Короткий зміст “У буру” Серафімовича по главах
На море рибалять у човні дід Агапон і хлопчик Андрійко. Вони витягають рибу, що попалася в мережі. Хлопчик ненавмисно випускає сазана у воду, за що дід боляче б’є його просмоленою мотузкою. Андрійко – сирота
Коли його батько виїхав на Кубань і пропав, мати разом з маленьким Андрійком відправилася на пошуки. Узимку вона сильно змерзнула й умерла в хаті діда Агапона і його дружин, що притулили жінку з дитиною. Свої діти діда Агапона вмерли в об час епідемії. Дід із дружиною залишили хлопчика приймаком
Коли Андрійку було 4 роки, дружина Агапона вмерла. В 7 років Андрійко став допомагати старому рибалити. Агапон часто розповідав хлопчикові про те, що діється в глибині моря, які риби там плавають
Усе, що заробляли вони промислом, дід пропивав. Часто Агапон жорстоко карав хлопчика за неслухняність. Андрійко любив бувати в Спиридонихи – куми Агапона. Вона кормила хлопчика пирогами. Андрійко скаржився на діда, що його бив. На це Спиридониха відповідала: «Тобі ж на користь, дурачок, – поб’є так пошкодує, тобі ж на користь учить добру, а ти слухайся так не супереч».
«Бабка Спиридониха була єдина людина, у якого Андрійко почував себе тепло». Андрійко зллився на діда за побої й думав навіть утекти від нього: «Що я йому син, чи що, алі кріпак, що він лупить мене, чим ні попадя?… Піду в місто, наймуся в працівники або на березі в артіль стану тоню тягти, нехай – ка він без мене повертиться. Так даром – те я не піду: проверну дирю в човні так заткну маленечко ганчіркою, а сам у степ, ляжу на кургані й буду дивитися
От відведе він, вода й вимиє ганчірку й стане він потупати. Стане потупати й закричить: «Андрійко, потупаю. А я йому закричу: «Ага!… а пам’ятаєш, як ти мене лупив, ажно сорочку просік»…
Раптово дід наказує повертати до берега. Але вони не встигають, починається бура. Дід наказав викинути всю рибу, щоб човен був легше і її на вітрилі домчало до берега, але й це не допомагає. Андрійку стає страшно, він кричить і плаче
Дід посадив Андрійка на кермо й сказав, щоб той правил на вербу, а сам перехрестився й ринувся за борт. Човен пішов легше. «Андрійко був весь охоплений захватом від свідомості, що він урятований». Оглянувшись, він побачив, що чорніла у воді голову діда. «В Андрійка з поданням про діда з’єднувалося подання про суворий, ні перед чим не піддаються силі, і тепер вид цієї безпомічно піднімався й опускалася разом із хвилями голови вразив його. Андрійко закричав пронизливим дитячим голосом: « Де – Їдко!
Де – Їдко!». Ковтаючи сльози, Андрійко повернув човен до діда назад у море, де «грізно йшли хвилі».
