Короткий зміст Знедолені (Віктор Гюго) – Гюго В

Жан Вальжан – раскаявшийся каторжник. Бідняк і сирота, він в 1796 р., ще підлітком, був арештований за дрібну крадіжку й завдяки жорстокій судовій системі свого часу провів на каторзі цілих дев’ятнадцять років. Звільнившись в 1815 р., він переживає духовний переворот після зустрічі із праведником – єпископом Мириэлем – і з тих пор сам починає творити добро. Під чужим ім’ям він відкриває фабрику, збагачується за допомогою зробленого їм винаходу, стає мером і благодійником цілого містечка, але в 1823 р. його особистість відкривається, і він знову попадає на каторгу, звідки незабаром робить втечу

Ще під час перебування свою мером він перейнявся співчуттям до долі Фантины – робітниці, що стала повією й померлої від сухоти в лікарні, – і залишок життя присвячує турботі про її маленьку дочку Козетте. В. забирає її з родини жорстокого шинкаря Тенардье, куди неї віддали на виховання, заміняє їй батька, на збережені в нього заощадження дає їй утворення. Він змушений роками ховатися й час від часу рятуватися від переслідування: спочатку за ним полює поліцейський інспектор Жавер, потім банда кримінальників, що зачули в ньому богатого людини

У червні 1832 р. він готовий відвезти Козетту із Франції, але довідається про її любов до молодого адвоката Мариусу Понмерси; В. жертвує своєю прихильністю до дівчини – він рятує незнайомого йому Мариуса від загибелі під час республіканського повстання, у якому той брав участь, віддає йому в дружин Козетту разом з усім своїм станом, а сам усувається, щоб не обтяжувати їхнє щастя своїм карним минулим. Він умирає в бідності влітку 1833 р. на руках у Козетты й Мариуса, що в останній момент розплутав всю історію свого «тестя» і переконався в його абсолютній чистоті й великодушності. Історія В. у своїй основі агиографична: це житіє грішника, що став великим праведником

Хоча В. не робив ніяких серйозних злочинів, по виходу з каторги він показаний озлобленою людиною, що ненавидить суспільство. Зате після духовної кризи все його життя – суцільна низка самозречень. Він віддає себе в руки правосуддя, щоб урятувати невинного, котрого збираються засудити як «каторжника Вальжана», самовіддано піклується про зовсім чужий йому дівчинці, а потім – і про нареченого Козетты, хоча той повинен відняти в нього ніжно улюблене їм істота; на барикаді під час повстання він рятує людей від смерті, сам намагаючись нікому не заподіяти шкоди; відпускає навіть свого старого ворога, поліцейського шпигуна Жавера, присудженого республіканцями кказни.

Гаврош – паризький хлопець – бурлака. Син злодійкуватого й жорстокого трактирника Тенардье, що згодом стали справжнім кримінальником, він з дитинства перебуває на дні суспільства. Батьки вигнали його з будинку, і Г. живе на вулиці, перебиваючись випадковими заробітками й дрібним злодійством. Під час республіканського повстання 1832 р. він приєднується до революціонерів, разом з ними бореться проти урядових військ і гине під час сміливої вилазки, збираючи під обстрілом патрони в убитих солдатів, що лежать перед барикадою. Г. – персонаж майже внесюжетный: стикаючись із головними героями роману, він не приймає свідомої участі в їхніх взаєминах; лише один раз, у розпал повстання, він доставляє лист від Мариуса Понмерси до Козетте, поспіхом вручивши його Жанові Вальжану, – ця помилка остаточно відкрила очі Вальжану на любов Козетты, привела його на барикаду, де бореться Мариус, і в остаточному підсумку врятувала життя парубкові й забезпечила його щастя. Подібно головному героєві Жанові Вальжану, Г. на свій лад втілює кращі риси «знедолених» людей народу: незалежність, моральну чистоту, самовідданість і милосердя

Близько спілкуючись зі злодіями й бандитами, він не бере участь (у відмінність, скажемо, від своїх сестер) у їхніх нальотах, зате охоче сприяє втечі арештанта з в’язниці; побачивши гаманця із грошима, необачно врученого злочинцеві, він виправляє несправедливість – выкрадывает гаманець і підкидає його біднякові, більше гідному допомоги. Зустрівши на вулиці двох бездомних дітей, він, навіть не довідавшись у них своїх маленьких братів, негайно починає опікувати їх як дорослий

Жавер – поліцейський детектив. Виходець із низів суспільства ( щонародився у в’язниці син ворожки), він став відданим слугою громадського порядку, дослужившись від доглядача на Тулонской каторзі до поліцейського інспектора в Парижу. Ще на каторзі він уперше помітив Жана Вальжана, з яким постійно зіштовхується надалі. Розпізнавши колишнього каторжника в респектабельному мері містечка Монрейля, він зрештою домагається його викриття й осуду; потім, після нової втечі, полює за ним на вулицях Парижа, мимоволі виручає його з бандитської пастки

Під час республіканського повстання 1832 р. Ж. проникнув шпигуном у ряди революціонерів, але викритий і присуджений до смерті; оказавшийся на барикаді Жан Вальжан рятує його й відпускає. Це великодушність каторжника перевертає всі моральні поняття детектива; при новій, останній зустрічі Ж. уже сам допомагає Жанові Вальжану врятувати юного республіканця Мариуса Понмерси, відмовляється від подальшого переслідування свого «підопічного», а сам незабаром кінчає самогубством, утопившись у Сене. Ж. – абсолютно статична фігура, втілення соціального порядку, нерухливого й безжалісного

У його незмінній зовнішності підкреслюються «статуарность»; його моральні поняття зводяться до бездоганного виконання службових обов’язків поліцейського. Подібно своєму прототипу – начальникові паризької поліції Видоку, – Ж. сильний, безстрашний і винахідливий у боротьбі з карним миром; він чесний, педантичний і обачний, ретельно перевіряє свої підозри, щоб не заарештувати невинного, але не знає ні найменшої жалості до винних, навіть якщо вони самі є лише жертвами несправедливого соціального пристрою

Він додає всі сили до викриття каторжника Вальжана, що став монрейльским мером, не обертаючи уваги ні на його очевидні чесноти, ні на користь, принесену їм співгромадянам. Правда, вирішивши було в якийсь момент, що він помилився, Ж. відразу подає мерові прохання про відставку: адже своїми підозрами він порушив головну заповідь служби – підпорядкування начальству. Щось подібне відбувається з ним і наприкінці роману, коли Жан Вальжан демонструє йому своє вже не соціальне, а духовна перевага, рятуючи свого гонителя від розстрілу

Інспекторові доводиться визнати, що над всіма земними начальниками є «новий хазяїн, Бог», і, почуваючи себе винним в образі цієї вищої моральної влади, вона змушений «просити Бога про відставку».