Реферат на тему:
Поняття, принципи та органiзацiйнi форми деяльностi адвокатури. Види адвокатської діяльності
ПЛАН
Вступ с.1-2
Визначення термiна i cутi адвокатури с.3-4
Поняття, принципи та органiзацiйнi форми
діяльності адвокатури с.5-12
Види адвокатської діяльності с.13-14
Висновок с.15-16
Список використаної літератури с.17
Вступ
Необхідною умовою формування правової держави є розширення й удосконалювання судового захисту прав, воль і законних інтересів громадян. Важлива роль у реалізації цього положення належить адвокатурі. Виконання такої місії можливо лише за умови існування адвокатури як єдиної, сильної, соціально зрілої, незалежної громадської організації, що не входить у систему державних органів. Ступінь незалежності адвокатури від держави, характер взаємин держави й адвокатури - це завжди показник розвиненості цивільного суспільства, тому що доти , поки адвокатура є придатком державного апарата, громадяни не можуть розраховувати на реальну правову допомогу.
Ст. 59 Конституції України закріпила право кожного на правову допомогу, одночасно передбачає право кожної особи, коли її справа розглядається в суді, користуватися професійною правовою допомогою. Тому саме ця ст. Конституції проголошує існування одного з найважливіших правових інститутів – адвокатури, основним завданнями якої є забезпечення права на захист від обвинувачення та подання іншої правової допомоги в тому числі представництва громадян, юридичних осіб у судах.
Престиж адвоката та ефективність його діяльності перебувають у прямій залежності від становища людини у суспільстві і державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії і законності.
За Законом адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер.
Адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами — юридичну допомогу, що надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами — правознавцями.
1.Визначення термiна i cутi адвокатури
Слово «адвокатура» походить від латинського кореня "advocare", "аdvосаtus" ("закликати", "запрошений'').
Адвокатура — найдавніша і в той же час загальнолюдська інституція. Про розвиток адвокатури як професії ми дізнаємося з історії стародавніх та нових культурних народів (Африки, Азії, Америки, Австралії; Китаю, Японії та ін.). Слушно зазначити, що на перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура в тому вигляді, у якому вона існує у світі сьогодні, відсутня. Як справедливо зауважує Є.Васьковський, адвокатура подібно усім соціальним інститутам не виникла одразу в організованому вигляді, а-спочатку існувала як незначний зародок, який за сприятливих умов сформувався i досяг певного розквiту. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры.-С.10.
Спочатку у стародавньому Римі терміном "адвокат" позначалися рідні або друзі позивача, які, супроводжували його до суду, давали поради і як однодумці виражали підтримку і співчуття. З часом назву "адвокат" було поширено на осіб, які допомагали позивачеві, вести процес, збирали документи, підшукували засоби здхисту та повідомляли про їхню наявність патронові. Іноді адвокатами звалися навіть свідки. Римський літопис з цього приводу дає роз'яснення: хто захищає будь-кого у суді, той (якщо він оратор) називається патронрм; адвокатом — якщо допомагає юридичними порадами або своєю прирутністю виражає дружню підтримку; повіреним — якщо веде справу, та когнітором, якщо бере на себе справу присутнього і захищає немовби свою Адвокатура//Энцикдопедический словарь/ Под ред: И.Е.Андреевского. СПб, 1890. — Т. 1. — С. 167. Отже, лише патрони були адвокатами у повному розумінні цього слова. Тільки у часи імперії, коли патронат остаточно розпався, термін "адвокат" почав застосовуватися до судових захисників.
Якою ж життєвою потребою викликане існування адвокатури? З цього приводу не можна не погодитись з думкою Є.Васьковського Васьковский Е.В. Организация адвокатуры.-С.5.
На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми були настільки простими й нескладними, доступними розумінню всіх і кожного, позивач мав можливість вести справу особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги.
Але з розвитком культури життєві відносини стають різноманітнішими та заплутанішими, разом з цим ускладнюються й відповідні юридичні норми. Знання і застосування їх стає складнішим для більшості громадян. Позивач, не маючи спеціальної підготовки, вже не спроможний сам вести свої справи; йому необхідна допомога людини, добре ознайомленої з нормами матеріального права та формами процесу. Виникає потреба в особливій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли б надавати юридичну підтримку або здійснювати правозахист. Саме ці спеціалісти-правознавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура являє собою діяльність, пов'язану з наданням юридичної допомога тим, хто в ній має потребу, фахівцями-юристами. Святоцький О.Д.,Медведчук В.В. Адвокатура: iсторiя i сучаснiсть.-К.: Iн Юре.-1997.-С.6.
2. Поняття, принципи та органiзацiйнi форми
деяльностi адвокатури
Ст. 59 Конституції України закріпила право кожного на правову допомогу, одночасно передбачає право кожної особи, коли її справа розглядається в суді, користуватися професійною правовою допомогою. Тому саме ця ст. Конституції проголошує існування одного з найважливіших правових інститутів – адвокатури, основним завданнями якої є забезпечення права на захист від обвинувачення та подання іншої правової допомоги в тому числі представництва громадян, юридичних осіб у судах.
Престиж адвоката та ефективність його діяльності перебувають у прямій залежності від становища людини у суспільстві і державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії і законності.
Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, Законом України “ Про адвокатуру “ від 19.12.1992 р. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 9. іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об'єднань.
Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
Адвокатська діяльність в переважній більшості пов’язана із такими напрямами надання правової допомоги як:
надання юридичної допомоги громадянам у кримінальному судочинстві як захисники підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представники потерпілого (потерпілих) цивільних позивачів, цивільних відповідачів.
надання правової допомоги шляхом представництва інтересів позивача, відповідача, третіх осіб у цивільному та господарському судочинстві.
адвокати мають право надавати правову допомогу особам при розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також особам, які притягуються до дисциплінарної відповідальності.
У будь-якій правовій державі адвокату належить особлива роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах утвердження верховенства права в цілому, утвердження і гарантування прав людини. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на 8-му Конгресі ООН по запобіганню злочинам, що відбувся серпні 1990 року, вказують на особливість адвокатської діяльності у суспільстві, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодавства та його застосування як адвокатами, так і суддями, прокурорами, органами законодавчої, виконавчої влади, суспільством в цілому. При цьому моральна і юридична відповідальність адвоката за дотримання професійної етики істотно підвищується. Він зобов’язаний суворо дотримуватися вимог професійної етики, визнаних світовим співтовариством та Україною “ Загального кодексу правил для адвокатів Європейського співтовариства “, прийнятого делегацією країн-учасниць у Страсбурзі в жовтні 1988р., Правил адвокатської етики, схвалених ВКК адвокатури при Кабінеті Міністрів України 2.10.1999 р.
Адвокатура, не є правоохоронним органом, однак діяльність цього недержавного об’єднання безпосередньо пов’язана із правоохоронною діяльністю.
В літературі адвокатуру називають також правозахисним органом, ставлячи її в один ряд із Уповноваженим ВР України з прав людини, органами Мін’юсту, нотаріату.
Завданням адвокатури є сприяти згідно Конституції та законів України захисту прав і свобод та представляти законні інтереси фізичних та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі в інтересах якої прийняв доручення.
Згiдно ст. 4. Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.
1. Принцип верховенства закону (законності). У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином зумисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами.
Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або Правилам.
У своєму приватному житті адвокат також зобов'язаний дотримуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти зумисно їх скоєнню іншими особами.
У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів, або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями.
Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнтом адвоката і ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.
Адвокат у своїй діяльності не повинен порушувати закон, сприяти утвердженню і практичній реалізації принципів верховенства права та закону.
2. Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.
З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, відстоюванні професійних прав та їх ефективному використанні в інтересах клієнтів.
Адвокат зобов'язаний не допускати в своїй професійній діяльності компромісів, що применшували б його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходяться з законними інтересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.
Адвокат не повинен займатися іншою діяльністю, яка ставила б його в юридичну, матеріальну або моральну залежність від інших осіб, підпорядкувала його вказівкам або правилам, які можуть увійти в суперечність з нормами чинного законодавства про адвокатуру або можуть іншим чином перешкоджати вільному і незалежному виконанню адвокатом його професійних обов'язків.
Адвокат не повинен при виконанні доручення клієнта керуватися вказівками інших осіб стосовно змісту, форм, методів, послідовності і часу здійснення його професійних прав і обов'язків, якщо вони суперечать його власній уяві про оптимальний варіант виконання доручення клієнта.
Закон України “Про адвокатуру” окремо закріплює норми, котрі стосуються гарантій адвокатської діяльності. Їм встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимога від адвоката відомостей, котрі складають адвокатську таємницю. По цих питаннях вони не можуть допитуватися як свідки.
Не припускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката в справі.
Кримінальна справа проти адвоката може бути відкрита тільки Генеральним прокурором, його заступниками й обласними прокурорами.
3.Принцип демократизму та гуманності. Адвокатура — важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян та організацій. Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини. А звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якості» адвокатури.
4.Принцип конфіденційності. Це найважливіша передумова довірчих відносин адвоката і клієнта а також чи не найважливіша гарантія адвокатської діяльності ( тобто адвокатська таємниця). Конфіденційність певної інформації, що охороняється положеннями ст. 4 Закону “ Про адвокатуру” може бути скасована тільки особою, (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі.
У таємниці адвокат повинен також зберігати зміст консультацій, порад, роз’яснень, та інших відомостей, отриманих ним при здійсненні професійних обов’язків.
Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи і незаконні спроби органів дізнання, досудового слідства і суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею.
Дані ж досудового слідства, що стали відомі адвокату у зв’язку з його діяльністю у кримінальному судочинстві можуть бути розголошені ним тільки з дозволу слідчого чи прокурора . Адвокати винні у розголошенні відомостей досудового слідства, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 9.ст. 9.
Адвокат зобов’язаний забезпечити такі умови зберігання документів, поданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що є в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, які розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.
Адвокат (адвокатське об'єднання) зобов'язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу. Адвокату, помічникові адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань, забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.
Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі.
Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити. Одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Особа, яка має намір займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менше як два роки та документ про місце роботи і посаду на момент подання заяви.
Атестаційна палата може в разі потреби витребувати й інші документи для вирішення питання про допуск чи відмову у допуску до складання кваліфікаційних іспитів. Одержані документи атестаційна палата розглядає протягом місяця з дня надходження. За результатами розгляду заяви та документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, атестаційна палата приймає одне з таких рішень:
допуск заявника до кваліфікаційних іспитів;
витребування додаткових документів;
відмову у допуску до кваліфікаційних іспитів.
Обов’язковою умовою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю є здача заявником кваліфікаційних іспитів, які включають відповіді на запитання з галузей права, Правил адвокатської етики, історії адвокатури, законодавства про адвокатуру, внесені до екзаменаційних білетів, запитання членів комісії, а також виконання практичних завдань і складання правових документів відповідно до Програми кваліфікаційних іспитів.
За результатами складання кваліфікаційних іспитів атестаційна палата приймає рішення про:
видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік. Особі, яка успішно склала кваліфікаційні іспити, на підставі рішення атестаційної палати у строк до одного місяця з моменту прийняття рішення кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури видає свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю за формою, що додається, якщо немає перешкод, пов’язаних із несумісністю.
Під час одержання свідоцтва особо, якій його вручено складає Присягу адвоката України. Якщо особа протягом вказаного строку не одержить зазначена свідоцтво і не складе Присягу адвоката України, рішення про видачу свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарною комісією в установле-ному порядку анулюється.
Адвокати мають право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють на підставі закону та статутів адвокатських об’єднань.
Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об’єднань, структура, штати, функції, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного адвокатського об'єднання.
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням. Закон N 2921-III ( ) від 10.01.2002
Закон України “Про адвокатуру“ закріплює, що адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Їх реєстрація проводиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об’єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати – паро одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.
3.Види адвокатської діяльності
Адвокати України виконують за Законом такі функції:
дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства;
складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;
посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;
здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;
подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям ;
здійснюють правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;
виконують свої обов’язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства, та інші види юридичної допомоги, передбачені законом.
Професійні права та обов’язки адвоката передбачені у ст. ст. 6, 7 Закону України «Про адвокатуру».При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:
представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і орга-нізаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;
збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:
запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;
ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;
застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;
доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті
клопотань і скарг;
виконувати інші дії, передбачені законодавством.
При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, вико-ристовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інте-ресів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цвільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених статтею 61 Кримінально-процесуального Кодексу України.
Висновок
Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати таким чином. Адвокатура — це громадська, самостійного виду організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян і організацій. Адвокатура України – це добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Діяльність адо-катури регулюється Конституцією України, Законом України “ Про адвокатуру “ від 19.12.1992 р. іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об'єднань.
У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.
Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.
Адвокатура — важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян та організацій. Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини. А звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якості» адвокатури.
Адвокати мають право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють на підставі закону та статутів адвокатських об’єднань.
Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокат-ських об’єднань, структура, штати, функції, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного адвокатського об'єднання.
Закон України “Про адвокатуру“ закріплює, що адвокатські об’єднан-ня діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Адвокати України виконують за Законом такі функції: дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям ; здійснюють правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов’язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства, та інші види юридичної допомоги, передбачені законом.
Список використаної літератури
Конституція України Харьков: Ранок,1999.
Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради України, 1993, № 9.
Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2000. - №4.
Адвокатура//Энцикдопедический словарь/ Под ред: .Е.Андреевского. СПб, 1890. — Т. 1.
Адвокатура//Энцикдопедический словарь/ Под ред: И.Е.Андреевского. СПб, 1890. — Т. 1.
Азаров Ю. Що заважає адвокатурі працювати злагоджено // Право України. – 1998, №1. –с. 38-41.
Бойко В. Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно здійснити у напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №3.
Варфоломеєва Т. В. Конституційні засади діяльності адвокатури. // Адвокат, 1997, № 2.
Ковальский В. С. Адвокатура Украины. – “Юрінком інтер”, 2000.
Правила адвокатської етики (Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р. N 6/VI)
Святоцький О.Д.,Медведчук В.В. Адвокатура: iсторiя i сучаснiсть.-К.: Iн Юре.-1997.