“Поняття, завдання та система органів дізнання”
з курсу дізнання в ОВС
План лекції:
Поняття дізнання та види органів дізнання.
Завдання, система та повноваження органів дізнання.
3. Поняття начальника органів дізнання, особи, яка провадить дізнання, їх повноваження.
Нормативні акти:
Конституція України, Розділ 1, 2, 7, 8, 15.
2. Закон України “Про міліцію” – 1990 р. із змінами від 17.07.92 р., 26. 01.93 р. ,28.08.94., 14. 03 95 р.
Закон Ккраїни “ Про освіту “ від 25.03.96р. Голос України від 25.04.96р
.
3. Закон України “Про оперативну діяльність”, 1992 р., ст. 5, 10.
4. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь укримінальному судочинстві”, ст. 16 .
5. Закон України “ Про вищу освіту “ від 17.01.02р. Голос України 43-02
6. Закон України “Про адвокатуру”, 1992 р. ВВРУ 1993 р., № 9.
7. Закон України “Про прокуратуру”, 1991р Голос України, грудень 1991р.
8. Закон України “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 р.
9. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 р. із змінами від 24. 12. 93 р., 12. 12. 94 р., 11. 07. 95 р., 16. 05. 96 р. 16. 12. 97 р., 15. 01. 98 р., 05. 02 98 р.
10. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” із змінами від 24. 02. 94 р., 11. 12. 98 р., 2. 03. 99 р., 30. 06 99 р.
11. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах №161 від 2.06.93р.
12. Закон України “Про прикордонні війська України”, 1991 р.
13. Закон України “Про пожежну безпеку” від 1993 р.
14. Кримінально - процесуальний кодекс України, 1997 р. гл. 9.
15. Митний кодекс України, 2003 р.
16. Инструкция о выполнении функций органов дознания на морских суднах, находящихся в плавании., август, 1974 г.
17. Інструкція про проведення дізнання у Збройних силах України.,
20. 11. 1995 р.
18. Наказ МВС України № 1381 від 17. 11 2003 р
19. Указ Президента України “ про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян “ від. 18.02.02р. Офіційний вісник України №8 с.85
Література:
1. Михаєнко М. М., НОР В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України, 1999 р.
2. Курс советского уголовного процеса. Общая часть. Под. Ред.
А. Д. Бойкова и М. И. Каржука., М., Юрид. лит. 1989 г.
3. Михайленко О. Р., Складання процесуальних документів /актів/ в кримінальних справах. Київ., 1996 р.
4. Белозеров Ю. М., Органы дознания и предварительного следствия МВД СССР, М., 1986 г.
5. Кругликов А. П., Правовое положение органов и лиц производящих дознание., М., 1986 г.
6. Чувилев А. А., Дознание в органах внутрених дел. М., 1993 г.
7. Павлухин Л. В., Расследование в форме дознания., Томск, 1979 г.
8. Бажанов М. И., Грошевой Ю. М., Советский уголовный кодекс. К., 1983г.
9. Бородин С. В., Советский уголовный процесс. Академия МВД СССР, 1982 г.
10. Иванов В. А., Дознание в советском уголовном процессе. ЛГУ, 1966 г.
11. Крылов И. Ф., Бастрикин А. И., Розыск, дознание следствие. ЛГУ.
1966 г.
12. Уголовно – процессуальные основы деятельности органов внутренних дел. М., 1988 г.
13. Тертишник В. М. Кримінально – процесуальне право. Київ, 1999 р.
14. Труды академии МВД СССР. М., 1984 г., стр. 3 – 8.
15. Коновалов Э. Ф., Розыскная деятельность следователя.
16. Борико С. В. и др., Обеспечение законности при произв. Дознания. Минск, 1990 г., стр. 11.
17. Фойницкий И. Я., Курс уголовного судопроиводства., Т.2. Санкт – Петербург, 1997 г., с. 329.
18. Грянко В. В., Дибинский А.Я., Дознание в органах внутренних дел УССР., К., 1980 г. с 22.
Вступ
З нинішньої першої лекції починаємо вивчати курс дізнання ОВС. В якому ви
ознайомитися більш глибше, детально в чому полягає сутність дізнання.
Напевно виникли питання, чому дізнання в ОВС виділено як окрему, можна
сказати, дисципліну.
На мою думку, мабуть тому, що внесені були зміни до КПК України в червні
1993 р., які стосуються провадження дізнання. Ці зміни започаткували створення
відділів штатного дізнання в МВС, введені посади дізнавачів, а також у зв’язку із
криміногенною обстановкою в країні і посиленням боротьби з організованою
злочинністю та глибшому вивченні кримінального процесу в питаннях вирішення
заяв та повідомлень про злочини і прийняття по них законного обгрунтованого
рішення.
На вивчення усього курсу виділено 54 год. (8 год. – лекції, 8 год. – семінари,
38 год. – практичні заняття).
Мета цих занять – закріпити ті знання, які ви отримали в ході вивчення
кримінального процесу і поглибити ці знання в частині проведення дізнання.
На нинішній лекції ми вивчимо питання пов’язані з поняттям дізнання, види
дізнання, завдання та повноваження начальника органу дізнання та особи, яка
провадить дізнання, та історичні етапи розвитку інституту дізнання.
Поняття дізнання та види органів дізнання
В статті 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна
держава, демократична, соціальна, правова держава.
Прийняття Конституції України є лише першим кроком до побудови правової
держави, на якому все більше і більше зростає роль правоохоронної системи,
в якій певне місце відводиться попередньому розслідуванню – дізнання.
В юриспруденції серед учених України, Росії, Франції, Німеччини і інших
країн не існує єдиної думки стосовно дізнання.
На думку Л. П. Павлухина “Дізнання – це діяльність органів дізнання по
попередженню, відверненню, розкриттю злочинів, викриттю винних і
провадження невідкладних слідчих дій, яка регламентована кримінально –
процесуальним законодавством”.
В. Кругликов пише, що дізнання – це першопочатковий етап розслідування
кримінальної справи на якому фіксуються сліди злочину і виконуються
невідкладні слідчі дії по розкриттю злочинів і виявленню злочинців.
Дізнання у Франції розглядається як перша стадія кримінального процесу, яка
має місце до порушення кримінального переслідування (публічний
позов).Дізнання ні за яких обставин не можливе після того, як публічний
позов уже порушений. Отже, дізнання – це сукупність попередніх
досліджень, здійснювані посадовою особою судової поліції, котра повинна
обставини справи перш ніж власне публічний позов буде заявлений в
юриспруденцію покликану його розглянути і висловитися по суті.
Термін “дізнання” походить від слова “дізнавати”, “дізнати що-небудь” і
означає “допитуватися, узнавати, розпізнавати, довідуватися, розшукувати,
усвідомлюватися, переконуватися в чому-небудь, узнавати докладно і
правильно що-небудь”.
За визначенням В. М. Тертишника, - дізнання – це основана на законі
розшукова, доказувальна, та правозастосовча діяльність наділених
процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно –
розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання
та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення
завдань кримінального судочинства.
Пропонуються інші поняття:
Дізнання – основана на законі діяльність уповноважених державних органів
по попередженню, виявленню, відверненню і розслідуванню злочинів,
розшукових заходах так і в процесуальних діях.
Під дізнанням відповідно до чинного законодавства слід розуміти форму
кримінально – процесуальним законом діяльність органів дізнання та осіб, які
провадять дізнання, по провадженню слідчих дій до встановлення особи, яка
може бути причетна до злочину, що не є тяжким, та по провадженню
невідкладних слідчих дій при розслідуванні тяжких та особливо тяжких
досудового розслідування, а також попередження, припинення розкриття
злочинів.
Історичні етапи розвитку інституту дізнання.
Вивчаючи інститут дізнання з метою більшого його вдосконалення, не
можливо залишити в стороні історію його розвитку (починаючи з руського
кримінального процесу до Своду законів і реформа руського кримінального
процесу, яка мала свої позитивні моменти, особливо змагальність кримінального
процесу, але за часів радянської влади коли почав діяти змішаний кримінальний
процес, вони втратили свій розвиток).
Дізнання згідно зі Статутом 1864 року зосереджено було в руках поліції під
частковим наглядом прокурора. Акти дізнання не мали ніякої юридичної сили, а
служили для судового слідчого лише підсобним матеріалом. Дізнання було
діяльністю тих керівних органів, на яких лежали обов’язки припинення і
попередження злочину.
Воно починалося не із заяви і бажання обвинувача розглядати дану справу, а
із вимог закону, який накладав на відомі органи повинність за обов’язком їх
служби приступити до розслідування справи, збиранню доказів. Дізнання
закінчувалось тоді, коли справа переходила у стадію попереднього слідства (тобто
коли вона передавалась судовому слідчому). Головне завдання дізнання –
розслідування злочинної події або випадку. Воно не ставило питання про вину тої
чи іншої особи. Дізнання мало обов’язок збирання всіх перших слідів злочинної
дії в повному обсязі. Завершуючи початкову стадію в ході кримінальної справи,
дізнання опрацьовувало матеріал, з якого розвивались інші частини провадження.
Дізнання було пов’язане з кримінальним переслідуванням, добуваючи йому
свідчення (дані), необхідні для правильного і успішного пред’явлення
обвинувачення перед судом.
Викладене свідчить про те, що дізнання кримінальної справи не порушувало,
а матеріали направляли судовому слідчому (народного комісаріату).
Першопочаткову регламентацію дізнання одержало в інструкції НКЮ РЕФЕР
про організацію радянської робочо-селянської міліції, прийнятої 1918 році. В
по провадженню дізнання входило:
Провадження розшуку і дізнання по кримінальних справах під керівництвом
і вказівками народних суддів і слідчих комісій;
Провадження передбачене циркуляром Народного комісаріату по
внутрішніх справах, обшуку, огляду, виїмки, як за постановою народних суддів і
слідчих комісій, а в особливих випадках по власній ініціативі. В своїй діяльності
посадові особи радянської міліції керувалися постановами Робочо-селянського
уряду.
Таким чином, міліція була першим органом, якому в радянському
кримінальному процесі були надані функції дізнання. Тобто вони виконували
тільки три слідчі дії, які вважалися невідкладними: обшук, виїмка, огляд.
Прийнятий у 1922р. перший кримінально-процесуальний кодекс розширив
види органів дізнання. До числа органів дізнання були віднесені: органи міліції і
кримінального розшуку; органи інспекцій; продовольчої, санітарної, технічної,
законом до їх відання. Були сформульовані в статті 103 КПК завдання органів
дізнання. Органи дізнання повинні прийняти заходи до збереження слідів злочину
і перешкодити можливість скритися підозрюваному.
Якщо були достатні підстави вважати, що сліди можуть бути знищені то
органи дізнання мали право допитати підозрюваних, свідків, провести виїмку,
покарання не більше одного року позбавлення волі то органи дізнання могли
направляти справу до суду.
В 1926 році були розширені процесуальні права органів дізнання. Нагляд за
провадженням дізнання здійснювався слідчим.
Чіткі процесуальні границі між дізнанням і слідством були сформульовані
спочатку в Положенні про прокурорський нагляд СРСР в 1955 році і Основах
кримінального судочинства СРСР і союзних республік, а після в кримінально-
процесуальному кодексі прийнятому в 1960 році. Дізнання тоді провадилось у
справах за якими попереднє слідство є обов’язковим і у справах за якими воно не є
обов’язковим. За цим видом дізнання застосовувалась окрема основна і кінцева
форма попереднього розслідування деяких категорій кримінальних справ.
За чинним КПК дізнання провадиться у кримінальних справах за злочинами,
що не є тяжкими і за тяжкими та особливо тяжкими злочинами.
Згідно із ст.101 КПК України органами дізнання є:
Міліція;
Податкова міліція;
Органи безпеки – у справах, віднесених законом до їх відання;
Командири військових частин, з’єднань, керівники військових установ – у
справах про всі злочини вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і
військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах
про злочини, вчиненні робітниками і службовцями Збройних Сил України у
зв’язку з виконанням службових обов’язків або в розвантажуванні частини,
з’єднання, установи;
Митні органи – в справах про контрабанду;
Начальники слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і
виховно-трудових профілакторіїв – у справах про злочини проти
встановленого порядку несення служби, вчиненні працівниками цих установ,
а також у справах про злочини вчиненні в розташуванні зазначених установ;
Органи державного пожежного нагляду – у справах про пожежі і порушення
протипожежних правил;
Органи прикордонної охорони – у справах про порушення державного
кордону;
Капітани морських суден, що перебувають в далекому плаванні.
Вище перелічені органи дізнання наділені правом провадити дізнання.
Для вказаних органів кримінально-процесуальна діяльність не є основним
видом діяльності.
Серед органів дізнання найбільший обсяг роботи по розслідуванню злочинів
виконує міліція. Вважається за потрібне зупинитися на діяльності цього органу.
Міліція – це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя,
суспільства і держави від протиправних посягань. Вона є складовою частиною
Міністерства внутрішніх справ України і виконує адміністративну,
профілактичну, оперативно-розшукову, виконавчу та охоронну (на договірних
засадах) функції. Тому діяльність міліції регламентована не лише КПК, але й
нормами інших законів.
Для того, щоб міліція володіла процесуальним статусом органам дізнання
потрібно наявність наступних юридичних ознак:
Створення державного органу управління в передбаченому законом
порядку;
Призначення особи на посаду керівника створеного органу;
Наявність кримінально-процесуальним законом певного виду органу
уповноваженого на провадження дізнання.
Крім вказаних вище ознак, важливою ознакою потрібна наявність
юридичного факту, що дає обов’язково початок кримінального процесу. Без цієї
ознаки неможливо вести мову про кримінально-процесуальний статус, як
функціональну-правову базу діяльності органів дізнання, передбачено КПК.
Основний обсяг процесуальної діяльності в міліції здійснюють штатні
підрозділи дізнання.
Їх кримінально-процесуальна діяльність включає:
Прийняття, реєстрацію, розгляд, перевірку заяв та повідомлень про
злочини та вжиття по них необхідних заходів або вирішення питання про
порушення кримінальної справи у разі безпосереднього виявлення ознак
злочину (ст.94-100 КПК України).
2. Провадження дізнання у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини (ч.2
ст. 104 КПК України).
3.Провадження дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими (ч.1 ст.104
КПК України).
4.Досудову підготовку матеріалів у протокольній формі ( ст.425-430 КПК
України).
КПК України наділив працівників оперативних підрозділів кримінально-
процесуальною діяльністю.
Крім вище вказаних пунктів, вона включає:
Участь в окремих слідчих діях, що провадяться слідчим (ч.3 ст.114 КПК
України);
Провадження слідчих дій, що провадяться слідчим в порядку виконання
доручень слідчого або окремого доручень іншого органу дізнання (ст.114, 118
КПК України).
Отже, органи дізнання – це органи уповноважені кримінально-процесуальним
законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв’язку з
інформацією, що надійшла про вчинений злочин.
Висновки по першому питанню.
Дізнання в широкому розумінні, як різна діяльність посадових осіб
органу дізнання, у вузькому, як форма досудового розслідування, що полягає у
розслідуванні кримінальних справ.
Правовою основою діяльності органів дізнання є: Конституція
України, КПК України і інші законодавчі акти, що регламентують їх діяльність.
Завдання, система та повноваження органів дізнання.
Завдання дізнання визначаються загальними завданнями кримінального
процесу.
Такими завданнями органу дізнання є:
охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які
беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття
винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний,
хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не
був покараний;
всебічне, повне і об’єктивне дослідження справи;
виявлення і усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, та
активна участь їх у профілактиці;
забезпечення відшкодування збитків завданих злочином і виконання
вироку в часині конфіскації майна;
забезпечення захисту особистої свободи особи, її майна, честі, гідності.
Інших прав і законних інтересів, а також державних інтересів і прав
юридичних осіб.
Під розкриттям злочину потрібно розуміти встановлення події злочину,
винних осіб.
Швидке розкриття злочину означає, що строки порушення кримінальної
справи, встановлення події злочину і винних осіб повинні максимально
наближатися до моменту вчинення злочину.
Повне розкриття злочину означає, що мають бути встановлені всі обставини
злочину, які входять в предмет доказування. Злочин повинен вважатися
повністю розкритим, коли будуть доказані всі обставини і встановлена
стосуються події злочину, особи винного, мотиву і мети вчинення злочину, а
Повнота дослідження – повне з’ясування всіх обставин, які підлягають
доказуванню(ст. 64, 23 КПК).
Об’єктивність – аналіз компетентними посадовими особами обставин справи
у точній відповідності з дійсністю вчиненого злочину.
Виявлення і усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.
Причини і умови, які сприяли вчиненню злочину входять в предмет
доказування в кожній кримінальній справі.
При провадженні дізнання, орган дізнання зобов’язаний виявити причини і
умови, які сприяли вчиненню злочину.
Орган дізнання встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню
злочину, вносить у відповідний державний орган, громадську організацію або
службовій особі подання про вжиття заходів для усунення усіх причин і умов.
Не пізніше як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних
заходів, і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.
Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином.
Це є обов’язок органу дізнання вживати заходів д забезпечення цивільного
позову. Орган дізнання після встановлення необхідних даних про те, що
завдано розслідуваним злочином, мають вжити заходи до забезпечення
цивільного позову (ст. 29 КПК).
З прийняттям Верховною Радою України закону “Про внесення до деяких
законодавчих актів України змін і доповнень щодо вдосконалення
попереднього розслідування” від 30. 06. 93 р. дещо розширена процесуальна
діяльність органів дізнання, а саме штатних підрозділів дізнання органів
внутрішніх справ.
В умовах загострення криміналістичної обстановки та забезпечення
належного рівня розкриття та розслідування злочинів Міністром внутрішніх
справ України виданий Наказ №880 від 29 грудня 1995 р. “Про невідкладні
заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних
підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України”. Даним наказом
регламентовано завдання штатних підрозділів дізнання, принципи їх
діяльності, структура і повноваження.
Структура і штати підрозділів штатного дізнання.
До складу штатних підрозділів дізнання входять відділ дізнання МВС, відділи
дізнання ГУ МВС, УМВС, відділи, відділення, групи дізнання
міськрайлінорганів внутрішніх справ, а також органів внутрішніх справ на
закритих об’єктах. Структура і штати відділу дізнання МВС України
затверджуються Міністром внутрішніх справ України за поданням
начальника цього відділу, а відділів (відділень) дізнання ГУ МВС, УМВС – за
поданням начальників ГУ МВС, УМВС. Штати відділень, груп дізнання
міськрайлінорганів внутрішніх справ затверджуються начальниками УМВС,
ГУ МВС за поданням начальників цих органів відповідно до типових
штатів. Штатна чисельність відділу дізнання МВС України,
відділів(відділень) дізнання ГУ МВС, УМВС визначаються в залежності від
кількості підпорядкованих їм територіальних (лінійних) підрозділів дізнання
та навантажень на них. У відділ дізнання МВС України, відділи дізнання
ГУМВС, УМВС входять посади начальника відділу, заступника начальника
відділу, старших дізнавачів з особливих доручень, старших дізнавачів,
дізнавачів.
Аналогічна структура органів дізнання карного розшуку, дільничних
інспекторів, працівників ВЗЕСМ. Структура і штати їх регламентовані
наказами МВС України.
Цим же наказом визнаний порядок призначення керівників штатних
підрозділів дізнання.
Начальник відділу дізнання МВС України призначається і звільняється з
посади наказом міністра внутрішніх справ України після рішення колегії
МВС України. заступник начальника відділу дізнання МВС України
призначається і звільняється з посади наказом міністра внутрішніх справ
України.
Начальники відділів /відділень/ дізнання ГУМВС, УМВС призначаються та
звільняються з посади наказом першого заступника міністра внутрішніх справ
України за поданням начальника цих ГУМВС, УМВС. Заступники
начальників відділів /відділень/ дізнання ГУМВС, УМВС призначаються на
посади і звільняються з посади наказами начальників цих ГУМВС, УМВС
тільки після погодження з начальником відділу дізнання МВС України.
Начальники відділів, відділень дізнання міськраймінорганів внутрішніх справ
та їх заступники призначаються і звільняються з посади наказами начальників
ГУМВС, УМВС за поданням начальників міськраймінорганів внутрішніх
справ і за згодою начальників відділів /відділень/ дізнання цих ГУМВС,
УМВС.
На посади керівників штатних підрозділів дізнання органів внутрішніх справ
держави призначаються громадяни України, які мають як правило вищу або
середню спеціальну юридичну освіту, необхідні професійні якості,
організаційні здібності та стаж практичної роботи в органах внутрішніх справ
не менше 3-х років.
Чисельність дізнавачів у відділі визначається виключно керівництвом
ГУМВС, УМВС в залежності від кримінальної обстановки та в межах
раціонального навантаження.
Які ж процесуальні повноваження органів дізнання?
Ці повноваження викладені в ст.103 КПК України.
На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових
заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб. що його скоїли.
Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє
прокурора.
Вам вже відомо, що оперативно-розшукова діяльність – це система гласних
і негласних пошукових, розвідувальних та контрозвідувальних заходів, що
провадиться із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.
Оперативно-розшукові заходи застосовуються насамперед органами міліції
для виявлення даних про підготовлювані або вчиненні злочини. про особу
злочинця та їх співучасників, про їх злочинні зв’язки, тощо.
Порядок застосування оперативно-розшукових заходів визначається законом
“Про оперативно-розшукову діяльність”. В ст.5 цього Закону говориться, що
оперативно-розшукова діяльність в ОВС здійснюється кримінальною та
спеціальною міліцією, оперативно-режимними підрозділами міць
позбавлення волі. Інші підрозділи ОВС не мають права здійснювати таку
діяльність.
Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності органами
внутрішніх справ є:
наявність достатньої інформації про злочини, що готуються або
вчинені невстановленими особами;
осіб, які готують або вчинили злочин;
осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від
відбування кримінального покарання;
осіб, які безвісно зникли;
розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав,
організацій та окремих осіб проти України.
запити повноважених державних органів, установ та організацій про
перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної, військової та службової
потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і
держави.
Без вище вказаних підстав проводити оперативно-розшукові заходи
заборонено.
Матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються як приводи
та підстави для порушення кримінальної справи, проведення невідкладних
слідчих дій, для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в
кримінальній справі.
Після того як працівник, що наділений Законом правом проводити
оперативно-розшукову діяльність, здійснив перевірку за заявами та
повідомлення про злочин, складає мотивований рапорт про результати
проведеної перевірки на ім’я начальника органу дізнання. матеріали такої
перевірки має право вивчити слідчий. Якщо будуть підстави для порушення
кримінальної справи, останній порушує кримінальну справу.
В такому випадку має право порушити кримінальну справу працівник органу
дізнання.
Штатні підрозділи дізнання здійснюють свої повноваження в кримінальних
справах та матеріалах протокольного провадження незалежно від будь-якого
місцевого чи відомчого впливу, та у відповідності з КПК. Її кримінально-
процесуальна діяльність полягає у виконанні функції розслідування.
При розслідуванні кримінальних справ та протокольному провадженні
підрозділи дізнання взаємодіють з іншими службами органів внутрішніх
справ, державними установами та громадськими організаціями, керуючись
чинним законодавством та відомчими нормативними актами, а у стосунках з
компетентними органами інших держав – також міжнародними угодами
ратифікованими Україною.
Висновки по 2-му питанню:
Дізнання розглядається як кримінально-процесуальний інститут,
частина кримінального судочинства, і форма розслідування злочину.
Оперативно-розшуковою діяльністю займаються не всі органи
дізнання, а конкретні працівники наділені законним правом. Кримінально-
процесуальну діяльність працівники оперативних служб застосовують в тому
випадку коли їх уповноважить начальник органу дізнання. Для них ця діяльність
не є основною.
Робота штатних підрозділів дізнання в органах міліції полягає лише у
виконанні кримінально-процесуальної діяльності. Для них функція
розслідування є основною.
Поняття начальника органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, їх повноваження.
У відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством(ст.
101 КПК) в системі МВС України органами дізнання є:
міліція;
начальники слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і
виховно-трудових профілакторіїв;
командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ;
органи державного пожежного нагляду.
Таким чином, органами дізнання в системі МВС України закон передбачив
відповідну установу (міліція і органи державного пожежного нагляду) і
посадову особу (начальника слідчих ізоляторів, лікувально-трудових
профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв, командири військових
частин, з’єднань, начальники військових установ).
Це означає, що правом провадження дізнання наділений керівник органу,
який приймає рішення в стадії порушення кримінальної справи та під час ї
розслідування.
Більшість вчених мають на увазі таких керівників органу:
Міністр МВС України.
Начальник Головного управління МВС України.
Начальник управління МВС України в Криму.
Начальник управління МВС України в областях.
Начальник управління МВС України в м. Києві та Севастополі.
Начальники міських, районних, лінійних відділів МВС України.
Поряд з цим посадова особа, названа в законі органом дізнання вправі
доручати провадити дізнання підлеглій посадовій особі, яка має відповідну
освіту, та практичний стаж роботи.
Кримінально-процесуальний закон, регламентуючи діяльність по
провадженню дізнання, розрізняє орган дізнання і особу, яка провадить
дізнання.
Орган дізнання представляє його керівник, наприклад начальник органу
міліції. Він має право провадити дізнання у будь-якій справі, яка віднесена до
компетенції органу дізнання, а також виконувати окремі слідчі дії. У таких
випадках він керується нормами, адресованими як органу дізнання, так і
особі, яка провалить дізнання. Начальник органу міліції, виступаючи як
начальник органу дізнання, несе повну відповідальність за якість роботи,
здійснює керівництво дізнанням, призначає осіб, які провадять дізнання по
конкретній кримінальній справі.
Кримінально-процесуальний закон, регламентуючи порядок провадження
дізнання, в одних статтях суб’єктам, уповноважених здійснювати дії або
приймати рішення, надає права і обов’язки органу дізнання (ст. 4, 23, 29, 31,
53-1, 65, 79, 94, 97 – 99-1, 100, 101, 103, 104, 106, 109, 110 КПК України), а в
інших – права і обов’язки особи, яка провадить дізнання (ст. 21, 22, 26, 43, 49,
50, 51, 52, 53, 60, 6, 67, 72, 77, 79 КПК України та ін.).
Про начальника органу дізнання як суб’єкта кримінально процесу
зазначається лише в одній статті (ст. 426 КПК України_, яка закріплює право
начальника органу дізнання на затвердження протоколу. У цілому ж
процесуальний стан начальника органу дізнання не отримав чіткого
визначення в законі. Тому, що закон у більшості випадків згадує лише в
цілому орган дізнання або про особу, яка провадить дізнання.
Начальник міліції як начальник органу дізнання контролює своєчасність дій
особи, яка провадить дізнання по розкриттю та попередженню злочинів,
здійснює заходи щодо найбільш повного і об’єктивного дослідження
обставин конкретної кримінальної справи. Контроль за обґрунтованістю
порушення, зупинення та закриття кримінальних справ, якістю та
дотриманням процесуальних строків провадження дізнання у кримінальних
справах та протокольної форми досудової підготовки матеріалів, а також за
законністю винесення постанов працівниками органу дізнання про відмову в
порушенні кримінальної справи.
З метою такого контролю начальник затверджує постанови про провадження
окремих слідчих дій у ході дізнання, бере безпосередню участь у слідчих
діях. Йому належить право перевірки справ, дачі вказівок особі, яка
провадить дізнання, відносно провадження слідчих та процесуальних дій,
кваліфікації злочину, передає справу від одного працівника дізнання іншому,
доручати розслідування групі працівників дізнання. Організовує службове
розслідування за фактами порушення законності в роботі працівників органу
дізнання. Вживає заходів до їх усунення та покарання винних. Забезпечує
взаємодію працівників підрозділу органу дізнання. Забезпечує контроль за
вирішенням заяв та повідомлень про злочини.
Виходячи із вище викладеного потрібно дати визначення поняття “начальник
органу дізнання”.
Отже, начальник органу дізнання – це посадова особа органу дізнання, тобто
начальник міліції, яка наділена законом правом провадити дізнання в
кримінальних справах та виконувати інші функції.
Уявлення про правовий стан особи, яка провадить дізнання, складається в
результаті аналізу норм КПК України, що визначають її права та обов’язки, а
також взаємовідносини з начальником міліції як керівником органу дізнання,
слідчим і прокурором. Маються на увазі процесуальні взаємовідносини, які
виникають у зв’язку з провадження дізнання.
Кримінально-процесуальний закон наділяє особу, яка провадить дізнання
певними правами. В ході провадження дізнання вона їх повинна реалізувати.
Згідно КПК України, особа, яка провадить дізнання, має право:
вимагати від підприємств, установ, організацій, службових осіб і громадян
пред’явлення предметів і документів, які мають необхідність;
викликати будь-яких осіб як свідків і потерпілих для допиту, експертів для
подання висновків;
вимагати проведення ревізій (ст. 66КПК);
визнавати відповідних осіб потерпілими, цивільними позивачами їх
представниками і представниками цивільного відповідача (ст. 49, 50, 51, 52
КПК);
оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням (ст. 67 КПК);
об’єднувати і виділяти в окреме провадження кримінальні справи (ст. 26
КПК);
приймати рішення про провадження наступних слідчих дій: допит, обшук,
виїмка, затримання підозрюваного у вчиненні злочину; очна ставка; взяття
під варту, огляд, освідування, відтворення обстановки і обставин події (ст.
167, 168, 171 – 175, 184, 190, 193, 194 КПК).
Особа, яка провадить дізнання зобов’язана:
вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і
об’єктивного дослідження справи;
оцінювати докази у справі, не надаючи їм наперед встановленої сили,
керуючись законом(ст. 67КПК);
забезпечувати належне оформлення протоколів виконуваних слідчих дій
(ст. 84 – 85-2 КПК);
забезпечувати зберігання речових доказів і документів, що мають значення
джерел доказів (ст. 79, 83 КПК);
вживати необхідних заходів щодо нерозголошення даних попереднього
розслідування (ст. 121 КПК);
заявляти самовідвід за наявності однієї з обставин, що виключає згідно з
законом участь даної особи у справі як такої, яка провадить дізнання(ст. 60
КПК).
Особа, яка провадить дізнання не володіє тією процесуальною самостійністю,
якою володіє слідчий. Ступень процесуальної самостійності особи, яка
провадить дізнання значно менший, ніж слідчого. Постанови слідчого не
потребують затвердження (крім випадків, коли за законом необхідна санкція
прокурора), а постанови особи, яка провадить дізнання потребують
затвердження, крім постанови про об’єднання і виділення кримінальної
справи, постанови про визнання особи потерпілим, цивільним позивачем,
цивільним відповідачем їх представником, а всі інші рішення за якими
виноситься постанова, а також протокол затримання підлягають
обов’язковому затвердженню начальника органу дізнання.
Слід відрізняти особу, яка провадить дізнання і штатного дізнавача.
Особа, яка провадить дізнання може бути в ОВС, як дільничий інспектор, так
і оперуповноважений ВКР, так і оперуповноважений ВЗ ЕСП і інші (тобто
особи оперативно- начальницького складу, що мають юридичну освіту і
досвід розслідуваних кримінальних справах.
Для вказаних посадових осіб кримінально-процесуальна діяльність не є
основною, вони її виконують, коли уповноважить на це їх начальник органу
дізнання (міліції). Основна їхня діяльність для дільничих інспекторів –
адміністративна та профілактична, для оперуповноважених – оперативно-
розшукова.
А штатний дізнавач – це спеціально передбачена штатним розкладом
посадова особа органу дізнання внутрішніх справ, уповноважена здійснювати
розслідування в кримінальних справах та досудову підготовку.
Для дізнавача кримінально-процесуальна діяльність є основною. Коли він
виконує цю діяльність набуває статусу особи, я провадить дізнання. Рішення,
які приймає дізнавач обов’язково затверджує начальник органу дізнання
(міліції), крім тих, які зазначаються вище.
За вище викладеним можна дати визначення поняття “особи, яка провалить
дізнання”.
Під особою, яка провадить дізнання, слід розуміти посадову особу органу
дізнання, яка уповноважена керівником цього органу на розслідування
кримінальних справ у формі дізнання в межах компетенції, визначеної
законом,а також на провадження інших видів кримінально-процесуальної
діяльності органу дізнання.
Висновки по 3 – му питанню:
Обґрунтовано бачиться , що відносини начальника органу дізнання
(міліції) з особою, яка провадить дізнання будуються на тій же підставі, що
начальником слідчого відділу та слідчим, і носить процесуальний характер.
Правовий стан особи, яка провадить дізнання, та начальника органу
дізнання складається в результаті аналізу норм КПК України.
Процесуальний стан начальника органу дізнання не отримав чіткого
визначення в законі (питання про обсяг і співвідношення прав начальника
міліції, як начальника органу дізнання і особи, яка провалить дізнання).
Висновки по лекції:
Дізнання є формою досудового розслідування.
Кримінально-процесуальний кодекс встановлює види органів дізнання в
Україні.
Правом проведення дізнання в кримінальних справах наділені суб’єкти
кримінального процесу: начальник органу дізнання і особа, яка проводить
дізнання.