Войти
Закрыть

Неінфекційні захворювання нервової системи

11 Клас

Як ви вже знаєте, нервова система людини складається з центральної та периферичної частин. До складу центральної нервової системи входять головний і спинний мозок, а до складу периферичної — нерви, які з'єднують центральну нервову систему і всі органи тіла. Порушення роботи нервової системи стають причиною порушення функціонування інших систем організму. Неінфекційні захворювання периферичної нервової системи переважно виникають як наслідок травматичних пошкоджень, порушень обміну речовин (наприклад, у випадку такого гіповітамінозу, як пелагра) або ураження токсинами (наприклад, тетродотоксином). Проблеми з цією частиною нервової системи також можуть бути наслідками спадкових порушень або уроджених вад. Неінфекційні захворювання центральної нервової системи проявляються у вигляді психічних розладів — порушень мислення, емоцій і поведінки. Їх зовнішніми проявами часто стають психосоматичні й тривожні розлади, депресії, манії, галюцинації тощо. Вони можуть мати важкі наслідки як для життя самої людини, так і для членів її родини та інших членів соціуму. Причини виникнення неінфекційних захворювань нервової системи людини можуть бути різними. Ними стають як порушення у процесах самого організму, так і вплив певних зовнішніх факторів....
0 Переглянути

Імунна система та імунітет

11 Клас

До складу імунної системи людини належать кістковий мозок, тимус, селезінка, мигдалики, лімфатичні вузли (мал. 56.1) та інші органи. Центральними органами системи є тимус і кістковий мозок, а всі інші належать до периферичних органів. Кістковий мозок і селезінка є джерелом утворення лейкоцитів. Селезінка також активно виробляє лейкоцити й бере участь у знешкодженні мікроорганізмів та небезпечних речовин у крові, яка через неї проходить. Тимус — це залоза, яка дуже активно працює в людей молодого віку, а потім знижує свою активність. У ньому відбувається дозрівання і «навчання» Т-лімфоцитів, які після цього набувають здатності розпізнавати певні антигени. Але найбільш масовою структурою імунної системи є лімфатичні вузли. Вони формуються в місцях злиття кількох лімфатичних судин, створюючи бар'єри для поширення інфекцій в організмі. Особливості роботи імунної системи Імунна система підтримує сталість внутрішнього середовища організму (здійснює імунну регуляцію) за допомогою двох основних механізмів — клітинного (захисні функції виконують клітини) і гуморального (захисні функції виконують молекули білків — антитіла) імунітетів. Їх забезпечують білі клітини крові — В- і Т-лімфоцити. Вони забезпечують так звану імунну відповідь — складну систему реакцій імунної системи, мета якої — знешкодити виявлений антиген (мал. 56.1)....
0 Переглянути

Онкологічні захворювання

11 Клас

Онкологічні захворювання виникають тоді, коли в якійсь із клітин порушується генетичний механізм контролю процесу поділу клітини. Процес поділу контролюється багатьма факторами, тому і можливостей його порушення існує багато. Більше того, різні порушення можуть мати дуже схожий зовнішній прояв. І це є однією з причин важкості лікування таких захворювань. Бо методи, які діють проти однієї причини захворювання, можуть ніяк не допомагати у випадку іншої. Основна причина виникнення таких порушень — дія онкогенних факторів (тобто факторів, здатних призвести до розвитку онкологічного захворювання). Ці фактори мають різну природу і об'єднуються у три великі групи: фізичні, хімічні й біологічні. До фізичних факторів належать ультрафіолетове та іонізуюче випромінення. Хімічними факторами є ароматичні вуглеводні, деякі сполуки Нітрогену, діоксин, речовини тютюнового диму тощо. Біологічними факторами є деякі віруси та мобільні генетичні елементи. Також до біологічних факторів належать помилки генетичного апарату клітини під час процесів реалізації генетичної інформації, дія епігенетичних факторів і помилки системи репарації клітини. Слід зазначити, що ракові клітини виникають в організмі регулярно. Але імунна система зазвичай їх виявляє і знищує. З віком у роботі імунної системи частіше виникають помилки і ризик розвитку онкологічних захворювань зростає. Крім того, у сучасному світі різко підвищився рівень впливу онкогенних факторів. Це пов'язано з розвитком сучасних технологій, використанням у виробництві та побуті нових сполук, техногенними катастрофами. Різноманіття злоякісних пухлин Злоякісні пухлини можуть виникати в будь-якій тканині організму. Їх класифікують за типом клітин, які дають їм початок. Але клітини в злоякісних пухлинах слабко диференційовані, тому в них можна розрізнити клітини різних типів....
0 Переглянути

Спадкові захворювання

11 Клас

Генетичні порушення і в людини, і в будь-якого іншого живого організму можуть відбуватися на різних рівнях формування спадкового матеріалу, і виникають вони внаслідок дії на генетичний апарат клітин мутагенних факторів, що й стає причиною спадкових захворювань. Природжені вади — це такі структурні порушення, які можуть розвинутися до народження дитини (тобто в період внутрішньоутробного розвитку ембріона) або проявляються відразу чи згодом після її народження. Причиною таких вад є порушення ембріонального розвитку зародка, і виникають вони, на відміну від спадкових хвороб, без порушення генетичного апарату клітин. Порушення на рівні геному і хромосом Такі порушення в людини зазвичай є вкрай тяжкими і рідко сумісні з життям. Так, за умови утворення триплоїдної зиготи її розвиток розпочинається, але зародок, як правило, гине на ранніх стадіях розвитку. В окремих випадках таку вагітність удається зберегти до моменту пологів, але новонароджені живуть дуже недовго. Зміни кількості хромосом у деяких парах (трисомії та моносомії) теж відомі, але здебільшого зародки з такими порушеннями теж гинуть. Є лише кілька винятків. Порушення на рівні генів За допомогою сучасних методів досліджень уже відкрито близько 5000 молекулярних захворювань, які є наслідками прояву мутантних генів. Перспективи генної терапії Генна терапія — це сукупність технологій, які забезпечують внесення змін у генетичний апарат соматичних клітин людини....
0 Переглянути

Інфекційні та інвазійні захворювання

11 Клас

Крім неінфекційних хвороб, у людини бувають інфекційні захворювання і паразитарні інвазії. Інфекційними захворюваннями називають хвороби, які спричиняють паразитичні організми. Частіше цей термін застосовують у більш вузькому розумінні, називаючи інфекціями захворювання, збудниками яких є віруси або бактерії (мал. 59.1), такі, як чума, холера або грип. Захворювання, збудниками яких є еукаріотичні організми, частіше називають інвазіями, або паразитарними інвазіями (мал. 59.2). До них належать, наприклад, глистяні захворювання (так звані гельмінтози), малярія та сонна хвороба. Значення інфекцій та інвазій Інфекції та інвазії призводять до великої кількості летальних випадків сучасного людства і можуть бути причиною від 20 до 30 % смертей. Як і неінфекційні хвороби, ця група захворювань завдає економіці різних країн суттєвих збитків. І ці збитки не вичерпуються витратами на лікування тих, хто захворів. На профілактику таких захворювань (щеплення, дезінфекція, розробка вакцин і ліків тощо) потрібні значні видатки. Під час лікування людина не може працювати, а після видужування, як правило, потребує час на реабілітацію або взагалі частково чи повністю втрачає працездатність. А це теж чималі видатки. Ще одна проблема — карантини й обмеження переміщення людей і вантажів в умовах розвитку епідемій. Шляхи зараження інфекційними захворюваннями Існує кілька різних класифікацій збудників інфекційних захворювань. За середовищем проживання збудника розрізняють сапронози, зоонози і антропонози. Збудники сапронозних інфекцій (правця, легіонельозу) живуть у природних неживих (абіотичних) місцях (ґрунт, водойма тощо). Збудники зоонозних інфекцій (чума, ящур) у природному середовищі живуть в організмах певних видів тварин (гризунів, копитних, кліщів тощо). Збудники антропонозних інфекцій (кір, вітряна віспа) живуть тільки в організмі людини і поза ним через певний час гинуть. Від середовища проживання збудника часто суттєво залежать шляхи зараження людей. Так, серед зоонозних інфекцій часто трапляються шляхи передачі інфекції через переносника (кліща, комара, блохи тощо), так званий трансмісійний шлях передачі. Сапронозні інфекції часто є інфекціями немитих рук і потрапляють в організм оральним шляхом (холера) або через пошкодження покривів тіла (правець). Антропонозні передаються під час безпосереднього контакту через органи дихання (кір) або статеві органи (гонорея)....
1 Переглянути

Діагностика інфекційних та інвазійних захворювань

11 Клас

Як і в давнину, сучасна діагностика починається з огляду й опитування хворого. І це не дивно, бо багато інфекцій мають дуже характерні симптоми, і їх досить легко можна діагностувати. Зрозуміло, що поняття «досить легко» стосується людей із медичною освітою. Хоча і звичайна людина повинна знати основні симптоми найбільш поширених захворювань. Так, захворювання бореліозом (хворобою Лайма) можна діагностувати за характерним запаленням шкіри. Воно має форму кільця навколо місця укусу кліща, який і був джерелом інфекції. Кір стає причиною появи характерних висипань на тулубі та інших частинах тіла. А у випадку ураження коростяним свербуном висипання концентруються на певних ділянках тіла і за характером відрізняються від висипань під час кору. На жаль, не всі інфекції та інвазії можна розпізнати за зовнішніми ознаками. Надто схожі в них симптоми. Тому в таких випадках застосовують більш складні, але й ефективніші методи — мікробіологічне, біохімічне або молекулярно-генетичне дослідження. Біохімічні методи дослідження Найпростіші біохімічні методи дозволяють визначити не так багато параметрів, але й вони дають можливість відкинути заздалегідь багато хибних діагнозів. Більш складні біохімічні методи дослідження переважно базуються на імунологічних реакціях, які є специфічними для конкретного антигена, що належить тому чи іншому збуднику інфекції (так званий імуноферментний аналіз). Останнім часом такі дослідження дозволяють встановлювати діагнози з дуже високим рівнем достовірності, бо для їх здійснення почали використовувати набори компонентів, виготовлені з використанням моноклональних антитіл. Одним із сучасних різновидів такого методу є вестерн-блот (імуноблотинг). У цьому методі антигени зі зразка збудника захворювання розділяються на молекули різного розміру за допомогою гель-електрофорезу. Потім їх переносять на спеціальний папір або нітроцелюлозну мембрану і обробляють антитілами в процесі імуноферментного аналізу. Одним із найновіших методів діагностики стала газоворідинна хроматографія. Її принципом є виявлення речовин, які виробляють тільки бактерії певних видів. Газоворідинна хроматографія дуже ефективно дозволяє виявляти анаеробні організми. До того ж вона здатна виявляти приховану інфекцію, збудники якої перебувають у неактивному стані і традиційними методами не виявляються....
0 Переглянути

Паразитичні членистоногі

11 Клас

Паразити трапляються в усіх групах членистоногих. Але паразитами людини є представники павукоподібних та комах. Різноманіття цих паразитів є високим. Вони поділяються на кілька груп. Облігатні паразити ведуть тільки паразитичний спосіб життя. Для факультативних паразитизм є необов'язковим, а випадкові потрапляють в організм хазяїна і паразитують у ньому лише в окремих випадках. Тимчасові паразити контактують із хазяїном протягом невеликого проміжку часу, а для постійних організм хазяїна є середовищем існування. Ектопаразити живуть та живляться на поверхні тіла, а ендопаразити — усередині тіла хазяїна. Паразитичний спосіб життя став причиною адаптації членистоногих до таких умов існування. Характерними їх рисами стали висока плодючість, спеціальні пристосування для живлення тканинами тіла хазяїна, структури, які дозволяють закріпитися на тілі хазяїна, щільні і міцні покриви тіла, гарно розвинені органи чуттів (для тимчасових ектопаразитів) тощо. Паразитичні павукоподібні Паразитичні павукоподібні, що як хазяїна використовують людину, належать до кліщів (мал. 61.1). Представник ендопаразитів серед кліщів — коростяний свербун, який є збудником корости. Це захворювання щороку уражає у світі приблизно 300 млн людей. Переважно жертвами кліща стає бідне населення. Але контактний спосіб зараження робить його загрозою для будь-якої людини. Більшість паразитичних кліщів, які можуть нападати на людину, є ектопаразитами і живуть на поверхні тіла тільки тимчасово. Після насичення свого шлунка кров'ю ці кліщі відділяються від тіла людини і падають на землю. Зазвичай вони паразитують на різних видах ссавців (косулях, зайцях, їжаках тощо) та птахів. Людина стає об'єктом їхнього нападу, лише потрапивши в місця, де вони живуть. Частіше за все це ліс або поле. Такими паразитами є, наприклад, представники іксодових кліщів — собачий, тайговий та інші види. Ці кліщі завдають людині шкоди не тільки тим, що живляться її кров'ю. Вони також є переносниками небезпечних захворювань, таких як кліщовий енцефаліт або бореліоз. Через те що ці кліщі живляться кров'ю різних видів ссавців і птахів, вони можуть мати у своєму організмі збудників не одного, а кількох захворювань. Тому наслідком їхнього укусу може буде одночасне зараження двома або навіть трьома захворюваннями....
0 Переглянути

Вірусні захворювання

11 Клас

Віруси — це паразитичні неклітинні системи, здатні розмножуватися в живих клітинах. Вивчення вірусів було розпочато 1892 року Д. Й. Івановським, який з'ясував, що збудник тютюнової мозаїки не росте на поживних середовищах і проходить крізь бактеріальні фільтри. Характерними особливостями вірусів є наявність у них лише одного типу нуклеїнової кислоти (залежно від виду віруса, це може бути ДНК або РНК) і відсутність у них власних систем синтезу білків та перетворення енергії (мал. 62.1). Через це віруси не можуть розмножуватися самостійно і є внутрішньоклітинними паразитами. Наразі описано вже більше п'яти тисяч видів вірусів, які уражають представників усіх царств живої природи. Як ви вже знаєте, життя вірусу можна поділити на дві головні фази. В одній із них він існує у вигляді віріона поза клітинами живих організмів, а в іншій — усередині живих клітин. У формі віріона віруси не здатні до росту й розмноження та підтримання гомеостазу. Але в цьому стані вони можуть перетворюватися на кристали, що не є характерним для живих організмів. Головне завдання віріона — знайти потрібну клітину і проникнути до неї. Здійснюватися це може як шляхом простого механічного переносу (наприклад, повітряно-крапельний шлях передачі вірусу грипу), так і з допомогою посередників (наприклад, перенесення вірусів рослин за допомогою попелиць). Вірус виявляє потрібну клітину (упізнає її за специфічними рецепторами, які розташовані на мембрані) та проникає в її цитоплазму (мал. 62.2). Після потрапляння в цитоплазму вірус блокує роботу ДНК клітини-хазяїна й починає керувати роботою систем клітини. Він використовує її ресурси для синтезу власних білків та нуклеїнових кислот. Із синтезованих білків і нуклеїнових кислот шляхом самозбирання утворюються нові віріони. Коли ресурси клітини закінчуються, вона гине, а віріони виходять у навколишнє середовище. Існує ще один варіант розвитку подій після потрапляння вірусу в клітину. У цьому випадку ДНК вірусу (або ДНК, синтезована з вірусної РНК за допомогою спеціального ферменту зворотної транскриптази) вбудовується в ДНК клітини-хазяїна. У такому стані вона може залишатися неактивною дуже довго....
0 Переглянути

Пріонні захворювання

11 Клас

Пріони є особливим класом інфекційних агентів, що викликають невиліковні захворювання ЦНС людини та тварин — губкоподібні енцефалопатії. Нині не виявлено жодної нуклеїнової кислоти, яка була б асоційована з пріонами. Інфекційний пріонний білок з аномальною третинною структурою здатний каталізувати структурне перетворення гомологічного йому нормального клітинного білка на подібний до себе — пріонний (мал. 63.1). У результаті цього змінюються вторинна і третинна структури білка. У молекулі збільшується кількість бета-складчастих ділянок і зменшується кількість ділянок у формі альфа-спіралі. Особливостями пріонних захворювань є те, що до них не формується імунітет, їхній інкубаційний період може тривати кілька десятків років, а ефективного методу лікування цих захворювань не існує. На відміну від більшості інших збудників інфекційних захворювань, зокрема вірусів, пріони дуже стійкі до різноманітних фізико-хімічних факторів. Пріонні хвороби належать до групи нейродегенеративних захворювань. У загальній популяції вони трапляються вкрай рідко та реєструються у вигляді інфекційних та спадкових форм. У людини відомо кілька захворювань, які спричиняються пріонами: куру, хвороба Крейтцфельдта — Якоба, синдром Герстмана — Шрауслера — Шейнкера та смертельне родинне безсоння. Серед досліджень пріонних захворювань найбільш відомим у світі стало з'ясування природи хвороби куру. Це захворювання виявили в 1950-х роках у племені фора в гірському районі Нової Гвінеї. У процесі розвитку захворювання, як і у випадку інших пріонних інфекцій, уражається головний мозок, наслідком чого стають тремтіння кінцівок, порушення ходи та розлади розумової діяльності на більш пізніх стадіях захворювання. На останній стадії куру хворі нездатні самостійно ходити і навіть їсти. Захворювання поки що є невиліковним. Спосіб передачі цього захворювання є дуже специфічним. Основним шляхом поширення куру став ритуальний канібалізм, бо в племені фора вважалося, що поїдання померлого — це найвищий прояв шани до нього. Імовірно, свого часу епідемія розпочалась зі смерті однієї людини від хвороби Крейтцфельдта — Якоба. А потім захворювання поширювалося аліментарним шляхом (через їжу). Масштаби епідемії були значними для відносно невеликого племені. Так, у 1957 році від куру померло приблизно 200 людей....
0 Переглянути

Боротьба з бактеріальними захворюваннями

11 Клас

Бактеріальними називають інфекції, збудники яких належать до домену Бактерії. Бактерії можуть уражати всі органи і системи органів тіла людини. Бактерії можуть проникати в організм людини через травну систему (з їжею або водою), через дихальну систему (під час дихання), через статеву та видільну систему (у разі статевих контактів) та через шкіру (зазвичай у випадку її пошкодження). Лікування і профілактика бактеріальних захворювань спрямовані або на недопущення потрапляння інфекції в організм, або на полегшення чи стимулювання роботи імунної системи, або на безпосереднє знищення мікроорганізмів. Для цього широко використовують такі методи, як застосування антибіотиків та сироваток і вакцинація. Антибіотики є органічними речовинами, які в природних умовах синтезуються різними мікроорганізмами. За допомогою антибіотиків ці мікроорганізми вбивають або пригнічують своїх конкурентів. Сироватки створюють у людини пасивний штучний імунітет шляхом ін'єкції утворених антитіл від одного індивідуума до іншого, того ж або іншого виду. Цей спосіб забезпечує короткочасний, але дуже швидкий захист від інфекції або токсинів. Вакцини створюють у людини активний штучний імунітет шляхом ін'єкції до організму невеликих кількостей антигенів у вигляді вбитого або послабленого стороннього агента. Водночас організм виробляє власні антитіла й утворює клітини імунологічної пам'яті (забезпечують більш швидку реакцію організму в разі повторної зустрічі зі стороннім агентом). Це забезпечує тривалий захист від інфекції, але діяти цей захист починає тільки через певний проміжок часу....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 ... 56
Назад

Навігація