Войти
Закрыть

Завершення «холодної війни». Міжнародні відносини наприкінці XX — на початку XXI ст.

11 Клас

Передумови й причини завершення «холодної війни». До нового погляду на проблеми Європи та світу політичні кола Сходу й Заходу прийшли різними шляхами. Дослідження вчених, зусилля журналістів, письменників, людей мистецтва формували у свідомості світової громадськості різко негативне ставлення до ідеї насильницького розв'язання міжнародних проблем. Незважаючи на загострення протистояння між НАТО і ОВД, тривав загальноєвропейський процес, розпочатий у Гельсінкі. У Белграді (1977—1978 рр.), Мадриді (1980—1983 рр.), Стокгольмі (1984—1987 рр.), Відні (1986—1989 рр.) відбулися зустрічі представників держав — учасників НБСЄ, на яких розглядалися реальні питання з припинення глобального протистояння. Чим проблемнішим ставало внутрішнє становище СРСР, тим більш поступливою і конструктивною ставала його позиція на переговорах. Готовність до таких поступок була очевидною після приходу до влади М. Горбачова. Він проголосив політику «перебудови», а також необхідність утвердження «нового мислення» в міжнародних відносинах. На Стокгольмській конференції з питань довіри й безпеки в Європі Радянський Союз виступив з ініціативами щодо обмеження військово-морської діяльності на півночі Європи і в Середземному морі. Радянський уряд пропонував вивести із Середземномор'я як радянські, так і американські кораблі — носії ядерної зброї, згодом — військові флоти США і СРСР. Тепер це не було суто пропагандистським маневром. У СРСР почали розуміти, що серйозна зовнішня політика неможлива без взаємних поступок. Новий радянський лідер розпочав широку зовнішньополітичну діяльність. 7 квітня 1985 р. СРСР припинив розгортання ракет середньої дальності СС-20 у Східній Європі, а із 6 серпня 1985 р. увів односторонній мораторій на ядерні випробування, який діяв півтора року. У січні 1986 р. М. Горбачов висунув програму ліквідації до кінця століття зброї масового знищення. У травні 1987 р. ОВД декларувала, що учасники блоку за жодних обставин не розпочнуть воєнні дії проти будь-якої держави або союзу держав, якщо самі не стануть об'єктом збройної агресії; що ніколи не застосують першими ядерну зброю; що СРСР і його союзники не мають територіальних претензій до жодної з держав і жодну країну не вважають своїм ворогом....
0 Переглянути

Міжнародні відносини в 1950—1980-ті рр.

11 Клас

Формування регіональних конфліктів. Перший спалах «холодної війни» другої половини 1940 — початку 1950-х рр. призвів до виникнення регіональних конфліктів, через які пролягла лінія протистояння між наддержавами. Частина цих конфліктів не вщухла до сьогодні. Одним із найбільш небезпечних був конфлікт у Кореї (1950—1953 рр.). Хоча його вдалося зупинити, сторони досі перебувають у стані війни. Лише у 2018 р. з'явилися перспективи миру після зустрічі президента США Д. Трампа і лідера КНДР Кім Чен Ина. Також на зустрічі президентів Південної і Північної Кореї було досягнуто домовленості про підготовку до підписання мирних договорів. Після Другої світової війни остаточно визрів конфлікт на Близькому Сході, який триває й зараз. Залишається чимало країн, які бажають знищення Ізраїлю. У 1940-х рр. виник конфлікт на півострові Індостан. Після декількох кровопролитних війн між Індією та Пакистаном останнім часом намітилося прагнення досягти примирення. Також у 1940-х рр. Велика Британія, Франція, Нідерланди розпочали колоніальні війни, які з перервами точилися до початку 1960-х рр., поки великі колоніальні держави остаточно не змирилися із втратою колоніальних володінь. Найбільш криваві й тривалі війни в 1940—1950-ті рр. вели Франція в Індокитаї та Алжирі, Нідерланди в Індонезії, Велика Британія в Малайзії. 2. Послаблення міжнародної напруженості. На початку 1950-х рр. відбулися зміни в керівництві США і СРСР, що позначилося на зовнішньополітичному курсі цих країн....
0 Переглянути

Країни Латинської Америки

11 Клас

Основні тенденції розвитку країн Латинської Америки після Другої світової війни. У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни регіону значно раніше здобули незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилося переживати «цивілізаційний шок», як це було в країнах Африки та Азії. Вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації. Існування великих земельних володінь — латифундій — було основною причиною відсталості Латиноамериканського регіону. Це призводило до безземелля селянства, низького рівня життя, аграрного перенаселення й безробіття, низької продуктивності праці і, відповідно, до соціальної напруженості. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималося на насильстві. Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селянства примушувала уряди проводити аграрні реформи. Усі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію й перенесення центру політичного життя із сільської місцевості до міст. Після Другої світової війни становище в економіці країн Латинської Америки було сприятливим для проведення реформ: вони мали значні валютні накопичення, зросла їхня частка у світовій торгівлі. Ці чинники були використані урядами країн для проведення імпортозамінної індустріалізації. Реформи відбувалися під помірковано націоналістичними гаслами, що мали певну підтримку населення. Це сприяло формуванню популярних, але авторитарних режимів. Як приклад можна навести президентство Хуана Домінго Перона в Аргентині (1946—1955, 1973—1974 рр.; у 1949—1955 рр. — фактичний диктатор). Він провів часткову націоналізацію, сплатив борги країни, домігся самозабезпечення Аргентини основними промисловими товарами. У період правління Х. Д. Перона в Аргентині створили перший у Латинській Америці реактивний літак, але під тиском США його виробництво було припинено....
0 Переглянути

Країни Африки

11 Клас

Деколонізація Африки. Під деколонізацією розуміють процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Цей процес в Африці відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів. Передумовами й причинами деколонізації Африки були: розгром Німеччини, Італії та Японії в Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Нідерландами); зростання впливу й потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масових національно-визвольних рухів, які в більшості країн набули збройного характеру; «холодна війна», що давала можливість лідерам національних рухів маневрувати між великими державами, шукаючи підтримки в боротьбі проти колоніальних держав. Важливим чинником було негативне ставлення до колоніалізму в країнах-метрополіях і загалом у світі. У процесі деколонізації можна виділити кілька етапів. На першому етапі (1943—1956 рр.) процес деколонізації охопив переважно Азію й Північну Африку. Європейські країни відмовилися від своїх мандатів на управління Палестиною та Йорданією (Велика Британія), Ліваном та Сирією (Франція). Було вирішено долю італійських і японських колоній та підмандатних територій. Велика Британія надала незалежність Індії (1947 р.), попередньо розділивши її на дві держави — Індію й Пакистан, острову Цейлон (Шри-Ланка) і Бірмі. Проголосили свою незалежність Індонезія (17 серпня 1945 р.), В'єтнам (2 вересня 1945 р.), відстоявши її у тривалій збройній боротьбі. У 1953 р. Франція визнала незалежність Камбоджі й Лаосу. У 1946 р. США надали незалежність Філіппінам. Після провалу агресії проти Єгипту в 1956 р. Велика Британія визнала повний суверенітет Судану, а Франція — незалежність Тунісу й Марокко....
0 Переглянути

Близькосхідний конфлікт і спроби його врегулювання

11 Клас

Арабський світ. Більшу частину регіону Близького Сходу становлять арабські країни. Арабський світ охоплює близько 20 держав, що розташовані на території Північної Африки, Аравійського півострова, Близького Сходу. Ці країни об'єднані спільністю етнічного складу, мови, культури, традицій. У 1945 р. було утворено Лігу арабських держав (ЛАД). Основне багатство арабських країн — нафта (90 % світових запасів). Більшість із них є членами Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК), яка покликана захищати інтереси експортерів нафти. Арабські країни різняться за рівнем розвитку й державним устроєм. Кувейт, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Катар мають найвищий у світі показник доходу на одну особу. У них передові технології, безкоштовна освіта, розвинена система соціального забезпечення поєднуються з міцними ісламськими традиціями, монархічною формою правління (абсолютна теократична монархія), патріархальними пережитками. Демократичні традиції відсутні. Інші арабські країни (Алжир, Лівія, Єгипет, Сирія) мають республіканський устрій і в післявоєнний період намагалися побудувати «арабський соціалізм», у них сформувалися авторитарні режими. Крім арабських країн, важливу роль у регіоні відіграють Туреччина та Іран. Особливо вона зросла на початку XXI ст. У післявоєнні роки для регіону головною проблемою став арабо-ізраїльський конфлікт. 2. Створення Держави Ізраїль. Перша арабо-ізраїльська війна. У роки Другої світової війни від рук нацистів загинуло 6 млн євреїв. Трагедія європейського єврейства спонукала до активізації сіоністського руху, який розвивався під гаслом «Тільки у власній державі єврейський народ може почуватися в безпеці»....
0 Переглянути

Індія

11 Клас

Здобуття Індією незалежності. Після завершення Другої світової війни знову постало питання про ліквідацію колоніальних порядків в Індії. Проте лідери провідних політичних сил Індії по-різному бачили майбутнє країни. Індійський національний конгрес (ІНК) виступав за єдність незалежної Індії. У той самий час Мусульманська ліга виступала не тільки за незалежність, але й за утворення окремої мусульманської держави, у якій мусульмани мали б більш надійні гарантії свого розвитку. У цьому вони знайшли підтримку з боку метрополії. У серпні 1947 р. колоніальна адміністрація заявила про надання Індії незалежності, але в той самий час країна була поділена на дві держави — Індійський союз і Пакистан, які отримали статус домініонів. Штати (провінції) і князівства колишньої Британської Індії мали визначитися, до складу якої держави вони належать. Більшість провінцій і князівств приєдналися до Індійського союзу. До Пакистану відійшли провінції на захід і схід від Індії. Розпочався обмін населенням між двома державами. Переселення супроводжувалося масовими вбивствами з обох сторін. У сутичках загинуло близько 100 тис. осіб. Тільки жорстка позиція Магатми Ганді, який оголосив голодування до того часу, поки не припиниться різанина, а потім його вбивство одним з індуїстських фанатиків на деякий час припинило кровопролиття. Восени 1947 р. спалахнув конфлікт між новоутвореними державами через князівство Джамму і Кашмір, де правили індуїсти, а більшість населення становили мусульмани. На допомогу мусульманам із Пакистану вторглися загони войовничих пуштунів, яких підтримувала пакистанська армія. Проти них виступили підрозділи індійської армії. Спалахнула індо-пакистанська війна (1947—1948 рр.), яка розколола князівство навпіл. Конфлікт не вдалося вирішити до сьогодні....
0 Переглянути

Китай

11 Клас

Завершення громадянської війни. Проголошення КНР. Закінчення Другої світової війни загострило суперечності між Комуністичною партією Китаю (КПК) і Гомінданом у боротьбі за владу. 10 жовтня 1945 р. сторони підписали Угоду про мир і національне відродження. Проте фактично ця угода була перемир'ям у боротьбі за владу. Уже незабаром бойові дії відновилися. СРСР підтримав КПК, а США підтримали Гоміндан. Після трьох років боротьби залишки військ Гоміндану було евакуйовано на острів Тайвань. Континентальний та острівний Китай пішли різними шляхами економічного, соціального та ідеологічного розвитку. На територіях, які переходили під контроль КПК, проводилась аграрна реформа (ліквідовували поміщицьке землеволодіння, землю передавали у власність селянству), яка забезпечила підтримку комуністів із боку селянства. 30 червня 1950 р. ці заходи були закріплені законом. У цей самий час розпочався й процес колективізації селянських господарств. Здійснювалася націоналізація великих промислових підприємств, банків, залізниць, власності іноземного капіталу. Було встановлено монополію зовнішньої торгівлі й контроль над імпортом закордонних товарів. Проте економіка залишилася багатоукладною, комуністи не конфісковували власність тих, хто їх підтримував. Починаючи з 1956 р. шляхом викупу приватний сектор поступово перетворився на державний. 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун на площі Тяньаньмень у Пекіні проголосив утворення Китайської Народної Республіки (КНР). Були встановлені дипломатичні відносини з багатьма європейськими та азіатськими країнами. У грудні 1949 р. Мао Цзедун відвідав СРСР. 14 лютого 1950 р. між КНР та СРСР було підписано договір про дружбу, союз і взаємну допомогу. Захід не визнавав нової держави — її місце в ООН до 1971 р. займали представники Гоміндану....
0 Переглянути

Японія

11 Клас

Американська окупаційна політика в Японії. «Лінія Доджа». 2 вересня 1945 р. на американському лінкорі «Міссурі» представники Японії підписали акт про капітуляцію. Через три дні на Японські острови висадилися американські війська. Американська окупаційна адміністрація діяла згідно з принципами демократизації, демілітаризації, декартелізації Японії. У жовтні 1945 р. вона видала декрети про звільнення політичних в'язнів і про дозвіл створювати профспілки й політичні партії. Проголошувалися демократичні свободи, 8-годинний робочий день, право на колективний договір, мінімальну відпустку (один тиждень). Ліквідовувалися найбільші промислові корпорації (дзайбацу): «Міцубісі», «Міцуї», «Сумітомо». Відбувся Токійський судовий процес над воєнними злочинцями. Ці заходи активізували громадсько-політичне життя. Постали провідні політичні партії країни — Соціалістична партія Японії (СПЯ), Ліберальна партія, Демократична партія та інші. У 1946 р. в країні було проведено перші парламентські вибори, на яких перемогли правоцентристські партії. Парламент прийняв нову Конституцію, розроблену американськими радниками, яка набула чинності 3 травня 1947 р. Імператор зрікався «божественного походження» і залишався символом держави (імператорський трон продовжував посідати Хірохіто). У країні було проголошено всі демократичні права. Японії заборонялося створювати армію, вона відмовлялася від війни як засобу вирішення суперечок між державами. У відповідності з новою Конституцією було проведено вибори, на яких перемогу здобула СПЯ. У 1946 р. в Японії було розпочато аграрну реформу. Орендарі ставали власниками орендованих ділянок, землі відсутніх поміщиків переходили до селян, в інших випадках землю викупляли й теж розподіляли між селянством. Завдяки аграрній реформі було створено місткий внутрішній ринок, місто отримало дешеву робочу силу....
0 Переглянути

Країни Центрально-Східної Європи в 1990-х рр. — на початку XXI ст.

11 Клас

Польща. В економіці посткомуністичної Польщі початок 1990-х рр. був складним періодом. Рухатися вперед їй допомогли західні кредитори, які скасували 50 % зовнішнього боргу країни, що дорівнював 33 млрд доларів. Розгортанню трансформаційних процесів у країні сприяла міжнародна ситуація: крах комуністичних режимів в інших країнах Центрально-Східної Європи, ліквідація РЕВ та ОВД, розпад СРСР й утворення незалежних України, Білорусі та Росії. Польща обрала західний напрям розвитку. У 1991 р. вона стала членом Ради Європи й уклала угоду про співробітництво з ЄС. Країни Заходу скасували для Польщі візовий режим. 2 грудня 1991 р. Польща першою визнала незалежність України. Наступного року було підписано польсько-український договір про добросусідство, дружні відносини та співпрацю. У 1993 р. виник постійний польсько-український Консультативний комітет, що сприяв розвитку міждержавного співробітництва. На сучасному етапі Польща активно підтримує європейську інтеграцію України, вважаючи, що це відповідає національним інтересам нашої держави. У жовтні 1992 р. було прийнято «малу конституцію», відповідно до якої Польща стала президентсько-парламентською республікою. Того ж року вона, як і інші країни регіону, приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру». Подолавши найскладніший початковий етап ринкових реформ, Польща вийшла із тривалої економічної кризи. Поступово пожвавилися сільське господарство й промисловість, ефективніше запрацювали приватна торгівля і сфера послуг....
0 Переглянути

Країни Центрально-Східної Європи в 1970—1980-х рр.

11 Клас

Польща. Зміна керівництва ПОРП після подій грудня 1970 р. не принесла заспокоєння в країну, яка очікувала на реальні зміни. У 1971 р. нові страйки робітництва відбулися в Щецині та Лодзі. ПОРП, ураховуючи настрої суспільства, висунула гасло «модернізації Польщі». Для реалізації цих планів було вирішено скористатися технологіями та кредитами країн Заходу. Загальна сума кредитів, отриманих Польщею в 1970-х рр., перевищила 24 млрд доларів. Одночасно це сприяло зменшенню напруженості у відносинах із країнами Заходу. У промисловості поряд із новим обладнанням закуповувалися ліцензії на випуск готової продукції. В аграрній сфері скасовували обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції. Громадянам дозволили створювати малі підприємства, полегшили виїзд за кордон. Завдяки цим та іншим заходам національний дохід зріс на 10 %. Матеріальне становище населення покращилося. ПОРП заявила, що країна розпочала створення «розвиненого соціалістичного суспільства». Однак досягнуті успіхи не змінювали сутності радянської моделі розвитку й значною мірою були результатом іноземних запозичень, які необхідно було повертати. Болючого удару Польщі завдала також світова енергетична криза 1974—1975 рр. У 1975 р. Польщу, неспроможну сплачувати відсотки за своїми боргами, оголосили країною-банкрутом. Ситуацію суттєво ускладнила необхідність імпортувати продовольство після неврожаїв 1974—1975 рр. У другій половині 1970-х рр. становище в Польщі погіршувалося. Поштовхом до активізації опозиційних настроїв серед різних суспільних верств стали робітничі страйки й демонстрації, що відбулися в деяких містах Польщі в червні 1976 р. Поступово в країні сформувався легальний опозиційний рух....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 291 292 293 294 295 296 297 298 299 ... 317
Назад

Навігація