Жупанин Степан (1936-2005) Біографія письменника української літератури

Між високими горами, рясно вкритими шовковими травами, на березі річки Синявки, що на Закарпатті, знайшло собі притулок місто Іршава (раніше село). Тут, у багатодітній селянській сім'ї Марії Петрівни та Ілька Андрійовича Жупанинів, народився син Степан, якому судилося стати відомим дитячим поетом. Разом з іншими дітьми він бігав на пасовище, що було неподалік батькової оселі, збирав хмиз, ліщинові горіхи, гриби, ягоди, які так щедро дарувала карпатська земля. Зростав хлопчик серед гостроверхих смерек, гірських потоків, синіх полонин і співучих односельчан, які часто збиралися в їхній хаті на вечорниці. Сюди сходилися мешканці Зарічної околиці, щоб разом попрацювати і поспівати. Вони очищали качани кукурудзи, пряли нитки з овечої вовни, з льону чи конопель і, звісно, не обходилось без пісень, легенд, забав. Малий Степанко до кінця вечорниць був із дорослими, допомагав працювати, але понад усе любив слухати оповіді про Довбуша, січових стрільців, про відьом і домовиків, водяників і лісовиків. Від батька навчився коломийок, умів грати на сопілці. А мати часто розповідала хлопчикові різні легенди, притчі, казки.

У школі Степан був кращим учнем. Йому вистачало часу і на захоплення ляльковим театром. А в сьомому класі перед початком лялькової вистави Степан виконав свого власного вірша-пісеньку «Мак і бджілка».

Потім було навчання в Ужгородському університеті, аспірантура, вчителювання в сільській і міській школах, викладання в Ужгородському університеті та робота в Закарпатському інституті вдосконалення вчителів. А останні роки Степан Ілліч працював викладачем Ужгородського училища культури. С. І. Жупанин був доктором педагогічних наук, професором, заслуженим працівником народної освіти України, лауреатом премії імені Лесі Українки та обласної літературної премії імені Федора Потушняка. Він — автор близько 300 наукових праць, підручників, посібників.

Викладацьку діяльність поєднував з літературною. Серед його творчого доробку чимало скоромовок, дитячих закличок, віршованих оповідань, що склали 25 збірок. Серед них: «На високій полонині», «Сестрички-смерічки», «Світле озерце», «Смерековий край», «Гірська стежинка». Він наче продовжує в дитячій літературі Закарпаття традиції Олександра Духновича і Марійки Підгірянки. Поет був переконаний — для дітей треба писати так, як і для дорослих, тільки ще краще.