Українські традиції
Традиції — це уявлення, звичаї, певні моделі дії відповідно до ситуації, що протягом століть складаються в кожного народу. В різних куточках землі визначні події супроводжуються певними діями людей: так вчиняли їхні діди й прадіди, так вони навчать діяти своїх дітей та онуків. Українці також виробили моделі поведінки за певних життєвих умов.
Коли народжується дитина, родичі та знайомі намагаються відвідати її, принести подарунки. Звичайно, це може бути обтяжливим для молодих батьків, та звичай відвідин виник не одне століття тому. Для того щоб хрестити дитину, батьки обирають для неї хрещених батьків — як правило, людей, котрі перебувають у благополучному шлюбі й самі вже мають діточок. Хрещені мають підтримувати свого хресника, стати йому замість батьків, якщо з рідними трапиться лихо. Дуже цікавими є й весільні українські традиції. І досі до шлюбу родина молодого приходить на сватання, хоча, звичайно, зараз у цей момент усе вже вирішено, і зустріч присвячують обговоренню весілля. А от раніше на сватанні вирішувалась доля молодого: дівчина або погоджувалась на шлюб, ушанувавши сватів хлібом, або відмовляла, «пригощаючи» молодого гарбузом.
Кожне свято також вимагало від людей певної поведінки. Увечері напередодні Різдва — його ще називають Свят-вечір — хресники мали завітати до хрещених із подарунками та вечерею. Для неї й досі готують кутю — обрядову кашу з пшениці з додаванням маку, родзинок, меду, горіхів. Четвер перед Великоднем називають Чистим, бо цього дня оселя вже має бути прибраною до свята. Цього дня або Великої суботи в кожній оселі пекли паски, малювали писанки. На Трійцю оселю досі прикрашають зіллям, бо в народі це свято називають Зелена неділя, на Івана Купала на берегах річок запалювали вогнища, а найсміливіші йшли до лісу в пошуках чарівного квіту папороті…
Традиції — ніби повітря для кожної нації. Мені здається, що поки вони живі, поки нові покоління пам’ятають про них і застосовують їх у своєму житті, живий сам народ. Кожен має плекати традиції своєї нації, передавати їх нащадкам, якщо поважає своє коріння.
Коли народжується дитина, родичі та знайомі намагаються відвідати її, принести подарунки. Звичайно, це може бути обтяжливим для молодих батьків, та звичай відвідин виник не одне століття тому. Для того щоб хрестити дитину, батьки обирають для неї хрещених батьків — як правило, людей, котрі перебувають у благополучному шлюбі й самі вже мають діточок. Хрещені мають підтримувати свого хресника, стати йому замість батьків, якщо з рідними трапиться лихо. Дуже цікавими є й весільні українські традиції. І досі до шлюбу родина молодого приходить на сватання, хоча, звичайно, зараз у цей момент усе вже вирішено, і зустріч присвячують обговоренню весілля. А от раніше на сватанні вирішувалась доля молодого: дівчина або погоджувалась на шлюб, ушанувавши сватів хлібом, або відмовляла, «пригощаючи» молодого гарбузом.
Кожне свято також вимагало від людей певної поведінки. Увечері напередодні Різдва — його ще називають Свят-вечір — хресники мали завітати до хрещених із подарунками та вечерею. Для неї й досі готують кутю — обрядову кашу з пшениці з додаванням маку, родзинок, меду, горіхів. Четвер перед Великоднем називають Чистим, бо цього дня оселя вже має бути прибраною до свята. Цього дня або Великої суботи в кожній оселі пекли паски, малювали писанки. На Трійцю оселю досі прикрашають зіллям, бо в народі це свято називають Зелена неділя, на Івана Купала на берегах річок запалювали вогнища, а найсміливіші йшли до лісу в пошуках чарівного квіту папороті…
Традиції — ніби повітря для кожної нації. Мені здається, що поки вони живі, поки нові покоління пам’ятають про них і застосовують їх у своєму житті, живий сам народ. Кожен має плекати традиції своєї нації, передавати їх нащадкам, якщо поважає своє коріння.
