праві одержано загальне визнання положення, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Необхідність особливого захисту дітей вперше проголошено у женевській декларації прав дитини 1924 р., потім підтверджено у Загальній декларації прав дитини 11948 р., Декларації прав дитини 1959 р. І закріплено у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 10), Міжнародному пакті про громадські і політичні права (ст. 23 і 24), у Конвенції про права дитини 1989 р. (статті 1-41).
У структурі скоєних у країні злочинів статеві складають невеликий відсоток. За останнє десятиріччя він не перевищує 8-9 % і є відносно стабільним з деякою тенденцією до зменшення.
Кримінально-правовою статистикою 1999 р. В Україні зареєстровано 1288 зґвалтувань і замахів на них. Це – 0,2 % усіх злочинів.
В Україні привертає увагу неповнота форм статистичної звітності про злочинність і судимість, в яких взагалі не передбачено окремого обліку потерпілих від злочинів, не говорячи вже про окремий облік малолітніх і неповнолітніх потерпілих від статевих чи інших сексуальних зловживань.
Необхідно зазначити, що статеві злочини характеризуються високим ступенем латентності, а тому статистика реєструє незначну їх кількість. У новому КК виділено в окремий розділ злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, який включає п’ять статей.
У ст. 152 КК “Зґвалтування” у порівнянні з попереднім законом змінено те, що потерпілим від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
У КК 1960 р. Потерпілою від цього злочину могла бути тільки жінка, незалежно від її попередньої поведінки (в тому числі і аморальної) та відносин із суб’єктом злочину (перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбі). За новим КК охороняється статева свобода і статева недоторканість як жінок, так і чоловіків.
Зміни торкнулись також деяких кваліфікуючих зґвалтування ознак та санкцій основного і кваліфікованих складів цього злочину. Новою кваліфікуючою. Ознакою за ч. 2 ст. 152 КК є не тільки повторне вчинення даного злочину, а й злочинів, передбачених статтями 153-155 КК України, що слід оцінити позитивно. Було б доцільно розглянути питання про внесення до ст. 152 КК такої особливо кваліфікуючої ознаки як вчинення зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього батьками, особами, які їх замінюють, й тими, хто здійснює їх виховання. Дана пропозиція обґрунтовується підвищеною суспільною небезпекою зґвалтування у разі його вчинення вказаними вище особами.
Стаття 153 КК “Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом” передбачає, що потерпілими від даного злочину можуть бути особи як жіночої, так і чоловічої статі.
Крім того, у ч. 2 цієї статті, окрім раніше існуючих ознак, в розуміння повторності включено вчинення будь-яких із злочинів, передбачених ст. 152 КК, або після примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК).
До ст. 153 КК введено ч. 3, яка встановлює насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки. Відповідальність за вказаний злочин повинна наставати не тільки при заподіянні тяжких наслідків названим особам, а й взагалі при задоволенні статевої пристрасті неприродним способом щодо малолітньої чи малолітнього. Тому ця стаття потребує змін.
Стаття 155 КК “Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості” передбачає відповідальність за добровільні статеві злочини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Позитивним в регламентації цього складу злочину є те, що ч. 2 даної статті встановлює підвищену відповідальність у разі вчинення такого злочину батьком, матір’ю чи особою, яка їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки. Нове законодавство дещо знизило санкції, передбачені раніше за цей злочин.
ЦУ чинному Кримінальному кодексі України також передбачена відповідальність за злочинні діяння, які мають на меті експлуатацію дитини.
Експлуатацією дітей визначається будь-яке використання їх праці, що може завдати шкоду їх здоров’ю, фізичному або освітньому рівню останніх, передбачені ст. 150 КК. Тобто, злочином є будь-яке використання праці неповнолітніх для отримання прибутку. Це можуть бути діяння, під час яких:
щодо неповнолітніх вчинюються дії, пов’язані із сексуальною експлуатацією, з використанням їх праці у порнобізнесі, з незаконним вивезенням дітей за кордон (ст. 146, 149, 300, 301, 303 КК);
неповнолітні втягуються у злочинну діяльність (ст. 304 КК);
праця неповнолітніх використовується на роботах із шкідливими її умовами, та підземних роботах;
неповнолітні залучаються до нічних надурочних робіт та робіт у вихідні дні;
коли їх примушують підіймати чи переміщувати важкі предмети;
неповнолітнім призначається низька оплата праці.
В Україні експлуатація дітей забороняється законодавством. В цьому плані було зроблено великий крок вперед. Так, КК встановив відповідальність за експлуатацію дітей (ст. 150), за торгівлю людьми й іншу незаконну угоду щодо передачі людини (ст. 149).
Висновки
Отже, проблема захисту дітей від експлуатації, статевих злочинів та злочинів, що загрожують їх життю і здоров’ю, є досить актуальною.
Загалом позитивних змін зазнало позитивне законодавство. У новому КК України значно посилився правовий захист дітей від злочинних посягань. Він містить 20 статей, які встановлюють покарання за злочини, що вчинюються із залученням неповнолітніх.
Можна констатувати, що в цілому КК прямує у руслі вірної кримінально-правової політики щодо захисту життя, здоров’я, статевої свободи і статевої недоторканості особи, в тому числі і неповнолітніх.
Але існують ще окремі проблеми ,які торкаються захисту прав неповнолітніх. В основному вони зводяться до: потрібно підвищувати кримінальну відповідальність за вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх у сім’ях та з боку тих, хто зобов’язаний їх виховувати.
Список використаної літератури
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К., 2001.
“Захист новим кримінальним законам неповнолітніх від статевих злочинів” С. Косенко. Право України, 2002, № 5.
С. Киренко “Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий КК – старі проблеми”. Право України, 2002, № 6.
І. Лисенко “Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації”. Право України, 2002, № 4.