Малик Галина (нар. 1951) Біографія письменника української літератури

Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1951 року у м. Бердянську Запорізької області. 1964 року сім'я переїхала в селище Середнє на Ужгородщині. Дитинство і юність майбутньої письменниці були радісними і спокійними. Вона добре вчилася в школі, мала веселий характер, почуття гумору і... не збиралась бути письменницею.

Батько Галини Миколаївни за фахом був агрономом, і його разом із сім'єю направили у Донецьку область працювати на дослідній виноградарній станції. Але Галину Миколаївну завжди тягнуло на Закарпаття, туди, де пройшло її дитинство.

Своє перше знайомство з книжкою Галина Миколаївна запам'ятала на все життя. Це сталося у день її народження, коли мама зробила малій Галинці диво-подарунок — збірку «Українські народні казки», яка стала для неї «і букварем, і розвагою, і цілим новим світом».

Один з перших спогадів дитинства: мама клопоче біля плити — варить борщ, а Галинка тягне стільчик, щоб сісти біля її ніг, і просить: «Мамо, читай «Падав сніг». Перший цей віршик Платона Воронька, якому її навчила мама, — був найулюбленішим, а перша книжка, яку їй подарували — «Українські народні казки» — як зараз перед очима. Читати почала з п'яти років, як розповідає мама. І тоді ж батьки передплатили дитячі журнали — усі, що тоді виходили. Читала дівчинка дуже багато, шкільний бібліотекар спочатку навіть змушувала її переказувати книжки, — вона не вірила, що Галя так швидко повертає їх прочитаними.

Закінчивши школу, вона вступила на філологічний факультет Ужгородського університету, працювала коректором у міській друкарні, потім — у Закарпатській обласній науковій бібліотеці. У 1991 році Г. Малик обіймає посаду головного редактора видавництва «Закарпаття». А з 1998 року вона — видавець та редактор журналу для дітей «Віночок».

Писати майбутня письменниця почала ще зі шкільного віку. Потім кинула, та коли сама стала мамою, почала створювати віршики для своєї доньки. Галина Миколаївна дуже добре пам'ятає, як вона сприймала світ у дитинстві, усі свої дитячі відчуття. Тому її вірші для дітей легкі, з простими, інколи зовсім неочікуваними, сюжетами. Це також вірші-загадки, вірші-підказки, а також такі, в яких ти часто-густо діти можуть впізнати себе і свої справи, які

вони або доводять до кінця, або не доробляють, які вони люблять робити, а які — ні.

Якось у інтерв'ю Галина Малик сказала: «Для того щоб писати для дітей, треба просто бути щасливою людиною... Адже звідки, як не з себе, можна дістати весь той прекрасний казковий світ, якого в реальності не існує?»

Галина Миколаївна не приховує, що свої перші дитячі книжки написала через потребу пояснити якісь прості та важливі істини своїй старшій дочці. Утім, аналогічно — для власних дітей — привели у світ Пеппі Довгупанчоху Астрід Ліндгрен, Вінні-Пуха Александр Мілн, Мийдодіра Корній Чуковський та багато хто ще. І хоча діти Галини Малик уже виросли, вона і дотепер пише «для своїх малих дітей», іронічно додаючи: «По інерції...».

Згодом Г. Малик почала писати казкові повісті для дітей. З персонажами цих повістей весь час трапляються якісь пригоди, відбуваються небезпечні та радісні події: то реальні діти потрапляють у казкову країну, а то герої казкових країн потрапляють у наше реальне життя. А ще, коли читаєш повісті та п'єси письменниці, здається, що їхня авторка перебуває серед своїх героїв — разом із ними переживає все описане у книжках.

Г. М. Малик — член Національної спілки письменників України з 1991 року. Більшість своїх творів письменниця присвятила дітям. Найвідоміші її твори — це «Подорож Алі в Країну Чудес», «Злочинці з паралельного світу», серія невеликих поетичних збірок для дітей. За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» та «Подорож у королівство сяктаків» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка. З незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих повістей, уже познайомились юні читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за повість, яка називається «Злочинці з паралельного світу» (а згодом з'явилися й «Злочинці з паралельного світу - 2»), Г. М. Малик було присуджено звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки 2003 року. До речі, цієї престижної премії, крім Галини Малик, були свого часу удостоєні її земляки Володимир Ладижець та Степан Жупанин.