Сон про вбивство коня. (Аналіз епізоду роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання») – Достоєвський Федір

Достоєвський по праву вважається письменником – психологом. У романі «Злочин і покарання» психологічний аналіз стану злочинця до й після здійснення вбивства злитий воєдино з аналізом «ідеї» Раскольникова. Роман будується так, що читач постійно перебуває в сфері свідомості героя – Раскольникова, хоча оповідання ведеться від 3 особи. От чому так дивно звучать його незрозумілі для читача слова про «пробу», коли він відправляється до баби. Адже читач не присвячений у задум Раскольникова й може тільки догадуватися, про якому «справі» він міркує сам із собою. Конкретний задум героя розкривається тільки безпосередньо перед самим злодіянням

Але йому передує дуже важливий для розуміння характеру героя й особливості його злочину епізод: сон про вбивство коня. Достоєвський думав, що щира сутність людини проявляється в підсвідомості. От чому таку важливу роль у романі грають сни як один зі способів проникнути в підсвідомість людини. Перший сон Раскольникова про забиту шкапу допомагає заглянути в душу Раскольникова – Дитини, ще не спотворену його страшної «ідеєю».

Мир дитинства, що виникає в його сні, наповнений відчуттям причетності стражданням і радостям інших, він овіяний вірою в добро й милосердя. Але, як і в реальності, цей світлий, гармонічний початок натрапляє в сні Раскольникова на конфронтуючий йому морок неуцтва, жорстокості, бездушшя. Чи не тут джерело роздвоєності свідомості героя, що приводить його до створення нелюдської теорії? Адже безпосередньо перед цим сном перебуває епізод, пов’язаний з дівчинкою, що намагається спокусити якийсь пан. Та світла сторона натури, що у Раскольникове ніколи не вмирала, змушує його заступитися за незнайому йому дівчину, як потім у сні він намагається захистити нещасного коня, забива_ жорстоко п’яними мужиками. Правда, сцена на бульварі завершується гіркими міркуваннями Раскольникова про «відсоток», що підтверджує неминучість існування у світі жорстокості й зла. Для Раскольникова це один з аргументів у підтримку правильності його теорії й допустимості «крові по совісті». Але в сні його справжня натура противиться жаху вбивства беззахисної істоти. Тут підкреслюється несумісність задуманого Раскольниковым злочину з такими рисами його натури, як жаль і ніжність

Образа «шкапи заїждженої», що з’являється в цьому сні, є одним з наскрізних у романі: нитки від нього тягнуться до інших персонажів, він стає символом нескінченного страждання. Із цим образом – символом співвідносяться образи Мармеладова й Катерины Іванівни, їхніх нещасних дітей, задавлених нелюдськими умовами існування

Але функція даного епізоду цим не вичерпується. Він завершується тим, що, прокинувшись, Розкольників з жахом думає про те, що не може взяти сокира й «бити по голові» бабу, «размозжить їй череп», «сковзати в липкій теплій крові» – занадто чітко він усвідомив, наскільки це суперечить його натурі, переживши свій сон про вбивство коня. Здається, ще мить – і він відмовиться від свого злочинного задуму. Але начебто якась доля не відпускає його: випадково довідавшись, що наступного дня о сьомій годині вечора баба буде будинку одна, він «раптом відчув, що немає в нього більше ні волі розуму, ні волі». Нелюдська «ідея» захопила його в полон і обплутала, як кошмарний сон. І повинне ще багато чого відбутися, йому призначено випробувати розчарування й страшні страждання, щоб позбутися від цього кошмару наяву. І остаточне зцілення прийде до нього знову в сні – але це буде вже в епілозі роману