КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
"Етика слідчої роботи"
Зміст
ВСТУП
Розслідування злочинів являє собою специфічний вид державної діяльності, що вимагає від слідчого відповідних вольових, психологічних і моральних якостей, що обумовлено особливостями його задач і умов їхнього досягнення.
Специфіка умов діяльності слідчого, що накладає свій відбиток на її моральний зміст, виражається в ряді положень. Слідчий для розкриття злочину і забезпечення притягнення винного до відповідальності наділений великими владними повноваженнями, у тому числі і з обмеження основних прав і свобод людини і громадянина.
Він — представник влади, правомочний застосовувати примусові заходи. Слідчий за законом самостійний у веденні слідства, при прийнятті найбільш важливих рішень. Він веде слідство в умовах негласності і, за деяким виключенням, одноосібно. Він самостійно приймає рішення і несе за них особисту відповідальність.
Вся професійна діяльність слідчого протікає в спілкуванні з людьми, так чи інакше причетними до злочинів чи тими, які відчувають горе, стреси у зв'язку зі злочином, нерідко в умовах протидії встановленню істини, боротьби протилежних інтересів. Слідчий зв'язаний жорсткими строками розслідування й працює в багатьох випадках з напруженням фізичних і духовних сил через надмірні навантаження.
Таким чином, можна сказати, що слідчий повинен мати високі моральні і психологічні якості, а моральні вади особистості і поведінки слідчого можуть привести до небезпечних наслідків.
Головною метою даної роботи є дослідження сукупності моральних вимог, характерних для проведення слідчих дій.
1. Визначення моральних вимог, яких необхідно дотримувати в слідчій роботі
Д.П. Котів вважає, що "можна виділити певну сукупність моральних вимог, характерних для всіх слідчих дій, для всієї слідчої тактики. Поряд із принципами справедливості і гуманізму, поваги честі і достоїнства громадян у цю сукупність необхідно включати як мінімум наступні моральні вимоги: непримиренне відношення до будь-яких порушень букви і духу процесуального закону, який регламентує слідчі дії; найсуворіше дотримання культури кримінального процесу; об'єктивність, принциповість; відсутність тенденційності, упередженості, недовіри, підозрілості, обвинувального ухилу; прагнення не заподіювати шкоди окремим особам і колективам при провадженні будь-яких слідчих дій" Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса: Учебное пособие. — Воронеж, 1993. — с. 110. З цим переліком моральних вимог варто погодитися, відзначивши, однак, різний рівень і строкатість у виборі критеріїв "внесення до переліку", а також й те, що деякі з них допускають дуже широке тлумачення (культура процесу) чи містять оцінні поняття (відсутність підозрілості й ін.).
Аналіз слідчої практики показує, що в ній мають певне поширення недоліки як дотримання закону, так і виконання етичних норм. До них відносяться: обвинувальний ухил, пов'язаний з розробкою лише однієї версії; незабезпечення прав осіб, які беруть участь у слідчих діях; поверхневе ведення слідства; пасивність, що приводить до нерозкриття злочинів; недбалість при провадженні слідчих дій і їхньому протоколюванні.
Зустрічаються й окремі випадки фальсифікації слідчих матеріалів. Деякі з цих недоліків можна пояснити низьким рівнем професіоналізму, мало досвідченістю слідчих, значна частина яких має невеликий слідчий стаж. Але наряду з цим не можна не відзначити і недоліки в сфері правової і моральної свідомості: нерозвинене почуття професійного обов’язку; процесуальний нігілізм; дефекти професійної совісті; низький рівень загальної і правової культури й ін. Подолання такого роду недоліків вимагає усунення багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин. Що ж стосується діяльності слідчого при здійсненні будь-якої слідчої дії, то вона може бути успішною лише за умови, що, по-перше, забезпечується найсуворіше дотримання процесуального закону; по-друге, слідчий створює здорову моральну атмосферу, поважаючи достоїнство всіх осіб, які беруть участь у справі, діє об'єктивно.
Розглянемо далі коротко моральні вимоги, що рекомендується дотримувати при проведенні основних слідчих дій.
2. Характеристика моральних вимог при проведенні основних слідчих дій
2.1. Моральна сторона одержання показань на допиті
Допит є найбільш розповсюдженою слідчою дією. Закон передбачає наступні види допиту: допит свідка, допит потерпілого, допит обвинувачуваного, допит підозрюваного, допит експерта. Мета будь-якого допиту — одержання показань про обставини, істотні для справи, але зміст допиту і моральні проблеми, що можуть виникнути при його проведенні, істотно відрізняються. Досить зіставити, наприклад, допит обвинувачуваного, який не визнає себе винним, і допит свідка, який дає сумлінні і докладні показання.
Допит із психологічної сторони являє собою бесіду. Її процедура й умови регулюються законом, а співрозмовники знаходяться у свідомо нерівному положенні, коли один вправі запитувати, визначаючи предмет й прийоми бесіди, а інший зобов'язаний відповідати та при тому, як правило, правдиво. Тільки обвинувачуваний і підозрюваний не несуть кримінальної відповідальності за свідомо помилкові показання.
Мета допиту — одержання від допитуваного правдивих показань про обставини істотні для справи. Слідчий не може обмежуватися простим фіксуванням того, що скаже на допиті свідок, обвинувачуваний, потерпілий. На слідчому лежить обов'язок установити у справі істину, а для цього необхідні достовірні докази, у тому числі показання допитуваних, які відповідають дійсності. Свідок, потерпілий, експерт зобов'язані дати правдиві показання під погрозою кримінальної відповідальності.
Одержання правдивих показань при допиті — правовий і моральний обов'язок слідчого.
Під час допиту слідчий прагне одержати від допитуваного показання про всі відомі тому обставини справи, і при цьому правдиві показання, що відповідають тому, що знає допитуваний, а також відкинути неправду, якщо вона має місце.
Моральна сторона одержання показань при допиті закладена в кримінально-процесуальному законі. Забороняється домагатися показань обвинувачуваного й інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз і інших незаконних мір.
Насильство з метою одержання показань глибоко аморально і незаконно. Воно тягне кримінальну відповідальність слідчого.
Насильство як спосіб одержання показань широко застосовувалося в середньовічному процесі, де катування допитуваного використовувалися з метою "приведення до визнання вини". Фізичне і психічне насильство, заборонене міжнародно-правовими актами і національним законодавством, фактично застосовується дотепер, усупереч закону. Досить згадати про американську практику "допитів третього ступеня", про публікації з приводу застосування в різних країнах при допитах медикаментозних засобів, гіпнозу і т.п.
В Україні визнається злочином і строго карається примус до дачі показань шляхом застосування погроз чи інших незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання чи попереднє слідство. А якщо ці дії поєднані із застосуванням насильства чи знущанням над особистістю допитуваного, то вони тягнуть дуже строгу санкцію. Примус до дачі показань шляхом погроз чи іншого психічного насильства і всяке фізичне насильство при допитах з метою просто одержати показання чи показання, бажані для слідчого, злочинний і глибоко аморальний.
Закон прямо забороняє слідчому застосовувати насильство і погрози, а також інші незаконні заходи (ст. 22 КПК України). Таке, наприклад, затримка свідка за надуманими підставами з метою одержання від нього бажаних для слідчого показань. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ: Підруч. для вищ. закл. освіти МВС України / МВС України; Національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Вид-во НУВС, 2001. — с. 31-32. Але не можна визнати законним і всякий інший примус особи до дачі показань, домагання показань шляхом мір, аналогічних насильству і погрозам. І хоча закон не розшифровує сутності "інших незаконних заходів", варто прийти до висновку, що мається на увазі будь-який вплив на допитувану особу, що примушує її до дачі показань всупереч її волі, проведений прийомами і способами, несумісними з демократичним правопорядком, правовим статусом особистості. Прийоми, що грубо порушують діючі в суспільстві моральні принципи і норми, порушують закон.
У світлі сказаного варто підтримати розгорнуту С. Г. Любичевим критику ряду так званих тактичних прийомів, що рекомендуються деякими авторами в інтересах одержання показань, які, на думку слідчого, є правдивими. До числа таких прийомів відносяться, зокрема, спонукання обвинувачуваного до "щиросердого визнання", хоча закон, вважає пом'якшуючою відповідальність обставиною не визнання провини, а щире розкаяння, а також активне сприяння розкриттю злочину. Неприпустиме розпалення конфлікту між "співучасниками", використання негативних властивостей особистості допитуваного чи обману при допиті, у тому числі і формування помилкової думки щодо тих чи інших обставин. "Формування неправильного представлення, що може бути тільки свідомим, навмисним, є не що інше, як обман, причому в найбільш витонченій формі", — вважає М.С. Строгович Гришин А. А., Гущин С. В., Дубов Г. В., Карпухин Ю. Г., Костиков Н. А. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов: Учеб. пособие / Г.В. Дубов (ред.), А.В. Опалев (ред.). — 2-е изд., доп. и измен. — М. : Щит-М, 1999. — с. 123-124.. С. Г. Любичев, як і ряд інших авторів, критикує рекомендації "створення напруження" у ході допиту шляхом пред'явлення численних і не пов'язаних між собою доказів, різного роду "слідчі пастки" і т.п. Профессиональная этика сотрудников ОВД: Курс лекций / Белгородский юридический ин-т. Кафедра организации борьбы с незаконным оборотом наркотиков / Е.А. Погонина (подгот.), В.Г. Пушков (подгот.). — Белгород : ОНиРИО МВД РФ, 2001. — с. 68-69.
Критикуються також рекомендації про проведення так званого "емоційного експерименту". Сутність останнього прийому, запропонованого А. В. Дуловим, складається в несподіваному пред'явленні обвинувачуваному пов'язаної із злочином матеріалізованої інформації (речові докази, людина й ін.) і спостереженні за емоційною реакцією допитуваного, котра може бути зафіксована на кіноплівку, магнітофонну стрічку. Проводячи такий експеримент, слідчий спостерігає реакцію обвинувачуваного і переконується в правильності своєї гіпотези про його причетність до кримінальної справи.
До числа незаконних і аморальних прийомів допиту відноситься постановка навідних запитань. Навідне запитання, що містить у своєму формулюванні бажану для питаючого відповідь, надає допитуваному інформацію, якою він у багатьох випадках не володіє, і вкрай небезпечне для встановлення істини. Але постановка навідних запитань і аморальна, тому що суперечить вимозі об'єктивного, безстороннього слідства. Слідчий, який спровокував навідними запитаннями неправильні, невідповідні дійсності відповіді, згодом змушений шукати вихід із ситуації, яку сам же і створив, якщо переконається в помилковості своєї версії. Але ще гірше, якщо наслідком неправильних методів допитів стають необґрунтовані висновки у справі, притягнення до відповідальності невинного.
У процесуальній і криміналістичній літературі розроблена класифікація видів питань, які варто ставити при допитах в інтересах одержання достовірної інформації. Питання можуть бути такими, що доповнюють, що нагадують, контрольними, уточнюючими, допоміжними і т.д. Одночасно не рекомендується задавати навідні запитання, "образливі" питання. По-різному оцінюються "непрямі" і "умовні" питання.
Загальними вимогами до будь-яких питань, що ставляться на допиті, варто вважати безумовну заборону в любій формі підказувати бажану слідчому відповідь і неприпустимість постановки питань, за формою і змістом принижуючих достоїнство допитуваного.
До числа небездоганних у правовому і моральному відношенні прийомів допиту відносять допит з виїздом на місце події у випадках, коли підозрюваний свідомо не може дати нових доказів. Допит свідків і потерпілих, проведений на підставі оголошення показань інших осіб, також порушує загальну заборону задавати навідні запитання і право свідка давати показання вільно і про те, що він особисто знає.
М.С. Строгович характеризував практику оголошення допитуваним свідком показань інших осіб як насильство над совістю свідка Гришин А. А., Гущин С. В., Дубов Г. В., Карпухин Ю. Г., Костиков Н. А. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов: Учеб. пособие / Г.В. Дубов (ред.), А.В. Опалев (ред.). — 2-е изд., доп. и измен. — М. : Щит-М, 1999. — с. 125.
.
Допит у всіх випадках повинен проводитися з дотриманням загальних вимог до культури поводження посадової особи. Офіційність, коректність, ввічливість, увага до особи, яка дає показання, повага до її особистості відповідно до займаного в справі положенням, але у всіх випадках без спроб принизити достоїнство — обов'язкові вимоги до слідчого.
Протоколювання допиту повинне проводитися відповідно до закону "від першої особи і по можливості дослівно". Відступи від цієї вимоги мають певне моральне забарвлення і можуть викликати небажані етичні наслідки. Якщо допитаний, ознайомивши з протоколом, виявляє, що його показання в тому чи іншому ступені перекручені, записані не цілком, він втрачає довіру до слідчого, що, природно, позначається на моральній оцінці особистості слідчого, його авторитеті. При цьому не має істотного значення, чи свідомо слідчий спотворив чи неповно записав показання допитаного. Зрозуміло, навмисне неправильне фіксування показань у протоколі — глибоко аморально і протизаконно.
Протокол у всіх випадках, повинен бути повним і точним.
Суперечка з приводу правильності протоколу між слідчим і допитаним вкрай небажана. Якщо ж допитаний просить занести до протоколу уточнення і виправлення, то відмовити йому в цьому слідчий не вправі.
2.2. Врахування моральних норм при проведенні очної ставки, огляду місця події та тіла особи
При рішенні питання про проведення очної ставки слідчий поряд з тактичними розуміннями враховує і певні моральні норми. Зокрема, у багатьох випадках морально неприпустима очна ставка між дорослим і неповнолітнім (особливо з малолітнім), очна ставка між обвинувачуваним, підозрюваним і потерпілим, який тільки нещодавно переніс важку емоційну травму. Очна ставка, проведена між тим, хто не може дати показань про факти, які цікавлять слідчого, і тим, хто про них докладно розповів (між підозрюваним, котрий заявив, що не пам'ятає про визначені обставини, і потерпілим, наприклад), не має законних підстав. Вона, крім того, містить елементи впливу на особистість одного з допитуваних, обмежуючи його волю у визначенні лінії своєї поведінки і право не свідчити проти себе самого.
Очна ставка проводиться при наявності протиріч у показаннях раніше допитаних осіб. Готуючись до очної ставки, слідчий звичайно має певну думку, про те, хто з її учасників раніше дав правдиві показання. Однак підготовку до очної ставки її майбутніх учасників не можна перетворювати в "натаскування" того, кому слідчий довіряє. Допустимо лише повідомити про наявність протиріч з показаннями інших осіб і про рішення провести очну ставку.
Під час очної ставки слідчий зобов'язаний утримуватися від прояву свого відношення до показань допитуваних, уникати навідних запитань у будь-якій формі.
Огляд місця події, здавалося б, не може викликати яких-небудь моральних колізій чи ускладнень, так як тут обов'язкові учасники — тільки слідчий і поняті. Однак і ця слідча дія супроводжується спілкуванням з різними людьми і має моральні аспекти.
Досить хоча б розглянути моральну сторону огляду в житловому приміщенні, що означає проникнення в житло і певне втручання в особисте життя. Не випадково ст. 30 Конституції України передбачає, що проникнення в житло, якщо воно відбувається проти волі проживаючих у ньому осіб, повинно проводитися відповідно до судового рішення.
У процесі огляду місця події, місцевості і приміщень, який проводиться за участю понятих, часто фахівця, нерідко представників міліції, важливо забезпечити правильні взаємини з усіма присутніми при огляді. Слідчий керує діями всіх учасників огляду, вживає заходів до вилучення сторонніх з місця події.
Виявлені при огляді факти, що відносяться до інтимних сторін життя тих чи інших осіб, не підлягають розголошенню.
Труп з місця події варто вивозити якомога швидше після завершення огляду; при цьому неприпустимо безцеремонне, грубе поводження з тілом. Не викликане необхідністю оголення тіла загиблого при сторонніх також небажано.
Ексгумація трупа повинна проводитися при самому обмеженому колі учасників. Поняті повинні бути сповіщені про характер майбутніх дій. Їх рекомендується запрошувати з числа співробітників цвинтаря.
Огляд — огляд тіла людини з метою виявлення на ньому слідів злочину чи особливих прикмет — вимагає особливої уваги до моральної сторони його здійснення. Як відзначалося вище, процесуальні норми, що регулюють порядок проведення огляду, в значній частині прямо обумовлені необхідністю охорони суспільної моралі. Слідчий не присутній при огляді особи іншої статі, якщо він супроводжується оголенням; поняті в цьому випадку повинні бути тієї ж статі, що й особа, яка підлягає освідуванню, і т.д. Участь в огляді лікаря треба визнати бажаною практично в більшості випадків. Закон забороняє дії, які принижують достоїнство особи, яка підлягає освідуванню. Але сам огляд тіла, що супроводжується оголенням, може бути сприйнятий особою як приниження, яке не можна визнати безпідставним. Тому від слідчого потрібен особливий такт, терпляче роз'яснення мети і значення огляду. Фотографування тіла, особливо частин, звичайно приховуваних одягом, повинно проводитися за згодою особи.
Істотне питання про можливість примусового огляду. Деякі автори думають, що примусовий огляд підозрюваних, обвинувачуваних, потерпілих і свідків допустимо, тому що необхідно в інтересах встановлення істини і боротьби зі злочинністю. Але проти цієї думки приводяться вагомі міркування, основані на тому, що примусовий огляд можна розглядати як фізичне насильство. Варто погодитися з думкою, що примусовий огляд обвинувачуваного і підозрюваного можливо лише у виняткових випадках і тільки після того, як слідчий прийняв усі необхідні міри для того, щоб переконати обвинувачуваного чи підозрюваного в необхідності огляду. Свідок і потерпілий не можуть піддаватися примусовому огляду Тетерич О. М. Этика: Учеб. пособие для студ. юрид. вузов и фак. / Университет внутренних дел. — Х., 2000. —
с. 31..
2.3. Етика проведення обшуку
Серед інших слідчих дій по збиранню доказів обшук, мабуть, найбільшою мірою зачіпає права громадянина і вимагає особливо чіткого дотримання моральних норм, що випливають з закону чи ним обумовлених.
А. Ф. Коні писав про обшук: "Ці слідчі дії до такого ступеня вносять смуту в життя чесної людини й у відношення до нього навколишніх, що повинні бути проведені з великою обережністю" Профессиональная этика сотрудников ОВД: Хрестоматия / Челябинский юридический ин-т Министерства внутренних дел РФ. Кафедра философии / Ю.А. Полетухин (сост.). — Челябинск : Челябинский юридический ин-т МВД России, 1999. — с. 156-157.
.
Обшук проводиться тоді, коли для цього є достатні правові підстави, коли він необхідний за обставинами справи і, отже, морально виправданий. Незаконне проведення обшуку — грубе порушення конституційних прав громадянина.
Обшук без відповідного дозволу через його невідкладність, обшук у нічний час за тією ж причиною допускається лише тоді, коли одержання дозволу утруднене чи зволікання з обшуком може зробити його безрезультатним.
Слідчий зобов'язаний забезпечити присутність особи, у якої проводиться обшук, чи інших осіб, зазначених у ст. 181 КПК. Одночасно необхідно прийняти міри до того, щоб діти, що проживають у приміщенні, були вилучені і розміщені в інше місце. Якщо в родині знаходяться хворі, то їх варто ізолювати таким чином, щоб обшук не міг безпосередньо впливати на їхній стан.
З приводу кола понятих при обшуку в літературі можна зустріти різні рекомендації. Але представляється найбільш правильним запрошувати понятих з числа громадян, не знайомих із особою, у якої проводять обшук, а не її сусідів.
Предмети і документи, що відносяться до інтимних сторін життя громадян і не мають відносини до справи, не повинні пред'являтися іншим особам, у тому числі понятим. Також не оголошується не стосовне до справи особисте переписування.
У процесі проведення обшуку не слід квапитися з розкриттям замкнених приміщень і сховищ, не прийнявши мір до того, щоб вони були відкриті добровільно. Після обшуку в приміщенні виникає, як правило, безладдя, необхідно прийняти міри до відновлення звичайного порядку речей.
Обшук завжди супроводжується емоційною напругою. Він вимагає підвищеної витримки і такту з боку слідчого.
Незалежно від результатів сам факт проведення обшуку в громадянина кидає тінь на його репутацію. Тому справедлива думка про необхідність якоїсь реабілітації таких осіб. В.В. Леоненко в якості одного з варіантів пропонує офіційне повідомлення місцевих органів влади, житлових органів, організацій, де працюють ці особи, про їхню непричетність до злочину Леоненко В.В. Профессиональная этика участников уголовного судопроизводства. — Киев, 1981. — с. 71.
. Правда, юридична процедура такого повідомлення не роз'яснюється.
2.4. Дотримання моральних вимог при проведенні упізнання
При пред'явленні для упізнання особи дотримання правових і моральних норм сприяє одержанню об'єктивних результатів цієї важливої слідчої дії. У той же час їхнє порушення чревате серйозними наслідками (наприклад, помилкове упізнання невинного як злочинця).
Особа пред'являється для упізнання в групі інших осіб, по можливості подібних з нею по зовнішності. Слідчому слід дістати згоду сторонніх осіб, так званих статистів, на їхню участь у складі групи, пропонованої для упізнання. Далеко не кожному приємно чи хоча б байдуже стояти в одній групі з підозрюваним у злочині, будучи з ним схожим по зовнішності, так ще з ризиком бути помилково "упізнаним" як злочинець.
Пред'явлення для упізнання великих груп людей (наприклад, строю підрозділу військовослужбовців), які не мають зовнішньої схожості, не тільки не сприяє ефективності упізнання, але неприпустимо в моральному плані. У подібній ситуації особа, яка пізнає, опиняється перед групою людей, які насторожено і, треба думати, негативно до неї ставляться, та піддається посиленому емоційному впливу. З іншого боку, вся група пропонованих осіб виявляється, як правило, у ролі можливих об'єктів упізнання, підозрюваних.
Закон забороняє задавати особі, яка пізнає, навідних питань. Але не менш небезпечні "навідні дії", (наприклад, коли до упізнання особі показують обличчя підозрюваного, якого треба бути пізнавати). Усякого роду орієнтування особи, яка пізнає, в тому, кого бажано пізнати, — грубе порушення закону, що веде до фальсифікації доказів. Воно, звичайно, і аморально.
Вся організація пред'явлення для упізнання повинна сприяти тому, щоб особа, яка пізнає, діяла без примуса, щоб об'єктивність і неупередженість слідчого не залишали ні в кого сумнівів.
Висновки
Слідчі дії, у процесі яких слідчий одержує і перевіряє докази, регулюються законом на різному рівні деталізації. Сам кримінально-процесуальний закон у ряді випадків містить норми, що зобов'язують дотримувати вимоги моральності.
Слідчий — представник державної влади, і вся його діяльність, з ким би він ні спілкувався, повинна відповідати високим моральним вимогам. Обвинувачуваний, підозрюваний не несе правової відповідальності за неправду, за приховання правди, але такого роду його поводження не може не заслуговувати морального осуду. Слідчий "права на неправду" не має.
Моральний критерій у кримінально-процесуальних нормах виражається звичайно у формі заборон. Це заборона робити дії, що принижують честь і достоїнство, заборону розголошувати інформацію про інтимні сторони життя, заборона домагатися показань шляхом насильства, погрозою, інших подібних заходів і т.д. Але і самі положення закону можуть допускати різне тлумачення, що спостерігається як у теоретичній літературі, так і на практиці.
Тому важливо визначити ряд загальних вимог як правового, так і морального характеру, що відносяться до всіх без винятку слідчих дій і дотримання яких забезпечує законність і моральність слідства в цілому.
Вище були розглянуті моральні аспекти проведення основних слідчих дій із збирання доказів. Загальні моральні вимоги для всіх інших слідчих дій: бездоганне проходження закону, об'єктивність, повага достоїнства осіб, які беруть участь у справі, сумлінність, заподіяння мінімальної шкоди майну чи іншим благам, якщо цього неможливо уникнути. Те ж стосується слідчого експерименту, накладення арешту на майно, виїмки, одержання зразків для порівняльного дослідження.
Варто звернути увагу на необхідність строгого дотримання слідчим у спілкуванні з особами, які беруть участь у справі, коректності, витримки, тактовності, незалежно від того, яке положення в справі вони займають, які емоції викликає в слідчого їхня особистість і поведінка.
Використана література
Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. — 1996. — №8. — Ст. 141.
Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: Атіка, 2001. — 208 с.
Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ: Підруч. для вищ. закл. освіти МВС України / МВС України; Національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Вид-во НУВС, 2001. — 219с.
Гребеньков Г.В., Фиолевский Д.П. Юридическая этика: Учеб. пособие / Донецкий ин-т экономики и хозяйственного права. Кафедра государственно-правовых дисциплин. — Донецк : ДИЭХП, 2002. — 171с.
Гришин А. А., Гущин С. В., Дубов Г. В., Карпухин Ю. Г., Костиков Н. А. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов: Учеб. пособие / Г.В. Дубов (ред.), А.В. Опалев (ред.). — 2-е изд., доп. и измен. — М. : Щит-М, 1999. — 384с.
Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса: Учебное пособие. — Воронеж, 1993.
Леоненко В.В. Профессиональная этика участников уголовного судопроизводства. — Киев, 1981.
Профессиональная этика сотрудников ОВД: Курс лекций / Белгородский юридический ин-т. Кафедра организации борьбы с незаконным оборотом наркотиков / Е.А. Погонина (подгот.), В.Г. Пушков (подгот.). — Белгород : ОНиРИО МВД РФ, 2001. — 100 с.
Профессиональная этика сотрудников ОВД: Хрестоматия / Челябинский юридический ин-т Министерства внутренних дел РФ. Кафедра философии / Ю.А. Полетухин (сост.). — Челябинск : Челябинский юридический ин-т МВД России, 1999. — 236 с.
Тетерич О. М. Этика: Учеб. пособие для студ. юрид. вузов и фак. / Университет внутренних дел. — Х., 2000. — 68с.