«Благословенна так буде любов, що сильніше смерті!» (По одному або декількох добутках російської літератури ХХ століття) – Куприн Олександр

Тема любові хвилювала людини за всіх часів. На початку ХХ століття, в епоху глобальних історичних змін, у Літературі підсилюється увага до особистості окремої конкретної людини з його нелегкою долею й нерозв’язними щиросердечними проблемами. Одним з письменників, що втілили на сторінках своїх добутків, тему любові, всесильної й всепоглинаючої пристрасті став А. И. Куприн.

У повістях «Гранатовий браслет», «Олеся», »Суламифь» письменник найдокладнішим образом досліджує історію виникнення, розвитку й трагічну розв’язку любовних відносин, тому що любов, відповідно до концепції письменника, є не тільки найбільше чудо у світі, але й незмінно болісне страждання

Д. С.Мережковский писав про те, що любов сильніше смерті. Цю думку втілює в собі сюжет повести «Гранатовий браслет»: молодий бедный чиновник Жовтків закохується в дівчину Віру, що незабаром виходить заміж за князя Шеина. Нещасний юнак не має сил приховувати свої почуття. Жовтків посилає Вірі дорогий подарунок (сімейну реліквію) – прекрасний гранатовий браслет, червоні камені в якому нагадують крапельки крові. Уже в цьому епізоді повести поруч із темою любові звучить трагічна нота, що передвіщає криваву розв’язку. ДО

Ак чесна, чимала жінка Віра повідомляє про подарунок чоловікові. І той їде з її братом до Желткову, щоб попросити дати Вірі спокій. Телеграфіст пояснює, що не має сил жити без коханої. А наступного дня Віра знаходить у газеті замітку про смерть свого відданого шанувальника. Княгиня почуває якусь провину за случившееся: адже Жовтків покінчив із собою через неї. Віра їде, щоб попрощатися у квартиру, де жив чиновник, і тільки тоді, нарешті, розуміє, як сильно любив її ця людина

Він зміг пожертвувати своїм життям, щоб зберегти її спокій і добре ім’я. Віра розуміє, що повз неї пройшло цільне, глибоке почуття, що, бути може, тільки раз зустрічається в житті. Чоловік теж любить її, але це спокійне, устояне почуття, нічого не має загального з палкою пристрастю романтичного шанувальника. На день народження князь Шеин дарує дружині перлові серги грушоподібної форми, схожі на сльози

Оточення Віри глузувало з почуттів Желткова. Князь Василь Львович навіть веде домашній гумористичний альбом, у якому є повість «Княгиня Віра й закоханий телеграфіст», у сатиричних тонах высмеивающая суперника, якого він насправді таким зовсім і не вважає

У повісті Шеина телеграфіст умирає, заповідаючи Вірі «два телеграфні ґудзики й флакон від парфумів, наповнений його слізьми». В основному ж сюжеті добутку Жовтків залишає улюбленої лише прощальний лист із прекрасним сентиментальним оповіданням про любов, де звучать слова з молитви «Так святиться ім’я Твоє». Чиновник розуміє, що Віра буде переживати його загибель. Він намагається передбачити це й полегшити її страждання, пропонуючи послухати бетховенську сонату D – dur №2, ор.2.

У фіналі повести ця дивна музика, виконана піаністкою Женни, заспокоює Віру й допомагає їй утішитися. Не менш трагична, але в той же час і прекрасна історія любові пануючи Соломона до простої дівчини Суламифь, розказана Куприным у повісті «Суламифь». Кохана була підступно вбита за замовленням ураженої суперниці, і горю Соломона не було межі. Однак у читача створюється враження, що почуття до Суламифь не вмерло в його серце саме тому, що смерть розлучила героїв у самий розпал їх любовного переживання

Згадаємо, що до Суламифь у Соломона було 300 дружин і 700 наложниць. Можливо, що Суламифь, залишившись вона в живих, незабаром знудила витонченому Соломонові, а її місце зайняла б інша дівчина. Куприн же хоче вірити в мрію про вічний, непрoходящей любові, що сильніше смерті