Фатальні експерименти - за повістю М. А. Булгакова „Собаче серце”

Повість „Собаче серце” була написана в 1925 році. Головний герой — професор медицини Пилип Пилипович Преображенський, який займається модною на той час проблемою омолодження людського організму. М. Булгаков не випадково наділяє героя прізвищем, яке відповідає його якостям. Професор займається євгенікою, тобто наукою про поліпшення, цілковиту зміну біологічної природи людини.

Це дуже талановитий учений, відданий своїй справі. У області євгеніки йому немає рівних не тільки в Росії, але й у Європі. Він цілком віддається роботі: удень приймає пацієнтів, увечері, а іноді і вночі, вивчає медичну літературу. Не чужі Пилипу Пилиповичу і „земні радощі”: любить добре поїсти, із смаком одягтися, сходити на прем’єру в театр, побалакати зі своїм помічником Борменталем. Політикою Преображенський не займається, нова влада його дратує безкультур’ям і хамством, але далі уїдливого бурчання справа не йде.

Так продовжується доти, поки в квартирі №5 не з’являється пес Шарик. Він не підозрює, яка доля його чекає, але заради шматка краківської ковбаси готовий на все. Проте свій химерний і агресивний характер він виявляє відразу. Проходячи повз швейцара в під’їзді, Шарик думає: „От би тяпнути його за пролетарську мозолисту ногу”. А опинившись у вітальні професора і побачивши опудало сови, доходить висновку: „А сова ця — паскуда. Нахабна. Ми її роз’яснимо”.

Наївний професор і не підозрює, якого монстра він увів у дім і що з цього вийде. Мета Преображенського грандіозна і чудова: облагодіяти людство і дати йому вічну молодість. У порядку експерименту він пересаджує Шарику сім’яні залози людини, а потім і гіпофіз. На очах здивованих Преображенського і Борменталя Шарик поступово перетворюється на людину. Напівзвір-напівлюдина Шарик, або Шариков Поліграф Поліграфович, дуже швидко знаходить у цьому новому світі свою соціальну нішу. Вихователем і натхненником Шарикова стає голова домкому Швондер, демагог і хам. Не шкодує сатиричних фарб М. Булгаков і для інших членів домового комітету. Це безликі і безстатеві істоти, „трудові елементи”, у яких, за словами Преображенського, „розруха в головах”, їхня головна ідея — розділити усе порівну.

До фатального експерименту Пилип Пилипович практично не стикається з представниками нової влади і нового „істеблішменту”, тепер же він має такого представника під боком. Шариков показує всю мерзенність свого характеру: пияцтво, дебоші, хамство на кожному кроці. Більше того, він під впливом ідей Швондера починає заявляти про свої права і на житлову площу, і на сім’ю, оскільки відносить себе до „трудового елементу”.

А кар’єра Шарикова тим часом складається успішно: він уже на державній службі: начальник підвідділу в Москомунгоспі по вилову бродячих котів, на ньому шкіряне пальто, як у справжнього комісара, ще трохи — і він почне вчити жити самого професора. Шариков начинений соціальною демагогією. Слідом за Швондером він сповідає ідею зрівнялівки: „А то що ж: один у сімох кімнатах розселився, штанів у нього сорок пар, а інший вештається, у ящиках зі сміттям харч шукає”. Більш того, Шариков пише донос на свого благодійника. Професор зрозумів свою помилку, але, на жаль, було вже пізно: Шариков утвердився в цьому житті і цілком вписався в нове суспільство.

Професор наважується ще на одну операцію — повертає Шарикова в „первісний стан”.

Повість М. Булгакова начебто закінчується благополучно. Нормальне життя відновлене, Шарику своєму природному обличчі тихо дрімає у кутку вітальні, але там, за її межами, залишилися Швондер, члени домкому і численні інші поліграфи поліграфовичі, перед якими медицина безсила. Ціна, що заплачена за небачений в історії соціальний експеримент, виявилася непомірною для Росії і російського народу.

Влада юрби, неосвіченої і безкультурної — це влада руйнації, вона позбавлена інтелектуального і духовного змісту і приречена на загибель.