Войти
Закрыть

Країни Близького Сходу в другій половині ХХ — на початку XXI ст.

11 Клас

Однією з найгостріших проблем післявоєнного світу є «близькосхідна проблема». Її зародження пов'язано з єврейською колонізацією Палестини, яка почалася в 1920-х роках. Суперечності, що виникали між арабами та євреями, а також непослідовність британських політиків призвели до різкого загострення відносин між представниками двох народів. Після Другої світової війни Сполучені Штати Америки та багато європейських країн співчували євреям, які пережили Голокост. У 1947 р. Генеральна Асамблея ООН проголосувала за створення в Палестині двох держав: палестинської та єврейської. Обидва народи вважали своєю столицею Єрусалим. За умовами розділення Палестини євреї, які становили 34 % населення, отримали 55 % території. Ісламські країни проголосували проти поділу Палестини. Не погодилися з ним і палестинці, які заявляли, що ООН не мала права ділити Палестину без урахування бажання більшості населення, яке там проживало. 14 травня 1948 р., невдовзі після того, як британські війська залишили Палестину, лідер єврейської громади в Палестині Давид Бен Гуріон оголосив про створення незалежної Держави Ізраїль. 2. Арабо-ізраїльські війни Наступного дня на Ізраїль напали шість ісламських держав — Єгипет, Ірак, Йорданія, Ліван, Саудівська Аравія та Сирія. Ця перша з-поміж багатьох арабо-ізраїльських воєн закінчилася за декілька місяців перемогою Ізраїлю. Поки тривали бойові дії, до Ізраїлю прибули майже 600 тис. євреїв з різних куточків світу. Вони оселилися в таборах біженців, що фінансувались ООН, утворивши кільце єврейських поселень уздовж кордонів своєї нової батьківщини....
0 Переглянути

Індія

11 Клас

Під час Другої світової війни чимало індійців очікували поразки Великої Британії як запоруки звільнення своєї країни від британського панування. Тому поразка Японії, яку вважали тактичним союзником проти англійців, стала для провідної політичної сили країни — Індійського національного конгресу (ІНК) — сигналом для активізації дій. Тим більше, що ослаблена війною, заклопотана першими післявоєнними виборами до парламенту Британія була неспроможна на дії у відповідь. Свідчення • На які риси індійського національного характеру звертає увагу політик? «Індії... потрібно вибратися зі своєї мушлі й брати активну участь у сучасному житті й діяльності. Так само очевидно й те, що справжній культурний та духовний розвиток не може ґрунтуватися на наслідуванні. ...Ми маємо думати про народ, його культура повинна бути продовженням і розвитком традицій минулого й водночас виражати його нові пориви та творчі прагнення». Джавахарлал Неру, прем'єр-міністр Індії (1947-1954) (Открытие Индии. — М., 1955. — С. 621) Поштовхом до масових антибританських виступів стали судові процеси над офіцерами Індійської національної армії, яку створив в окупованій японцями Бірмі керівник національної боротьби бенгальського народу Субхас Чандра Бос. Індійська громадськість сприймала Боса та його прибічників як борців за національну незалежність. Однак ситуація була непростою й у самій Індії, де індуїсти й мусульмани не дійшли згоди щодо форми держави, яка постане після звільнення від британського колоніалізму. Для Мусульманської ліги найважливішим був релігійний чинник, тому вона ставилася до ІНК украй негативно. Проте саме ІНК очолив національно-визвольний рух у масштабах усієї країни....
0 Переглянути

Китай

11 Клас

У міжвоєнний період і під час Другої світової війни в Китаї йшла боротьба як проти японської окупації, так і між Комуністичною партією Китаю (КПК) і Гоміньданом («Народною партією»). Упродовж 1931-1945 рр. обидві політичні сили країни виступали формально єдиним фронтом проти японських загарбників. Однак після поразки Японії війна між ними поновилася. До 1949 р. Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) — армія комуністів — зайняла більшу частину території країни. Лідер Гоміньдану Чан Кайши зі своїм урядом і залишками війська перебрався на острів Тайвань та оголосив про створення там Китайської Республіки. Мао Цзедун (1893-1976) — китайський політичний лідер і теоретик маоїзму — течії в марксизмі. Засновник Комуністичної партії Китаю. Учасник Другої світової війни. Вів визвольну війну проти японської окупації, яка завершилася проголошенням Китайської Народної Республіки (КНР) і комуністичного режиму в Китаї. Багаторічний керівник Компартії та уряду КНР. Ініціатор «великого стрибка» та «культурної революції». 2. Соціально-економічні експерименти китайських комуністів. «Великий стрибок» На початку 1950-х років китайські комуністи взялися за масштабні економічні та соціальні перетворення, копіюючи досвід СРСР. Для пропагування своїх планів і дискредитації Чан Кайши й інших націоналістів комуністи взяли під контроль усі ЗМІ. Оскільки Китай був аграрною країною, то насамперед потрібно було вирішити земельне питання. У результаті земельної реформи багатьох поміщиків знищили, а їхню землю роздали безземельним селянам. Кампанія з «придушення контрреволюції» супроводжувалася публічними стратами колишніх чиновників Гоміньдану, підприємців, співробітників західних компаній та представників інтелігенції, звинувачених у нелояльності до КПК. Усього в процесі земельної реформи загинуло від 2 до 5 млн осіб, а від 1,5 до 6 млн осіб було відправлено до «трудових таборів», де чимало з них загинуло....
0 Переглянути

Японія

11 Клас

Після поразки Японії в Другій світовій війні країна перебувала під міжнародним контролем союзників. Окупаційні функції виконувала армія США під командуванням Д. Макартура. Японська армія була роззброєна, воєнних злочинців засудив міжнародний трибунал. США прагнули перетворити Японію на мирну державу й запровадити демократичне самоврядування на основі вільного волевиявлення народу. У Японії були проведені політичні й соціальні реформи, зокрема забезпечено виборче право й інші демократичні права та свободи. Навесні 1946 р. в країні відбулися парламентські вибори, на яких перемогла утворена після війни Ліберальна партія (перебувала при владі до 1993 р.). У травні 1947 р. набула чинності конституція Японії, до розроблення якої долучились американці. Згідно з конституцією, країна стала парламентською конституційною монархією. У Японії запроваджувався двопалатний парламент; виконавчою владою був кабінет міністрів, причому прем'єр-міністр і всі міністри мали бути цивільними особами. Якщо раніше уряд призначав імператор, то відтепер ці повноваження належали парламенту. Імператор залишався формальним главою держави й виконував представницькі функції. Понад 60 років імператором Японії був Хірохіто. За час його правління японське суспільство зазнало кардинальних змін....
0 Переглянути

Узагальнення до розділу III. Держави Центрально-Східної Європи: трансформаційні процеси

11 Клас

Друга світова війна мала руйнівні наслідки для країн Центрально-Східної Європи. Перебування на їхній території радянських військ узалежнило ці країни від Радянського Союзу. СРСР встановлював у країнах регіону маріонеткові режими, за допомогою яких він протистояв Заходу в ході «холодної війни». Позбавлені через протидію СРСР можливості отримати від США економічну допомогу за «планом Маршалла», народи країн Центрально-Східної Європи майже до кінця ХХ ст. були залежними від Радянського Союзу. Комуністичні режими в Центрально-Східній Європі трималися завдяки присутності радянських військ у регіоні, економічній допомозі із СРСР і репресіям проти незгодних. За темпами зростання економіки й життєвого рівня вже з 1960-х років країни Центрально-Східної Європи помітно відставали від країн Заходу. Неефективність запровадженої радянської моделі економіки зумовила невисокий, порівняно з країнами Заходу, рівень життя населення. Невдоволення правлінням комуністів призвело в деяких країнах Центрально-Східної Європи (НДР, Угорщина, Польща, Чехословаччина) до повстань і появи потужних демократичних рухів....
0 Переглянути

Крах комунізму в країнах Центрально-Східної Європи

11 Клас

У 1960-1970-х роках більшість країн соціалістичного табору домоглася певного прогресу в економіці, завдяки чому зріс життєвий рівень населення. Однак СРСР усе одно суттєво відставав від Заходу, за винятком досягнень у космічній та військовій сферах. У середині 1960-х років до влади прийшов Л. Брежнєв. Відбулася спроба частково реформувати економіку, але вона не була завершена. Продукції вироблялося багато, проте вона була переважно низькоякісною. У середині 1970-х років, коли виникла нафтова криза, СРСР був найбільшим постачальником нафти на світовому ринку. Завдяки нафтовій кризі промислове виробництво в країні зросло на дві третини. Однак у наступні роки ситуація на світовому ринку змінилася. В економіці виразно проявився застій, населення зіткнулося з нестачею споживчих товарів. Утворилося замкнене коло: люди регулярно отримували заробітну плату, за яку не могли придбати потрібні товари. Тому населення зберігало гроші в єдиному в країні Ощадному банку (коли СРСР розпався, усі заощадження вмить знецінилися). На кінець правління Л. Брежнєва застій у радянській економіці був настільки очевидним, що СРСР не міг навіть забезпечити населення продуктами. У 1970-х роках країна постійно закуповувала зерно в США й інших західних країнах. У суспільно-політичному житті застій проявився в тому, що режим переслідував і карав усіх, хто наважувався не погоджуватися з комуністичним ученням....
0 Переглянути

Комуністичні режими в 50-60-х роках ХХ ст.

11 Клас

Після війни система управління в СРСР, заснована на примусі й репресіях, не змінилася. Через «холодну війну» країна втрачала величезні кошти на розроблення ядерної зброї. Крім того, «холодна війна» робила неможливим використання західної, насамперед американської, фінансової та технічної допомоги. Зруйноване війною господарство (третина національного багатства) відбудовувалося в умовах нещадної експлуатації населення, особливо селянства, а також мільйонів в'язнів ГУТАБу (Головне управління таборів). Сподівання людей на те, що після перемоги в страшній війні режим стане гуманнішим, не виправдалися. Політичні репресії після війни відновилися, причому тепер вони поширилися на цілі народи, яких звинуватили в колабораціонізмі: поволзьких німців, калмиків, чеченців, інгушів, карачаївців, балкарців, корейців, кримських татар, інгерманландських фінів, турків-месхетинців, курдів, жителів Чорноморського узбережжя (вірмен, болгар, греків) та ін. У Сибір було відправлено сотні тисяч жителів Балтійських країн, західних областей України та Білорусії. Усього на так званому спецпоселенні в 1953 p. перебувало майже 3 млн осіб. У СРСР були заборонені генетика й кібернетика як «псевдонауки»; чимало талановитих учених і діячів культури були засуджені й працювали в таборах в особливих конструкторських бюро (ОКБ). Посилювався антисемітизм, проявом якого стала «справа кремлівських лікарів», котрих безпідставно звинуватили в намірі отруїти лідерів партії та держави. Репресій зазнали й окремі представники партійно-державного керівництва. У 1952 p. комуністична партія змінила назву й стала називатися Комуністичною партією Радянського Союзу (КПРС). Однак її сутність залишилася незмінною. Зовнішня політика Сталіна була спрямована на боротьбу проти «світового імперіалізму» в особі США та їхніх союзників, на упокорення країн Центрально-Східної Європи....
0 Переглянути

Центрально- та східноєвропейські країни після Другої світової війни

11 Клас

Друга світова війна мала для східноєвропейських народів тяжкі наслідки: багатомільйонні людські жертви, зруйнована економіка, примусове переселення великої кількості людей з однієї країни до іншої тощо. Післявоєнна ситуація в Центрально-Східній Європі характеризувалася напруженістю соціальних, етнічних, економічних і політичних відносин. Це було пов'язано з фізичною та психологічною втомою населення, страхом перед майбутнім, соціально-економічною виснаженістю внаслідок участі у війні, розміщенням радянських окупаційних військ на території країн. Хоча Болгарія, Угорщина та Румунія наприкінці війни перейшли на сторону антигітлерівської коаліції, вони також несли відповідальність за те, що тривалий час підтримували нацизм. Радянський Союз, який на першому етапі Другої світової війни теж був союзником Німеччини, вимагав від Румунії й Угорщини значних репарацій. Оскільки Болгарія не воювала проти СРСР, Сталін не висував до неї репараційних вимог. У довоєнних цінах Румунія виплатила СРСР репарації на суму 300 млн дол. США; Угорщина — 200 млн дол. США Радянському Союзу та 100 млн дол. США Югославії; Болгарія — 45 млн Греції та 25 млн дол. США Югославії. Оскільки СРСР заборонив країнам Центрально-Східної Європи отримувати американську допомогу за «планом Маршалла», репараційні зобов'язання ускладнили соціально-економічну ситуацію в них, вони стали залежними від Радянського Союзу. • Які зі східноєвропейських країн зазнали найбільших людських втрат у роки Другої світової війни? Від яких обставин, на Вашу думку, залежали масштаби жертв у цих державах?...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 24
Назад

Навігація