Войти
Закрыть

Іван Багряний (1906—1963). Лишатися людиною («Тигролови»)

11 Клас

У 30-х роках минулого століття сотні тисяч українців перебували в радянських тюрмах і концтаборах. Комуністична влада прагнула зламати волю народу, перетворити людей на заляканих і покірних. Розповідь про ці страшні події автор «Тигроловів» поєднав з особистими враженнями, адже за національні переконання він і сам побував на засланні. На Далекий Схід потрапив не з власної волі. У чужому краї несподівано зустрів українських переселенців, які освоювали ці землі ще з ХІХ століття. За переписом 1926 року там виявилось понад триста тисяч українців. Місцем їхнього компактного проживання став Зелений Клин. На засланні письменник збагатився новим життєвим досвідом. Він щиро полюбив мужніх людей, котрі займались небезпечним мисливським промислом. Можливо, тоді й виник задум роману. А коли настав час його втілити, то робота пішла дуже легко й забрала лише чотирнадцять днів: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником...». Твір побачив світ 1944 року в журналі «Вечірня година» під назвою «Звіролови». На літературному конкурсі у Львові він здобув перше місце. Після переїзду до Німеччини автор підготував нову редакцію роману й змінив назву на «Тигролови». Твір швидко здобув популярність. Уже за кілька років по тому його було видано англійською, нідерландською та німецькою мовами. Читаємо взірці української художньої літератури Прочитайте або поновіть у пам'яті твір Івана Багряного «Тигролови». Порівняйте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника. У розділі «Віртуальна бібліотека» електронного додатка до підручника ви знайдете повний текст твору, а в розділі «Читацький практикум» — завдання для аналізу тексту....

Іван Багряний (1906—1963)

11 Клас

Творчістю захопився в шкільні роки. Мріяв про літературну кар'єру, спершу входив до мистецької організації «Плуг». Був близький до літературного об'єднання МАРС. Публікував свої твори в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях». Видав поетичну збірку «До меж заказаних», поеми «Монголія», «Вандея», «Газават», «Ave Maria», п'єсу «Бузок», роман у віршах «Скелька». За літературну творчість навесні 1932 року І. Багряний потрапив до в'язниці, а потім на заслання. Майже п'ять років провів на Далекому Сході. Після втечі був заарештований. 1940 року через хворобу вийшов на волю й повернувся до рідної Охтирки. Під час Другої світової війни виїхав до Галичини, брав участь у роботі українського підпілля. Тоді й написав роман «Тигролови». 1945 року емігрував до Німеччини. Виступив із памфлетом «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», у якому гостро засудив тоталітарну радянську владу. В еміграції провадив політичну й журналістську діяльність. Брав активну участь у «Мистецькому українському русі». Тоді написав романи «Сад Гетсиманський», «Маруся Богуславка», «Людина біжить над прірвою», повісті «Розгром», «Огненне коло». Останні роки життя І. Багряний провів у лікарнях та санаторіях. Помер 25 серпня 1963 року....

Євген Маланюк (1897—1968). З вірою в перемогу («Уривок з поеми»)

11 Клас

Назва твору «Уривок з поеми» підкреслює, що боротьба за волю ще триває. Адже вірш написано 1924 року, коли вже минув перший пекучий біль поразки національно-визвольних змагань і настав час прийняти цю подію не лише як утрачений шанс відродити державу, а як один з етапів на шляху до безсумнівної перемоги в майбутньому. І тоді «поему» буде завершено. Автор проводить лінію спадкоємності в боротьбі українців за незалежність. І він сам учасник цієї боротьби, гордий «праправнук січовика». Недарма й епіграф дібрав відповідний: слова бельгійського поета Еміля Верхарна — «Je suis un fils de cette race...» («Я син своєї раси...»). Дослідник В. Панченко відзначив: «Противник матеріалізму, Євген Маланюк вірив у Дух і Волю, тому й узявся за божевільно складне завдання: «перекодувати» українську вдачу, сформувати нового українця, випекти з його душі комплекси раба-малороса, породжені хворобами бездержавності». Поет послідовно вибудовував тяглість традиції воїнів, тому й з української історії вирізнив лінію визвольної боротьби: згадав запорожців, воїнів Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепу, повстанців-гайдамаків та їхніх лідерів Максима Залізняка й Івана Гонту. Свобода понад усе, ліпше загинути в боротьбі, але не миритися з рабством. Саме такою є життєва філософія «раси» воїнів, що з нею ототожнив самого себе автор поезії....

Євген Маланюк (1897—1968). Есей «Малоросійство»

11 Клас

Є. Маланюк прагнув доносити свої погляди до української громади не лише за допомогою поетичного слова, а й шляхом безпосереднього обговорення дискусійних питань. Для цього часто звертався до жанру публіцистичної статті — невеликого прозового твору на злободенні суспільні теми. Такою публіцистичною статтею є «Малоросійство» (1959). Ця стаття поєднала риси наукового (наявність узагальнень, прикладів, аналогій) та публіцистичного (емоційність, гострі оцінки) стилів. А за художньою організацією «Малоросійство» можна визначити ще як есей — твір, що містить індивідуальні роздуми й не претендує на вичерпність у розкритті теми. Є. Маланюк описав малоросійство як «історичну хворобу», спричинену довготривалою відсутністю власної держави. І ця хвороба, на думку автора, найбільше вразила українську інтелігенцію, котра «мала виконувати роль мозкового центру нації». Малоросійство — це «тотальна капітуляція» в обстоюванні національних прав: «Капітуляція ще перед боєм». Пояснюючи думку, Є. Маланюк наводить і приклади: «Майбутній історик не зможе політику Центральної Ради пояснити інакше, як присутністю в ній політичного малоросійства, яким були люди того покоління отруєні: брак найелементарнішого національного інстинкту і параліч політичної волі — були наявні»....

Євген Маланюк (1897—1968). Ностальгія («Під чужим небом»)

11 Клас

Польща, Чехословаччина, знову Польща, Німеччина, США. У цьому переліку країн для політичного емігранта Є. Маланюка не було України, точніше, вона являлась йому лиш у снах і спогадах. Ліричний роздум «Під чужим небом» доволі чітко поділяє простір на «там» і «тут». «Там» рідні херсонські степи, луки, поля, вітряки, річка Синюха, молодість, батьківська хата і старенька мати. А «тут» бруківка й вулиці тісних міст, що ніколи не стануть рідними. Там батьківщина, а тут — чужина. Символічний образ перекотиполя якнайкраще відображає стан ліричного героя-емігранта: людини з утраченим корінням, залежної від «вітрів» буремної доби. І на чужині він лиш «убогий митар», утомлений кочовим життям. Біль, розчарування, переживання розлуки — таким є душевне буття вигнанця, який вимушено «спалює роки» свого життя «під чужим небом» далеко від рідної домівки й майже без надії на повернення....

Євген Маланюк (1897—1968). Про творче покликання («Напис на книзі віршів»)

11 Клас

Для Є. Маланюка творчість була не лише мистецтвом, а ще й національною самопрезентацією. «Мистецька творчість нещадна і мстива, — писав поет. — Вона викриває в творі національність творця, вона зраджує в нім найглибше — расу». Тому й не відділяв автор поетичного від національного. І в поезії, і в боротьбі волів бути собою. Його «Напис на книзі віршів» звернений насамперед до нащадків. Це спроба пояснити, чому поезія для нього мусила стати зброєю — мала бути одночасно і «стилосом», і «стилетом». Образи, звичайно, символічні і для поета не випадкові. Їх винесено в назву збірки «Стилет і стилос», у якій є вірш зі схожою назвою («Стилет чи стилос?»). Стилет — це короткий гострий ніж, бойова зброя, а стилос — зроблена з дерева паличка для письма, знаряддя поета в давнину. І якщо спершу автор вагався, який вибір зробити («Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко / Вагаються трагічні терези»), то в «Написі на книзі віршів» він утверджує неподільність творчості й боротьби. Цей вірш — самохарактеристика поета й водночас цікавий мистецький твір. У ньому автор досить оригінально стилізував творчий процес під воєнні дії: ліричний герой — «залізних імператор строф» — веде свої поезії, «як когорти» бійців, у наступ. Коментар фахівця Поет виробив власну мову символів, що є водночас і знаряддям, і результатом його світоаналізу. Саме символізм визначає одну із провідних рис поетичного мовлення Маланюка — лаконічність як принцип, що регулює структуру тексту....

Євген Маланюк (1897—1968). Кохання і творчість («Один вечір»)

11 Клас

Пріоритет національно-патріотичних мотивів у творчості Є. Маланюка не підлягає сумніву. Своїм поетичним словом поет послідовно утверджував ідею української державності, закликав однодумців до боротьби. Однак не менш цікаві грані своєї особистості Є. Маланюк розкрив в інтимній ліриці. Пристрасне почуття, ніжність, драматизм кохання — усе це втілилось у поезії «Один вечір» із промовистою присвятою — «Єдиній». У тієї «єдиної», звичайно, був прототип — молода поетка Наталя Лівицька, у яку без тями закохався колишній офіцер армії УНР Є. Маланюк. У листі до неї писав: «Мені плакати хочеться від теплого болю й ніжності». А підписував листи — «Ваш П'єро». П'єро — комічний персонаж французького народного театру XVII століття. У модерністському європейському мистецтві образ П'єро дістав нове трактування: маска комічного персонажа приховувала розчарування, тугу за ідеалом, усвідомлення неможливості гармонії в житті і світі. Цю літературну маску використовував поет-футурист Михайль Семенко («П'єро задається», «П'єро кохає», «П'єро мертвопетлює»). Поезія Є. Маланюка «Один вечір» складається з трьох частин, кожна з яких має свій ритмічний малюнок. У першій частині урочистий ритм допомагає передати піднесення й емоційне напруження ліричного героя. «Єдина» і ліричний герой майже позбавлені конкретних індивідуальних рис. Читачі сприймають «єдину» як горду, сильну, загадкову, майже «фатальну жінку». Поет досягає такого ефекту, залучаючи для її характеристики образи світової культури: «Хто Ви: Борджія чи Клеопатра, / Жанно Д'Арк українських степів?». І почуття ліричного героя змальовуються в узагальнених образах....

Євген Маланюк (1897—1968)

11 Клас

  Під час Першої світової війни був на фронті. Згодом брав активну участь у національно-визвольних змаганнях. А після падіння Української Народної Республіки емігрував, потрапив до табору інтернованих осіб поблизу польського міста Каліша. Поезію писав ще зі школи, але по-справжньому захопився творчістю, коли був у таборі. Тоді разом з однодумцями видавав журнал «Веселка», надрукував у ньому свої вірші. 1923 року переїхав до Чехословаччини, де закінчив Українську господарську академію, працював інженером. Лише 1925 року видав свою першу поетичну збірку «Стилет і стилос». Віра в майбутню перемогу становить її ідейний зміст. Адже після поразки національно-визвольних змагань загострилась потреба долати зневіру й розчарування, підтримувати натхненним словом українську громаду. На це головним чином і була спрямована поезія Є. Маланюка. З 1929 року він жив і працював у Варшаві, входив до літературної групи «Танк». Варшавський період був плідним у творчому плані: тоді поет видав нові збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Вибрані поезії»....

Еміграційна література

11 Клас

Після поразки визвольних змагань 1917—1921 років чимало учасників національного руху опинились у вигнанні. Серед них були й письменники, котрі, на відміну від літераторів радянської України, виробили альтернативний погляд на теперішнє й майбутнє своєї Батьківщини. Вони мали більш тісні контакти з європейським письменством, ефективніше засвоювали новий мистецький досвід. Були й більш вільними: не залежали від радянської ідеології й цензури, а покладались переважно на власні естетичні пріоритети та ідейні переконання. Їхній погляд «із відстані» хоч і не враховував усієї конкретики сучасного українського життя, однак дозволяв по-філософському осмислювати історію, сучасність і майбутнє України. Значна кількість емігрантів опинилась у Чехословаччині, де для них у Празі відкрили Український вільний університет і Український високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова, а в Подєбрадах — Українську господарську академію. Літературно-мистецьке життя представляла «Празька школа» — неформальне творче об'єднання однодумців. До «Празької школи» відносять Євгена Маланюка, Юрія Клена, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Олену Телігу, Леоніда Мосендза, Юрія Дарагана, Наталю Лівицьку-Холодну та ін. Більшість із них були поетами: натхненним словом виховували нове покоління вольових і відповідальних за долю нації українців. Друга світова війна додала до еміграційного руху багатьох утікачів із радянської України, які рятувалися від тоталітарного сталінського режиму. З їхньої ініціативи в повоєнній Німеччині було засновано «Мистецький український рух» (МУР). До нього ввійшли письменники й критики Іван Багряний, Віктор Домонтович, Ігор Костецький, Іван Майстренко, Юрій Шерех, Улас Самчук, Юрій Косач, Володимир Державин, Михайло Орест, Василь Барка, Докія Гуменна, Тодось Осьмачка та ін. МУР поставив перед собою важливе завдання — піднести якість українських творів до рівня найкращих зразків світового письменства, але при цьому не втратити національної самобутності....

Осип Турянський (1880—1933). Людина і війна («Поза межами болю»)

11 Клас

Світові війни мають глобальний характер. Вони спричиняють численні людські жертви. Перша світова війна спалахнула влітку 1914 року й обернулась для народів Європи справжньою катастрофою: забрала понад 10 мільйонів життів солдатів та цивільного населення. Вона не була українською війною, однак сотні тисяч українців брали в ній участь — воювали по різні боки фронту. І потрапляли туди не з власної волі, а були мобілізовані до російського або австрійського війська. Мусили захищати не батьківщину, а чужі державні інтереси. 1914 року вчитель і письменник Осип Турянський теж був узятий до австрійського війська. Опинився на австрійсько-сербському фронті, а згодом — у сербському полоні. Узимку 1915 року серби мали перейти через засніжені албанські гори. Із собою повели 60 тисяч полонених. Цей перехід одержав назву «дороги смерті»: 45 тисяч бранців загинуло від холоду, голоду і хвороб. «Дорогою смерті» пройшов і Осип Турянський. Вижив дивом: його врятував лікар Василь Романишин, про якого письменник тепло згадав у передньому слові до твору. О. Турянський високо цінував духовну підтримку рідних — не випадково твір присвятив дружині й синові. Думка про близьких людей додавала йому сил, у часи зневіри наповнювала життя сенсом....

Навігація