К/р судові та правоохоронні органи
Зміст
1. Правоохоронна та правозастосовна діяльність їх ознаки
Правоохоронна діяльність проявляється в організа-ції охорони правових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дис-ципліни і правопорядку.
Правозастосовна діяльність — застосування право-вих норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових рішень.
У сучасній літературі поняття "правоохоронна діяльність" визначається по-різному. В основі різ-них визначень лежить наявність державних і недер-жавних суб'єктів такої діяльності. Більшість авторів уважають, що правоохоронна діяльність може здій-снюватися не тільки державою, її органами, посадо-вими особами та іншими державними організація-ми, а й недержавними структурами.
Немає єдиного підходу і до характеристики місця й ролі правоохоронної діяльності в системі інших правових форм діяльності держави зі здійснення її функцій.
Нас цікавить правоохоронна діяльність, що здій-снюється державними і недержавними суб'єктами правоохоронних органів, насамперед силовими струк-турами, судовими органами і адвокатурою.
Ознаки правоохоронної діяльності:
в її основі — завдання з розгляду юридичної справи;
вона здійснюється компетентними державними і недержавними суб'єктами, коло яких визна-чається чинними законодавчими актами;
використовуються різні форми реалізації право-вих норм;
приймаються відповідні процесуальні акти реа-лізації, що мають офіційний характер і передба-чену законодавством форму;
вона реалізується в чітко визначеній проце-суальній формі та з використанням різноманіт-них юридичних методів.[6,c.124]
Звідси, правоохоронна діяльність — це закріпле-ні чинними процесуальними нормами діяння ком-петентних суб'єктів державних і недержавних організацій та їхніх посадових осіб із розгляду юридичних справ, охорони й захисту суспільних відносин від правопорушень і прийняття спеці-альних актів реалізації матеріальних правових норм й метою забезпечення законності та охоро-ни правопорядку.
Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це — державно-владна, організацій-на діяльність компетентних органів держави й поса-дових осіб із реалізації правових норм стосовно кон-кретних життєвих випадків через винесення індиві-дуально-конкретних правових наказів (приписів).
Для цієї форми реалізації характерними є специ-фічні ознаки, а саме:
цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними пов-новаженнями;
застосування права здійснюється в чітко визна-чених законом процесуальних формах;
вона має державно-владний характер: рішення ухвалюється на підставі однобічного волевияв-лення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання та в необхідних ви-падках забезпечуються примусовою силою дер-жави;
це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для більш повної реалізації правових норм;
вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретно-му випадку;
зміст діяльності полягає у винесенні індивіду-ально-конкретних, зазвичай обов'язкових до ви-конання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);
у цій діяльності органи правозастосування ви-ступають суб'єктами управління; особи, віднос-но яких застосовується право, — об'єктами уп-равління; винесені рішення (правозастосовні ак-ти) — засобами управління.
Випадки реалізації права у формі застосування:
коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадо-вих осіб (призов на дійсну військову службу, за-рахування до навчального закладу, зайняття но-вої посади);
за наявності спору чи якихось перепон на шляху до здійснення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судовому порядку, спір із приво-ду права на спадщину);
коли особа притягається до юридичної відпові-дальності за скоєне правопорушення.
До правозастосовної діяльності ставляться такі вимоги:
законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку);
обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обста-вин справи);
доцільність (урахування особливостей конкрет-ної ситуації, за якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно до якої виноситься рішення);
справедливість (рішення ухвалюється на підста-ві норм права, але до уваги беруться й існуючі в суспільстві норми моралі).
Правозастосовна діяльність здійснюється у пев-них стадіях:
аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридичне значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психічне ставлення суб'єктів до скоєно-го та ін.);
вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація — оцінювання конкрет-ної життєвої ситуації з боку права. Потім ро-биться аналіз відносно справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);
ухвалення рішення (ця стадія передбачає вине-сення суб'єктом правозастосування індивідуаль-но-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які можуть або мусять реалі-зувати норму права. Таке рішення повинно ма-ти свій зовнішній вираз в усній чи письмовій формі, яка є найбільш поширеною. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу.
Правозастосовний акт — індивідуально-кон-кретний, державно-владний припис, винесений від-повідним органом унаслідок вирішення юридичної справи.
2. Національне центральне бюро Інтерполу в Україні його місце і завдання
Національне центральне бюро Інтерполу (Укрбюро Інтерполу) представляє Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції - Інтерполі та є центром координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав щодо ведення боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни.
Повноваження Укрбюро Інтерполу покладаються на МВС, у рамках якого створюється робочий апарат Бюро.
Укрбюро Інтерполу у своїй діяльності керується Конституцією України ( ) і законодавчими актами України щодо боротьби із злочинністю, міжнародними договорами України, Статутом та іншими нормативними документами Інтерполу, нормативними актами МВС, а також Положенням «Про Національне центральне бюро Інтерполу».
Основними завданнями Укрбюро Інтерполу є:
координація діяльності правоохоронних органів країни у боротьбі із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни;
забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом та відповідними органами держав - членів Інтерполу в боротьбі із злочинністю;
оцінка рівня поширення в Україні злочинності, що має транснаціональний характер, і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.
Укрбюро Інтерполу відповідно до покладених на нього завдань:
1) забезпечує обмін офіційною та конфіденційною (оперативно-розшуковою) інформацією у межах Інтерполу та правоохоронних органів України з питань боротьби із злочинністю;
2) надсилає до Генерального секретаріату і національних центральних бюро держав - членів Інтерполу запити та відомості правоохоронних органів країни, пов'язані з інформацією про злочини і злочинців, розшукуваних осіб, предмети, документи, здійснення нагляду за особами, які підозрюються у скоєнні злочинів, тощо;
3) приймає і контролює реалізацію запитів та інформацій генерального секретаріату і національних центральних бюро держав - членів Інтерполу;
4) сприяє представникам компетентних органів зарубіжних держав, які прибули в Україну для здійснення оперативно-розшукових та інших заходів, пов'язаних з боротьбою із злочинністю;
5) терміново інформує національні центральні бюро держав - членів Інтерполу про випадки безпосереднього звертання до їх компетентних органів правоохоронних органів країни;
6) у разі необхідності подає до Генерального секретаріату і до національних центральних бюро держав - членів Інтерполу зведену інформацію про злочини, скоєні іноземними громадянами на території України, а також іноземних громадян, яких затримано в Україні за підозрою у вчиненні злочинів, притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено;
7) організовує участь представників України у зустрічах і конференціях, що проводяться Інтерполом;
8) складає на підставі інформації, що надходить від правоохоронних органів країни, звіти, передбачені Інтерполом, і надсилає їх до Генерального секретаріату;
9) готує аналітичні огляди, звіти та узагальнення за матеріалами Інтерполу з проблем боротьби із злочинністю;
10) формує на підставі інформації, одержаної у ході своєї діяльності, банк даних про злочини і злочинців, розшукуваних осіб, предмети і документи;
11) бере участь у розробці проектів законодавчих і нормативних актів, що регламентують роботу, спрямовану на боротьбу із злочинністю;
12) бере участь у проведенні кримінологічної експертизи законодавчих і нормативних актів та міжнародних договорів України, з прийняттям і укладанням яких може відбутися поширення злочинності;
13) контролює в межах своєї компетенції додержання міжнародних договорів України щодо боротьби із злочинністю;
14) замовляє в бібліотеці Генерального секретаріату Інтерполу законодавчі та нормативні акти держав - членів Інтерполу з питань боротьби із злочинністю, міжнародно-правові документи, угоди, що регламентують міжнародне співробітництво у цьому напрямі, а також документи про діяльність поліції; формує банк даних з такої інформації;
15) видає інформаційний бюлетень.
Укрбюро Інтерполу при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з правоохоронними органами, центральними і місцевими органами державної влади України, керівними органами і структурними підрозділами Інтерполу, правоохоронними органами зарубіжних держав.
Укрбюро Інтерполу отримує інформацію від правоохоронних органів, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади України з питань, що входять до його компетенції, та надає їм отриману по лінії Інтерполу інформацію безплатно.
Для визначення науково обґрунтованої державної протизлочинної політики та розроблення рекомендацій і пропозицій щодо боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни, Укрбюро Інтерполу може звертатися до радників, які виконують виключно консультаційні функції на договірних засадах.
Склад радників визначається МВС за погодженням з Мінюстом і Службою безпеки.
Робочий апарат Укрбюро Інтерполу є самостійним структурним підрозділом центрального апарату МВС, його очолює керівник, який призначається наказом МВС.
Структура і штати робочого апарату Укрбюро Інтерполу затверджуються Міністром внутрішніх справ.
Література
Закон України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року N 565-XII, в редакції закону N 762-IV від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247
Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 27-28, ст.180
Постанова Кабінету Міністрів України „Про Національне центральне бюро Інтерполу” від 25 березня 1993 р. N 220
Постанова Кабінету Міністрів України „Про вступ України до Інтерполу” від 30 вересня 1992 р. N 555
Устав Международной организации уголовной полиции Интерпола (вступил в силу 13 июня 1956 года, с изменениями по состоянию на 1 января 1986 г.)
Правознавство. Навчальний посібник./ За ред. В.В.Копейчикова, К.:Юрінком Інтер – 2000р.