Реферат на тему:
Роль протоколів слідчих дій у доказуванні в кримінальних справах
Питання про роль протоколів слідчих дій у доказуванні тісно пов’язане з їх оцінкою, оскільки оцінка доказів – необхідна умова цілеспрямованого ведення попереднього і судового слідства, а також прийняття процесуальних рішень у конкретній кримінальній справі.
У літературі під оцінкою доказів розуміють встановлення їх достовірності, належності, допустимості та достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи в цілому [1, с.99; 2, с.428; 3, с.123]. З огляду на специфічність умов формування протоколів як джерел доказів вони підлягають всебічній оцінці, яку проводять з моменту появи їх у справі й упродовж усього її розслідування та вирішення. Протокол слідчої дії являє собою письмовий акт (документ), в якому відповідно до вимогами КПК повинні бути викладенні і засвідчені відомості про факти, що мають значення для справи, тому оцінка його повинна охоплювати вивчення: а) процесуальних умов проведення слідчої дії і оформлення протоколу; б) зміст протоколу. В літературі зазначені елементи оцінки іноді називають зовнішньою і внутрішньою критикою документа [4, с.48_], або зовнішньою та внутрішньою формою документа [5, с.93].
Оцінка процесуальних умов проведення слідчої дії та оформлення протоколу передбачає перевірку: 1) коли, де, ким (прізвище, звання, посада) проведено слідчу дію і складено протокол; 2) чи дотримані вимоги норм КПК, які регулюють порядок проведення слідчої дії і складення протоколу; 3) відомостей про учасників слідчої дії, роз’яснення їм прав та обов’язків, 4) відомостей про засвідчення змісту протоколу і наявність відповідних підписів.
Оцінка змісту протоколу потребує перевірки відповідності зафіксованих у ньому фактичних даних обставинам події і логічної узгодженості з іншими встановленими даними, зазначення їх належності до розслідуваного злочину, вивчення повноти і всебічності з’ясованих фактів, особливостей термінології, стилю мови, виявлення помилок, неточностей в тексті. У процесі оцінки змісту протоколів повинні бути з’ясовані його фактична, логічна, граматична й ілюстративна сторони. Перевірка фактичної сторони змісту протоколу передбачає з’ясування умов формування його як джерела доказів, дотримання вимог КПК, які торкаються проведення і оформлення слідчої дії, повноти й точності опису слідів, явищ та інших встановлених відомостей про обставини події. Перевірка логічної і граматичної сторін змісту протоколу тісно пов’язана із з’ясуванням його повноти та обґрунтованості. Вона полягає у визначенні логічної послідовності опису ходу й результатів слідчої дії, виявленні суперечностей і неточностей, допущених помилок, невдалих зворотів мови та незрозумілих термінів, що утруднюють розуміння змісту протоколу.
Важливим складовим елементом протоколу є додатки (кіно- і фотозйомка, матеріали звукозапису, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали), які забезпечують наглядність і переконливість фіксації обставин місця події, виявлених слідів та предметів, одержаних показань та ін. Додатки виступають не тільки додатковими засобами фіксації, але й засобами технічного контролю обґрунтованості і достовірності результатів, одержаних у ході слідчої дії. Перевірка додатків дає можливість установити, чи дотримані процесуальні умови проведення слідчої дії, які виявлені сліди або ознаки об’єктів, чи відповідають вони опису в протоколі тощо.
Тільки після всебічної оцінки протоколів слідчих дій їх можна використовувати у справі для обґрунтування висновків і рішень, що приймаються слідчим та судом. Використання протоколів слідчих дій, як і їх оцінка, в кожній стадії процесу має свої особливості, зумовлені завданнями, які стоять перед кожною стадією, предметом доказування і тими процесуальними формами, в яких воно здійснюється.
У стадії порушення кримінальної справи всі одержані відомості використовуються для вирішення завдань, що стоять перед цією стадією. Оскільки кримінальна справа порушується тільки за наявності передбачених у законі приводів і підстав (ст.94 КПК), то для прийняття обґрунтованого рішення слід перевірити приводи і встановити достатню кількість данних, що вказують на наявність ознак злочину. З цією метою можуть використовуватися і окремі протоколи слідчих дій. Наприклад, до порушення кримінальної справи у невідкладних випадках може бути проведений огляд місця події (ст.190 КПК). Оскільки приводи до порушення кримінальної справи являють собою джерела, з яких встановлюють дані, що вказують на ознаки злочину, то протокол огляду місця події використовується тут переважно для оцінки їх змісту і доброякісності. Мета такої оцінки передусім полягає, у встановленні, чи містяться в наявних приводах (заяви, повідомлення про вчинений злочин та ін.) дані, що вказують на ознаки злочину, і чи достатньо їх для прийняття обґрунтованого рішення.
У стадії попереднього розслідування (досудового слідства – за Конституцією України) встановлення обставин злочину здійснюється за допомогою передбачених законом способів, основними з яких є слідчі дії. Багатоплановий характер завдань, що вирішуються в цій стадії процесу, зумовлює різноманітність форм і способів використання протоколів слідчих дій. Їх використовують вирішуючи питання про напрями розслідування і складенні плану, обранні запобіжних заходів, прийнятті рішення про проведення інших слідчих дій (наприклад, призначенні судової експертизи, відтворенні обстановки і обставин події та ін.), вирішуючи заявлені клопотання тощо. Однак найважливіше значення має використання протоколів у ході вирішення вузлових завдань цієї стадії, а саме – притягнення особи як обвинуваченого і закінчення попереднього слідства. Підставою для притягнення особи як обвинуваченого (ст.131 КПК) є достатність доказів, які вказують на вчинення ним злочину. Це означає, що в розпорядженні слідчого мають бути достовірні вагомі докази, які переконують його в тому, що: а) саме розслідувана подія (діяння) справді сталася; б) її вчинено умисно або необережно саме даною особою; в) в цьому діянні є всі передбачені кримінальним законом ознаки складу саме такого злочину [6, с.195]. Оскільки більшість протоколів слідчих дій оформляється до моменту прийняття особи як обвинуваченого (близько 78% за даними нашого дослідження), то можна стверджувати, що фактичні дані, які містяться в них, є основним доказовим матеріалам, який використовує слідчий для обґрунтування рішення про пред’явлення обвинувачення.
Особливого значення протоколи слідчих дій (разом з іншими джерелами доказів) набувають під час прийняття рішень на завершальному етапі розслідування. Обвинувальний висновок чи постанова про закриття справи повинні містити аналіз доказів, у тому числі протоколів слідчих дій, з яких можна було б зробити висновок про обґрунтованість відповідного рішення. Викладені в цих процесуальних документах обставини мають бути підкріплені посиленнями на протоколи слідчих дій з зазначенням аркушів справи (ст.223 КПК).
Завданням стадії віддання до суду є встановлення достатніх підстав для розгляду справи у судовому засіданні. Специфіка стадії віддання до суду полягає в тому, що в ній суд (суддя) не проводить судових дій. Тому головне значення у процесі прийняття рішення в справі тут мають матеріали справи, головну частину яких становлять протоколи слідчих дій. Завдання цієї стадії процесу не можна правильно вирішити, не піддавши протоколи слідчих дій аналізу і оцінці. У розпорядчому засіданні суд, не вирішуючи наперед питання про винність (ст.245 КПК), не входить в оцінку достовірності складених під час попереднього слідства протоколів слідчих дій та інших матеріалів, що є в справі. Значення їх як джерел доказів тут розглядається в плані відповідності способу одержання фактичних даних і дотримання процесуальних правил їх оформлення. В цьому й полягає особливість використання протоколів слідчих дій у даній стадії процесу. Якщо суд виявить істотні порушення закону, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, то справа із розпорядчого засідання повертається на додаткове розслідування (ст.246 КПК). Істотні порушення можуть торкаються і протоколів, оскільки порядок проведення слідчих дій і оформлення їх результатів регламентований нормами КПК.
Судовому розгляду властива своя процесуальна форма, яка забезпечує всебічний, повний і об’єктивний розгляд і вирішення кримінальної справи (ст.22 КПК). Вона визначає специфіку використання протоколів та інших джерел доказів у цій стадії процесу. Протоколи слідчих дій разом з іншими джерелами доказів повинні бути всебічно дослідженні в судовому засіданні. Стаття 257 КПК, називаючи методи дослідження доказів у суді, вказує як на одного з них оголошення протоколів слідчих дій. Тільки у випадку дослідження протоколів слідчих дій учасники судового розгляду вправі посилатись на них (ст.318 КПК), а суд обгрунтовувати на них вирок (ст.323 КПК).
Протоколи слідчих дій використовує та суд касаційної і наглядової інстанцій, а також особи, за скаргами, поданнями, протестами яких здійснюється провадження в цих стадіях кримінального процесу. Вивчення поряд з іншими матеріалами протоколів слідчих дій дає можливість мати уявлення не тільки про те, наскільки повно і які саме докази були покладені в основу вирішення справи, але й про дотримання встановленого порядку їх збирання, закріплення, дослідження, оцінки та використання, а відтак – про обґрунтованість і законність винесених у конкретній кримінальній справі судових рішень у цілому.
Отже, аналіз норм КПК дає підставу зробити висновок, що у цілому в них досить повно і чітко визначений процесуальний порядок використання протоколів слідчих дій в кримінальному судочинстві, які поряд з іншими джерелами доказів забезпечують прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень, а відтак – встановлення об’єктивної істини в кримінальній справі.
Література
Мухин И.И. Объективная истина и некоторые вопросы оценки судебных доказательств при осуществлении правосудия. – Л., 1971.
Теория доказательств в советском уголовном процессе. – 2-е изд. – М., 1973.
Михеєнко М.Я., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К., 1999.
Лисиченко В.К. Криминальное исследование документов (правовые и методологические проблемы): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – К., 1974.
Тихонов Б.Ю. Правовая информация и стандартизация нормативных актов // Проблемы совершенствования советского законодательства. – 1978. – №11.
Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України // Відп. ред. В.Ф.Бойко, В.Г. Гончаренко. – К., 1997.