| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
|
Підручник відповідає вимогам Державного стандарту та новій програмі з української літератури. Видання містить художні твори, відомості з теорії літератури, біографічні матеріали про письменників. Методичний апарат підручника охоплює різнорівневі завдання, зорієнтовані на вікові особливості шестикласників. Для учнів, учителів, методистів, батьків.... |
| Анафора — повторення окремих слів чи словосполучень на початку віршових рядків, строф чи речень. Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту. Гімн — це урочиста пісня. Гімни бувають державні, релігійні, партійні, на честь видатних подій чи героїв. Головний герой — особа, яка перебуває в центрі уваги письменника, навколо нього розгортається сюжет, він найбільше охарактеризований. Другорядні герої — діють поряд із головним, доповнюють своїми діями розвиток сюжету, відіграють важливу роль у глибшому розкритті характеру головного героя. Гіпербола — художній прийом, який полягає в перебільшенні рис людини, предмета чи явища з метою надання зображуваному виняткової виразності, наприклад: Щира праця гори верне (Нар. тв.). Гумор — відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах у доброзичливому, жартівливому тоні. Гумореска — невеликий віршований або прозовий твір з гумористичним сюжетом. Драматичний твір — твір, призначений для постановки на сцені. Епітет — художнє означення, яке надає зображенню предмета чи явища більшої виразності, поетичності, яскравості. Епічний твір — розповідний твір, у якому життя змальовується у формі авторської розповіді про людей та їхні вчинки. Епічні жанри: казка, повість, новела, оповідання.... |
| ... |
| Павло Прокопович Глазовий народився 1922 р. на Миколаївщині в сім’ї хлібороба. Перший його друкований твір побачив світ, коли юнаку було вісімнадцять років. Прославився в українській літературі як гуморист і сатирик. Писав здебільшого співомовки, віршовані гуморески та байки. Досить прочитати назви його збірок — і в цьому переконаєтеся: «Великі цяці», «Карикатури з натури», «Смійтесь, друзі, на здоров’я», «Сміхологія...» та ін. Зверніть увагу на назву останньої книжки — «Сміхологія...»! Невже це підручник чи навчальний посібник? Не дивуйтеся, але це так, принаймні повна назва цієї книжки така: «Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх». Павло Глазовий був великим життєлюбом, він так писав про свою любов до сміху:... |
| Степан Васильович Руданський народився 1834 р. на Вінниччині в родині священика. Навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії1, згодом — у Петербурзькій медико-хірургічній академії. Саме в цей період С. Руданський починає плідно працювати на ниві письменства. Передусім він прославився як автор так званих співомовок, з якими ви найближчим часом ознайомитеся. З Петербурга С. Руданський переїздить до Ялти. Уявіть собі, після суворого петербурзького клімату кримські кипариси й виноградні плантації, тепле й лагідне Чорне море та Кримські гори, екзотичні тропічні рослини, чисте повітря. Здавалося б, тут митець мав би тільки насолоджуватися й творити. Проте в Криму С. Руданський самовіддано поринає в роботу: він поєднував обов'язки міського лікаря, завідувача лікарні, лікаря в алупкинських маєтках графа Воронцова, карантинного лікаря Ялтинського повіту. З бідняків він за лікування плату не брав. Молодого лікаря ялтинці любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Улітку 1872 р. в Криму спалахнула епідемія холери2, і С. Руданський як карантинний лікар й постійний член санітарної комісії міста винищував джерела інфекції, унаслідок чого сам захворів на холеру й помер у тридцятидев’ятирічному віці.... |
| У дитинстві Льолик (так усі звали Леоніда Глібова) був веселим і жвавим, любив усе красиве, а найбільше — доглядати за квітами. За це його прозвали «королем квітів». Вітаючись із ним, казали: «Здоров був, Льолику, квітчастий королику». Льолик мав багату творчу уяву: коли слухав казки баби Одарки, перед ним виразно вимальовувались особливості характеру й звички вовків, левів, зайців і лисиць. Йому навіть здавалося, що тварини насправді думають і розмовляють, що серед них є добрі й злі, багаті та бідні. А як він захоплювався колядками й щедрівками! То був чарівний світ казки. Свій перший вірш написав у тринадцять років. Починав писати свої твори російською мовою. Перша збірка «Стихотворения» вийшла друком у м. Полтаві, коли письменникові виповнилося двадцять років. Проте в історію він увійшов як автор україномовних творів, саме ними він і прославився.... |
| Леся Воронина — сучасна українська письменниця, журналістка, перекладачка. Народилася в Києві, закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Цікаво, що за роки навчання вона встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту й на інших роботах. Останні роки письменниця працює головним редактором дитячого журналу «Соняшник». Леся Воронина — з творчої родини, вона була дружиною Євгена Гуцала (пригадайте: минулого року ви читали його оповідання «Лось»). Пише переважно для дітей, вона автор детективів, що об’єднані в серію «Суперагент 000»: «У пащі крокодила», «Пастка в підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях», «Таємниця золотого кенгуру», пригодницьких повістей «Пригоди голубого папуги», «Таємниця Чорного озера», «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9». Саме цю повість і пропонуємо вам прочитати. Я обережно визирнув із-за рогу будинку й одразу ж відсахнувся: біля мого під’їзду стояв Кактус. На жаль, з Кактусом, якого насправді звуть Сашко Смик, я знайомий майже від народження — ми живемо в сусідніх квартирах. Мама каже, що сваритися ми з ним почали, ще лежачи у візочках. Варто було залишити наші колясочки поруч, як ми билися пляшечками з молочною сумішшю й намагалися видерти одне в одного іграшки. Не знаю, з чого почалася наша ворожнеча, але скільки я себе пам’ятаю, кожна наша зустріч закінчувалася якщо не бійкою, то штурханами.... |
| Ярослав Михайлович Стельмах народився в м. Києві. Він продовжив справу свого батька — відомого українського письменника Михайла Стельмаха. Змалку в хлопчика було багато захоплень: поглиблене вивчення англійської мови, плавання, бокс, боротьба, гра на фортепіано й гітарі... Таких людей називають усебічно розвиненими. Ярослав Стельмах відомий як автор епічних (прозових) творів і як драматург. Уже перші його твори мали великий успіх: у п’ятнадцяти театрах одночасно йшла його п’єса «Привіт, синичко!». Один із найвідоміших його епічних творів — «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера» — ми пропонуємо вам прочитати. Без сумніву, у характерах і вчинках головних героїв цього твору ви обов’язково хоч трішечки впізнаєте себе... Коли ми склали іспит, і п’ятий рік навчання нарешті скінчився, на збори, присвячені цій знаменній події, прийшла й учителька ботаніки Ірина Семенівна. — Любі дітки! — вона завжди казала «дітки» чи «діточки». — Ви вже учні шостого класу, з чим я вас вітаю та повністю приєднуюся до тих хороших побажань, які ви щойно почули від присутніх тут педагогів. Хочу вам ще раз нагадати — учитися в шостому класі де в чому легше, а де в чому трудніше, ніж у п’ятому. Ми з вами, зокрема, будемо вивчати зоологію...... |
| Всеволод Зіновійович Нестайко — майстер пригодницького жанру. Його творами захоплюються не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами. Твір письменника «Тореадори з Васюківки» перекладено багатьма мовами світу. 1979 р. рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури ця книжка внесена до Особливого почесного списку Г. К. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. З уривками цієї надзвичайно цікавої книжки ви сьогодні ознайомитеся. Однак перед цим вам варто прочитати спогади В. Нестайка про своє дитинство. Напевно, у деяких з них ви впізнаєте себе! «Усе своє свідоме життя я прожив у Києві. Знаю його й у далекі довоєнні часи, і в страшну годину лихоліття — у роки фашистської окупації, і в щасливу мить звільнення, і в тяжкі роки відбудови, і в наш час... Коли я був маленьким хлопчиком, страшенно хотів якнайшвидше вирости й стати великим, дорослим. Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили "Море горить!”, "Пожежна команда”. А ще в класі мене називали Рудий Африканський Їжачок. Чому, спитаєте, їжачок? А тому, що руде волосся на моїй голові стирчало, як голки в їжачка. А прозвав мене так Філя Шпиндель. Було це на уроці географії, коли ми проходили Африку. Коротше кажучи, я страшенно хотів якнайшвидше вирости. І така мене брала нетерплячка, така нетерплячка, що я вам розказати не можу! Я годинами стояв і мокнув під дощем, підставляючи зливі свою руду довірливу голову, бо мій сусіда й приятель Вітасик Дяченко запевняв, що від дощу швидше ростуть. Він нещодавно переїхав до Києва із села й уособлював для мене народну мудрість. А мама лише дивувалася, чого це я повсякчас шморгаю носом...»... |
| Особливе місце серед сучасних українських авторів посідає незвичайна письменниця й художниця Емма Іванівна Андієвська. Чому незвичайна? Мабуть, ви вже звернули увагу на репродукції її картин, вони й справді не такі, які ви звикли бачити. Істот з великими очима художниця називає комахами-бегемотами. Зверніть увагу, в одній істоті — малюсінька комаха й величезний бегемот! Правда, незвичне поєднання? А хто сказав, що казка має бути звичайною? Незмінні герої картин Е. Андієвської (комахи-бегемоти) живуть у своєму казковому світі, мабуть, у космосі, а може, у вигаданій художницею країні. Так само незвичайні її казки, з якими ви ознайомитеся. Незвичайним є й життя письменниці. Раннє дитинство Емми пов’язане з м. Донецьком. Потім родина переїхала до Вишгорода, що під Києвом. Тут, як згадує письменниця, вона «вперше побачила жінок у білих вишиваних сорочках, які ступали босоніж по чорній весняній запашній ріллі, а якою колоритною, багатою мовою вони спілкувалися... Мене змалечку готували на росіянку. До шести років я взагалі не володіла українською мовою, для мене навіть добирали няньок із справжнім російським акцентом, аби виховати панську дитину. Не виховали. Чому? Дуже просто. Кожна нормальна дитина гостро реагує на несправедливість...»... |