Творчість великого англійського поета і драматурга Вільям Шекспір

Шекспір – одне з тих чудес світу, яким не перестаєш дивуватися: історія рухається гігантськими кроками, змінюється образ планети, а людям усе ще потрібно те, що створив цей поет, відділений від нас декількома сторіччями.

Чим більш зрілим стає людство в духовному відношенні, тим більше відкриває воно глибин у творчості Шекспіра. Десятки, сотні життєвих положень, у яких опиняються люди, були точно підмічені і відбиті Шекспіром у його драмах. Ними можна міряти життя окремої людини і можна відзначати стадії розвитку цілого народу. Все драматичне, що трапляється з різними людьми і з суспільством у цілому, було зображено Шекспіром з тим ступенем художнього узагальнення, що дозволяє в різні часи й здавалося в змінившихся умовах, пізнавати себе і своє життя.

Історик, філософ, мораліст і психолог знаходять у Шекспіра підтвердження відкриваємих ними істин. А він, художник, не повчаючи, утілював ці істини як історію окремих людських доль. І робив він це так, що читач і глядач його драм прилучається до розуміння того, як рухається історія, переймається бажанням помізкувати над сутністю найважливіших життєвих явищ, краще осягає себе і оточуючих.

П’єси Шекспіра народилися на сцені народного театру його часу. Вони настільки злилися з природою цього театру, що тепер, коли техніка сцени Відродження мало відома, по п’єсах Шекспіра можна значною мірою відновити особливості тодішньої сцени й акторського мистецтва.

Одержати смак до такого роду п’єс, навчитися писати їх в університетах того часу було просто неможливо. Тодішня університетська наука з презирством ставилася до народного театру і беззастережно засуджувала п’єси, що йшли на його сцені. У ту епоху в університетах вивчали в якості зразків п’єси старогрецьких і римських авторів, особливо останніх. Автори з університетською освітою, що писали для освіченої публіки, пишучи трагедії, як правило, наслідували Сенеку, а в комедіях – Плавта або Теренція. Коли ж декілька молодих магістрів з Оксфорда і Кембриджа – Марло, Грін, Пиль, Кид, поселившись у Лондоні, стали заробляти писанням п’єс для народних театрів, їм прийшлося забути правила драми, вивчені в університетах, і писати в тому дусі, до якого звикнули глядачі з народу. Ці “університетські розуми” обновили драму не стільки в силу своєї освіченості, скільки завдяки поетичному таланту. Вони збагатили мову драми, піднявши його на висоту справжньої поезії. Вони підготували грунт для Шекспіра. Він скористався багатьма прийомами, впровадженими ними в драму. Але головне він ніс у собі – поетичний дарунок, що перевершував таланти його попередників, і таке гостре почуття драматизму, яким не володів жодний з них.

Художня система драматургії Шекспіра виросла на грунті традицій народного театру і лише дечим зобов’язана спадщині античного театру. Драма класичної давнини відрізнялася суворою єдністю побудови. У п’єсах античних авторів дія, як правило, відбувалося в однім місці і протягом стислого періоду, біля доби; сюжет містив лише одну подію, що зображувалася без яких-небудь відхилень. У трагедіях дія взагалі починалася вже напередодні розв’язки конфлікту.

Драматургія Шекспіра не скована ніякими жорсткими рамками. П’єса зображує не одну подію, а ланцюг подій, глядач бачить зародження, розвиток, ускладнення і розв’язку з безліччю всіляких подробиць. Нерідко перед ним проходить усе життя людини. А поруч із долею головного героя і героїні показані і долі інших учасників подій.

Шекспір часто веде дві, а то і три рівноцінні лінії дії. Деякі епізоди не завжди пов’язані з головною дією, але по-своєму і вони необхідні,- для створення атмосфери і для окреслення життєвих умов, у яких розвивається трагедійний або комічний конфлікт.

Порівнюючи два типи драми, німецький критик початку XIX сторіччя Август Вільгельм Шлегель влучно визначив, що антична трагедія скульптурна, а трагедія Шекспіра – мальовнича. І дійсно, в античній драмі велична і незмінна фігура героя або героїня подібна до прекрасної статуї, тоді як у п’єсах Шекспіра багато різноманітних персонажів, і в цілому його драми подібні строкатим, багатомірним картинам з безліччю цікавих деталей.

Давнина строго розмежовувала п’єси по їх загальній тональності, тоді були або вовкуваті, або веселі уявлення-трагедії або комедії. У Шекспіра в одній п’єсі уживається серйозне з кумедним, і в його трагедіях чимало блазенства, а в комедіях часом трапляються події, що знаходяться на грані трагічного.

Шекспір приніс у драму важливі нові художні принципи, яких до нього взагалі не було в мистецтві. Характери героїв у древній драмі володіли лише однією якою-небудь важливою рисою. Шекспір створив героїв і героїнь, наділених рисами духовно багатої живої особистості. Водночас він показав характери своїх героїв у розвитку. Ці художні нововведення збагатили не тільки мистецтво, але і розуміння природи людини.

Драматичні шедеври Шекспіра в значній мірі затьмарили його творчість як епічного і ліричного поета. А тим часом ця частина шекспіровської спадщини представляє великий інтерес. Навіть якби Шекспір не написав жодної комедії, трагедії або хроніки, він усе рівно ввійшов би в історію світової літератури як талановитіший поет англійського Відродження.

З епічних творів Шекспіра найбільше цінними в ідейному і естетиченому відношенні є дві великі поеми: “Венера й Адоніс” і “Збезчещена Лукреція”.

Обидві поеми користувалися величезним успіхом за життя поета і навіть здобули йому прізвисько англійського Овідія, що було в той час вищою похвалою, тому що Овідій в епоху Відродження був одним із найбільш шанованих авторів.

Варто наголосити на деяких елементах світогляду, естетичної системи Шекспіра, які наближують його до Платона, неоплатоніків і яскраво простежуються в “Сонетах”. По-перше, це ідея існування космічної гармонії. Кінцева мета розвитку людства – в досягненні цієї гармонії, а найвища мета людського життя – гармонізація власної душі, прагнення до істинно прекрасного. По-друге, Любов – сила, яка впорядковує Всесвіт, надає йому динаміки. Ця сила має якісну ієрархію, по-різному виявляючись на різних ступенях еволюції Космосу. Осягати істину людина може лише піднявшись на вищий ступінь пізнання – “intuitio intellectualis”, тобто “інтелектуальний екстаз”, “інтуїція розуму”, осягнення і конструювання думкою. Нарешті, Людина – це і Космос в метафорі і кінцева мета творіння, ланка, яка пов’язує матеріальні та духовні сили Всесвіту.

Численні філософські та естетичні алюзії з творів великого поета у світовій літературі, англійській зокрема, примушують замислитись над причинами не-вмирущого інтересу до “старого” Шекспіра.

В сучасному світі, де ми постійно наштовхуємося на стіну, поставлену цивілізацією між людиною і Природою, пошук літературою шляхів повернення до філософсько-естетичної системи епохи Відродження, стародавніх систем Сходу і Греції, філософії трансценденталізму стає зрозумілим.

Підтверджується пророча думка довго гнаного з філософії М. Бердяева:

Після того, як ми невдало “провалилися в соціальні та космічні колективності”, тепер на шляхах “космічних ієрархій” шукаємо нових життєдайних джерел відродження духу людського.

Ось чому в період кризи гуманізму Шекспірові близьким став Платон, і не-оплатонізм Шекспіра стає бароковим, тобто не античним (прозорим, гармонійним), а таким, що прагне гармонії, пізнавши трагедію розкутого людського духу.

Протягом його життя Англія стала наймогутнішим короліством Європи. Мине ще кілька десятиліть, і англійські мореплавці почнуть завойовувати для для англійськой корони заморські землі – Америку, Індію, а англійська мова пошириться далеко за межами держави. Всесвітньо відомою стане й англійська література, світова слава якої почалася саме

Із Щекспіра.

В добу Відродження людину цінували насамперед за її особисті

Достоїнства. Чимало великих людей доби вийшло із соціальних низів. Драматургом – новатором став син шевця Крістофер Марло, який написав “Трагічну ічторію доктора Фауста” і трагедію “Тамерлан”. Простого походження був Волтер Ролей – поеті історик, мореплавець і пірат. Вільям Шекспір також розпочинав свою кар`єру з найпростіших професій у театрі.

Проте тут починається труднощі з Шекспіровою біографією. Справа у тім, що достовірних даних про великого драматурга майже не збереглося. Відомо, що Шекспір народився, у невеличкому місті Стретфорд, що на річці Ейвон. Батько його, Джон Шекспір, був торговцем і мав чинбарню (майстерню, де вичиняють шкури). На час народження Вільяма він розбагатів і навіть був обраний бейліфом (головою міста). В добу Відродження з`явилися школи, що давали не церковну, а світську освіту. В одній із таких шкіл Вільям до чотирнадцяти років вивчав риторику, латину, Біблію, античну міфологію, літературу, історію. Відомо також, що він одружився з дочкою багатого фермера, став батьком двоз дочок і сина.

У двадцять три роки Шекспір залишив рідне місто і переїхав до Лондона. Спочатку він наглядав за кіньми джентельмені, які приїжджали на театральні вистави, потім суфлером, переписував п`єси. Щоб витримати конкуренцію з боку інших театрів, доводилося багато працювати. Автори п`єси тоді нерідко використовували готові сюжети. Поширеним було “театральне піратство”,

Коли актори іншої трупи нишком записували під час вистави популрну п`єсу, а потім поспішно вчили її у своєму театрі. У деяких п’сах раннього Шекспіра можна знайти шматки з творів інших авторів.

У 1690-ті роки в Англії захоплювалися поезією. Шекспір

Теж віддав данину цьому виду творчості. Йому належить 154 сонети. Зразком для нього, які і для інших поетів, був

Петрарка, слава якого сягнула за межі Італії. У Петрар-

Ки для своїх сонетів Шекспір запозичив головну тему – оспівування жіночої краси і кохання.

Читаючи Шекспірові сонети, ми чуємо голос палко закоганого поета. Він не прагне передати якісь зовнішні події, у нього немає розгорнутих описів, портретів людей.

Перед нами його роздуми про красу людських стосунків і сутність кохання; поет сумує, ревнує прощає.

Шекспір віддавав перевегу легендарним або історич-

Ним сюжетам, освяченим авторитетом старовини. Такі сюжети підходили для трагедій. Глядачі очікували від таетру чогось повчального, прагнули прилучитися до таємниць світу, вважали, що сюжет, взятий безпосере-

Дньо із життя, не мав високого сеансу. Людина минулого

Не стільки цікавилася новими сюжетами, скільки прагнула розмірковувати над уже відомими. Шекспір і його сучасники брали сюжети з античних міфів, з анти-

Чної або легендарної історії, з легендарного минулого. Білбше буденного життя і менше “легендарності” було в комедіях.

Щоб зрозуміти п`єсу Шекспіра, намагайтесь: визначи-

Ти, яку життєву важливу мету ставить перед собою персонаж. Якщо у творі є всі компоненти, перед нами – окрема сюжетна лінія. В різних п`єсах Шекспіра ми зна-

Ходимо від двох до п`яти сюжетних ліній.

Шекспір постійно змінює місце події, переносить акцент з однієї групи персонажів на іншу. В читача (гля-

Дача) виникає враження примхливого переплетіння кількох сюжетів. Цим автор показує взаємозалежність планів, мети, вчинків, долей різних персонажів. Маючи кожний свою мету, люди навмисне чи несамохіть перешкоджають один одному. Утрагедіях такі ситуації призводять до трагічного кінця. Так, у “Ромео і Джульє-

Тті”.

Шекспіровський персонаж наділений всіма рисами ренесансної людини. Він не стільки розмірковує, скільки діє. Прийнявши рішення, герой негайно приступає до його втілення в життя. У центрі шекспірівської п`єси – розкриття вчинків людини або здатності людини до активного вчинку. Простування до мети вимагає від героя виняткової концентрації волі, рішучості, мужності, пристрасті, напрудення всіх фізичних і моральних сил. Ось чому на сцені нерідко складаються ситуаіцї, які навряд чи можуть трапитись в реальності.

У Шекспіра, як в житті, плутанина людських намірів приводить однаково і до трагічного, і до комічного. Тому навіть у трагедіях Шекспіра є комічні епізоди та персонажі (в “Ромео і Джульєтті” – це комедійні Мамка і

Меркуціо).

Шекспірівський персонаж наділений всіма рисами ренесансної людини. Він не стільки розмірковує, скільки діє. Прийнявши рішення, герой негайно приступає до його втілення в життя. У центрі шекспірівської п`єси – розкриття вчинків людини або здатності людини до активного вчинку. Простування до мети вимагає від героя виняткової концентрації волі, рішучості, мужності, пристрасті, напруження всіх фізичних і моральних сил. Ось чому на сцені нерідко складаються ситуації, які наврявд чи можуть трапитися в реальності (як, наприклад, у “Ромео і Джульєтті”.

У Шекспіра трагізм полягає у тому, що справжня сутність речей прихована від людей. В цих умовах вона мусить прийняти безпомилкове рішення, за яке несе відповідальність насамперед перед собою.

Шекспір героїзує людину, її трагічну самостійність у виборі мети і в її досягнення.

Найславетнішою трагедією Вільяма Шекспіра є п`єса “Гамлет, принц данський”.На цей сюжет у часи Шекспіра вже існувало кілька трагедій. Шекспір пере-

Плітає дві сюжетні лінії; лінію Гамлет, який ставить перед собою і намагається здійснити єдину важливу для нього мтеу – помститися на вбитого батька; і лінію короля Клавдія, для якого важлива мета – попередити будь-які дії Гамлет і лінія злочинних дій короля проти Гамлета. Решта персонажів групуються навколо Гамлета і Клавдія.

Трагедія написана з дотриманням цілої низки вимог, що висувалися до жанру так званої “трагедії помсти”, а саме: інтриган обов`язково загине від власної інтриги, головний герой закохається в дочку свого ворога, а злочин буде розкритий за допомогою відтворення його точної копії у виставі мандрівних акторів.

Шекспір написав свою трагедію на основі середньовіч-

Ної саги ХII ст. про принца Амлета, який вдава божевіль-

Ного, щоб помститися своїм ворогам. Зв`зок з цим мотивом ми знаходимо в словах Гамлета. Помста за вбитого батька не могла спантеличити сина, бо була в ті давні часи узаконеного і вважалася найпершим родиним обов`язком.

Проте Шекспір зобразив Гамлета як свого сучасника. Гамлет навчається в університеті німецького міста Віттенберг, який був у той часосередком вільної думки. Тут він засвоїв головну ідею доби Відродження – ідею поваги до гідності кожної особи, став людиною нової фотмації, далеко від середньовічних традицій і забобонів. І ось тепер на батьківщині, в Данії, освіченого принца все вражає дикими і грубими звичаями.