Войти
Закрыть

Валер'ян Підмогильний (1901—1937). Як бути людиною? (Роман «Місто»)

11 Клас

Письменник у романі звернувся до теми міста, зокрема розповів про формування української інтелігенції пореволюційних часів. Значну частину цієї інтелігенції складали вихідці із сіл та містечок — переважно молоді люди, котрі прибували до міста на навчання або в пошуках роботи, розраховуючи на нові можливості для самоствердження. В. Підмогильний так схарактеризував свій авторський задум: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки... Аж занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишитися романтиками їх». У романі «Місто» зображено міське середовище й розкрито різні грані міської культури, тому його можна визначити як урбаністичний роман (від лат. urbanus — міський). Водночас це історія зростання нової української інтелігенції. Але письменник відійшов від спрощеного соціального погляду й зосередився натомість на людині — на її психології, цінностях, світоглядних уподобаннях. Це зумовлює проблематику роману: вона має переважно морально-етичний та філософський характер. Урбаністичний роман — великий за обсягом епічний твір, що зображує переважно міське середовище й розкриває особливості міського типу культури. Інтелектуальний роман — роман, у якому на передньому плані перебуває певний комплекс ідей, котрому підпорядковані форма твору, його сюжет і образи персонажів....
0 Переглянути

Валер'ян Підмогильний (1901—1937)

11 Клас

Валер'ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Писарівці Павлоградського повіту на Катеринославщині (нині Дніпропетровська обл.) у селянській сім'ї. Навчався в Катеринославському реальному училищі. Був студентом математичного та юридичного факультетів Катеринославського університету, але через матеріальні труднощі не закінчив навчання. Деякий час працював учителем у Павлограді та в Катеринославі. Літературою захопився в реальному училищі, писав тоді пригодницькі оповідання. А невдовзі вже видав збірку малої прози. Згодом молодий літератор переїхав до Києва, був бібліографом, викладачем, працював у видавництві та в журналі «Життя й революція». Приєднався до «Аспису», став одним із засновників мистецької організації «Ланка», яку 1926 року перейменували на МАРС. Під час літературної дискусії 1925—1928 років В. Підмогильний підтримав позицію М. Хвильового. Київський період у творчості письменника був найбільш плідним. Видав книжку оповідань «Військовий літун» (1924), окремим виданням — повість «Третя революція» (1925), він створив свій перший роман «Місто» (1928), а за кілька років ще один — «Невеличка драма». Уже тоді уславився як визнаний майстер інтелектуально-психологічної прози. 1931 року В. Підмогильний переїхав до Харкова, працював консультантом у різних видавництвах. У цей час займався перекладами (переважно з французької літератури). Комуністична влада не терпіла освічених людей з незалежною позицією. У грудні 1934 року В. Підмогильного заарештували й запроторили до концтабору, а в листопаді 1937 року розстріляли....
0 Переглянути

Юрій Яновський (1902—1954). Море, молодість, романтика («Майстер корабля»)

11 Клас

Роман було написано за дуже короткий термін. Автор розпочав його восени 1927 року в Одесі, а завершив за кілька місяців уже в Харкові. В основу твору поклав особистий досвід із часів своєї роботи в кіно. У 1920-х роках вважали, що кіно — це швидше ремесло, а не творчість, технології, а не власне мистецтво. Відповідно місця, де виробляли фільми, називали кінофабриками. Юрій Яновський, хай і недовго, був художнім редактором на Одеській кінофабриці, яку тоді жартома називали «Голлівудом на березі Чорного моря». Він правдоподібно відтворив внутрішній лад цієї установи, бо знав його не лише з чуток і розповідей. А один із реальних епізодів — підготовку репортажу про зустріч наркома закордонних справ Г. Чичеріна з турецьким міністром — зобразив досить детально, з елементами технології творення документального кіно. Не лише кінофабрика, а й саме місто відіграє в романі неабияку роль. Сучасники автора одразу впізнали Одесу з її неповторним колоритом і людьми. Найбільше у творі морської романтики. Це морські краєвиди й захопливі бувальщини про подорожі та пригоди. Автор розповів і про різні кораблі: створення вітрильника для зйомок фільму — чи не ключовий епізод роману. Більшість героїв твору мають реальних прототипів. На перших сторінках роману згадується літературний редактор Михайль, у якому сучасники легко впізнавали Михайля Семенка. Директор нагадує тодішнього керівника кінофабрики Павла Нечесу. В особі Професора автор зобразив художника Василя Кричевського, який був історичним консультантом під час зйомок. Танцівницю Тайах ототожнювали з балериною Ітою Пензо, а прототипом художника й режисера Сева став Олександр Довженко. Ну, а образ головного героя багато в чому став відображенням особи самого автора....
0 Переглянути

Юрій Яновський (1902—1954)

11 Клас

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 року на хуторі Майєрове на Херсонщині. Згодом родина Яновських оселилася в Єлисаветграді (тепер — Кропивницький). У земському реальному училищі цього міста Юрій Яновський здобув середню освіту. Потім навчався в Київському політехнічному інституті. Літературною творчістю захопився в юнацькому віці, писав вірші російською, згодом — українською. 1925 року переїхав до Харкова, працював у редакції журналу «Кіно». Невдовзі видав книжку новел «Мамутові бивні». 1926 року Ю. Яновський одержав посаду художнього редактора на Одеській кінофабриці, але вже через рік повернувся до Харкова. Був активним членом ВАПЛІТЕ, підтримував М. Хвильового. Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років письменник опублікував низку прозових та поетичних творів (збірка новел «Кров землі», поетична книжка «Прекрасна УТ»). Тоді ж опанував романний жанр. 1928 року видав роман «Майстер корабля», а 1930 року — «Чотири шаблі». Щоб убезпечити себе від переслідувань, 1935 року в дусі соцреалізму написав роман «Вершники». Завоювавши прихильність влади, Ю. Яновський 1939 року перебрався до Києва, де очолив редакцію журналу «Українська література» (з 1946 року — «Вітчизна»). Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом. Тоді написав драму «Син династії» та збірку оповідань «Земля батьків»....
0 Переглянути

Микола Хвильовий (1893—1933). Мурахи революції («Кіт у чоботях»)

11 Клас

Микола Хвильовий брав активну участь у революції на боці більшовиків. Відображав цей життєвий досвід він у своїх творах, зокрема у новелі «Кіт у чоботях» (1922). Новела увійшла до першої прозової збірки Миколи Хвильового, яка мала назву «Сині етюди». В образотворчому мистецтві етюд — твір допоміжного характеру, виконаний з натури з метою її вивчення в процесі роботи над картиною. Називаючи свої твори етюдами, Микола Хвильовий створював ефект незавершеності, пропонував читачам самостійно розібратися в складній сучасності. У новелі «Кіт у чоботях» письменник застосував імпресіоністичний підхід до зображення дійсності: основу твору складають мінливі враження від революції та її рядових учасників, котрі винесли на собі основний тягар боротьби. А з усього людського «мурашника» буремної доби автор виокремив героїню, яка втілила особливий тип «жінок революції»: Гапка, «товариш Жучок», «Кіт у чоботях»....
0 Переглянути

Микола Хвильовий (1893—1933). Між фанатизмом і людяністю («Я (Романтика)»)

11 Клас

Новела — малий епічний жанр, за обсягом подібний до оповідання, що вирізняється змістовою парадоксальністю, драматизмом та наявністю незвичайного, нерідко непередбачуваного фіналу. Новела М. Хвильового психологічна. Вона підпорядкована авторській настанові на виділення гіпертрофованого «Я» головного героя. Сюжетний складник твору відсувається на задній план, натомість основну увагу зосереджено на розкритті психічних станів розколотої особистості («я чекіст, але я і людина»). Дійсність показано через внутрішній світ персонажа — активного учасника революційних подій — у момент його найвищого психологічного напруження («мої мислі — до неможливості натягнутий дріт»). Почасти цим пояснюється уривчастість викладу та певна хаотичність у відтворенні думок та емоцій. При розкритті внутрішнього світу героя автор застосував виражальні можливості імпресіонізму. Представники цього напряму прагнули не просто зобразити реальність, а передати суб'єктивні враження від неї. Із цією метою й розробили особливу художню техніку: внутрішнє життя людини подавали як своєрідний «потік свідомості». Не випадково «Я (Романтика)» має присвяту «Цвітові яблуні». Таку назву («Цвіт яблуні») імпресіоніст М. Коцюбинський дав одній зі своїх новел: побудував її майже цілком на основі драматичних переживань головного героя. За допомогою цієї присвяти М. Хвильовий вказав на особливості власної манери, так само заснованої на відображенні «внутрішнього життя» персонажа....
0 Переглянути

Микола Хвильовий (1893—1933)

11 Клас

Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянці на Харківщині (нині місто Сумської області). Здобувши початкову освіту, вступив до Богодухівської гімназії, з якої був виключений у п'ятому класі. 1916 року екстерном склав гімназійні іспити й отримав диплом, що підтверджував середню освіту. Тоді ж потрапив до війська, брав участь у бойових діях під час Першої світової війни. А вже влітку 1918 року організував повстанський загін на Харківщині. Остаточно визначився в політичних симпатіях — вступив до комуністичної партії України. Навесні 1921 року М. Хвильовий перебрався до Харкова, тодішньої столиці. Написав і видав поему «В електричний вік» та збірку «Жовтень». Відтоді часто друкував свої твори в періодиці. Окрім збірок «Молодість» і «Досвітні симфонії», опублікував ще й книжку новел «Сині етюди» (1923). Входив до мистецької організації «Гарт». Новий етап у творчості М. Хвильового розпочався 1925 року, коли з його ініціативи було засновано літературно-мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ. Ця організація об'єднала частину українських письменників, які на той час жили в Харкові, — П. Тичину, Ю. Яновського, М. Куліша, А. Любченка, М. Бажана, О. Довженка, М. Йогансена, О. Слісаренка, Ю. Смолича та ін. Тоді М. Хвильовий написав нові прозові твори, що здобули визнання читацької аудиторії: «Мати», «Арабески», «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія», «Із Вариної біографії», «Іван Іванович»....
0 Переглянути

В. Домонтович (Віктор Петров) (1894—1969). Філософський вимір кохання («Дівчина з ведмедиком»)

11 Клас

Чи годиться в одному творі поєднувати разом кохання й філософію? І яким тоді буде твір: любовним чи філософським? Виявляється, таке незвичне поєднання цілком можливе в інтелектуальному романі. Уперше до цього жанру звернулись німецькі автори Томас Манн («Чарівна гора») і Герман Гессе («Гра в бісер»). Саме вони розробили роман, який передбачає наявність головного героя-інтелектуала та містить складні теоретичні роздуми й висловлювання, що зіставляються з конкретними життєвими ситуаціями. У нашій літературі одним із засновників інтелектуального жанру був В. Домонтович. В інтелектуальному романі «Дівчина з ведмедиком» зображено українську дійсність 1920-х років. Це час стрімких перетворень, коли на зміну попередньому століттю з його спокійним плином життя приходить динамічна модерна епоха ХХ століття. Революція суспільних відносин спричинила злам у побуті й людських взаєминах. Старий світ зіткнувся з новим: нове швидко ширилось, але попередня доба ще нагадувала про себе. Межа епох проходила через людські долі й драматично визначала життя багатьох українців. Головний герой Іполіт Варецький за своїм вихованням цілком належить ХІХ століттю. Він опиняється на межі двох світів: єднальною ланкою стає кохання до набагато молодшої за нього Зини Тихменєвої. Двоє живуть в одному часі, але насправді належать до різних епох, а отже, мають відмінні погляди на кохання і шлюб. Він живе у світі патріархальних умовностей, натомість Зина — людина нової доби. Дівчина відмовляється від шлюбу, бо сприймає його як непотрібну угоду, що вбиває почуття, зводить їх до рівня буднів: мовляв, кохання поступово зникає, а взаємини перетворюються на обтяжливу звичку....
0 Переглянути

В. Домонтович (Віктор Петров) (1894—1969)

11 Клас

Віктор Платонович Петров (літ. псевдонім — В. Домонтович) народився 10 жовтня 1894 року в Катеринославі (тепер — м. Дніпро) у сім'ї православного священика. Навчався в Холмській гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету. За наукові успіхи одержав пропозицію залишитись професорським стипендіатом, після реорганізації університету в Інститут народної освіти був аспірантом цього інституту. Під час Другої світової війни разом з Академією наук В. Петров був евакуйований до Уфи, де працював ученим секретарем Інституту суспільних наук. Однак невдовзі опинився в окупованому німецьким військом Харкові, працював редактором журналу «Український засів». Після війни В. Петров перебував на території Німеччини, входив до правління літературної організації МУР (Мистецький український рух). Тоді побачили світ його романи «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту», вийшла низка оповідань. А навесні 1949 року В. Петров уже був у Москві, працював в Інституті археології. 1956 року переїхав до Києва. Помер В. Петров у червні 1969 року. Коментар фахівця Талановитий і різнобічний вчений, незрівнянний ерудит, один із найяскравіших українських інтелектуалів XX сторіччя Домонтович, однак, у своїх романах демонструє обмеженість і несамодостатність інтелектуального пошуку й раціонального знання, розкриває ірраціональність історії й людської поведінки....
0 Переглянути

Прозове розмаїття 1920-х років

11 Клас

Сама доба визначила тематику прози 1920-х років: соціальні суперечності й боротьба між різними суспільними силами, перетворення в українському селі, зміни в місті, у родинних стосунках, узагалі формування нового побуту. У центрі уваги перебувало становлення української людини, яка пройшла крізь буремні роки революції й активно утверджувала себе. Ключовою проблемою, яку осмислювали прозаїки, було змагання нового зі старим, віджилим і консервативним, усім, що заважає розкріпаченню людської особистості. Особливу увагу письменники цієї доби приділяли національній проблемі, шляхам подальшого розвитку народу, питанням мови й культури. Митці також зверталися до осмислення морально-етичних проблем, а саме: громадянського обов'язку й особистого інтересу, загальнолюдських і класових цінностей, колективного й індивідуального, революційного фанатизму, стосунків у родині й конфліктів між поколіннями тощо. Нерідко порушували й суміжні філософські проблеми: добра і зла, сенсу життя, вибору, життя і смерті. У першій половині 1920-х років переважали малі епічні жанри: оповідання, новела, нарис, фейлетон. У них з'явились породжені революцією людські типи зі своїми життєвими уподобаннями, прагненнями й ідеалами. Набули поширення психологічні новели (М. Хвильовий, Г. Косинка), оповідання з філософським забарвленням (В. Підмогильний, А. Любченко), гумористичні й сатиричні твори (Остап Вишня)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 202 203 204 205 206 207 208 209 210 ... 229
Назад

Навігація